Гарантії місцевого самоврядування

Реалізація місцевого самоврядування в Україні забезпечується системою гарантій, під якими розуміють економічні, політичні та правові умови і засоби повної і ефективної реалізації територіальними громадами, органами місцевого самоврядування завдань та функцій місцевого самоврядування. Найважливіші правові гарантії місцевого самоврядування отримали закріплення в Конституції України та Законі «Про місцеве самоврядування в Україні».

Чинне законодавство України приділяє суттєву увагу гарантіям організаційної самостійності місцевого самоврядування. До організаційних гарантій належить: а) положення Конституції України про те, що органи місцевого самоврядування не входять до єдиної системи органів державної влади (с. 5), а служба в органах місцевого самоврядування є самостійним видом публічної служби (ст. 38); б) віднесення питань обрання органів місцевого самоврядування, обрання чи призначення їх посадових осіб до повноважень місцевого самоврядування; в) встановлена Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 71) заборона органам виконавчої влади та їх посадовим особам втручатися в законну діяльність органів та посадових осіб місцевого самоврядування, а також вирішувати питання, віднесені Конституцією та законами України до повноважень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, крім випадків виконання делегованих їм радами повноважень, та в інших випадках, передбачених законом; г) закріплена Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 21) заборона обмежувати права територіальних громад на місцеве самоврядування за винятком умов воєнного чи надзвичайного стану; ґ) встановлене Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» (п. 1 ст. 73) положення, що акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території. Принципове значення має положення ст. 7 Конституції України, що місцеве самоврядування не тільки визнається, а й гарантується державою.

Фінансово-економічні гарантії самостійності місцевого самоврядування: а) встановлення Конституцією України (ст. 142) матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування; положення Конституції України щодо захисту законом права комунальної власності на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів (ст. 13); б) закріплення обов'язків держави фінансувати здійснення окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих органам місцевого самоврядування (ст. 143 Конституції України), та компенсувати витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади і попередньо не забезпечені відповідними фінансовими ресурсами (ст. 67 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»); в) передбачена Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 61) заборона втручання державних органів у процес складання, затвердження і виконання місцевих бюджетів, за винятком випадків, передбачених законом; г) передбачений Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 62) обов'язок держави фінансове підтримувати місцеве самоврядування, брати участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснювати контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком, гарантувати органам місцевого самоврядування дохідну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб; ґ) передбачене Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» (статті 68—70) право органів місцевого самоврядування мати позабюджетні кошти, встановлювати місцеві податки і збори, випускати місцеві позики, лотереї та цінні папери тощо.

Гарантії захисту прав місцевого самоврядування: а) передбачені Конституцією України обов'язковість до виконання на відповідній території актів органів місцевого самоврядування (ст. 144); б) судовий порядок захисту права місцевого самоврядування (ст. 145); в) передбачене Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 71) право органів та посадових осіб місцевого самоврядування право звертатися до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування; г) встановлені Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 72) підзвітність і підконтрольність місцевих державних адміністрацій районним, обласним радам з державних питань; ґ) передбачена Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 75) відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування перед територіальними громадами.

Всі зазначені гарантії мають важливе значення для реального здійснення місцевим самоврядуванням своїх завдань і функцій.

Контрольні запитання

1. Що таке місцеве самоврядування?

2. Які є теорії місцевого самоврядування? Розкрийте їх зміст.

3. Назвіть складові системи місцевого самоврядування.

4. На яких принципах базується місцеве самоврядування?

5. Розкрийте конституційно-правовий статус органів місцевого самоврядування.

6. Які повноваження Конституція України закріплює за обласними і районними радами?

7. Що відносить Конституція України до матеріально-фінансової основи діяльності місцевого самоврядування?

8. Які є організаційні гарантії діяльності місцевого самоврядування?

9. Назвіть фінансово-економічні гарантії самостійності місцевого самоврядування.

[1] Докладніше див.: Тодыка Ю. Н. Конституционное право Украины: отрасль права, наука, учебная дисциплина.-Х., 1998.-С. 22—57.

[2] Лучин В. О. Конституционные институты // Современный конституционализм. — М., 1990. — С. 33—35.

[3] Докладніше див.: Тодыка Ю. Н. Конституционное право Украины: отрасль права, наука, учебная дисциплина. — X., 1998. — С. 79—82.

[4] Докладніше див.: Тодика Ю. М. Державно-правова конфліктологія як важливий напрямок наукових досліджень // Вісник Академії правових наук України. — 1996. — № 6.

[5] Див.: Черданцев А.Ф. Толкование права // Общая теория государства и права: Академический курс в 2-х томах. – Т.2. Теория права. – М.. 1998. С.328-329.

[6] Тодыка Ю.Н. Конституция Украины: проблемы теории и практики. Х., 2000. С.334.

[7] Тодыка Ю.Н. Конституционное право Украины: отрасль права. наука, учебная дисциплина. Х., 1998. С.42-46.

[8] За результатами перепису населення України 2001 р. російську мову визнали рідною 29,6% населення, що становило на той час 14,3 млн.

