ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ СПРИЙМАННЯ

Найважливішими особливостями сприймання є: предметність, цілісність, структурність, константність, апперцепція, осмисленість, вибірковість, ілюзія.

Предметність. Унаслідок впливу певних предметів і явищ навколишньої дійсності на наші органи чуття формується предметність сприймання.

Предметність сприймання проявляється в акті об'єктивації, тобто у віднесенні даних, отриманих із зовнішнього світу, до цього світу. Без цього віднесення сприймання не може виконувати свою орієнтувальну й регулюючу функції в практичній діяльності людини. Предметність сприймання не є вродженою якістю; існує певна система дій, яка дає суб'єктові змогу відкрити предметний світ. Як ми вже згадували, вирішальну роль тут відіграють дотик і рух.

Предметність як особливість сприймання має велике зна­чення для регуляції поведінки. Цеглина і блок із вибухівкою можуть виглядати і сприйматись на дотик як схожі, але за призначенням вони абсолютно різні. Ми зазвичай визначаємо предмети не за їх виглядом, а відповідно до того, як ми їх застосовуємо на практиці, або за їх основними якостями. І цьому допомагає предметність сприймання.

Предметність відіграє важливу роль і в подальшому формуванні самих перцептивних процесів, тобто процесів сприймання. Коли виникає розбіжність між зовнішнім світом і його відображенням, суб'єкт має шукати нові способи сприймання, які забезпечать правильніше відображення.

Цілісність та структурність. Сприймаючи певний об'єкт, ми виділяємо його окремі ознаки, сторони, властивості й водночас об'єднуємо їх у єдине ціле, завдяки чому в нас виникає його цілісний образ.

На уроках хімії учень набуває знань про властивості різноманітних хімічних елементів: дізнається про питому вагу кожного з них, про колір, структуру, запах та інші властивості. Всі ці дані про окремі хімічні властивості синтезуються в загальні знання і зумовлюють цілісне сприйняття хімічного елемента в сукупності його властивостей.

Кожна складова образу сприймання набуває значення лише у співвідношенні її з цілим і визначається ним. Сам образ сприймання також залежить від особливостей його складових. Так, при сприйманні нового навчального матеріалу школяр стежить за змістом пояснень учителя. Для осмисленого цілісного сприймання матеріалу учню важливо збагнути зв'язок між словами, фразами. Цілісне сприймання відповіді учня теж виникає після того, як він висловив свої знання в мові. Як пояснення вчителя, так і відповідь учня мають певне смислове значення, яке не притаманне окремим звукам і словам, що складають їхню мову.

Сприймаючи предмет, ми осмислюємо його як єдине ціле, що має свою структуру. Під час розмови по телефону деякі звуки ми чуємо нечітко, але розуміємо суть розмови. Так на основі набутого досвіду, знань людина об'єднує окремі елементи в процесі сприймання в цілісний образ, надає їм певної структури, сформованості.

Гештальтпсихологи пояснюють цілісність сприймання не об'єктивною цілісністю предметів та явищ, а внутрішніми якостями "духу", його первісними цілісними структурами. Вони стверджують, що в акті сприймання удосконалюється своєрідне формоутворення, надається цілісність та структурність предметам, що відображаються. Вони вважають цілісність лише суб'єктивною якістю, що виникає в рефлекторній діяльності. З точки зору гештальтпсихології, у сприйманні хаотичність світу перетворюється на певні структури, вкладається в певні форми, внаслідок чого предмети й виступають як цілісні.

"Сприймання — це реконструкція світу", стверджують гештальтпсихологи. Ця теорія пояснює сприймання як спонтанний процес (тобто такий, що виникає сам по собі) і фактично ігнорує існування відчуттів як перцептивного відображення окремих якостей і властивостей предметів та явищ об'єктивної дійсності.

Константність. Під константністю розуміється відносна постійність величини, форми, кольору предметів, що сприймаються при зміні відстані, ракурсу, освітленості.

Якщо предмет, який сприймається на деякій відстані, віддалений від того, хто сприймає, то відображення предмета на сітківці зменшується як у довжину, так і в ширину, тобто зменшується і площа його, а тим часом у сприйнятті образ збереже в певних межах приблизно ту саму, властиву предметові, величину. Так само форма відображення предмета на сітківці буде змінюватися при кожній зміні кута зору, під яким ми бачимо предмет, проте його форма сприйматиметься нами як більш-менш постійна.

