Нормативно-правове забезпечення здійснення державного управління у паливно-енергетичній сфері.

Розвиток енергетичного законодавства України є одним з пріоритетних завдань та напрямів реалізації енергетичної стратегії. Будь-які економічні, інституційні та інші перетворення в енергетиці, а також побудова внутрішньої та зовнішньої політики у цій сфері має ґрунтуватися виключно на положеннях законів України. Саме закони мають стати основою правового регулювання енергетичних відносин. Таке регулювання має бути максимально чітким та деталізованим, що дозволить мінімізувати прийняття підзаконних нормативно-правових актів та уникнути дискримінаційного застосування законодавства.
На цей час правове регулювання паливно-енергетичного комплексу має несистемний характер та характеризується відсутністю рамкового закону, який встановлював би основні засади та підходи до регулювання відносин в електроенергетичному, ядерно-промисловому, вугільно-промисловому та нафтогазовому комплексах. Основними законодавчими актами, що встановлюють правові засади управління цим комплексом є:
Декрет Кабінету Міністрів України “Про об’єднання підприємств вугільної промисловості” від 21 1992 р.;
Декрет Кабінету Міністрів України “Про об’єднання державних електроенергетичних підприємств” від 29 квітня 1993 р.;
Декрет Кабінету Міністрів України “Про об’єднання державних підприємств нафтової, газової, нафтопереробної промисловості та нафтопродуктозабезпечення” 29 квітня 1993 р.;
Закон України “Про енергозбереження” від 1 липня 1994 р.;
Закон України “Про поводження з радіоактивними відходами” від 30 червня 1996 р.;
Закон України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” від 8 лютого 1995 р. зі змінами;
Закон України “Про трубопровідний транспорт” від 15 травня 1996 р.;
Закон України “Про порядок списання заборгованості вугледобувних та вуглепереробних підприємств Міністерства вугільної промисловості України, що ліквідуються за рішенням Кабінету Міністрів України, перед Державним бюджетом України і місцевими бюджетними та державними цільовими фондами” від 17 січня 1997 р.;
Закон України “Про електроенергетику” від 16 жовтня 1997 р.;
Закон України “Про видобування і переробку уранових руд” від 19 листопада 1997 р.;
Закон України “Про списання та реструктуризацію податкової заборгованості вугледобувних, та шахтовуглебудівних підприємств міністерства вугільної промисловості України та гірничодобувних підприємств з підземного видобутку сировини Міністерства промислової політики України” від 20 листопада 1998 р.;
Закон України “Про загальні засади подальшої експлуатації і зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення зруйнованого четвертого енергоблока цієї АЕС на екологічно безпечну систему” від 11 грудня 1998 р.;
Закон України “Про нафту і газ” від 12 липня 2001 р.;
Закон України “Про подальший розвиток гірничо-металургійного комплексу” від 17 січня 2002 р. та ін.

.

Система органів, що здійснюють державне управління у паливно-енергетичній сфері.

Правовий статус Міністерства палива та енергетики України, регламентується Положенням, затвердженим Указом Президента України від 14 квітня 2000 р. № 598/2000 із змінами, внесеними згідно з Указом Президента № 1218/2001 від 14 грудня 2001 р. “Про Міністерство палива та енергетики України”.
Міністерство палива та енергетики України (Мінпаливенерго України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мінпаливенерго України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної політики в електроенергетичному, ядерно-промисловому, вугільно-промисловому та нафтогазовому комплексах

Правовий статус Державного департаменту вугільної промисловості регламентується Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 5 червня 2000 р. № 909 “Про затвердження Положення про Державний департамент вугільної промисловості”.
Державний департамент вугільної промисловості (Держвуглепром) є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінпаливенерго і підпорядковується йому.
Держвуглепром у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, цим Положенням та наказами Мінпаливенерго. У межах своїх повноважень Держвуглепром організовує виконання актів законодавства, здійснює контроль за їх реалізацію.
Держвуглепром узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства і вносить їх на розгляд Мінпаливенерго.

Правовий статус Державного комітету України з енергозбереження, регламентується Положенням, затвердженим Указом Президента України від 6 жовтня 1995 р. № 918/95 (із змінами № 1172/2001 від 03.12.2001) “про Положення про Державний комітет України з енергозбереження”.
Державний комітет України з енергозбереження (Держкоменергозбереження України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра економіки України.

Правовий статус Національної комісії регулювання електроенергетики України, регламентується Положенням затвердженим Указом Президента України від 21 квітня 1998 р. № 335/98 “Питання Національної комісії регулювання електроенергетики України”.
Національна комісія регулювання електроенергетики України (НКРЕ) є незалежним позавідомчим постійно діючим державним органом.

Правовий статус Державного комітету ядерного регулювання України, регламентується Положенням, затвердженим Указом Президента України від 6 березня 2001 р. № 155/2001 „Про Положення про Державний комітету ядерного регулювання України”.
Державний комітет ядерного регулювання України (Держатомрегулювання України) є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Держатомрегулювання України здійснює в межах своєї компетенції реалізацію державної політики у сфері використання ядерної енергії, забезпечення додержання вимог ядерної та радіаційної безпеки.

Державний контроль та нагляд у паливно-енергетичній сфері.

Державний контроль здійснюється згідно з порядком, встановленим Кабінетом Міністрів України.