[9] Докладніше див.: Тодыка Ю. Н. Гражданство Украины: конституционно-правовой аспект. – Х., 2002. – С. 108 – 109.

[10] Докладніше дивись: Тодыка Ю. Н. Конституционно-правовой статус человека и гражданина в Украине / Ю. Н. Тодыка, О. Ю. Тодыка. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. – С. 186-190.

2 Тодыка Ю. Н. Конституционно-правовой статус человека и гражданина в Украине / Ю. Н. Тодыка, О. Ю. Тодыка. – С. 61.

1 Права человека. Учебник для вузов. – М., 1999. – С. 140.

2 Докладніше див.: Права человека. Учебник для вузов. – М., 1999. – С. 140

[12]Докладніше див.: Чуб О. О. Конституційне право громадян України на участь в управлінні державними справами: Монографія. – Х.: Одіссей, 2005. – 232 с.

1 Тодыка Ю.Н. Конституционно-правовой статус иностранцев и беженцев в Украине. – Х., 1999. – С. 18.

1 Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи. – К., 1992. – С. 23-24. 

[13] Докладніше див.: Летнянчин Л. І. Конституційні обов’язки людини і громадянина в Україні: проблеми теорії і практики: Монографія. – Харків: Видавець СПД ФО Вапнярчук Н. М., 2006. – С. 121 – 149.

[14] З 1926 р. по 1989 р. в УРСР кількість німців зменшилася на 587 тис. чол. або в 16,5 разів, поляків - на 1,97 млн. чол. або в 10 разів.

[15] Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40. – Ст. 356.

[16] Кабінет Міністрів України прийняв постанови “Про деякі питання, пов’язані з поверненням кримських татар у Кримську АРСР” від 28.01.92 р.; “Про фінансування заходів, пов’язаних з поверненням в Україну депортованих кримських татар і осіб інших національностей” від 16.05.96 р.; 15 березня 1999 р. затвердив Порядок забезпечення депортованих осіб та членів їх сімей, які повернулися в Україну, житлом, збудованим або придбаним за рахунок цільових державних капіталовкладень. Постановою Кабінету Міністрів України від 10 січня 2002 р. № 29 була затверджена Програма адаптації та інтеграції в українське суспільство депортованих кримських татар, а також осіб інших національностей, відродження і розвитку їх культури та освіти. Постановою Кабінету Міністрів України № 88 від 25 січня 2002 р. була затверджена Програма сприяння соціальному становленню та адаптації кримськотатарської молоді. Постановою Кабінету Міністрів України № 618 від 16 травня 2002 р. була затверджена Програма розселення та облаштування депортованих кримських татар та осіб інших національностей, які повернулися в Автономну Республіку Крим на постійне проживання. Між Україною та Республікою Узбекистан підписано та ратифіковано Договір про дружбу і подальше поглиблення всебічного співробітництва від 19.02.98 р., в якому сторони взяли на себе зобов’язання сприяти вирішенню проблем добровільного повернення депортованих осіб в Україну.

[17] Так, наприклад, якщо в 1937 році в СРСР підручники видавалися на дев’яноста мовах, то в 1988 році в навчальному процесі використовувалося лише тридцять дев’ять мов. Отже, за п’ятдесят один рік зі сфери шкільної освіти було вилучено п’ятдесят одну мову.

[18] Карпачова Н.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: Перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. – Видання друге. – Харків: Консум, 2001. – С. 369.

[19] В Україні діють 778 національно-культурних товариств, з яких 28 мають всеукраїнський статус, 36 центрів культури, а також будинки народної творчості, центри фольклору та етнографії, понад 1160 національних колективів художньої самодіяльності, музичних та фольклорних колективів національних меншин (серед яких 227 театрів і театральних труп, 338 танцювальних колективів, 343 хорових колективи, 258 музичних ансамблів), 20 російських театрів, а також театри, які репрезентують угорську, польську та кримськотатарську культури.

[20] Див.: Парламент України: вибори 1998 р. (документи, статистика, бібліографія).-К.: Парламент. вид-во, 1998.-С.17.

[21] Див.: Абетка української політики. Довідник. Керівн.авт.кол-ву М.Томенко.-К.:Смолоскип, 2000.-С.27.

[22] Див.: Гренвилл Дж. История ХХ века. Люди, события, факты.-М.:Аквариум, 1999.-С.799.

[23] У багатьох країнах Західної Європи подібні закони були прийняті через 100, а то й більше років з моменту формування перших політичних партій.

[24]  В радянський період про­цедура утворення релігійних організації була надзвичайно забюрократизованою. Вимога обов'язкової державної реєстра­ції для багатьох релігійних організацій не була реалізованою, що на практиці привело до появи двох видів об'єднань: заре­єстрованих (легальних) та незареєстрованих (нелегальних). Законодавство містило значну кількість невиправданих норм-заборон, що ставило поза законом такі важливі форми релігійної дія­льності як благодійність, релігійне навчання, поширення релігійних ідей. Релігійні організації були обмежені в прове­денні релігійних обрядів та у майнових правах.

