Відносини власності в умовах змішаної економічної системи.

Суспільний лад, який прийшов на зміну феодалізму, спочатку не дуже зрозуміло "громадським суспільством". Французьки історики, яки описували Велику Французьку Революцію, визначили поняття "класи" і тоді суспільний лад стали називати за назвою панівного класу "буржуанізмом". З появою наукових праць А.Сміта, Д.Рікардо і К. Маркса, які розкрили сутність капіталу як основного економічного відношення буржуазного класу зявилась назва "капіталізм, яка використовується і донині.

Основу економічної системи капіталізму становить приватно-капіталістична власність. На ранніх етапах розвитку капіталізму існувала повна індивідуальна приватна власність на засоби виробництва, які концентрувалися в руках не багатьох капіталістів. Безпосередні виробники – трудящі – були позбавлені засобів виробництва, а отже і засобів існування.

Робітничий клас є юридично є вільним класом. Капіталіст не може ні продати, ні купити, ні примусити робітника працювати на себе. Але щоб отримати засоби існування для забезпечення себе і своєї родини, він має добровільно найматися до капіталіста і там зазнавати експлуатації. Тож капіталістична експлуатація базується не на прямому насильстві, як за феодалізму, а на економічному примусі до праці.

Сучасні економічні теорії вбачають у власності економічні відносини, проте, одні економісти визначають власність як сукупність усіх економічних відносин, інші – як основні економічні відносини, а треті – як первинні економічні відносини даного ладу. Зрозуміло, що всі ці визначення відбивають певний бік функціонування категорії власності. Не підлягає сумніву, що поняття власності виникло в людей у результаті виробництва матеріальних благ та їх привласнення. Поняття власності виникає там і тоді, де і коли виникає декілька самостійних, незалежних, економічно відособлених виробників, коли виникають між ними відносини з приводу привласнення свої продуктів. Отже, власність – це не річ, а відносини між людьми з приводу виробництва і привласнення речей – продуктів праці.

Власність існує також там, де існує й сукупна праця – суспільне виробництво, бо й тут у єдиному процесі суспільної праці люди вступають у відносини між собою з приводу як виробництва, так і присвоєння результатів суспільної праці.

Таким чином, у найабстрактнішій формі власність постає як відносини між індивідами щодо відчуження – привласнення діяльності чи її результатів. Найбільш виразно власність як економічні відносини проявляються тоді, коли один індивід, відчужуючи, придбає до рук плоди діяльності іншого. Таке відчуження може бути як відплатним, відшкодованим у результаті еквівалентного обміну результатами праці, так і безоплатним вилученням частини результаттіми діяльності (праці) одних на користь інших.

Так, у простому товарному виробництві при здійсненні еквівалентного обміну Т=Г=Т має місце відшкодоване відчуження: результат праці одного виробника вилучається з його володіння, тобто відчужується, і переходить у володіння іншого, тобто привласнюється іншим, і навпаки. Коли ж продукт праці (чи його частина) безпосереднього виробника вилучається з його володіння безпосередньо на користь володаря, то таке відчуження набуває соц.-економ. Форми експлуатації чужої праці. Із цього виходить, що процес відчуження – привласнення лежить в основі відносин власності.

12. Сутність та форми акціонерної власності . Серед різних форм власності особлива роль належитькорпоративній формі, фактично всі крупні корпорації будуються на акціонерних засадах. Акціонерний капітал виник ще у період капіталізму вільної конкуренції. Вже тоді розміри окремих капіталів виявлялися недостатніми для створення таких крупних підприємств, як залізниці, канали, морські порти гігантські заводи, тощо. Тому капіталісти стали об’єднувати свої капітали шляхом створення акціонерних товариств.

Акціонерне товариство –це одна із організаційних форм підприємства, створеного шляхом об'єднання індивідуальних капіталів, а також залучення коштів різних верств населення, що купили акції цього товариства. Акція являє собою цінний папір, свідоцтво про вкладення певного паю в капітал акціонерного товариства. Дохід, що виплачується за акцію, називається дивідендом., а ціна, за якою акція продається – курсом акцій. Останній не залежить від номінальної ціни акції. Його можна визначити за формулою: курс акції = дивіденд/ норму банківського відсотку*100%. Різниця між нормою дивіденду і нормою позичкового відсотка використовується засновниками акціонерних товариств для привласнення так званого засновницького прибутку.

Акціонерні підприємства – це форма власності, яка передбачає демократизацію капіталу. Проте влада фінансового капіталу тут не зменшується, а навпаки зростає. За допомогою системи участі (через володіння контрольним пакетом акцій різних компаній) крупні фінансові групи одержують можливість контролювати діяльність різних компаній.

Останнім часом значно зростає частка робітників в акціонерному капіталі. Тому що, як показують дослідження, ті компанії, де частина акціонерного капіталу належить робітникам, що найменше в 1,5 рази більш прибуткові, ніж ці, де цього немає.

13. Колективна форма власності її сутність та форми. Колективна форма власності – це власність певного колективу, або, іншими словами – такі відносини між колективом та іншими громадянами суспільства, в яких колектив фіксує своє виключне право володіння певними матеріальними благами. Ця форма власності, в процесі її реалізації, має певну низку переваг, порівняно з приватною власністю. Перш за все процес реалізації колективної форми власності спирається на більш високий потенціал обумовлений безпосередньою зацікавленістю багатьох співвласників у найбільш ефективному використанні об’єктів цієї власності. Спільна колективна думка майже завжди має переваги над думкою індивіда, і дає можливість колективу, за наявності певних умов, більш повно реалізовувати своє право власності. Колективна власність дає більше можливостей для реалізації творчого потенціалу власника, бо вона відкриває для нього більш широкі можливості участі у всьому спектрі виробничих відносин (від виробництва до управління). Реалізація колективної форми власності забезпечує досить високий рівень справедливості під час розподілу виробленого продукту. Забезпечує певний рівень соц. захисту працівників. Головний недолік цієї форми власності полягає в тому, що людина ще недостатньо готова до реалізації переваг суспільної форми власності. Також  в процесі реалізації її управлінські функції дещо обмежені наявністю багатьох власників, і це не сприяє вибору оптимальної організації виробництва. Ще один недолік – за певних умов (наприклад скорочення штату) – гальмування технічного прогресу. а) власність колективу орендарів - це вироблена продукція, одержані доходи та інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом;

б) власність колективного підприємства - це форма власності, яка виникає у тому випадку, коли все майно державного підприємства, вироблена продукція, одержані доходи переходять у власність трудового колективу;

в) власність кооперативу - це будівлі, споруди, грошові та інші майнові внески його членів; виготовлена ними продукція; доходи, одержані від її реалізації та іншої діяльності, передбаченої статутом кооперативу;

г) власність акціонерного товариства - це майно, придбане за рахунок продажу акцій, одержане в результаті його господарської діяльності;

д) власність громадських організацій. Вони можуть мати у власності будинки, споруди, грошові кошти та інше майно, необхідне виключно для забезпечення виконання статутних функцій;

е) власність релігійних організацій: культові споруди, предмети релігійної обрядовості, благодійного, культурно-просвітницького і виробничого призначення, житлові будинки, грошові кошти.