Коли ми дивимося на аудиторію, в якій сидять студенти, то всі обличчя здаються нам майже однаковими за величиною, незважаючи на те, що обличчя тих, хто знаходиться в кінці аудиторії, сприймаються зором як значно менші за обличчя тих, хто знаходиться ближче до нас. Це було б добре видно, якби ми сфотографували аудиторію. Ті, хто сидять на першому плані, були б значно більшими за тих, хто сидить далеко в кінці.

Константність сприймання має місце при зоровому сприйманні форми та кольору предметів. Наприклад, коли на уроці малювання учні розглядають набір овочів на столі, кожен сприймає їх під своїм кутом зору. Але образи цих предметів зберігають постійну форму.

Класна дошка сприймається чорною, стеля — білою, обкладинка зошита — синьою і при яскравому освітленні, і при тьмяному, і при електричному, і при денному світлі.

Механізм константності не є природженим. Якщо людина, що прожила все своє життя в одноповерховому будинку, потрапляє на верхній поверх висотного будинку, то не може розпізнати людей, автомобілі, оскільки вони їй здаються дуже маленькими. Водночас люди, які там прожили все своє життя, бачать всі об'єкти внизу без спотворення їх розмірів.

У К.Чуковського описаний випадок, коли трирічна дівчин­ка подивилася на дах багатоповерхового будинку і, побачивши майстра, що його ремонтував, закричала: "Мама, дістань мені он ту ляльку!".

Константність формується в процесі предметної діяльності і є необхідною умовою життя людини. Константність сприймання забезпечується досвідом, що набувається в процесі індивідуального розвитку особистості, і має велике практичне значення. Якби сприймання не було константним, то при кожному кроці, повороті, русі, зміні освітленості ми б мали справу з новими предметами, переставали б розпізнавати те, що було відоме раніше.

Апперцепція.З попереднім досвідом людини пов'язані і її інтереси, настанови, прагнення, почуття, погляди і переконання, які також впливають на сприймання нею предметів і явищ навколишньої дійсності. Відомо, що сприймання малюнка, мелодії, кінокартини в різних людей не однакове. Трапляються випадки, коли людина сприймає не те, що є, а бажане їй.

Апперцепція — це залежність змісту і спрямованості сприймання від досвіду людини, її інтересів, ставлення до життя, установок, багатства знань.

Апперцепція — одна з найважливіших особливостей сприймання. Сприймає не саме по собі око, не ізольоване вухо чує звук, не окремо язик розрізняє смакові якості. Всі види сприймання здійснюються конкретною живою людиною. У сприйманні завжди проявляються індивідуальні особливості людини, її бажання, інтереси, певне ставлення до предмета сприймання. Так, ідучи луком, ботанік може звернути увагу на різноманітні рослини, сукупність яких дає повну структуру трав'яного покриву грунту. Художник-пейзажист, ідучи цим самим луком, залишиться байдужим до цих об'єктів, натомість його увагу приверне співвідношення кольорових плям, що утворюють живописний пейзаж цієї місцевості.

Цікавими є досліди американського психолога А. Еймса з "перекошеною кімнатою". Вона побудована таким чином, що завдяки використанню правил перспективи створює таке саме зображення на сітківці ока, що й звичайна прямокутна кімната. Коли в "перекошеній кімнаті" розміщують які-небудь об'єкти, то спостерігач сприймає їх спотвореними в розмірах (наприклад, доросла людина здається меншою, ніж маленька дитина). Напевно, люди настільки звикли до нормальних пря­мокутних кімнат, що в сприйманні спотворюються швидше об'єкти, що поміщені в "перекошену кімнату", аніж сама кімната. Цікаво, що жінки не сприймають своїх чоловіків з якимись змінами в цій кімнаті, вони їх сприймають як зазви­чай, а кімнату бачать спотвореною.

За наявності суперечливої інформації перцептивна система має зробити вибір. Результат вибору зумовлюється попереднім досвідом людини; добре знайомі предмети "перекошена кімната" не спотворює. Знайомство з кімнатою шляхом обмацування приводить до поступового зменшення ефекту спотворення інших предметів, і зрештою сама кімната починає сприйматися правильно, тобто перекошеною.

Отже, сприймання залежить від попереднього досвіду людини. Чим більше людина обізнана з певним об'єктом, тим повнішим, точнішим і змістовнішим є її сприймання цього об'єкта.