1 Докладніше див.: Права людини в Україні: Інф.-аналіт. бюлетень Українсько-Американського бюро захисту прав людини. — К.; X., 1995. — Вип. 13. — С. 67

2 Полищук Ю. И. Психологические нарушения, возникающие у лю­дей, вовлеченньїх в деструктивньїе религиозньїе церкви // Религия, церковь в России и за рубежом. — М., 1995. — № 5. — С. 67—73.

1 Докладніше див.: Тодика Ю. М., Старжинський С.В. Право громадян на сприятливе навколишнє природне середовище. – Х. , 1994; Слінько Т.М. Правове забезпечення екологічної гласності: Автореф. дис...канд. юрид. наук. – Х. , 1993.

[25] Порядок виборів Президента України детально розкривається у Розділі 17 цього підручника.

[26] Головні стадії виборчого процесу розглядаються у цьому розділі на основі законодавства про вибори народних депутатів України.

[27] Докладніше див.: Цвік М. В. Форми безпосередньої демократії // Конституційне право України / За ред. В. Я. Тація, В. Ф. Погорілка, Ю. М. Тодики. — К., 1999. — С. 148.

[28] Див.: Рішення Конституційного Суду України від 14.10.2003 р.

[29] Див.: рішення Конституційного Суду України від 19.05.1999 р., 11.04.2000 р., 20.03.2002 р.

[30] За результатами виборів 2006 р. у Верховній Раді України було створено п’ять фракцій: Партії регіонів (184 депутати), БЮТ (125 депутатів), Блоку “Наша України” (79 депутатів), СПУ (32 депутати), КПУ (21 депутат). Сім народних депутатів не входять до жодної фракції.

[31] Див.: Рішення Конституційного Суду України від 27.10.1999 р.

[32] Див.: Рішення Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 р.

[33] Правовий статус помічника-консультанта визначається Положенням про помічника-консультанта народного депутата України від 13 жовтня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - № 37. - Ст. 283.

[34] Див.: Закон України “Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим” // Відомості Верховної Ради України. – 1998. - № 29. - Ст.191. Організація і проведення виборів депутатів Верховної Ради АРК визначається Законом України “ Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” від 6.04.2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. - № 30-31. - Ст. 382.

[35] Див.: Рішення Конституційного Суду України від 21.12.2001 р.

[36] Відкликання здійснюється за рішенням вищого керівного органу політичної партії (виборчого блоку) у разі 1) невходження депутата до складу депутатської фракції місцевої організації відповідної політичної партії (виборчого блоку політичних партій); 2) виходу депутата зі складу такої депутатської фракції внаслідок подання ним особистої заяви про вихід; 3) переходу депутата в іншу депутатську фракцію; 4) інших підстав, встановлених вищим керівним органом політичної партії (виборчого блоку політичних партій), за виборчими списками відповідної організації якої він був обраний депутатом місцевої ради.

[37] Тодыка Ю. Н., Яворский В. Д. Президент Украины: конституционно-правовой статус. – Харьков: 1999. — С. 9—25.

[38] Див.: Рішення Конституційного Суду України № 9 – рп/2003 від 10.12.2003 р. // Конституція України (з офіційними тлумаченнями Конституційного Суду України). – Харків: КСИЛОН, 2006. – С. 305.

[39] Йдеться саме про державні органи виконавчої влади, оскільки в Україні діють також виконавчі органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади АРК (Рада міністрів, міністерства АРК, республіканські комітети АРК), на які також покладено здійснення виконавчих функцій, але які за своєю юридичною природою не є державними органами, адже вони представляють інтереси відповідної територіальної громади (чи спільні інтереси територіальних громад) або інтереси населення автономії.

[40] Про систему центральних органів виконавчої влади: Указ Президента України № 1572/99 від 15.12.1999 р. (зі змінами 13.03.2006 р.).

[41] Так, наприклад, статус контрольно-ревізійної служби, яка входить до Міністерства фінансів України, встановлено Законом України “Про державну контрольно-ревізійну службу України” від 26 січня 1993 р., статус Міністерства юстиції України – Положенням про Міністерство юстиції України, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 14.11.2006 р. № 1577., статус МВС України – Положенням про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 4.10.2006 р. № 1383, статус Міністерства економіки України – Положенням про Міністерство економіки України, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2007 р. № 777.

[42] Див.: Рішення Конституційного Суду України від 25.12.2003 р.

[43] Див.: Рішення Конституційного Суду України від 13.10.2005 р.

[44] Докладніше див.: Тодыка Ю. Н. Основы конституционного строя Украины. — X., 2000. — С. 78—82.

[45] Ярмиш О. Н., Серьогін В. О. Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні. — X., 2002. — С. 494—499.

[46] Докладніше див.: Корнієнко М. І. Місцеве самоврядування в Україні Конституційне право України / За ред. В. Я. Тація, В. Ф. Погорілка, Ю. М. Тодики. — К., 1999. — С. 353.