Державна власність – теж колективна.

14. Матеріальне виробництво і його фактори. Суспільство є сукупністю історично обумовлених форм суспільної діяльності людей, основою життєдіяльності яких є спосіб виробництва матеріальних благ. Тому й ведучою серед сфер суспільного життя є економічна, тобто та, яка охоплює сферу діяльності продуктивних сил і виробничих відносин, спрямована на задоволення матеріальних потреб суспільства. Повсякденна практика доводить, що без матеріального виробництва суспільство не могло б ні існувати, ні розвиватись. Мета його полягає в тому, щоб здійснювати історично обумовлене відтворення людини як суспільної істоти. Тому й воно і охоплює всі сфери людської діяльності, є ядром суспільного виробництва, вдосконалює всі форми суспільних зв’язків.

Матеріальне виробництво – це продуктивні сили й виробничі відносини в дії. Люди, що здійснюють цей процес, є суб’єктом праці. Для здійснення процесу виробництва необхідні ще й початковий матеріал (предмет праці), що піддається обробці (земля, метал, тощо). Щоб впливати на предмет праці, з метою його перетворення на необхідний продукт (товар), слід застосовувати ще й певні знаряддя праці, які створені людиною з метою впливу на зовнішній світ. Для успішного розвитку виробництва необхідні й відповідні приміщення, склади, транспорт та ін. все це разом із знаряддями праці становить засоби праці, які в сукупності з предметами праці, становлять засоби виробництва, тобто матеріально-технічну базу суспільства (предметно-енергетичну частин6у продуктивних сил). Для того, щоб засоби праці могли вступити в процес виробництва, необхідно застосувати робочу силу (живу працю).

Поєднуючи працю з тим, що нам дано природою, використовуючи її закони, люди створюють те, чого в ній не існує в готовому вигляді (матеріальні блага). Звідси слідує, що матеріальне виробництво – це процес трудової діяльності людей, які, спираючись на відповідні засоби, здійснюють перетворення природи з метою створення матеріальних благ, призначених для задоволення людських потреб.

15. Виробництво як джерело задоволення зростаючих потреб суспільства. Економічні відносини складаються у виробництві, або з приводу виробництва. Спонукальним мотивом виробничої діяльності виступають потреби. Зрозуміло, що людині завжди потрібні їжа, житло, одяг, духовні блага. Все це не надається природою у готовому вигляді – їх потрібно створювати. Потреби багатогранні, різносторонні, і постійно розвиваються. Намагаючись їх задовольнити, суспільство в кожний момент зустрічається з відносною обмеженістю ресурсів. Потреби – це внутрішні спонукальні мотиви діяльності людини . іншими словами – це бажання споживачів придбати і використати товари і послуги, які приносять їм користь. Перелік таких продуктів та послуг надзвичайно широкий. Залежно від вибраного критерію потреби можна класифікувати на певні групи. За рівнем першочерговості: предмети першої необхідності (харчі, житло, одяг) і предмети розкошу (яхти, шуби і т.д.); За об’єктами: Матеріальні та духовні потреби; За суб’єктами: особисті потреби, потреби фірм, державні потреби; За формами задоволення: потреби, які задовольняються індивідуально, і потреби, які задовольняються колективно (водопостачання, газопостачання та ін.); За роллю у суспільному відтворенні: потреби в предметах споживання, потреби у засобах виробництва). Можна виділити групи і за іншими критеріями.

У західній економічній літературі найбільшого поширення в класифікації потреб людини набула так звана "піраміда потреб" відомого американського соціолога А.Маслоу., яка відображає рівні пріоритетності потреб. В основі цієї піраміди знаходяться матеріальні (фізіологічні) потреби (їжа, одяг, житло, відтворення людського роду). Наступний рівень – потреби в безпеці, тобто захист як від негативних зовнішніх факторів (посягання на свободу і життя), так і від соціальних проблем (безробіття, злидні, допомога в оздоровленні). Третій рівень потреб передбачає потреби в стосунках між людьми, які основані на доброзичливості і любові. Четвертий характеризує повагу до людини з боку інших людей та самоповагу. Вершину піраміди складає потреба, що відтворює людину як особистість у суспільстві, тобто така, яка реалізується через розвиток та примноження здібностей, інтелекту та ін.

Матеріальні і духовні потреби практично безмежні, а це означає, що повністю їх задовольнити за допомогою товарів та послуг неможливо. Ця ознака властива саме сукупності потреб. Що ж стосується потреби в конкретному товарі або послузі, то її, звичайно, можна задовольнити. Деякі потреби в житті людини можна задовольнити лише раз у житті. Інша справа, коли йдеться про сукупні проблеми. Розвиток виробництва завжди породжує нові потреби, які відразу задовольнити неможливо. Більше того, задоволена одна потреба породжує іншу: це загально соціологічний закон, що діє як на рівні конкретної особи, так і на рівні груп людей або інститутів, які складають суспільство. Це стосується як загальних матеріальних потреб людини (житло, одяг, та ін), так і специфічних потреб, що обумовлюються соціальним і культурним середовищем, в якому знаходиться людина. З часом потреби змінюються, примножуються з появою нових виробів і під впливом широкої реклами та енергійного стимулювання збуту. Кінцева мета, або завдання економічної діяльності, полягає у прагненні задовольнити ці багатогранні потреби.

16. Товарна форма організації суспільного виробництва та закономірності виникнення товарного виробництва. Товарне виробництво виникло в період розпаду первіснообщинного ладу. Необхідною умовою виникнення товарного виробництва і обміну є суспільний поділ праці. Поділ праці, який спочатку формувався в межах первісної общини або роду, з часом виходить за їх рамки. Складається системасуспільного поділу праці. Так, скотарські племена відокремлюються від землеробських племен. У зв'язку з цим одні племена займаються переважно землеробством, а інші —скотарством. З виокремленням скотарських племен відбувсяперший великий суспільний поділ праці.

Внаслідок появи надлишків продукту в спеціалізованих племенах виникає обмін продуктами між племенами і общинами. Таким чином, на стадії першого великого поділу праці виникає обмін надлишками вироблених продуктів між племенами і общинами. У міру зростання виробництва поряд із землеробством і скотарством розвивалося й ремесло. У скотарських і особливо землеробських общинах і племенах розвивалось ремісниче виробництво — ковальське, гончарне, ткацьке та ін.

Ремесло — це дрібне виробництво, яке основане на особистій праці виробника і ручному інструменті. Виробництво більш досконалих знарядь праці та зброї, що все частіше виготовлялися з металу, вимагало великої і вмілої праці, з'явилася об'єктивна необхідність відокремлення ремесла від землеробства і скотарства. З відокремленням ремесла від сільського господарства настав другий великий суспільний поділ праці.

