Дайте психологічну характеристику похилого віку.

Завершальним етапом людського життя є пізній дорослий вік, який в наукових колах ще називають геронтогенезом Більшість вчених вважає, що даний вік починається з 60-ти років і через його значну тривалість додатково розподіляється на окремі фази: 60-70 років – ранньостаречий вік; 71-80 років – середньо старечий вік; 81-90 років – пізньостаречий вік; більше 90 років – двгожительство. Старість - заключний період людського життя, умовний початок якого пов'язано з відходом людини від безпосередньої участі у продуктивному житті суспільства. Старість - один з найбільш парадоксальних і суперечливих періодів життя, пов'язаний з тим, що «останні питання буття» постають перед людиною на весь зріст, вимагаючи дозволу нерозв'язного - поєднати можливості старої людини в розумінні світу і його життєвий досвід з фізичної неміччю і неможливістю активно втілити їх в життя. Чим старшою стає людина, тим більше в силу об'єктивних причин звужуються її соціальні зв'язки і знижується соціальна активність. Це зумовлено, по-перше, припиненням обов'язкової професійної діяльності, що природним чином тягне за собою встановлення та оновлення системи соціальних зв'язків і зобов'язань. По-друге, поступово «вимивається» його вікова когорта, і багато близьких їй людей і друзів вмирають або виникають труднощі у підтримці відносин. По-третє, стара людина швидше втомлюється від напружених соціальних контактів, багато з яких їй не здаються актуально значимими, і сама обмежує їх.

 Залучення в спілкування неминуче зменшується з віком, що загострює проблему самотності. Емоційні прояви самотності виражаються в тривожності і нудьгі, у страху і спустошеності, у депресивному стані.

 Після шістдесяти років людина поступово приходить до усвідомлення соціального відчуження від наступних поколінь, яке переживається болісно.

 У людей похилого віку поступово змінюється мотиваційна сфера, і важливим чинником тут є відсутність необхідності щодня трудитися, виконувати взяті на себе зобов'язання. Згідно з А. Маслоу, провідними потребами в літньому і старечому віці стають тілесні потреби, потреба в безпеці і надійності. Як правило, люди похилого віку не будують довгострокових планів - це пов'язано із загальною зміною тимчасової життєвої перспективи. Психологічний час змінюється в старості, і більше значення тепер мають життя в сьогоденні і спогади про минуле, ніж майбутнє. У старості важливі не тільки зміни, що відбуваються з людиною, а й відносини людини до цих змін. У типології Ф. Гізі виділяють три типи людей похилого віку і старості: 1) негативізм - заперечення наявності будь-яких ознак старості; 2) екстравертність - людина визнає настання старості, але до цього визнання приходить через зовнішні впливи і шляхом спостереження навколишньої дійсності, особливо у зв'язку з виходом на пенсію;  3) інтравертність – людина гостро переживає процес постаріння, з'являються байдужість по відношенню до нових інтересів, пожвавлення спогадів про минуле, малорухливість, ослаблення емоцій, прагнення до спокою.