Створення системи технологічних парків.

Аналізуючи проблеми формування інноваційної моделі економіки необхідно, насамперед, звернути увагу на розвиток тих осередків інноваційної діяльності, які шляхом концентрації наукових, промислових та фінансових ресурсів забезпечують виробниче впровадження наукоємних розробок, високих технологій та випуск конкурентноспроможної продукції. Не менш важливою проблемою є необхідність створення оновленого міцного національного технологічного сектору економіки, який би поєднував державні і комерційні підприємства. Мова йде про технопарки.
Сьогодні в більшості розвинених країн світу технопарки є основними елементами інфраструктури, що забезпечує функціонування інноваційної моделі національної економіки. Держава у цих країнах, розуміючи важливу роль технопарків, запроваджує для них особливу економічну політику, яка включає надання податкових та кредитних пільг, цільове фінансування окремих інноваційних розробок, державне замовлення на інноваційну продукцію, тощо.
Наприклад, основну частину фінансування наукові і технологічні парки Європи одержують від держави: у Великобританії - 62%, ФРН - 78%, Франції - 74%, Нідерландах - близько 70%, у Бельгії майже 100%. Крім загальних вкладень в інфраструктуру технопарків і створення сприятливого для їхньої діяльності середовища, чималі кошти виділяються для пільгового кредитування окремих проектів. Особливо характерно це для Японії, де цілий ряд державних і недержавних фондів, банків, корпорацій надають для розробки й організації випуску наукомісткої продукції довгострокові кредити під дуже пільговий відсоток. У ряді випадків обумовлюється, що такий кредит потрібно повертати лише за умови успішного виконання проекту, а у випадку об'єктивно обумовленої невдачі кошти взагалі не повертаються. За умов такої підтримки технологічні парки забезпечують не тільки розвиток наукоємного сектору національної економіки але й наповнення внутрішнього та зовнішнього ринків високотехнологічною продукцією.
Модель створення технопарків у США в меншому ступені ґрунтується на державному фінансуванні й у більшій мері використовує інвестиції різних зацікавлених фірм. Технопарки США зорієнтовані не стільки на створення нових робочих місць, скільки на розробку і виведення на ринок нових продуктів і технологій.
Головною ідеєю створення технологічних парків була комплексна організація наукомісткого виробництва і максимальне сприяння виникненню і запровадженню нових технологій. Але найважливішим було те, що акцент ставився на концентрацію всіх елементів інноваційного процесу, і в першу чергу на творчий потенціал людей що працюють на базі таких парків. Забезпечувалися всі умови для інтенсифікації та креативізації процесу праці, коли її основним стимулом ставала не тільки матеріальна винагорода, але й творчі, моральні та командні фактори, що самі по собі були надто цінними і з матеріальної точки зору, адже давали нечувані дивіденди. Інтелектуальний капітал став фактором соціального визнання, каталізатором матеріального добробуту і впевненості в майбутньому.
Саме тому з метою активізації інноваційної та наукової діяльності в Україні, створення та впровадження у виробництво конкурентноспроможних виробів та технологічних процесів Верховна Рада України 16 липня 1999 року прийняла Закон України "Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків "Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка", "Інститут електрозварювання імені Є.О. Патона", “Інститут монокристалів". У подальшому до переліку технопарків, на які розповсюджується дія зазначеного Закону України, були введені технологічні парки “Вуглемаш” (жовтень 2001 р.), "Укрінфотех", "Інститут технічної теплофізики", "Київська політехніка" та "Інтелектуальні інформаційні технології" (березень 2002 р.).
Реально технологічні парки України почали свою діяльність у ІV кв. 2000 року. На сьогодні зареєстровано 7 технопарків: “Інститут монокристалів”, “Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона”, “Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка”, “Вуглемаш”, “Інститут технічної теплофізики”, “Київська політехніка” та “Укрінфотех”, з яких найбільш активно функціонують перші чотири. Кожен з технопарків має свою специфіку та направленість діяльності.
За роки свого функціонування технологічні парки України довели не лише свою здатність виживати в непростих економічних умовах, але й демонструють високий інноваційний потенціал. І це відбувається на тлі реальної відсутності суттєвих структурно-технологічних зрушень в економіці. Так, ідуть процеси приватизації, зростають показники промислового виробництва, ВВП, але це адже ніяк не свідчить про якісні перетворення: зростання продуктивності, технологічну модернізацію, виробничі інновації, високі технології. За таких умов технопарки мають стати первинною базою нової української технологічної платформи, провідним засобом виробництва якої є інновації та технології їх впровадження.
Але останнім часом на шляху діяльності технопарків стали виникати деякі складнощі, пов’язані, в першу чергу, з недосконалістю відповідної законодавчої бази. Основний блок питань точиться навколо пільг, що отримують технопарки в процесі виконання інвестиційних та інноваційних проектів, виробничого впровадження наукоємних розробок та високих технологій.