Відокремлення ремесла сприяло виникненню виробництва продуктів спеціально для обміну. Продукт, що виробляється не для особистого споживання, а для обміну, називається товаром. Виробництво товарів мало місце ще до другого великого суспільного поділу праці, але після виокремлення ремесла в самостійну сферу діяльності, воно стає більш регулярним, стійким.

Основні риси товарного виробництва. Товарне виробництво — це така організаційна форма суспільного виробництва, за якої продукти виробляються не для власного споживання, а для обміну через купівлю-продаж на ринку. Товарне виробництво має такі основні риси:

- суспільний поділ праці. В умовах товарного господарства виробництво складається з різнорідних і відокремлених галузей, кожна з них спеціалізується на виробництві певного продукту, так, промисловість розпадається на різні галузі: текстильну, харчову, шкіряну, металургійну та ін.;

- приватна власність на засоби виробництва. В процесі розпаду первіснообщинного ладу виникла приватна власність на землю та на засоби виробництва. Відносини власності на засоби виробництва і продукцію є важливою рисою товарної форми виробництва;

- обмін товарами як форма економічного зв'язку між виробниками. В умовах спеціалізованого виробництва, коли кожен товаровиробник виробляє не для себе, а на ринок, і через ринок отримує все необхідне, то єдиною формою зв'язку між товаровиробниками виступає обмін товарами;

Суб'єкти та об'єкти товарних відносин. З утвердженням суспільного поділу праці і спеціалізованого товарного виробництва практично кожен вироблений продукт набуває такої суспільної форми, яка одержала назву товар.

Об'єктамитоварного виробництва є все те, що виробляється ним на ринок.

Суб'єктами товарних відносин є перш за все товаровиробники. Той, хто виробляє товари, автоматично виступає суб'єктом товарного господарства і товарних відносин.

17. Товар та його властивості.  В умовах товарного виробництва кожне благо виробляється як товар. Товар є попередником багатьох інших економічних категорій ринкової економіки — грошей, капіталу, найманої праці.

Товар — це насамперед продукт виробництва, здатний задовольняти яку-небудь потребу і призначений для обміну. Кожен товар має кілька властивостей: споживчу вартість і вартість. Товар, крім цих властивостей, має ще одну властивість, а саме — відносну рідкість Ця рідкість є іншим вираженням закону зростаючих потреб та закону обмеженості виробничих ресурсів. У сфері обміну товарами виникає і функціонує категорія мінової вартості. Мінова вартість характеризується перш за все як кількісне співвідношення, пропорція, в якій один товар обмінюється на інший. Таким чином, товар, як продукт виробництва, являє собою єдність трьох основних властивостей: корисності, відносної рідкісності і вартості. Ці властивості є спільними для всіх товарів, що виробляються. Вартість і ціна: альтернативні теорії. Що ж являє собою вартість як категорія товарного виробництва? Слід сказати, що на це питання економісти XVIII, XIX, XX і початку XXI ст. не дають однозначної відповіді.

Теорія трудової вартості . Її основоположниками є У. Петі, А. Сміт,    Д. Рікардо, К. Маркс. Згідно з цією теорією обмін товарів у певній пропорції означає, що вони кількісно порівнюються. Таким загальним знаменником для товарів, що вступають в обмін, є праця, яка створила їх. Величина вартості товару визначається і вимірюється суспільно необхідним робочим часом.

Суб'єктивно-психологічна теорія вартості.У 70-ті рр. XIX ст. австрійська школа політичної економії на чолі з відомим австрійським економістом К. Менгером, розгорнула наступ на трудову теорію вартості. Для обґрунтування своєї концепції вартості вони застосували суб'єктивно-психологічний підхід до визначення цінності речей, використавши для цього теорію граничної корисності. Незалежно від австрійської школи цю теорію розробляли англійський економіст В. Джевонс, швейцарський Л. Вальрас, а згодом розвинули це вчення австрійські економісти Е. Бем-Баверк, Ф. Візер та італійський економіст. В. Парето. Автори теорії вважали, що цінність речі вимірюється величиною граничної корисності цієї речі.

Неокласична теорія вартості. А. Маршалл розрізняє два види вартості: ринкову і нормальну. Ринковою є вартість, яка формується в короткі проміжки часу. На цю вартість впливають витрати виробництва і корисність товарів.

Але в довгостроковому періоді роль витрат виробництва є визначальною для формування «нормальної» вартості. «Нормальна», або, за А. Смітом, «природна» вартість товару — це та його вартість, яку економічні сили створюють лише в кінцевому результаті.

У кожному випадку вибір у межах обмежених ресурсів означає відмову людини від чогось, фактичну втрату можливості зробити чи спожити щось інше. Ця втрачена альтернатива називається вартістю втрачених можливостей, або альтернативною вартістю.

 Вартість втрачених можливостей — це вартість товару чи ресурсу, від яких відмовились. Витрати виробництва робочої сили, землі, засобів виробництва та підприємницького таланту, як відносно рідкісних факторів виробництва, є вартістю втрачених можливостей.

Вартість утрачених можливостей дозволяє нам зрозуміти те, що вартість є категорією, яка містить у собі витрати не одного, хоч і найбільш цінного ресурсу, а всіх виробничих ресурсів, які є взаємозаміщуваними. Праця людини як головної продуктивної сили, як чинник виробництва — основний компонент витрат виробництва, зафіксованих у кінцевому продукті суспільства. Але складовою його вартості є й витрати засобів виробництва та земельних ресурсів.

18. Характеристика розвиненої форми товарного виробництва.  Товарне господарство, в якому продукти виробляються для обміну самостійними дрібними виробниками — ремісниками, кустарями, селянами тощо являє собою просту форму товарного виробництва. Просте товарне виробництво виступає як перша форма товарного виробництва, яка ніколи, за рідкісним винятком, не була головною ні в докапіталістичних, ні, у капіталістичному суспільствах.

Розвинена форма товарного виробництва.У XIV—XV ст. з’являються елементи розвиненої форми товарного виробництва. Його вищий ступінь являє собою такий стан розвитку, коли товаром стають не тільки ресурси і продукти, що можуть відтворюватися людиною, а й такий ресурс, як робоча сила. Крім того, виникають і одержують товарну форму акції, облігації, кредитні ресурси.

Класичним вираженням розвиненої форми товарного виробництва є капіталістичний спосіб виробництва. Капіталістичне виробництво ведеться на основі використання найманої робочої сили. Між простим і розвиненим товарним виробництвом існують такі суттєві відмінності:

- простому товарному виробництву властиве пряме поєднан­ня виробника із засобами виробництва, а розвиненому, навпаки, властиве відокремлення виробника від засобів виробництва, перетворення маси виробників у найманих працівників, які позбавлені засобів виробництва, відчужені від власності на них;

- просте товарне виробництво основане на особистій праці, а розвинене товарне виробництво — на найманій, відчуженій праці;

- в умовах простого товарного господарства селяни і ремісники виробляють товар одноосібне, а при розвиненому товарному виробництві на кожному підприємстві колективно працюють десятки, сотні і тисячі найманих робітників.

