IV. Уніфікація юридичних термінів.

Уніфікація (право) — діяльність організація або компетентних органів держави чи декількох держав, спрямована на вироблення правових норм, що однаково регулюють певні види суспільних відносин.

Уніфікація (техніка) — найпоширеніший і ефективний метод стандартизації, який передбачає приведення об'єктів до однотипності на основі встановлення раціонального числа їх різновидів. Дає можливість знизити собівартість виробництва нових виробів, підвищити серійність та рівень автоматизації виробничих процесів.

Ось чому доцільно розробити державну програму адаптації юридичної риторики України до юридичної риторики ЄС.

Процес такої адаптації поетапно має передбачати:

1) імплементацію базової європейської юридичної термінології в юридичну мову України;

2) уніфікацію національної законодавчої термінології між собою;

3) уніфікацію внутрішньої юридичної термінології з європейською;

4) гармонізацію національної правової системи на основі інкорпорованої європейської термінології з правовими системами інших країн та з європейською правовою системою.

Процес уніфікації безпосередньо юридичної термінології має бути триетапним, зокрема пропонується його авторська періодизація.

Перший етап – синтезування усієї європейської юридичної термінології та диференціювання її на загальну та галузеву.

Другий етап – імплементація загальної та галузевої юридичної термінології у національне законодавство України і реформування на її основі «мовного базису» національної правової системи;

Третій етап – модифікація усіх форм юридичної риторики України і пристосування її до вимог юридичної практики через «європеїзацію юридичного мислення та мовлення» (оформлення юридичних документів, усі форми та види правової творчості, законотворча робота, мова судового процесу, ведення переговорів, юридичні промови тощо)

Уніфікація української законодавчої термінології з європейською — і загальної, і галузевої — здійснюється шляхом імплементації міжнародних та європейських термінологічних стандартів у внутрішнє законодавство та право України. Зазначені стандарти завжди супроводжуються визначеннями, які разом з термінами утворюють термінологічно-понятійний апарат певного нормативно-правового акта або навіть законодавчого блоку.

Одна з основних проблем, яка спричиняє колізійну ситуацію в українському законодавстві, пов’язана з розбіжностями у застосуванні саме юридичної термінології. Тому постає питання про усунення їх шляхом внутрішньої термінологічної уніфікації. Тобто під час імплементації європейського термінологічного стандарту (разом із дефініцією) до певного законодавчого акта України законодавець має здійснити заміну аналогічного терміна, що є в інших актах законодавства, на інкорпорований термінологічно-понятійний стандарт у всій національній нормативно-правовій системі.

Щоб забезпечити оптимізацію процесу входження України до європейського правового простору, слід під час імплементації європейських правових стандартів одночасно формувати національний єдиний правовий простір. Тут конче потрібне забезпечення однозначності застосування юридичної термінології і в межах окремого нормативно-правового акта, і в рамках усього галузевого законодавства. Останнє стане можливим за умови уніфікації правотворчої системи законодавства. Одним із перших кроків на цьому шляху має стати уніфікація нормативної правової термінології, що використовується у процесі законотворчої та правотворчої діяльності.

Формуючи загальноправову, міжгалузеву та галузеву термінології, слід установлювати й неухильно дотримуватися припису про застосування однозначності юридичних термінів, а також вимогу до їх понятійної точності та зрозумілості.

Як слушно зазначає Ю. Прадід, «законодавець має дати юридичному термінові одне-єдине визначення, включаючи в нього всі істотні, на його погляд, ознаки, тобто такі, що мають регулюючий характер, мають правове значення».

Адже наявність у терміна кількох різних законодавчих дефініцій призводить до нечіткості його сприйняття, розмитості правового регулювання, породжує непорозуміння та численні помилки під час застосування. Тим паче що органи державної влади, органи місцевої влади, суди, фізичні та юридичні особи, застосовуючи та виконуючи правовий припис, не можуть трактувати термінологічне поняття, визначене в законодавчому акті, інакше, ніж воно в цьому акті сформульовано.