Ще один приклад. Згадаємо роман у віршах О.С.Пушкіна "Євгеній Онегін". В образі Ольги Ленський побачив "деву красоти", а ось як її охарактеризував Онегін: "кругла, красна лицом она, как эта глупая луна на этом глупом небосклоне". Так впливають на сприймання різний естетичний смак і різна мораль.

Залежність сприймання від попереднього досвіду людини, її уподобань є важливою закономірністю, на яку треба зважати в організації навчальної діяльності. В педагогічній практиці вчителю важливо врахувати досвід та знання учня, спрямованість його інтересів, наявність або відсутність установок на сприймання, що буде сприяти більш змістовному сприйманню дійсності.

Осмисленість та узагальненість. Сприймання — це не лише чуттєвий образ, але й усвідомлення виділеного об'єкта. Людина сприймає предмети, які мають для неї певне значення. Сприй­мання людини тісно пов'язане з мисленням, із розумінням сутності предмета. Свідомо сприйняти предмет — означає подумки назвати його, тобто віднести його до певної групи, класу предметів, узагальнити його в слові.

Завдяки осмисленню сутності та призначення предметів стає можливим цілеспрямоване їх використання, практична діяльність із ними. Сприймаючи предмет, ми можемо точно назвати його або сказати, що він нам нагадує.

Узагальненість сприймання — це відображення одиничного випадку як особливого прояву загального. Певне узагальнення наявне в кожному акті сприймання.

Ступінь узагальнення залежить від рівня та обсягу наявних у людини знань. Скажімо, яскраво-червона квітка усвідомлюється нами або як айстра, або як представник сімейства складноцвітих. Слово — знаряддя узагальнення. Називання предмета підвищує рівень узагальнення сприймання. Осмисленість і узагальненість добре виявляються при сприйманні незакінчених малюнків. Ці малюнки доповнюються нашими досвідом і знаннями. В сприймання включається розуміння, осмислення.

Таким чином, уже в акті сприймання відображення будь-якого предмета набуває певного узагальнення, предмет певним чином співвідноситься з іншими предметами. Узагальненість є вищим проявом усвідомленого людського сприймання. В акті сприймання втілюється єдність чуттєвих і логічних елементів, взаємозв'язок сенсорної і мисленевої діяльності особистості.

Вибірковість. На наші аналізатори діє звичайно цілий ряд об'єктів. Проте не всі ці об'єкти ми сприймаємо однаково чітко і ясно. Ця особливість характеризує вибірковість сприймання.

Вибірковість сприймання — це зміна діяльності органів чуття під впливом попереднього досвіду людини, її нахилів, інтересів, установок та потреб.

Кожний фахівець намагається сприйняти в предметах і явищах головним чином те, що його цікавить, що він вивчає, а тому він не помічає тих деталей у предметах та явищах, які не стосуються його фаху. Це створює індивідуальний підхід до сприймання. Тому й говорять про професійне сприймання у людей різних спеціальностей: художник-живописець бачить у навколишньому світі насамперед красу людей, природи, форм, ліній, фарб; композитор помічає красу звуків, а ботанік — особливості будови рослин тощо.

Сприймання може характеризуватися й діяльністю, в яку воно включене. Одного художника спитали, як він сприймає апельсин. Він відповів: "Це все залежить від того, чому служить це сприймання. Я сприймаю апельсин певним чином, коли його купую, інакше — коли його їм, і ще інакше — коли його малюю".

Деякі праці І.М.Сєченова, дослідження Б.М.Теплова, Б.Г.Ананьєва довели, що першочерговою і загальною можливістю сприймання є вирізнення контуру предмета. І лише після того, як удається вирізнити контур зображення із фону, починається аналіз форми, пропорцій, окремих деталей предмета. Вирізнення предмета із тла становить необхідну умову чіткого сприймання.

Предмет і фон динамічні. Те, що було предметом сприймання, може після завершення роботи злитися з тлом. Щось із тла на деякий час може стати предметом сприймання. Динамічність співвідношення предмета і тла пояснюється переключенням уваги з одного об'єкта на інший, що зумовлено переміщенням осередку оптимального збудження по корі головного мозку.

Особливості психологічної закономірності вирізнення предмета із тла сприймання і динамічних взаємовідносин чітко можна побачити на так званих подвійних зображеннях.