Спільна риса простого і розвиненого товарного виробництва — існування ринку та грошей.

19. Закони функціонування товарного господарства. Функціонування товарного господарства органічно пов’язане з приватною власністю на ресурси, а також з використанням системи ринків і цін для координації економічної діяльності і управляння нею. В такій господарській системі поведінка кожного її учасника мотивується його особистими егоїстичними інтересами: кожна економічна одиниця намагається максимізувати свій дохід на основі індивідуального прийняття рішення. Ринок функціонує як механізм, завдяки якому індивідуальні рішення і потреби стають гласними і координуються.

За товарної форми господарювання існує безліч самостійно діючих продавців і покупців кожного продукту і ресурсу. Як наслідок, економічна влада широко розосереджена. Велику роль у функціонуванні товарного господарства відіграють такі закони виробництва, обміну, як: Закон вартості, Закони попиту і пропонування, закон конкуренції, закони грошового обігу. Людство не знайшло ще більш ефективної форми організації господарства.

20. Гроші та їх функції. Люди завжди намагались зрозуміти природу грошей та описати їх властивості. Ці прагнення історично втілювались у різні теорії, що описували феномен грошей з різних боків. Так, металістична теорія ототожнювала гроші з благородними металами, приписуючи останнім властивість бути грішми від природи. Номіналістична теорія зводила гроші до умовних знаків, а державна розглядає їх як продукт творіння державної влади, установлений політичним законом платіжний засіб.

Оскільки гроші виникли внаслідок розвитку обміну товарів і є однією зі сторін обміну, то можна дійти висновку, щогроші самі є товаром, але товаром особливим, таким, який служить загальним еквівалентом вартості, її представником. Якщо виходити з цього, то можна розкрити і функції грошей, які є способами реалізації їх сутності.

Функції грошей. У літературі існують різні підходи до розгляду функцій грошей: міри вартості, засобу обігу, засобу утворення скарбів, засобу платежу і світових грошей. Отже, являючи собою еквівалент вартості, гроші тим самим виступають засобом виміру вартості іншого товару в обміні. Тому насамперед вони виконують функціюміри вартості. Її здійснення дістає прояв у категоріїціни як грошового вираження вартості товарів. А сама вартість, представлена у грошовій одиниці, виступає якмасштаб дляцін.

Проте гроші не просто вимірюють вартість, а представляють її в русі, переході від одного суб'єкта економічної діяльності до іншого, в оплаті товарів і послуг, у податкових платежах тощо, тобто єзасобом платежу (засобом покриття певних зобов'язань). Платіжний засіб виступає таким відносно і продавця, і покупця. Але для останнього він є такожкупівельним засобом (засобом придбання необхідного товару). Функція купівельного та платіжного засобів інтегрується у функціюзасобу обігу. Адже через ці функції товари приводяться в реальний рух.

До надзвичайно важливих функцій грошей належить також функціязасобу збереження вартості. Хоча при цьому різні автори називають її по-різному — засіб утворення скарбів, засіб заощадження, засіб нагромадження. Але суть цієї функції одна й та сама — збереження у грошовій одиниці тієї купівельної сили, яка характеризує її як одиницю вартості, тоді коли гроші тимчасово випадають з обігу.

Ще одна функція грошей, яку вони починають виконувати, коли виходять на міжнародну арену. Це функціясвітових грошей. Проте вказану функцію світових грошей не можна поставити в один ряд з уже названими, оскільки вона виражає не способи реалізації сутності грошей, а сфери їх здійснення.

21. Грошовий обіг та його закони. Виконуючи функцію засобу обігу, гроші безперервно переміщуються від одного суб'єкта економіки до іншого. Процес руху грошей, що обслуговує реалізацію суспільного продукту, називаєтьсягрошовим обігом.Між процесами реалізації суспільного продукту та грошовим обігом існує внутрішній зв'язок, який дістав назвузаконів грошового обігу. Цей закон визначає кількість грошей, необхідну для реалізації суспільного продукту за різних умов. Так, за умов нерозвинутості кредитних відносин сутність закону грошового обігу полягає в тому, що кількість грошей, які є в обігу, визначається сумою цін усіх товарів і послуг, що підлягають реалізації, поділеною на швидкість обігу грошової одиниці. Цей зв'язок можна виразити формулою: M V=P Q

де М — кількість грошей або їх пропонування; Q — фізичний обсяг товарів і послуг; Р — середня ціна, за якою продається кожен товар; V — швидкість обсягу грошей протягом року.

К. Маркс, проаналізувавши вплив розвитку кредиту, дещо модифікував цю формулу, увівши в неї нові показники: К — сума цін товарів, проданих у кредит цього року; П — сума цьогорічних платежів за попередніми борговими зобов'язаннями; ВП — сума взаємопогашених платежів, Ц – ціни товарів Со – швидкість обігу грошової одиниці. У результаті формула набула вигляду: Кг = Т Ц – К + П – ВП /Со

22. Еволюція грошей. Форми вартості і виникнення. Сучасна грошова система. Гроші є категорією товарного господарства, і історія їх появи нерозривно пов'язана з товарообміном. На ранніх етапах розвитку людського суспільства, коли суспільний поділ праці тільки започатковувався, відбувався безпосередній обмін товару на товар. Спочатку це був випадковий і епізодичний обмін, коли в різних груп людей унаслідок певного збігу обставин з'являлись надлишки окремих продуктів за нестачі інших, що і зумовило виникнення потреби в обміні. Такий обмін може бути виражений формулою: х товару А = у товару Б. Відповідна форма вартості (х товару А = у товару Б) отримала назву простої, одиничної, чи випадкової, де одному товару, що перебуває у відносній формі вартості, відповідає тільки один інший товар, що перебуває в еквівалентній формі вартості

Подальше поглиблення суспільного поділу праці, зокрема, по­ява спочатку ремісників, а потім і купців, сприяло розвитку товарних відносин. Відбувся перехід від випадкового, епізодичного обміну до регулярного.

Його формулу можна виразити так: х товару А = у товару Б = z товару В = q товару Г = w товару Д. Отже, на відміну від простої форми вартості при її розгорнутій формі еквівалентами вартості окремого товару (товару А) в обміні виступає велика кількість інших товарів, а мінові пропорції вже отримують усталений характер, що пов'язано зі зростанням регулярності обміну.

Повна, або розгорнута, форма вартості — це така форма, за якої одному товару, що перебуває у відносній формі вартості, відповідає безліч інших товарів, що перебувають у еквівалентній формі вартості.

Загальна, чи грошова, форма вартості — це така форма, за якої безлічі товарів, що перебувають у відносній формі вартості, відповідає один товар, що перебуває в еквівалентній формі, внаслідок цього цей товар перетворюється у загальний еквівалент і набуває властивості загальної обмінюваності.

