ФІЗІОЛОГІЧНА ОСНОВА СПРИЙМАННЯ

Тема : Сприймання.

ПЛАН:

1. Поняття про сприймання.

2. Фізіологічні механізми сприймання.

3. Класифікація сприймань.

4. Властивості сприймання.

Цілі:

Навчальна –вміти визначати сутність процесу сприймання, його механізми та властивості.

Виховна –формування у студентів бажання досліджувати особливості власного сприймання.

Розвивальна – розвивати вміння визначати суттєві ознаки пізнавальних процесів, здійснювати їх порівняльну характеристику.

Студент має:

Знатипоняття про сприймання, фізіологічні механізми сприймання; про загальні особливості сприймання: предметність, цілісність, структурність, константність, апперцепція, осмисленість, вибірковість, ілюзія; про види сприймання: зорове, слухове, нюхове, смакове, дотикове, кінестетичне; сприймання простору, часу і руху.

Вмітикористуватися одержаними знаннями, вміти практично досліджувати особливості сприймання.

Література

1. Ананьев Б.Г.Психология чувственного познания. — М., 1960.

2. Артамонов И.Д.Иллюзии зрения. — М., 1969.

3. Бодалев А.А.Восприятие человека человеком. - Л., 1965.

4. Общая психология / Под ред. В.В.Богословского, А.Г.Ковалева, А.А.Станова. — М., 1981.

5. Общая психология / Под ред. А.В.Петровского. — М., 1986.

6. Петровский А.В.Введение в психологию. — М., 1995.

7. Психологія / За ред. Г.С.Костюка. — К, 1968.

8. Рубинштейн С.Л.Основи общей психологии: В 2 т. — М., 1989.

9. Сеченов И.М.Впечатление и действительность // Избр. филос. и психол. произведения. — М., 1947.

МЕТОДИЧНИЙ МАТЕРІАЛ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ЗАНЯТТЯ

ПОНЯТТЯ ПРО СПРИЙМАННЯ

Знання про навколишній світ ми одержуємо не лише за до­помогою відчуттів, завдяки яким ми можемо відчувати окремі властивості предметів і явищ об'єктивної дійсності, але й сприймань, які дають нам цілісний образ предмета або явища. Ці форми відображення є процесами чуттєвого пізнання.

Сприймання — це відображення у свідомості людини предметів і явищ у сукупності їх якостей та частин, що діють у певний момент на органи чуття.

Як і відчуття, сприймання виникають тільки при безпосередній дії об'єктів на аналізатори. Перехід від відчуттів до сприймань — це перехід до складнішого і повнішого їх відображення. В процесі сприймання ми відображаємо не просто щось, що світиться, звучить чи пахне, а бачимо пейзаж, художню картину, чуємо музичну мелодію тощо.

Сприймання не зводиться до суми окремих відчуттів, хоча й передбачає їх наявність у відображенні дійсності. Сприймання залежить від певних відношень, що існують між відчуттями, взаємозв'язок яких, у свою чергу, залежить від зв'язків і відношень між якостями, властивостями, різними частинами, що входять у предмети і явища.

Без відчуттів сприймання неможливе. Але, крім відчуттів, сприймання включає досвід людини у вигляді уявлень та знань. Всяке сприймання є залежним від попереднього досвіду людини. Предмет, діючи на аналізатори людини, завжди якоюсь мірою активізує раніше утворені тимчасові нервові зв'язки, що є здобутком її життєвого досвіду. Тому не можна в образі певного предмета відокремити те, що виникає в даний момент, від того, що додається за рахунок минулого досвіду. У нас не буває сприймань, які вичерпувалися б тільки враженнями, що безпосередньо одержуються від їх об'єктів.

Попередній досвід прискорює процес виділення об'єкта, розпізнання його особливостей, збагачує зміст сприймання, підвищує його повноту і точність.

Сприймання предметів і людей, з якими суб'єкту дово­диться мати справу, умов, в яких протікає його діяльність, становить необхідну передумову усвідомленої людської дії. Життєва практика змушує людину перейти від мимовільного сприймання до цілеспрямованої діяльності спостереження; на цій стадії сприймання уже перетворюється на специфічну "теоретичну" діяльність (С.Л.Рубінштейн). Теоретична діяльність спостереження включає аналіз, синтез, осмислення та розуміння сприйнятого. Таким чином, виникаючи як компонент або умова будь-якої конкретної практичної діяльності, сприймання у формі спостереження переходить у більш або менш складну діяльність мислення, в системі якого вона набу­ває нових специфічних рис. Розвиваючись в іншому напрямі, сприймання дійсності переходить у художню творчість, стає естетичним.

