Етапи процесу розробки товару.

Розробка товару починається на основі добору ідей і типу товару, для яких є багато загального, але є й істотні розходження. Розробка товару потребує виконання НДР та ДКР, у ході яких задум перетворюється в реальний товар. При цьому НДР часто пов'язана з фундаментальними, пошуковими або прикладними дослідженнями, а ДКР спрямовані на створення робочих креслень, технологічного забезпечення, одержання дослідного зразка, його випробування і коригування креслень. ДКР потребує довести ідею товару до виробу, рентабельного з технічної і комерційної точок зору. Створений товар, на розробку якого можуть піти великі гроші, повинен забезпечувати усі функціональні характеристики задуму.

Головний конструктор повинен постійно слідкувати за попитом на свій товар і бути готовим провести терміново доопрацювання (модернізацію) або запропонувати зовсім новий товар.

Модернізація товару пов'язана з:

- модифікацією товару;

- модифікацією ринку;

- поліпшенням властивостей;

- поліпшенням зовнішнього оформлення.

В разі придбання РКД в іншої фірми, документацію необхідно адаптувати до свого виробництва і технологій. На це іноді необхідні затрати рівні затратам самої розробки.

     3.2. Види і комплектність конструкторської документації.

Конструкторська документація включає: графічну документацію (креслення, специфікації та схеми); текстову документацію, табличну документацію.       

Державними стандартами встановлюються наступні види товару (виробу): деталь, складальна одиниця, комплекс, комплекти.

Вироби поділяють на: не специфіковані складові частин і специфіковані (складальні одиниці, вузли, комплекси, комплекти), які складені із складових частин, деталей та з’єднань.

Деталь – це виріб, виготовлений з однорідного за назвою та маркою матеріалу без використання складальних операцій, виготовлений з одного куска металу .

Складальна одиниця – це виріб, складові частини якого потребують з’єднання між собою на підприємстві виробникові за допомогою складальних операцій методом зварювання, склеювання, пайки, розвальцовки чи укладки.

Комплекс - це два і більш специфікованих вироби сполучених складальними операціями і призначених для виконання взаємозалежних експлуатаційних функцій (комп’ютер, трактор, автомобіль).

Комплект – це два і більше вироби не сполучені складальними операціями і призначені для допоміжних функцій при експлуатації складальної одиниці (автомобіль та набір інструментів та пристроїв для його експлуатації).

У залежності від способу виконання документи діляться на: оригінали, першотвори (оформлені в оригіналі особистими підписами), дублікати (копії першотворів), копії.

Повний комплект конструкторських документів виробу включає:

- основний комплект конструкторських документів на даний товар;   

 - основні комплекти конструкторських документів на всі складові частини даного виробу (покупні та комплектуючі).

3.3. Розробка деталей.

Розробка складальних одиниць.

Види з'єднань і контакти.

З’єднання двох або декількох деталей через безпосередній механічний контакт їх робочих поверхонь дає елементарну складальну одиницю.

За функціональним призначення з'єднання підрозділяються на: ті що базують і робочі, і ті що утворять контактні пари. З'єднання, що базують, слугують для взаємної орієнтації деталей при з'єднанні і складають найбільш чисельну групу. Робочі з'єднання безпосередньо приймають участь у виконанні функціонального призначення устрою в рухливих механічних системах, для перетворення і передачі напряму руху.

Конструкції з’єднань характеризуються різноманітними ознаками: ступенем відносної рухливості; видом контакту в сполученій контактній парі; способом замикання сполучення.

За ступенем відносної рухливості розрізняють: рухливі і нерухомі з'єднання. Нерухомі з'єднання завжди є ті що базують. У їх утворенні беруть участь БЕ₁ і РЕ₂. У деталей, що сполучаються своїми поверхнями найбільш поширені площини і циліндричні. Функціональна точність вузла чи пристрою залежить від точності нерухомого з’єднання, тобто від точності базування. Нерухомі з’єднання, як найбільш чисельні, визначають загальний обсяг складальних робіт. Рухливі з’єднання (кінематичні пари) діляться на ті що базують, так і на робочі. Рухливі з’єднання, що базують, визначають стан рухливих елементів кінематичних пар і їх напрямок (обертального, поступального або ін.). Для з’єднань, що базують, має місце взаємодія між поверхнями що базують і що працюють, тобто РЕ₁ + БЕ₂. При з’єднанні деталей контактні пари характеризуються формою і розміром площадок контакту. У якості типових форм робочих поверхонь різняться площини, циліндри, сполучення яких утворять 6-ть парних сполучень. При цьому пару, що обмежує один ступінь свободи позначається через Р₁ і має контакт у точці; контактна пара Р₂  обмежує два ступені свободи і має контакт по лінії (вищі кінематичні пари). Контакт по площині - утворює нижчі кінематичні пари.

Таким чином, вибір контакту визначає форму робочих поверхонь деталей що з’єднуються, а також властивості сполучення.

Способи замикання контактних пар полягають в обмеженні зсувів приєднуючих деталей відносно базової деталі в бажаному напрямку. Замикання забезпечує існування з’єднань. Відомі три способи замикання: силою, формою, кріпленням.