Формулу загальної, чи грошової, форми вартості можна виразити таким чином: х товару А; у товару Б; z товару В; q товару Г = w товару Д. Таким чином, загальна, чи грошова, форма вартості відрізняється від повної тим, що в ній замість численних еквівалентів з'являється один, на який усі товаровиробники обмінюють свої товари, а вже його обмінюють на потрібні їм продукти чи послуги.

Еволюція і типи грошей. Виникнення грошей відбувалось шляхом поступового, стихійного виділення із загальної маси товарів такого, який починав відігравати роль головного предмета обміну. При цьому треба зауважити, що того товару, який стає ще і грішми, з'являється крім основної корисності (споживної вартості) як предмета побуту та споживання ще й додаткова корисність загального еквівалента.

На початкових етапах розвитку гроші були представлені певними споживчими продуктами, які виступали матеріальними носіями вартості, що дорівнювала витратам виробництва цих продуктів. Такі гроші за ознаками свого матеріального тіла отримали назвупродуктових грошей.

Металеві гроші — це такі гроші, матеріальне тіло яких виготовлено з певного металу, а загальним еквівалентом вони стають завдяки великим витратам виробництва на видобуток цього металу.

Історії відомі мідні, залізні, свинцеві, бронзові, олов'яні та інші металеві гроші. Тільки з IV—III ст. до н. е. функції грошей беруть на себе благородні метали — срібло та золото. При цьому протягом тривалого часу ці два метали використовувались як гроші паралельно. Через це система грошового обігу, яка базувалась на використанні як грошей двох різних металів, отри мала назву біметалічної.

Під впливом зростання обсягів капіталістичного товарного виробництва в Х1Х ст. у більшості країн роль грошей монопольно була закріплена за золотом, що означало встановлення золотого стандарту та перехід від біметалічної грошової системи до монометалічної.

 Монометалічноюназивається така грошова система, в межах якої лише один певний .метал визнається за матеріальну основу грошей. Система організації металевого грошового обігу також постійно вдосконалювалась. Якщо на початкових етапах функціонування цих грошей в обігу булизливки (зливок — переплавлений у певну форму шматок металу), вага та проба яких іноді досить суттєво різнились (проба — вміст чистого металу у сплаві), то в подальшому їх заміниламонета(певна кількість металу визначеної форми, ваги та проби з відповідним державним клеймом).Монета з'явилась як розвинута форма зливка і початково відрізнялась від нього лише зовнішньо.

Паперові гроші — це такі гроші, які є лише знаками вартості, виготовленими з паперу, і які заміщують в обігу певну кількість повноцінних грошей. Паперові гроші cпочатку випускалися державними казначействами у формі казначейських білетів для покриття дефіциту державного бюджету і були обов'язковими для приймання за всіма видами платежів відповідно до того номіналу, який на них зазначався.

Подальшим запереченням реального вартісного змісту повноцінних грошей є кредитні гроші.Кредитні гроші — це такі гроші, які являють собою боргові зобов'язання суб'єктів економіки і завдяки цьому виконують роль знаків вартості в обігу.

Першою формою кредитних грошей став вексель.Вексель — це торгове боргове зобов'язання, яке передбачає сплату певної суми грошей певною особою у визначений строк. Поява векселя зумовлена продажем товарів у кредит, коли покупець, не маючи в даний момент грошей, зобов'язується сплатити їх продавцю за отриманий від останнього товар тоді, коли гроші в нього з'являться.

Банкноти — боргове зобов'язання (вексель) банку. Банки, скуповуючи звичайні векселі, розраховувались за них своїми власними векселями. У цьому разі векселедавцем виступала не окрема особа, а банк, який був не тільки більш відомим, а й більш платоспроможним, ніж будь-який інший комерційний векселедавець, що давало змогу значно розширити сферу кредитних відносин.

Також досить значного поширення набуликредитні картки, що являють собою пластиковий носій, на якому записана в електронній формі інформація про розміри кредиту, що наданий власнику картки банком.

Починають широко застосовуватися також ідебетні картки. Вони не тільки виконують усі функції кредитних, але й дозволяють попередньо вносити гроші на рахунки своїх власників. Потрібно зазначити, що кредитні та дебетні картки є носіями електронної інформації, а тому нині все частіше говорять про появуелектронних грошей, які, будучи одним з різновидів депозитних грошей, існують у вигляді електронного запису в пам'яті банківського комп'ютера.

Відповідно до розвитку грошової форми вартості можна виділити два найважливіших типи грошей: повноцінні та неповноцінні.Повноцінні гроші — це ті, які є загальним еквівалентом завдяки витратам виробництва на виготовлення їх матеріалу на рівні номінального знака вартості, який на них позначений. До повноцінних належать продуктові та ті металеві гроші, які виготовлені з благородних металів.Неповноцінні гроші — це ті, витрати на виготовлення яких є значно меншими ніж той номінальний знак вартості, який на них позначений. До них належать монети з недорогоцінних металів, паперові та всі види кредитних грошей.

23. Витрати виробництва та їх види. У процесі виробництва здійснюються витрати ресурсів, більшість яких купується на ринках і має вартісну форму. Деякі ресурси витрачаються, але не оплачуються. Наприклад, вода з криниці, яка є для всіх дарунком природи. Томувитрати — це не просто витрати, а витрати ресурсів, що набувають на ринку вартісної форми.

Витрати в економіці пов'язані з відмовою від можливості виробництва альтернативних товарів і послуг. Отже, витрати, які слід ураховувати при прийнятті економічних рішень, — це завжди альтернативні витрати, тобто альтернативна вартість (цінність) ресурсів при найдоцільнішому, альтернативному варі­анті їх застосування.

Зовнішні витрати являють собою плату постачальникам ресурсів (праці, сировини, енергії і т. д.), які не є власністю даного підприємства. Але підприємство може використовувати ресурси, що належать до його власності.

Витрати на власний і самостійно використаний ресурс євнутрішніми витратами. Крім того, як зазначалося, до економічних витрат належать нормальний прибуток — мінімальна плата, необхідна для утримання підприємницького таланту в межах даного підприємства. Якщо ця мінімальна винагорода не буде забезпечена, то підприємець переорієнтує свій підприємницький хист на інший напрям діяльності, в іншу сферу або навіть відмовиться від підприємництва заради одержання заробітної плати.

Економічні витрати — це сума зовнішніх і внутрішніх платежів, включаючи в останні і нормальний прибуток, необхідних для того, щоб залучити і утримати ресурси в межах даного напряму діяльності.

Постійні і змінні витрати. Виробництво потребує не тільки праці, землі і капіталу, але також і часу. Щоб пояснити роль часу у виробництві і для витрат, треба розрізняти три різних часових періоди. Ми визначаємо миттєвий період як проміжок часу, який настільки короткий, що виробництво залишається сталим. Короткостроковий період означає час, протягом якого підприємства можуть пристосувати виробництво шляхом переміни змінних факторів, таких як матеріали і праця, але не можуть змінити сталі фактори, такі як основний капітал. Довгостроковий період — це проміжок часу, достатній для того, щоб усі фактори виробництва, у тому числі й основний капітал пристосувати до потреб ринку протягом цього періоду.