Вирізнення об'єкта визначається передусім об'єктивними його властивостями й умовами, в яких він сприймається. До них належить контраст об'єкта з тлом. На це зважають при виборі форми, фарбування, літерного шрифту для вирізнення пішохідного переходу, транспортних знаків. Стрілочники, робітники-шляховики, виконуючи свої функції, вдягають спеціальні оранжеві жилетки. Чому оранжеві — тому що в природі цей колір трапляється вельми рідко, і людина буде чітко виділятися на тлі землі, асфальту, снігу.

Контрастні кольори сприяють вирізненню предмета з тла. Слово, написане вчителем крейдою на чорній дошці, помилка, підкреслена в зошиті учня червоним олівцем, привертають до себе увагу. Вирізнення об'єкта залежить від відстані, на якій ми його сприймаємо, від умов освітлення тощо. На великій відстані, за поганого освітлення контури об'єктів згладжуються, що утруднює вирізнення їх серед інших об'єктів.

Стимулюючу роль у вирізненні предмета із тла відіграє попереднє ознайомлення з об'єктом. Щоб учні могли самостійно розібратися в особливостях композиції конкретного літературного твору, необхідно заздалегідь познайомити їх із різноманітними прийомами композиції. Щоб студент зміг зробити психологічний аналіз методів, якими користується вчитель для підтримування уваги учнів на уроці, важливо попередньо ознайомити його з психологічними особливостями уваги та прийомами її тренування.

Обведення контурів предмета, який сприймається, також допомагає організації сприймання. Так, показуючи річку чи острів, учень обводить їх рукою, що допомагає йому виділити ці об'єкти, що самі не "впадають в око", на ті чи інші їх особливості. Чітка постановка перед учнями завдань, які вимагають виділення того чи іншого предмета або його частини з ряду інших, ясне їх формулювання є необхідною умовою успішного виконання завдань.

Ілюзії. Ілюзіями називають неадекватні сприймання, які не­правильно, викривлено, помилково відображають об'єкти, що діють на аналізатори. Ілюзії зумовлюються різними причинами. Однією з них є активізація старих тимчасових зв'язків у нових, істотно відмінних від попередніх, ситуаціях.

Ось, наприклад, м'язова ілюзія. Перед обстежуваним лежать дві коробки однакової форми, однакової ваги, але різні за розміром: одна більша, друга менша. Обстежуваному менша коробка здається важчою. Сприймання в цьому разі має ілюзорний характер. Пояснюється помилка динамічним стереотипом, який до цього був вироблений в обстежуваного. В процесі зорового сприймання більша коробка сприймається як важча, а менша — як легша, оскільки так часто буває в житті. Тому м'язам тієї руки, якою обстежуваний підіймає більшу коробку, він надає більшого напруження, а м'язам другої руки — меншого. Через це невелика коробка сприймається як важча.

Особливо поширеними є оптичні ілюзії. Дві лінії однакової довжини сприймаються нами як різні за довжиною: та лінія, на кінцях якої накреслено кути, обернені відкритою стороною до неї, здається коротшою. Спеціальні спостереження показали, що велика кількість людей перебільшують довжину вертикальних лінії порівняно з горизонтальними. На цій підставі виникає ілюзія переоцінки.

Існує чимало ілюзій, зумовлених різницею в яскравості предмета та фону сприйняття. На темнішому тлі фігури здаються світлішими, аніж на менш темному.

Ілюзії породжуються діяльністю різних аналізаторів. Найпоширенішими є зорові ілюзії. Так, у білій сукні жінка здається повнішою, ніж у темному одязі. Тканина в горизонтальну смугу повнить фігуру, а у вертикальну — подовжує. Дзеркальна стінка розширює приміщення, створює ілюзію простору.

Зорові ілюзії були помічені й у тварин. На практичному використанні зорових ілюзій будується маскування, яке є захисним пристосуванням для звірів, риб, пташок. Один з ефективних способів маскування — мімікрія (злиття з тлом), інший спосіб маскування полягає у використанні деформуючого малюнка, який такою мірою порушує контури тварин, що їх навіть не можна розпізнати й розрізнити. Наприклад, завдяки яскравим смугам зебри з певної відстані неможливо вирізнити тварину з навколишнього середовища.

Ілюзії мають найрізноманітніші причини: вироблені життєвою практикою прийоми зорового сприймання, особливості зорового аналізатора, зміна умов сприймання, образне передбачення побаченого, дефекти зору.

Та хоч якою б складною була ілюзія, спотворене сприймання можна відрізнити від правильного. Практична діяльність людей уточнює образи сприймання.