Характеристика традиційних педагогічних технологій

Технологія навчання — системна категорія, орієнтована на дидактичне застосування наукового знання, наукові підходи до аналізу й організації навчального процесу з урахуванням емпіричних інновацій науково-педагогічного працівника і на досягнення високих результатів у професійній компетенції та розвитку особистості студентів. У сучасній українській школі розрізняють традиційні і нові технології навчання. До традиційних відносять: пояснювально-ілюстративне, проблемне, програмоване і деференціійоване.

Сутність пояснювально-ілюстративного методу полягає в тому, що вчитель повідомляє готову інформацію різними засобами, а учні сприймають, усвідомлюють і фіксують у пам'яті цю інформацію. Повідомлення інформації вчитель здійснює за допомогою усного слова (розповідь, лекція, пояснення), друкованого слова (підручник, посібники), наочних засобів (картини, схеми, кіно- й діафільми, натуральні об'єкти в класі і під час екскурсій практичного показу способів діяльності (показ досвіду роботи на станку, зразків відмінювання, способів розв'язування задач, доведення теорем, способів складання планів, анотації і т.д.). Учні виконують ту діяльність, яка необхідна для першого рівня засвоєння знань, слухають, дивляться, пробують на дотик, маніпулюють предметами і знаннями, читають, спостерігають, співвідносять нову інформацію з раніше засвоєною і запам'ятовують. Пояснювально-ілюстративне навчання забезпечує швидке засвоєння навчальної інформації, формування знань, умінь і навичок, що унеможливлює прогалини в знаннях, особливо у слаборозвинених учнів.

Суть проблемного викладу полягає в тому, що вчитель висуває, формулює проблему, сам її розв'язує, показуючи шлях розв'язання в ЇЇ справжніх, але доступних для розуміння учнів суперечностях, розкриває хід думки в процесі розв'язання проблеми. Призначення цього методу полягає в тому, що вчитель показує зразки наукового пізнання, наукового вирішення проблем, а учень не лише сприймає, усвідомлює і запам'ятовує готові наукові висновки, але й стежить за логікою доведення, за плином думки вчителя чи іншого засобу (кіно, телебачення, книга), контролює її переконаність, переконується в правильності такого аналізу. У нього виникають сумніви, запитання щодо логіки і переконаності як доведення, так і самого вирішення; він сам бере участь у прогнозуванні наступного кроку мислення, досліду і т.д. За галуззю і місцем виникнення розрізняють такі проблеми: предметні, міжпредметні, урочні (навчальні), позаурочні. Залежно від ролі в навчальному процесі: основні, допоміжні. Щодо способів розв’язання: групові, індивідуальні.

Програмоване навчання в його прямій формі, машинне й безмашинне, дотримуючись норм поетапного навчання, разом з тим, є формою і засобом реалізації інформаційно-рецептивного і репродуктивного методів. Учень отримує певну порцію інформації, а потім використовує її для визначення серед різних варіантів відповідей якоїсь однієї на поставлені питання. Для цього він повинен добре усвідомити ознаки явища, що викладені в посібниках, а потім розпізнати ці ознаки у відповідності з даним питанням. Матеріал в підручниках може бути викладений у лінійній або розгалуженій схемах. Лінійна – матеріал поділений на малі дози, легкі для засвоєння. В розгалужені програма поділ. також на малі дози інформації, але відмінність розгалуженої від лін. полягає в тому, що в ній до кожного завдання дано кілька відповідей, а після засвоєння дози інформації потрібно вибрати правильну.

Принцип диференційованого підходу до учнів передбачає оптимальне пристосування навчального матеріалу та методів навчання до індивідуальних здібностей кожного школяра. Диференційоване навчання необхідно, так як спостерігаються розходження учнів у темпах оволодіння навчальним матеріалом, а також в здібності самостійно застосовувати засвоєні знання і вміння. В основі диференціації лежать індивідуально – психологічні особливості учнів, що відрізняють однієї людини від іншої, що припускає здібності, які мають відношення до успішності виконання якої-небудь діяльності. Диференційоване навчання - це: 1) форма організації навчального процесу, при якому вчитель працює з групою учнів, складеної з урахуванням наявності у них будь-яких значимих для навчального процесу загальних якостей; 2) частину загальної дидактичної системи, яка забезпечує спеціалізацію навчального процесу для різних груп учнів.

Інноваційні технології навчального процесу

Інноваційні технології - це цілеспрямований системний набір прийомів, засобів організації навчальної діяльності, що охоплює весь процес навчання від визначення мети до одержання результатів. Система грунтується на внутрішніх умовах навчання. Тому "педагогічні технології" пов'язані з ідеями і досвідом психології, соціології, системного аналізу тощо.

Аналіз інноваційної діяльності показує, що в їх практиці в основному впроваджуються технології, серед яких можна виділити: особистісно орієнтоване навчання та виховання, громадянську освіту, профільне навчання, технологію групової навчальної діяльності, теорію рівневої диференціації навчання, психолого-педагогічне проектування соціального розвитку особистості учнів, інформаційні технології, здоров’я зберігаючі технології навчання та багато інших.

Найбільш поширеною в Україні є Технологія розвивального навчання. Система розвивального навчання передбачає формування активного, самостійного творчого мислення учнів і на цій основі поступового переходу в самостійне навчання. Інтерактивні технології (авт. О.Пометун, Л. Пироженко), ідея якої полягає в тому, що процес пізнання відбувається за умови постійної активної взаємодії всіх учнів. Залежно від мети уроку, форм організації навчальної діяльності використовуються інтерактивні технології кооперативного навчання, колективно-групового навчання, ситуативного моделювання, опрацювання дискусійних питань. Технологічний концепт проектних технологій( авт. Баханов К., Гузєєв В., Єрмаков І., Пєхота О.) орієнтує на дієвий спосіб здобуття нових знань у контексті конкретної ситуації та їх використання на практиці.

Технологія особистісно орієнтованого навчання (авт. Якимська І., Савченко О., Подмазін С.) полягає у створенні оптимальних умов для розвитку й становлення особистості як суб’єкта діяльності і суспільних відносин. Інформаційні технології навчання надають доступ учням до нетрадиційних джерел інформації.

Діагностика якості освіти

Засоби діагностики якості вищої освіти є галузевим нормативним документом, в якому встановлюються вимоги до стандартизованих методик, що призначені для кількісного та якісного оцінювання ступеня досягнених курсантами (слухачами, студентами) ВВНЗ цілей вищої освіти. Засоби діагностики якості вищої освіти використовуються для визначення відповідності досягнутого курсантами (слухачами, студентами) рівня сформованості знань, умінь і навичок, професійних, світоглядних та громадських якостей під час їх державної атестації.

У залежності від обсягу та масштабності проведення моніторингу розподіляють на рівні:

• національний (державний моніторинг) – відстеження розвитку освіти в Україні;

• регіональний (проведення моніторингу на території області, міста, району);

• локальний (відбувається у межах закладу освіти).

На локальному рівні виокремлюємо такі його субрівні:

• адміністративний (директорський);

• педагогічний (дослідження професійної компетентності вчителя, рівень управління учнівським колективом);

• психологічний (психологічний клімат педагогічного та учнівського колективу, адаптація першокласників до школи, перехід учнів молодшої ланки в середню, професійна орієнтація учнів старшої школи);

• учнівський (навчальна діяльність зі шкільного предмету, рівень вихованості, самооцінка, емоційне ставлення до навчання, рейтинг навчальних предметів, соціометричний статус учня в учнівському колективі);

• комплексний (включає основні компоненти діяльності закладу освіти і спрямований на виявлення якості освіти).