В економічній теорії короткостроковий період використовують для визначення постійних, змінних і граничних витрат.

Постійні витрати (ПВ) — це витрати, величина яких не залежить від зміни обсягу продукції. Які витрати підприємств є постійними? Такі як орендна плата, амортизація основного капіталу, страхові внески, утримання управлінського персоналу. Постійні витрати виплачують навіть тоді, коли продукцію взагалі не виробляють.

Змінні витрати (3В) — це витрати, величина яких у короткостроковому періоді змінюється залежно від зміни обсягу продукції. Вони складаються з витрат на сировину, заробітну плату, пальне, тобто містять усі витрати, які не належать до постійних.

Валові, середні і постійні витрати. Постійні і змінні витрати в сукупності становлятьвалові витрати (ВВ).

ВВ = ПВ + 3В.

Граничні витрати (ГВ) є одним із найважливіших понять у політичній економії. Вони визначають додаткові витрати на одну додаткову одиницю продукції

Граничні витрати виробництва — це додаткові витрати на виробництво однієї додаткової одиниці обсягу продукції.

Закон спадної віддачі. Згідно із законом спадної віддачі продукт кожної додаткової одиниці фактора виробництва буде зменшуватися, якщо величина витрат цього фактора збільшується, а інші фактори залишаються сталими.

Дія закону спадної віддачі пояснює нам динаміку граничних витрат.

Середні витрати — це витрати на одиницю випуску продукції, які дорівнюють валовим витратам, поділеним на вироблену кількість товару, виходячи з того що валові витрати є сумою по­стійних і середніх змінних.

Середні постійні витрати являють собою постійні витрати, поділені на обсяг випуску продукції. Відповідно розраховуються і середні змінні витрати.

24. Продуктивні сили та виробничі відносини суспільства. Продуктивні сили — це система факторів виробництва, яка забезпечує перетворення речовин природи, відповідно до потреб людей створює матеріальні та духовні блага і визначає зростання продуктивності суспільної праці.

Розглядаючи місце людини в системі виробництва, перш за все треба мати на увазі, що вона є фактором виробництва і його основною продуктивною силою. Без людини, людського фактора виробництво неможливе.

Суспільний поділ праці і структура продуктивних сил. Структуризацію продуктивних сил забезпечує суспільний поділ праці. Структура продуктивних сил не обмежується структурою факторів виробництва, основними з яких є людський ресурс, земля і створювані людиною різноманітні засоби виробництва. Структуру продуктивних сил слід розглядати за сферами, галузями, первинними ланками виробництва тощо.

Поділ праці являє собою процес відособлення різних видів виробничої діяльності, завдяки чому окремі групи виробників закріплюються на тривалий період за певними видами виробничої діяльності. Розрізняють кілька типів, або видів поділу праці. Загальний поділ праці — розчленування продуктивних сил на великі сфери та на такі найбільші його галузі, як промисловість, сільське господарство, транспорт тощо. Під частковим поділом праці розуміють поділ найбільших галузей людської діяльності на складові частини. Так, промисловість складається з великої кількості галузей, а саме: машинобудування, легка промисловість, харчова промисловість тощо. До часткового поділу праці відносять і таку структурну ланку продуктивних сил, як підприємство. Одиничний (індивідуальний) поділ праці складається всередині підприємств на основі професіоналізації виробництва.

Виділяють також територіальний поділ праці, який являє собою поділ праці всередині країни між окремими регіонами. Поділ праці між різними країнами називається міжнародним.

Економічні відносини — відносини і зв’язки між людьми, що виникають у процесі суспільного виробництва, розподілу, обміну і споживання вироблених благ. Створення продукту за всіх умов є суспільним процесом. Суспільне виробництво в широкому розумінні складається з власне виробництва, розподілу, обміну і споживання. Це чотири фази чи сфери суспільного виробництва.

Виробничі відносини і спосіб виробництва. При аналізі структури економічної системи історично на перше місце ставились виробничі відносини, а не економічні відносини. В процесі виробництва люди вступають у відносини не тільки з природою, але й між собою, тобто вступають у виробничі відносини.

Відносини між людьми у сфері розподілу формуються в процесі привласнення створеного продукту різними категоріями працівників: підприємцями, власниками засобів виробництва і землі, орендарями та державою (через стягнення податків).

Відносини між людьми у сфері обміну виникають у процесі купівлі-продажу товарів підприємствами, домогосподарствами, торговельними організаціями, державою.

У сфері споживання економічні відносини виникають і зав'язуються між виробниками споживчих товарів і послуг та їх споживачами. У сучасних умовах важливе місце в економічних відносинах належить товарно-грошовим і ринковим відносинам.

Техніко- організаційні- і соціально-економічні відносини.Економічні відносини формуються також унаслідок взаємодії трьох відносно самостійних підсистем, якими є техніко-економічні, організаційно-економічні і соціально-економічні відносини.

Техніко-економічні відносини знаходять своє вираження у спеціалізації, кооперуванні, комбінуванні виробництва, його концентрації, обміні діяльністю між людьми, в економічних нормативах тощо. З ними тісно пов'язані організаційно-економічні відносини, які виникають у процесі організації виробництва, розподілу, обміну і споживання, в управлінні цими процесами.

Соціально-економічні відносини — це така суспільна форма виробництва, суть і основу якої становлять відносини власності на засоби виробництва, природні ресурси, людський фактор, життєві блага.

25. Прибуток як економічна категорія та норма прибутку. Підприємницька діяльність господарюючих суб'єктів спрямована на одержання прибутку. Найчастіше прибуток визначається просто як валова виручка мінус валові витрати. Після того як фірма сплатила всі витрати, залишився прибуток або чиста виручка. Ще простіше кількісно можна визначити прибуток як різницю між сумою, що отримана з продажу, і собівартістю продукції. Але перед тим як погодитися з таким обчисленням розміру прибутку, треба з'ясувати, що слід уважати витратами. Не випадково, що бухгалтери та економісти по-різному підходять до розуміння прибутку.

Бухгалтерський прибуток являє собою загальну виручку фірми за мінусом зовнішніх витрат або витрат на залучення ресурсів. Економічний прибуток — це загальна виручка за мінусом валових витрат (зовнішніх і внутрішніх, включаючи в останні і нормальний прибуток підприємця) по залученню ресурсів з урахуванням їх альтернативної вартості. Якщо сума грошових надходжень перевищує економічні витрати фірми, то будь-який залишок нагромаджується в руках господарюючого суб'єкта. Цей залишок і є економічним, або чистим, прибутком, який може бути або позитивним, або негативним.

Норма прибутку. Підприємство завжди орієнтовано наприбутковість — здатність створювати прибуток. Прибутковість підприємства визначається як абсолютно — у грошовому вираженні, що є масою прибутку, так і відносно — у нормі прибутку. Норма прибутку розраховується як відношення прибутку в гро­шовому вираженні до всього авансованого капіталу, виражене у відсотках. Норма прибутку свідчить про ступінь прибутковості капіталу в конкретній сфері його застосування. На масу прибутку впливають фактори, які визначають обсяг виробництва, і ціна, за якою реалізується продукція. Але основний і визначальний фактор збільшення прибутку — це зниження витрат виробництва. На норму прибутку впливає економічна політика держави.