Сприймаючи, людина не лише бачить, а й дивиться, не лише чує, а й слухає, а часом не тільки дивиться, а й розглядає, вдивляється, не лише слухає, але і прислуховується; вона активно вибирає установку, яка забезпечує адекватне сприймання предмета. Сприймаючи, вона таким чином виконує певну діяльність, спрямовану на те, щоб привести образ сприймання у відповідність із предметом. Предмет є об'єктом не лише усвідомлення, а й практичної дії, яка контролює це усвідомлення.

Процес сприймання тісно пов'язаний з іншими психіч­ними процесами: завдяки мисленню ми усвідомлюємо те, що сприймаємо; завдяки мові називаємо предмет сприймання; почуття допомагають виробити певне ставлення до того, що сприймаємо; завдяки волі довільно організуємо цей процес.

Сприймання посідає важливе місце в процесі пізнання людиною об'єктивної дійсності. Разом з відчуттями воно є джерелом усіх знань про довкілля.

Будучи необхідною умовою орієнтування в навколишній дійсності, сприймання формується в процесі діяльності людини. Людина відображає різні предмети та явища в умовах праці та інших різновидах своєї діяльності. Відповідність сприймання явищам об'єктивної реальності, що ним відображається, його правильність перевіряється на практиці.

ФІЗІОЛОГІЧНА ОСНОВА СПРИЙМАННЯ

Фізіологічною основою сприймання є складна аналітико-синтетична діяльність усієї кори головного мозку.

У процесі сприймання аналіз набуває більш диференційованого характеру. Виділені шляхом аналізу елементи об'єктів об'єднуються в складні їх комплекси. Об'єднання це зумовлюється об'єктивними просторовими, часовими та іншими зв'язками самих явищ. Сказане можна проілюструвати будь-яким процесом сприймання. Візьмімо для прикладу сприймання слова при читанні. Воно включає в себе виділення окремих букв і об'єднання їх у ціле. Слово "море" не можна прочитати, не виділяючи букв м, р та ін. З іншого боку, ми читаємо це слово не як механічну суму окремих букв, а як щось цілісне. Аналітико-синтетичний характер сприймання слів враховується при побудові методики навчання грамоти. Дітей навчають не тільки вичленовувати в слові кожну букву, а й схоплювати його в цілому.

Єдність аналізу та синтезу має місце й у сприйманні мелодії. Аналітична сторона цього процесу полягає у виділенні окремих звуків, з яких складається мелодія, синтетична ж — у їх поєднанні в певному звуковисотному співвідношенні. У формуванні образу мелодії провідну роль відіграє утворення умовних рефлексів на певне, характерне для конкретної мелодії, співвідношення тонів. За збереження цього співвідношення мелодія сприймається як та сама, незважаючи на те, на якому інструменті відтворюється. Система зв'язків збуджень, що викликається елементами конкретного комплексного явища, є фізіологічною основою його образу.

У сприйманні відображаються предмети дійсності в сукупності різноманітних якостей і частин. Взаємодія системи аналізаторів може виникнути внаслідок взаємодії комплексу подразників різних аналізаторів: зорових, слухових, моторних, дотикових.

При сприйманні лекції студент бачить викладача, чує мовлення, записує основний зміст лекцій. Комплекс діючих подразників викликає збудження в зорових, слухових, рухових рецепторах. Збудження, що виникло, передається в мозкові: центри. В результаті утворюється складна система тимчасових нервових зв'язків, які забезпечують цілісність сприймань, У цьому разі основу сприймання становлять міжаналізаторні нервові зв'язки, які зумовлюють цілісність відображення дійсності.

Сприймання кожного нового предмета здійснюється на підставі наявних знань та досвіду людини. Тому в процесі сприймання відбувається поновлення деяких раніше вироблених тимчасових зв'язків. Унаслідок цього утворюються складні інтеграційні нервові процеси, які включають збудження від діючих комплексних подразників і поновлення тимчасових нервових зв'язків, вироблених у минулому досвіді.

Предмет або явище сприймається людиною в певному співвідношенні частин. У деяких випадках значущими є не так самі складові, як їхні взаємозв'язки.

Фізіологічною основою сприймання є встановлений І.П.Павловим "рефлекс на відношення". Павлов експеримен­тально показав, що при сприйманні певних явищ сигнальне значення мають не стільки самі подразники, скільки особливості відношень між ними, і тому рефлекс виробляється здебільшого на відношення між подразниками.

Важливу функцію в процесі сприймання виконує друга сигнальна система. Саме вона визначає зміст людського сприймання. Завдяки мові та мисленню сприймання людини відрізняється від сприймання тварин.

Друга сигнальна система робить предмет, який сприймається, словесним сигналом; визначає розуміння першосигнальних подразників, надає сприйманню людини довільного характеру, пов'язує сприймання з активністю особистості. Друга сигнальна система сприяє усвідомленню й осмисленню предметів, які відображаються, і регулює процес формування людського сприймання.