Форми організації суспільного виробництва: натуральне та товарне. Товар та його властивості.

Форма суспільного виробництва – це певний спосіб організації господарської діяльності.

Є натуральне і товарне.

Натуральне господарство –такий тип організації виробництва, при якому люди виробляють продукти для задоволення своїх власних потреб, тобто продукти праці не набувають товарної форми і призначені для особистого та внутрішнього господарського споживання безпосередніми виробниками.

Поступово на зміну натуральному господарству прийшло товарне виробництво як розвинутіша і ефективніша форма організації суспільного виробництва.

Товарне виробництво –це така форма організації суспільного господарства, за якої продукти виробляються не для споживання їх виробниками, а спеціально для обміну, для продажу на ринку.

Товарне виробництво на відміну від натурального господарства є не замкнутою, а відкритою економічною формою господарювання.

 В товарному виробництві між виробниками існують не безпосередні господарські зв’язки, а опосередковані через обмін продуктами їхньої праці як товарами. При цьому виробники є економічно вільними у виборі товарів і партнерів.

Розрізняють два види товарного виробництва:

- просте товарне виробництво – це дрібне виробництво індивідуальних самостійних ремісників і селян, що працюють на ринок;

- розвинута форма товарного виробництва – це вищий і ефективніший ступінь товарної організації господарства, заснований на великій приватній власності, найманій праці й машинній індустрії .

Товар – це економічне благо, що задовольняє певну потребу людини і використовується для обміну (купівлі-продажу на ринку).

Основні властивості товару:

 - споживча вартість

  - мінова вартість

Вартість товару – це уречевлена в товарі суспільна праця виробника

Чинники впливу на величину вартості товару:

· інтенсивність праці

· суспільно необхідний робочий час

  Величина суспільної вартості товару визначається суспільно необхідним часом, який потрібний для його виробництва. Вона змінюється прямо пропорційно кількості і обернено пропорційно продуктивності суспільної праці.

Серед безлічі товарів, що існують в світі, є такі, що задовольняють одну й ту ж саму потребу людини. Наприклад, кава і чай, спагеті і макарони, печиво чи вафлі. Такі товари називаються взаємозамінюваними (тобто субститутами). Взаємозамінюваною є також низка послуг. Наприклад, транспортування вантажів і пасажирів можна здійснювати за допомогою літаків, поїздів та автомобілів.Крім того, існують товари, здатні задовольняти потреби людини лише в комплексі. Це автомобіль і бензин, лижі та лижні черевики, фотоапарат і фотоплівка. Такі товари називають взаємодоповнюючими (або комплементарними).

Концепції виникнення та сутність грошей. Функції грошей та їх еволюція.

Гроші - це товар, який виконує функцію загального еквіваленту.

Гроші - єдиний товар, цінність якого проявляється в той момент, коли ми від нього позбавляємось.

Гроші - це засіб суспільного виразу економічної цінності благ.

Найбільш повно суть грошей виявляється у тих функціях, які вони виконують.

Традиційно визначають 5 функцій, виконуваних грошима: 1) міра вартості; 2) засіб обігу; 3) засіб нагромадження та утворення скарбів; 4) засіб платежу; 5) світові гроші.

Виникнення грошей - тривалий історичний процес, пов'язаний з розвитком товарного виробництва і обігу товарів. Очевидно, що перші випадки обміну припадають ще на первіснообщинний лад. У той період обмін мав нерегулярний характер. Товарного виробництва ще не існувало, тобто речі вироблялися для власного споживання і лише випадково набували товарної форми. Для цього періоду характерна проста, випадкова або одинична форма вартості: 1 мішок зерна = 1 вівці.

У наведеному прикладі товар А (зерно) відіграє активну роль, оскільки виражає свою вартість у товарі В (вівці). Товар, що виконує в кожному даному акті обміну активну роль, знаходиться у відносній формі вартості. Йому протистоїть товар - еквівалент, який виконує пасивну роль (через нього виражається вартість першого товару). Відповідно форма вартості товару В (вівці) називається еквівалентною. У ній міститься зародкова форма грошей. Вартість жодного товару не може бути виражена безпосередньо робочим часом. Вона виражається опосередковано, через вартість іншого товару.

Основні концепції грошей:

- Гроші, як економічний інструмент, завжди привертали увагу не лише економічних агентів, але й численних дослідників. Протягом існування грошей було сформульовано ряд концепцій їх функціонування;

- Металістична концепція грошей пов'язана з меркантилізмом і виникла в ХУІ ст. Прихильники цього погляду вважали, що золото і срібло мають природну властивість бути грошима, це їх вічна якість. З появою і розвитком паперових грошей це сприймається як своєрідний жарт історії. Перші здогадки цього напрямку припадають на часи Античності. В ХХ ст. цю концепцію згадав Дж.Кейнс;

- Номіналістична концепція грошей. Гроші - умовні розрахункові одиниці, номінальні знаки вартості, які самі вартості не мають, чисто логічна конструкція придумана людьми для спрощення обміну товарів. Довгий час ця концепція заперечувалася з позицій металістичної та трудової концепції походження і суті грошей, але в наш час все частіше в ній знаходять елементи істинності. В умовах сучасної форми вартості, гроші дійсно перетворюються з товару особливого роду в номінальну розрахункову одиницю;

- Кількісна концепція грошей виникла у XVII- XVIIІ ст., до її формування доклав зусиль у ХIХ ст. Д.Рікардо. Сьогодні вона покладена в основу монетаристських досліджень Чикагської економічної школи на чолі з Мілтоном Фрідменом. Основна ідея цієї концепції: вартість грошей визначається їх кількістю. Тобто рівень цін товарів і купівельна спроможність грошей визначається кількістю грошей в обігу. В межах цієї концепції очевидні причини сучасної інфляції. В умовах інфляції паперових грошей вона добре пояснює причини зростання цін і втрату грошима їх вартості, тобто знецінення. Саме з цим напрямком економічних досліджень пов'язано формулювання "рівняння обміну", що розглядається в законах грошового обміну;

- Товарна концепція грошей пов'язана з дослідженнями Д.Рікардо і К.Маркса і досить докладно висвітлена в попередніх параграфах розділу.