РОЛЬ МОТОРНИХ КОМПОНЕНТІВ У СПРИЙМАННІ

Сприймання не тільки включається в дії людей і регулює їх. Воно стає особливою перцептивною дією, спрямованою на створення образу потрібного людині об'єкта, вирізнення істотних зовнішніх ознак його, докладніше ознайомлення з ним, порівняння його з уже відомими об'єктами, віднесення його до певної категорії предметів.

Психофізіологічні дослідження показують, що в акті сприймання починається управління дією. Сенсомоторні процеси інформують про особливості предметів, що діють.

В усіх видах сприймань моторний компонент сприяє вичлененню об'єкта з тла. Так, зорове сприймання пов'язане із зорово-моторною координацією, слухове сприймання починається з фіксації подразнення шляхом повернення слухового аналізатора до джерела звука, а дотикове визначається узгодженістю тактильно-моторних аналізаторів. І.М.Сєченов зазначав, що сенсорний і руховий апарати в процесі набування досвіду поєднані в єдину відображальну систему.

У психології детально вивчені зорові перцептивні дії. Вони нагадують "маніпулятивні дії", тобто рухи рук, що обмацують предмет, виявляючи особливості його форми, величини. Матеріальним підґрунтям зорових перцептивних дій є рухи очей. Вивчення, цих рухів при сприйманні об'єктів різної складності (реальних предметів, їх зображень) показало, що вони необхідні для утворення образу предмета, виправлення тих відхилень у відображенні дійсності, які природно виникають за законами фізіологічної оптики, вироблення здатності очей бачити предмети такими, якими вони є насправді. Спочатку рухи очей мають розгорнутий, хаотичний характер, далі вони згор­таються, впорядковуються, стають економнішими. Коли образ склався, він стає основою для впізнання предмета при повтор­ному його сприйманні, яке може відбуватися і без зовнішнього рухового компонента (А.Л.Ярбус).

Як ми вже зазначали, сприймання передбачає дуже високий розвиток не лише сенсорного, а й рухового апарату. Якщо координована, спрямована на предмет дія передбачає сприймання предмета, то, своєю чергою, і сприймання як усвідомлення протидіючих суб'єкту предметів навколишнього передбачає можливість не лише автоматично реагувати на сенсорний подразник, а й оперувати предметами в координованих діях. Сприймання просторового розміщення предметів абсолютно очевидно формується в процесі реального рухового оволодіння простором — спершу через рухи хапання, а потім — рухи переміщення.

Цей зв'язок з дією, з конкретною діяльністю визначає весь шлях історичного розвитку сприймання у людини. Специфічний аспект, у якому люди сприймають предмети навколишньої дійсності, вирізняючи в ній певні боки, безперечно, суттєво зумовлений потребою розвитку вищих, суто людських форм сприймання, невід'ємно пов'язаний з усім історичним розвитком культури, зокрема мистецтва, живопису, музики тощо.

У специфічних різновидах діяльності, наприклад діяльності художника, цей зв'язок сприймання з діяльністю виявляється особливо чітко. Процес сприймання дійсності художником і процес зображення сприйнятого неможливо відірвати одне від одного; не тільки творчість зумовлена сприйманням, а й саме сприймання певною мірою зумовлене зображенням художньо сприйнятого, воно підкорене умовам зображення і перетворене відповідно до нього. Процес художнього зображення і процес художнього сприймання утворюють взаємодіючу єдність.

Щодо художнього сприймання, то тут значної сили набуває аналогія між співвідношенням сприйнятого і його зображенням у малюнку, живопису, з одного боку, і між мисленням і мовою—з іншого. Як мова, в якій мислення формується, у свою чергу бере участь у його формуванні, так і художнє зображення сприйнятого не лише виражає, а й формує сприймання художника. Водночас воно виховує, а отже, формує сприймання людей, котрі на художніх творах навчаються сприймати світ.

Сприймання не лише пов'язане з дією та діяльністю, а й саме воно — специфічна пізнавальна діяльність, що полягає в порівнянні, зіставленні чуттєвих якостей предмета, що вини­кають під час сприймання.

Критерії адекватності образів сприймання дійсності ви­робляються під впливом умов життя та навчання і піддаються перебудові. Про це свідчать, зокрема, дані про сприймання сліпонароджених у перші дні після видалення катаракти. Спостереження над людиною, що осліпла в десятимісячному віці і якій було повернуто зір через 51 рік, показали, що після операції, коли пов'язку зняли з очей хворого, він не побачив нічого, окрім розмитих контурів. Він не побачив усього світу предметів, як бачимо його ми, розплющуючи очі. Поступово зір його відновився, але світ він сприймає майже безбарвним і розпливчастим. Тривалий час зорове сприймання хворого було обмежене тим, що він пізнав через дотик. Він так і не навчився читати очима, хоча й міг за допомогою зору розпізнавати заголовні букви та числа, тому що в школі для сліпих його вчили читати саме заголовні букви. Його малюнки свідчили про неспроможність відтворення того, чого він раніше не знав через дотик. Йому навіть через рік після повернення зору не вдавалося намалювати складний предмет, якщо його неможливо було обстежити руками.

Спостереження за сліпонародженими, котрим зір було повернуто в дорослому віці, дають підстави стверджувати, що ми не можемо сприймати, поки не навчимося сприймання. Сприймання — це система перцептивних дій, і оволодіння ними вимагає спеціального навчання та досвіду.