26. Ціна виробництва. Собівартість і рентабельність. Ціна виробництва — перетворена форма вартості товару, що включає витрати виробництва та середній прибуток, категорія розвинутої ринкової економіки. Згідно з концепцією К.Маркса саме навколо Ц. в. відбувається коливання ринкових цін. Формування Ц. в. він пов'язував із механізмом міжгалузевої конкуренції, яка внаслідок різної органічної будови капіталу та норми прибутку на однаковий капітал в галузях спричиняє міжгалузеву міграцію капіталу та встановлення на цій основі середньої (загальної) для всіх галузей норми прибутку. Серед сучасних економістів, в тому числі українських, концепція Ц. в. мало популярна. Однак, як свідчить практика, для категоричного її заперечення навряд чи є підстави. Відомо, що в командній економіці частину створюваної у галузях вартості перерозподіляли між ними. Відбувалося це вольовим способом, через бюджет або дотаційне кредитування, але підтиском об'єктивних обставин. Для пропорційного розвитку економіки вкрай важливо, щоб кожна галузь отримувала достатній для утворення фонду нагромадження прибуток. Розв'язання цього питання поза процесом утворення Ц. в. вельми проблематичне.

Собівáртість продýкції — являє собою грошовий вираз витрат на виробництво та реалізацію продукції. Це комплексний економічний показник, який об'єднує в собі витрати уречевленої праці (обладнання), та витрати на спожиті засоби виробництва, й витрати живої праці та витрати на заробітну плату працівників підприємства.

Від собівартості продукції залежить кінцевий показник діяльності підприємств — прибутковість. Собівартість визначається як сума сукупних витрат, поділених на кількість виробленої продукції, тобто як середні витрати на одиницю продукції.

Рентабельність — це відносний показник ефективності виробництва. У загальному вигляді він розраховується як відношення прибутку до витрат, тобто є нормою прибутку. При цьому слід виділяти показники, використовувані для оцінки ефективності винористовуваних виробництві авансованих ресурсів (капіталу) і поточних витрат, і показники, на основі яких визначаються прибутковість і ефективність використання майна підприємства (фірми).

27. Первісне нагромадження капіталу. Особливості нагромадження капіталу в Україні. Гроші стають капіталом лише тоді, коли їх пускають в обіг для наживи, тобто для одержання грошової суми більшої ніж первісне вкладена.

Якщо продаж одного товару здійснюється задля купівлі іншого, то форма товарного обігу має такий вигляд: Т—Г—Т. Тут гроші обслуговують обмін товарів у функції засобу обігу. Безумовно, що і за такої форми товарного обігу в руках окремих осіб можуть сконцентруватися значні суми грошей. Виникне майнове розшарування, але воно не розкриває сутності категорії «капітал».

Загальна формула руху капіталу така: Г—Т—Г', де Г' = Г + ΔГ, а ΔГ — це приріст грошей над первісною сумою.

Таким чином, первісне авансована вартість Г не тільки зберігається в обігу, але й змінює свою величину, долучає до себе додаткову суму грошової вартості ΔГ, тобто зростає. І саме цей рух перетворює гроші в капітал.

Гроші використовувались як капітал, тобто з метою збагачення, ще за рабовласництва і кріпацтва. У цих суспільствах існували так званідопотопні форми капіталу — торговельний і лихварський.

Первісне нагромадження капіталу. Формування продуктивного капіталу історично пов'язується з первісним нагромаджен­ням капіталу і становленням капіталістичного підприємництва.

Капіталістичне підприємництво, що виникло в надрах феодалізму, відрізнялось від попередніх форм товарного господарства перш за все як велике виробництво, що використовує кооперацію праці багатьох найманих робітників. Виникнення капіталістичного підприємництва пов'язане з первісним нагромадженням підприємницького капіталу.

Первісне нагромадження капіталу, що створює капіталістичні відносини, є процесом, який перетворює, з одного боку, засоби виробництва і засоби до життя в капітал, а з іншого — безпосередніх виробників у найманих робітників.

Особливостями первісного нагромадження капіталу в Україні є: «прихватизація» багатства в процесі роздержавлення і приватизації майна державних підприємств; розкрадання державного майна; створення фіктивних підприємницьких структур; хабарництво державних чиновників; податкові пільги для «своїх» тощо. Особливою формою первісного нагромадження капіталу в Україні та в інших постсоціалістичних країнах є становлення тіньового капіталу і тіньового підприємництва.

28. Закони ринку. Закон попиту та його функціонування. Ринок — економічна категорія, яка є центральною в економічній науці. Найбільш типове і загальноприйняте визначення ринку таке:

ринок — це обмін, що здійснюється відповідно до законів товарного виробництва і обміну. Сутнісну основу цього обміну становить ціна, що визначається співвідношенням попиту та пропонування.

Ключовими категоріями - законами ринку є попит і пропонування.Попит — сукупна потреба в товарах (послугах), яка зумовлена платоспроможністю і виражена в грошовій формі. Він показує кількість продукту, що може бути куплений за різних можливих цін, якщо всі інші умови обміну залишаються незмінними. Попит з позиції одного споживача називають індивідуальним. Ринковий попит — це сукупність попитів усіх споживачів за різних можливих цін. Величина попиту залежить від таких нецінових чинників: грошові доходи споживачів; кількість споживачів на ринку; ціни на суміжні товари; смаки та уподобання споживачів тощо. Дія закону попиту, обсяг продажу товару перебуває в оберненій залежності від його ціни.

Пропонування — це кількість продукту, що може бути доставлена на ринок для продажу за кожної можливої ціни протягом проміжку часу. Прямий зв’язок між пропонування і ціною називається законом пропонування. Він просто показує, що виробники хочуть виготовити для продажу більшу кількість свого продукту за високої ціни, але вони не згодні це зробити за низької ціни.

Функції ринку. Сутність ринку розкривається через регулюючу, стимулюючу, розподільну функції. Конкуренція та механізм формування ринкових цін впливають на рівень витрат виробництва продукції чи надання послуг, тим самим вирівнюються прибутки підприємств, результатом чого є регулювання пропорцій. Крім того, конкурентна боротьба між суб'єктами стимулює їх до раціонального використання економічних ресурсів, тим самим реалізується стимулююча функція ринку. Великий попит на товар чи послугу формують ринкову ціну, де забезпечується високий рівень норми прибутку, унаслідок чого капітали переливаються в певну сферу діяльності. А це означає, що ринок виконує і розподільну функцію.

