Економічні потреби суспільства. Закон зростання потреб.

Кінцевою метою всякого виробництва є задоволення різноманітних потреб людини як особистості і як споживача і виробника.

Економічні потреби — це ставлення людей до економічних умов їх життєдіяльності, які дають їм задоволення, насолоду або втіху і спонукають їх до діяльності, до того, щоб мати і володіти такими умовами.

Різноманітні потреби можна певним чином класифікувати, насамперед за суб'єктами і об'єктами.

За суб'єктами потреби поділяють на:

• індивідуальні, колективні та суспільні;

• домогосподарств, підприємств і держави;

• суспільно-економічних класів і соціальних груп.

 За об'єктами потреби поділяють:

• породжені існуванням людини як біологічної істоти;

• матеріальні і духовні;

Безмежність потреб. Одне з фундаментальних положень політичної економії полягає в тому, що особисті потреби людини є безмежними, а виробничі ресурси, які необхідні для задоволення цих потреб, — обмеженими.

Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують дію двох законів суспільного розвитку — закону зростання потреб і закону розвитку факторів виробництва.

За ступенем реалізації потреби в матеріальних благах і послугах можна класифікувати як дійсні, платоспроможні і перспективні.

Дійсні потреби в основному відповідають рівню розвитку ви­робництва відповідних благ і можуть бути задоволені.

Платоспроможні потреби людина може задовольнити відпо­відно до власних доходів і рівня цін.

Перспективні потреби — це такі потреби в матеріальних бла­гах і послугах, які породжені сучасним рівнем розвитку економіки і виробництво яких лише починає освоюватися.

Закон зростання потреб. Потреби людей не є постійними. Вони — продукт розвитку суспільства. У кожному суспільстві діє закон зростання потреб. Його суть полягає в тому, що в міру розвитку суспільного виробництва, а разом з тим і людини як особистості та продуктивної сили, відбувається поступове зростання її потреб. Другою формою прояву даного закону є зростання виробничих потреб, тобто загальних потреб членів суспільства в засобах виробництва, які є матеріальною основою розширення масштабів виробництва матеріальних благ і послуг для задоволення зростаючих особистих потреб.

Економічна система: її сутність та структурні елементи

Економічна система включає такі елементи: провідний тип власності на ресурси; основні групи суб'єктів суспільного виробництва і відносини між ними; економічну форму результатів виробництва; принципи організації виробництва, розподілу, обміну і споживання; загальні економічні закони.

Класифікація економічних систем та її критерії. На сьогодні існують два основні підходи до класифікацій економічних систем: формаційний та цивілізаційний. Формаційний підхід обґрунтовано в працях К. Маркса. Згідно з цим підходом виробничі відносини у взаємозв’язку з продуктивними силами складають основу суспільно-економічної формації. В історії розвитку людства виділяються: первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична та комуністична формації.

Систематизуючим елементом цивілізаційного методу є розвиток продуктивних сил і такої їх складової, технологічний спосіб виробництва. Він являє собою знаряддя праці в поєднанні з матеріалами, технологіями, енергією, інформатикою та організацією виробництва. Згідно з цим підходом виділяють аграрну (традиційну), індустріальну та постіндустріальну цивілізації.

Широко розповсюджена на сьогодні класифікація економічних систем за багатокритеріальним підходом. Виокремлюють традиційну, капіталістичну, командно-адміністративну (планову), змішану економічні системи.

Економічні відносини як спосіб організації економічної системи.

Економічні відносини — відносини і зв’язки між людьми, що виникають у процесі суспільного виробництва, розподілу, обміну і споживання вироблених благ. Створення продукту за всіх умов є суспільним процесом. Суспільне виробництво в широкому розумінні складається з власне виробництва, розподілу, обміну і споживання. Це чотири фази чи сфери суспільного виробництва.

Виробничі відносини і спосіб виробництва. При аналізі структури економічної системи історично на перше місце ставились виробничі відносини, а не економічні відносини. В процесі виробництва люди вступають у відносини не тільки з природою, але й між собою, тобто вступають у виробничі відносини.

Відносини між людьми у сфері розподілу формуються в процесі привласнення створеного продукту різними категоріями працівників: підприємцями, власниками засобів виробництва і землі, орендарями та державою (через стягнення податків).

Відносини між людьми у сфері обміну виникають у процесі купівлі-продажу товарів підприємствами, домогосподарствами, торговельними організаціями, державою.

У сфері споживання економічні відносини виникають і зав'язуються між виробниками споживчих товарів і послуг та їх споживачами. У сучасних умовах важливе місце в економічних відносинах належить товарно-грошовим і ринковим відносинам.

Техніко- організаційні- і соціально-економічні відносини. Економічні відносини формуються також унаслідок взаємодії трьох відносно самостійних підсистем, якими є техніко-економічні, організаційно-економічні і соціально-економічні відносини.

Техніко-економічні відносини знаходять своє вираження у спеціалізації, кооперуванні, комбінуванні виробництва, його концентрації, обміні діяльністю між людьми, в економічних нормативах тощо. З ними тісно пов'язані організаційно-економічні відносини, які виникають у процесі організації виробництва, розподілу, обміну і споживання, в управлінні цими процесами.

Соціально-економічні відносини — це така суспільна форма виробництва, суть і основу якої становлять відносини власності на засоби виробництва, природні ресурси, людський фактор, життєві блага.