Якщо в побутовій сфері, в художній літературі наявність багатозначних, неточних і незрозумілих висловів припустима, то в юридичній риториці загалом і в судовій зокрема така ситуація може призвести до негативних наслідків. Тож, уживаючи заходів із вилучення таких термінів, треба запровадити правові механізми для упередження цього явища, профілактики застосування їх в юридичних документах та усних виступах юристів, і неодмінно у правотворчій та законотворчій діяльності.

Для запобігання появі та існуванню багатозначних, неточних і незрозумілих юридичних термінів доцільно прийняти спеціальні закони – про мову права і про юридичну риторику. У цих актах до мови права та до юридичної риторики слід висунути вимоги про однозначність і точність уживаної юридичної термінології та всього термінологічно-понятійного апарату, який застосовується в юриспруденції, а також у практичній і теоретичній діяльності правознавців.

Наприклад, неточності в мові судочинства можуть спричинити таку суперечливу ситуацію, за якої аналогічні вчинки особи можуть по-різному кваліфікуватися прокурором чи суддею: один і той же вчинок в одному випадку може кваліфікуватися як злочин, а в іншому – взагалі не визнаватися правопорушенням. Від чіткості й точності статей, викладених у Кримінальному кодексі, а отже, й від чіткості їх розуміння професійними учасниками судового процесу, залежатиме життя та доля кожної людини, встановлення чи спростування її вини.

У зв’язку з імплементацією європейських правових стандартів до законодавства з питань кримінального судочинства, а також у зв’язку з необхідністю врахування українським законодавцем прецедентної практики Європейського суду з прав людини ретельного дослідження потребують термінологічно-понятійні апарати Кримінального, Цивільного, Господарського кодексів України, а також Кодексу України про адміністративні правопорушення. Крім того, мають бути термінологічно вивірені відповідні процесуальні акти законодавства, проаналізовано практику їх правозастосування. Після цього їх, як і пенітенціарне законодавство, потрібно належно термінологічно реформувати і привести у відповідність із правилами та вимогами Ради Європи, з уніфікованими європейськими стандартами і правилами. Вбачається за доцільне прийняти закон про юридичну риторику судочинства та застосування юридичної термінології у судовому процесі.

Ще одне питання – про уніфікацію національної юридичної термінології під час підготовки законодавчих актів з урахуванням імплементованих міжнародних або європейських юридичних термінологічних стандартів. Слід сказати, що в науковій літературі його висвітлюють побіжно. Більшість учених вважає, що необхідно створювати спеціальні словники, глосарії термінів і використовувати їх під час підготовки нормативно-правових актів (наприклад, Г. Чернобель, Т. Рахманина). На нашу думку, для процесу уніфікації замало наявності тільки понятійного джерела. Слід розробити спеціальний проект закону про мову законодавчих актів, із визначенням вимог уніфікації термінів та її методів і прийомів, а також її змісту та призначення. Основною вимогою має бути правило застосування «однопонятійності» термінів у межах певної термінологічної системи.

Зважаючи на те, що в Україні майже кожний закон містить свій термінологічно-понятійний апарат, що спричиняє колізійні ситуації навіть усередині однієї і тієї ж галузі через розбіжності в застосуванні аналогічних термінів, доцільно було б кодифікувати все законодавство за галузевою чи функціональною ознаками. Адже кодифікований акт міститиме уніфікований термінологічно-понятійний апарат: єдиний для законодавства, що регламентує діяльність у конкретній галузі . Провадячи кодифікацію юридичної термінології, варто відразу гармонізувати її з європейською, інкорпоруючи до національного кодексу відповідні європейські юридичні термінологічні стандарти.

Крім того, має бути розроблено правову «риторичну» модель уніфікації національних юридичних термінів на основі європейських правових термінологічних стандартів, застосування якої має оптимізувати сам процес термінологічної уніфікації, усунути розбіжності в терміносистемах і в термінотворчому процесі.