29. Конкуренція та її місце в ринковій економіці. Необхідним і важливим елементом ринкової економіки є конкуренція. Конкуренція — це економічне змагання за досягнення кращих результатів у області будь-якої діяльності, боротьба товаровиробників за найбільш вигідні умови господарювання, одержання максимального прибутку. Конкуренція означає, що кожен продавець робить маленький внесок у загальний обсяг пропонування. Дрібні продавці неспроможні помітно вплинути на загальний обсяг пропонування, тому продавець, що виступає одним з численних індивідуальних продавців, не може маніпулювати ціною товару. Саме тому дрібний продавець, беручи участь у конкуренції, «відданий на милість ринку».

У ринковій системі конкуренція виконує функцію стимулювання технічного прогресу. Застосування технології, яка знижує витрати виробництва, забезпечує інноваційному підприємству тимчасові переваги перед конкурентами.

Другим важливим аспектом функціонування конкуренції є створення тотожності приватних і суспільних інтересів. Підприємства і постачальники ресурсів, досягаючи збільшення власної вигоди, водночас сприяють забезпеченню державних або суспільних інтересів.

Конкуренція виконує також функцію регулювання. Для того щоб вистояти в боротьбі з конкурентами, підприємство повинно пропонувати продукцію, якій віддають перевагу покупці (суверенітет покупця). Тому і фактори виробництва під впливом цін направляються в ті ланки, де в них існує найбільша потреба.

Конкуренція виконує функцію контролю і обмежує силу кожного підприємства. Наприклад, монополіст може сам визначати ціну і обсяги виробництва. У той самий час конкуренція надає покупцю право вибору серед декількох продавців. Чим досконаліша конкуренція, тим справедливіша ціна.

Форми конкуренції і моделі ринків. Конкуренція може діяти в таких основних формах: вільна, монополістична, олігополістична. За умови, коли виробництво в певній галузі монополізоване одним великим підприємством, — конкуренція відсутня.

За формами конкуренції економічна теорія виділяє чотири моделі ринку: ринок чистої конкуренції; ринок монополістичної конкуренції; ринок олігополістичний і ринок чистої монополії.

30. Державна форма власності, її форми.  Державна власність - привласнення державою (як суб'єктом власності) засобів виробництва, робочої сили, частки національного доходу та інших об'єктів власності у різних сферах суспільного відтворення.

а) загальнодержавна власність - майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та утворюваних нею державних органів; майно Збройних Сил, органів служби безпеки, прикордонних і внутрішніх військ; оборонні об'єкти; єдина енергетична система; кошти державного бюджету; Національний банк; інші державні банки; майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; страхові, резервні та інші фонди та майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток;

б) комунальна власність - майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевого бюджету; житловий фонд; місцеві енергетичні системи; комунальне господарство;

31. Особливості розвитку ринкових відносин в Україні. Україна, як і інші постсоціалістичні країни, здійснює перехід від адміністративно-командної економічної системи до ринково-демократичної. Цей перехід є об'єктивно зумовленим. Його метою є формування в Україні соціально орієнтованої ринкової економіки.

Перехід до ринкової економічної системи в Україні має ряд характерних особливостей.

1. Ринкові трансформаційні процеси здійснюються в умовах переходу від адміністративно - командної системи господарювання та управління до ринково-демократичної, які своїм вихідним пунктом мали всеохоплюючу державну монополію на засоби виробництва. Тому головним направленням ринкової трансформації вітчизняної економіки було реформування відносин власності, створення достатньої кількості самостійних підприємств, які формували б конкурентне середовище, сучасні ринкові відносини, що ґрунтуються на різних формах власності та господарювання.

Створення різноманітних форм власності відбувається через роздержавлення власності, приватизацію значної її частини. Це сприяє розвитку багатоманітних форм господарської діяльності та формуванню конкурентного ринкового середовища.

2. Адміністративно-командна система господарювання та управління в Україні вкоренилася значно глибше, ніж у більшості країн Східної Європи (Польщі, Чехії, Східній Німеччині та ін.), які мали досить розвинутий приватний сектор сільськогосподарського виробництва.

Адміністративно-командна система надала перевагу вертикальним економічним зв'язкам між виробниками та споживачами. Міністерства і відомства не лише визначали, чого і скільки підприємствам виробляти, а Й розпоряджалися виробленою продукцією та одержаним прибутком. Головним було виконання директивних завдань централізованого плану, а не задоволення потреб споживачів. Національне господарство виробляло товари, в яких не мало потреби.

Тепер у вітчизняній економіці замість вертикальних зв'язків між виробництвом та споживанням мають утвердитися властиві ринку горизонтальні прямі економічні зв'язки, система самостійних виробників, які працюють на ринок, на задоволення потреб реальних споживачів.

3. Характерним для економіки України постсоюзного часу було те, що вона отримала у спадок від Радянського Союзу частину його народногосподарського комплексу, яка відображала спеціалізацію на важкій промисловості, видобувних галузях та військово-промисловому комплексі, а також мала незавершений цикл виробництва. Тому головним у новій економічній політиці держави став принцип керованого формування сучасних ринкових відносин.

4. Перехід України до ринкових відносин ускладнювався також тим, що вона не мала Центрального банку, власної фінансово-кредитної та грошової системи, ринкової інфраструктури, достатньо кваліфікованих кадрів у цих сферах та інших інституцій, які могли б на практиці забезпечити формування економічних підвалин національного ринку. Нині в Україні вже сформовано основні елементи інфраструктури ринку, але їхня діяльність малоефективна. Це пояснюється недосконалим законодавством, недостатнім рівнем професійного і патріотичного управління.

5. Негативний вплив на формування ринкових відносин в Україні мали такі деструктивні процеси як економічна нестабільність, велика інфляція, високий рівень безробіття, криза державних фінансів, висока дефіцитність державного бюджету, виток вітчизняних капіталів за кордон, знецінення національних грошей , дефіцит платіжного балансу та ін. Всі ці обставини вимагали застосування державою широкого комплексу спеціальних заходів, які забезпечили б нормальні умови для формування національного ринку, ринкових відносин.

6. Особливістю української економіки є ще й те, що вона може розвиватися, спираючись на внутрішній ринок і внутрішній попит. Таких національних економічних систем у світі небагато. Тому головним у новій економічній політиці є визначення ринкової трансформації національної економіки, керованого формування за участю держави сучасних ринкових механізмів.

Водночас зауважимо, що для того, аби економічні суб'єкти національного ринку могли реалізувати право власності на засоби виробництва і вироблену продукцію, крім економічних потрібні ще й правові передумови. Розвинуте законодавство та дієві механізми його реалізації сприяють формуванню і ефективному функціонуванню сучасних ринкових відносин.

Нові можливості розвитку сучасного національного ринку відкриваються на основі Господарського та Цивільного кодексів України, які набули чинності з 1 січня 2004 року.

Внаслідок трансформації економічної системи в Україні активно формуються ринкові відносини, а отже, сучасні ринкові механізми. На сучасному етапі можна виділити такі характерні особливості функціонування та розвитку національного ринку:

1) відсутність розвинутого ринкового середовища досконалої економічної конкуренції і немонополістичного сектору вітчизняної економіки, що негативно впливає на розвиток малого і середнього підприємниц