Державному контролю підлягає енергетичне господарство, що включає всі підприємства і установи по отриманню, переробці, перетворенню, транспортуванню, зберіганню, обліку та використанню паливно-енергетичних ресурсів, розміщених на території України.

Державному контролю також підлягає правильність та ефективність використання цільових коштів, виділених з фонду енергозбереження для вжиття заходів щодо раціонального використання та економного витрачання паливно-енергетичних ресурсів.

Нагляд виконує Державний комітет і державна комісія

Історія виникнення питання транспортної політики.

Історія розвитку транспорту невіддільна від історії людського суспільства. Причиною цього є те, що без переміщення знарядь та предметів праці й самої людини неможливі ні виробництво споживання, ні яка-небудь інша цілеспрямована діяльність.Транспорт виник у глибоку давнину. При первіснообщинному устрої потреби в транспорті були мінімальними. Для цього періоду характерні найпростіші транспортні засоби: в'ючні тварини, плоти, човни та ін.

Подальшого розвитку транспорт набув в рабовласницькому суспільстві, де завдяки розвитку землеробства і скотарства, відкриттю методів отримання і обробки металу, проходило збільшення продуктивності праці й одночасно її поділ. Збільшення об'єму продукції уже само по собі потребувало розвитку засобів транспорту. З виникненням приватної власності й поділом людей на класи, стали розвиватись держави, що призвело до збільшення транспортних потреб.

Розселення людей на обширних територіях, зокрема, по берегах рік і морів, будівництво міст, збір податків і данини, поширення обміну та торгівлі, завойовницькі й оборонні війни – усе це сприяло порівняно швидкого розвитку кораблебудування і водного транспорту.

Одним із найважливіших винаходів людини є колесо. По-перше, тому, що воно не має аналога в природі, і, по-друге, тому, що колісний екіпаж служить людству багато тисячоліть і залишається основою всіх видів сучасного наземного транспорту. У Месопотамії ще в 3 тисячолітті до н.е. були відомі колісниці.

Наступним логічним кроком у розвитку сухопутного транспорту стало створення штучних наземних доріг. Це була видатна подія в історії людства, так як ці дороги можна було прокладати в будь-яку точку суші.

Феодалізм (5-14 ст.) склав нові умови для розвитку матеріального виробництва, а значить і транспортної системи. Посилюється суспільний розподіл праці і замість міст-фортець влади почали розвиватись міста-центри ремесел і торгівлі.

Пошир. видобутку металів і мінералів, удоск-ня техніки, розвиток сільського господарства й поява товарного виробництва значно підвищили потребу в транспорті. Зростав об'єм перевезень у транспортній сітці, широко проводились роботи по розвитку морських, річкових комунікацій, будівництво каналів. В морському транспорті з'явились парусні судна, що могли пересікти океан.

Процес розкладу феодалізму й виникнення капіталістичних відносин (15-16 ст.) був прискорений відкриттям нових країн і нових територій, торгових шляхів. Цей період, відомий як період великих географічних відкриттів і виникненням колоніальної системи.

Подальший розподіл праці, роз-к техніки, ремесел, зростання міст і торгівлі, наявність великої кіль-ті вільних рук сприяли виник-ню дрібних промисл-х виробництв (мануфактур), заснованих на ручній праці для випуску різних товарів. Розвиток мануфактур зі спеціалізацією виробництва обумовили суттєве підвищення продуктивності праці й об'єму продукції. В результаті ручне мануфактурне виробництво стало витіснятися машинним, особливо після винаходу ткацького станка, прядильної машини (18 ст., Англія), а потім і парової машини (18 ст., Англія, Росія). Технічний переворот, що охопив країни Європи і названий “промисловою революцією ”, суттєво вплинув на темпи розвитку виробництва й торгівлі. Але транспорт у вигляді різноманітних парусних суден, деяких в'юнких тварин і візків виявився не в змозі забезпечувати потреби машинного виробництва. Тому одночасно із промисловістю в цей період почав розвиватися й транспорт, новою основою якого стала парова машина. Вона дозволяла створити транспортну одиницю, що могла самостійно рухатися і не залежати від погодних умов. Протягом короткого періоду часу (кінець 18 – поч. 19 ст.) з'явились й почали широко розповсюджуватися пароплави, паровози і парові сухопутні екіпажі. Новий поштовх до розвитку транспортної системи дало створення двигунів внутрішнього згоряння (кінець 19 – початок 20 ст.).При капіталістичному способі виробництва, по мірі розвитку і становлення підприємств, ускладнювалась техніка й технологія виробництва, а тому зріс обсяг продукції. Місцеві ринки переростали в національні й міждержавні. В цих умовах власникам підприємств було нелегко утримати своє складне власне транспортне господарство, раціонально використовувати транспортні засоби. Тому саме з цього часу, поступово почалось виділення транспорту в самостійну галузь, що виконувала перевезення вантажів і пасажирів для будь-якого клієнта за платню. Тобто виробнича спеціалізація почала поширюватись і на транспорт, що дозволило, з одного боку, прискорити прогрес і розвиток самого транспорту, а із другого, - звільнити велике машинне виробництво від функцій, що не властиві йому.Таким чином, в умовах капіталістичного виробництва транспорт переніс кардинальні зміни: перш за все, почалось широке застосування механічного двигуна, відбулося значне розширення сітки транспортних комунікацій, транспорт виділився в особливу галузь економіки, і що досить важливо, засоби транспорту диференціювались, з'явились такі види транспорту: морський, річковий, залізничний, автомобільний та повітряний.