Стан економіки України на момент проголошення незалежності.

Розпад СРСР був зафіксований 1 грудня 1991 р. Але першим кроком до незалежної (і політично, і економічно) держави — України було проголошення «Декларації про державний суверенітет України» (16 липня 1990 р.) та прийняття «Акту проголошення незалежності України» (24 серпня 1991 р.). Проголошення незалежності України означало створення цілком іншої політичної й соціально-економічної ситуації. Інакше кажучи, постала проблема демонтажу тоталітарних політичних структур, формування засад правової демократичної держави, трансформації централізованої державної економіки на ринкових засадах, переорієнтації її на соціальні потреби людей.

Не заперечуючи тих труднощів, які неминуче поставали перед країною в процесі її розбудови, увага зосереджувалася передусім на певних економічних перевагах, які вона мала— вигідному геополітичному розташуванні, значних природних багатствах, потужному трудовому й інтелектуальному потенціалі та матеріально-технічній базі. Проте, у спадок від Радянського Союзу молода незалежна держава отримала «величезне нагромадження невирішених проблем, пов'язані насамперед із військово-промисловим комплексом, потужною складовою якого була українська економіка, паливно-енергетичним та металургійним комплексами, необхідністю подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, нарешті структурною недосконалістю народногосподарського комплексу України та певними перекосами у соціальній політиці. Власне, за роки існування союзного народногосподарського комплексу було практично вичерпано продуктивний потенціал Донбасу. Зі здобуттям незалежності постало питання щодо реальних цін за нафту та газ для України; це спричинило різке зростання сукупних витрат виробництва та зниження сукупного національного доходу.

Основою промислового сектора радянської України був військово-промисловий комплекс, в інтересах якого й розвивалася вся її промисловість. На багатьох підприємствах використовували техніку 1920—1930-х років, експлуатація якої вможливлювала вироблення низькоякісної продукції, що зумовлювало застосування витратних методів виробництва, не давало змоги вдосконалювати технологічні процеси в бік ресурсо- та енергозбереження, негативно впливало на екологічну ситуацію. Незалежна Українська держава отримала в спадок також істотно деформовані пропорції у розвитку та відставання сільського господарства, що базувалося на інвестиційній політиці «за залишковим принципом» на основі колгоспно-радгоспної системи.

Величезні структурні диспропорції, що сформувалися в українській економіці, призвели до катастрофічних наслідків в екології, до втрат природних і людських ресурсів. Для України характерним стало зменшення кількості населенняпрацездатного віку. Отже, економіка країни потребувала глибокої й докорінної перебудови, здійснення швидких, радикальних перетворень, спрямованих на заміну існуючої економічної системи іншою з метою забезпечення її ефективного функціонування.

Перехід від командно-адміністративної до ринкової економіки та спроби його обґрунтування в економічній літературі.

Важливим етапом у розв'язанні головних завдань перехідного періоду були «Основні напрями економічної політики в умовах незалежності», розглянуті наприкінці жовтня 1991 р. Верховною Радою України, які передбачали структурну перебудову господарства України, конверсію оборонної промисловості, перерозподіл матеріальних і трудових ресурсів на користь виробництв, що виробляють споживчі товари для населення, а також переорієнтацію машинобудування на першочергове задоволення потреб агропромислового комплексу легкої та харчової промисловості тощо, здійснення яких мало відбуватися в процесі переходу від командно-адміністративної системи до ринкової.

Проблема трансформації директивної економіки на ринкову викликала доволі активну полеміку щодо шляхів та основних напрямів економічної політики перехідного етапу. Цим проблемам присвячено наукові дослідження відомих українських учених, зокрема А. Гальчинського, В. Геєця, С. Данилишина, С. Єрохіна, Б. Кваснюка, В. Кононенка, І. Лукінова, В. Черняка та ін. Найважливішим аспектом цих досліджень була спроба знайти й обгрунтувати шляхи переходу від централізованого планово-директивного господарства до ринкової економіки. Перший напрям виник під впливом ліберальної (монетаристської, або ортоліберальної) концепції, що сформувалася на основі скасування або суттєвого обмеження державного регулювання економіки, зокрема й структурної політики. Цей підхід базується на визнанні переваг ринкового механізму над економічною політикою держави. Другий напрям у підґрунті має кейнсіанську методологію з її теорією державного регулювання економіки. Вона цілком позитивно оцінює структурну політику, що її здійснює держава в напрямі трансформації національного господарства, що вможливлює формування теоретичних засад розробки відповідної структурної політики держави як альтернативи недосконалості ринку.