Вивчення аномії, соціальної нерівності і соціальної солідарності за Дюркгеймом.

Аномія за Дюркгеймом – стан суспільства, за якого відсутнє чітке моральне регулювання поведінки людей, виникає, коли соціальні функції людей не перетинаються. Соціальна нерівність є наслідком суспільної системи, яка створює неоднакові умови для реалізації людських здібностей. Для подолання нерівності людина повинна ьути особистістю, а не машиною. Рушійной силой цього може стати диференціація за індивідуальними якостями. Розглядав солідарність, як цементуючу основу суспільства.

Предмет та завдання розуміючої соціології Вебера.

Розуміюча соціологія, за вихідний пункт береться поведінка людини чи групи людей. Поведінка цікавить соціолога тільки тому, що люди вкладають у свої дії певний сенс. Дії людей усвідомлені, отже, соціологія має бути “розуміючою”. Це – наука не тільки про розуміння поведінки, а й про соціальну дію, предметом її є усвідомлена соціальна дія.

20.

Особливості і значення для соціології теорії Маркса.

Теорію Маркса можна звести до 3 моделей: базис-надбудова, органічна цілісність суспільства, діалектичний розвиток. Він пояснює соціальне життя за допомогою виробництва матеріальних благ, що складає базис суспільного життя, все інше – надбудова. Однак, не слід обмежуватись лише цим, Маркс застосовував такі поняття, як соціальний організм, органічна цілісність, тотальність – паралель з соціологічним органіцизмом. Діалектичний принцип орієнтує на вивчення соціальної динаміки, поєднання об”єктивних та суб”єктивних факторів соціального розвитку. По-особливому він розглядав діяльність людини – він назвав її “діяльний фактор”.

Внесок Маркса в удосконалення методики соціологічного дослідження.

Маркс має значні заслуги щодо розвитку методики конкретних соціологічних досліджень. Вони здійснювались на основі узагальнення фактичного матеріалу з використанням різних соціологічних способів збирання первинної інформації: вивчення документів, соціологічні спостереження, опитування. Соціологічному аналізу присвячено багато сторінок Капіталу, на підставі узагальнення емпіричного матеріалу написано багато праць про французьку революцію.

Багаторівневість соціологічної науки за Тьоннісом

німецький соціолог одним із перших зробив спробу створити в соціології єдину систему понять, подати цю науку як багаторівневу. Він розрізняв чисту і прикладну соціологію. Перша аналізує суспільство на етапі статики, друга – динаміки. Методом “прикладної соціології” є понятійна аналогія, а сферою застосування - історія людства. За Т. прикладна соціологія ідентична історичній соціології. Окрім неї, Т. вирізняє ще емпіричну соціологію, яка вивчає сучасний стан людства. Автор твору “Спільнота і суспільство”

Сутність функціоналізму Г. Парсонса

“Структурний функціоналізм”: принцип системної побудови сусп. Для всіх соц. систем характерні 4 функції – адаптація (пристосування до зовн. та внутр. змін), ціледосягання (система визначає та досягає поставлених цілей), інтеграція (система поєднує всі свої компоненти), збереження зразка (створення, вдосконалення, зберігання, оновлення мотивації індивідів, їх поведінки). Соц. система – система дій дійових осіб: дія можлива лише за наявності ін. дійової особи; взаємна орієнтація дійових осіб через спільність інтересів; диференціація соц. ролей. Соц. дія – соціальна, культурна, особистісна. Основні положення: 1) соц. сист. є стабільною; 2) інтегрованою; 3) базується на згоді; 4) необхідність соц. контролю; 5) основа життя – норми, цінності. Не кожна поведінка – соц. дія (цілеспрямоване, з суб’єктивним значенням; озн.: символічність, нормативність, ірраціональність). Індивід, що діє, повинен розуміти умови, у яких досягається мета, предмети, з якими має справу, відчувати потребу в досягненні цілей та реагувати на свою дію.

Емпірична соціологія(ЕС), зміст основних етапів її розвитку

Емпіризм – напрям теорії пізнання, який визнає практичний досвід єдиним джерелом знань. Особливість ЕС в тім, що вона започаткувалася не в університетах як центрах наукової думки, а в практичній сфері – у середовищі державних службовців, підприємців. ЕС у своєму розвитку пройшла 3 етапи: Ι (характерні самовизначення тематики досліджень, пошук засобів, спроби пов’язати теоретичні проблеми із соціальним життям. Цей етап – кін. 19ст. – два перші десятиріччя 20ст.. до цього часу емпіричні дослідження були розрізненими, не мали відпрацьованої методики.). ΙΙ (20-30ті рр.20ст. ЕС відповідно до інтересів монополій переносить дослідницькі роботи з університетів у лабораторії, на підприємства). ΙΙΙ (від 40-х рр. до наших днів, хар. Бурхливим розвитком ЕС, відбувається її поєднання з системою управління. Соціологів залучають до вивчення держ. діяльності, громадської думки, духовних запитів населення, гострих соц. конфліктів).

Порівняльний аналіз концепцій “економічної людини” Тейлора і “соціальної” Мейо.

(див. питання 45 і 50) Тейлор був інженером, Мейо – психологом. Тейлор брав за основу індивідуальну працю і відрядну оплату, Мейо – створення певних неформальних стосунків між людьми. Тейлор визнавав лише 2 стимули – загрозу покарання і грошову винагороду. У дослідах Мейо з’ясувалось, що робітник не просто “економічна людина”, а є стимули сильніші, ніж з/пл., причому їх досить багато. Основними функціями майстра Т вважав управління, нагляд, вміння добирати кадри. Мейо – важливі не тільки технічні знання майстра , скільки його здатність керувати, налагоджувати довірчі стосунки. Ця доктрина мала велике практичне значення. На фірмах почали створювати служби соціологічних досліджень і налагодження людських стосунків. Керівників і майстрів учили індивідуальному підходу до робітників, умінню вести бесіду, вислуховувати. Також мала теоретичне значення: замінила тейлорівську концепцію “економічної людини” концепцією “соціальної людини”, яка крім матеріальних стимулів передбачала використання соц-психологічних чинників.

М. Драгоманов як один з фундаторів укр. соціології, тлумачення ним прогресу.

Розумів соціологію як універсальну науку. На його думку багато наук мали б стати її розділами. Д. наголошував, що ніхто і ніщо не може загальмувати чи завернути об’єктивні історичні процеси. Вважав, що еволюційний шлях розвитку суспільства забезпечує більший простір для індивідуального і громадського самовираження, ніж соціальне потрясіння. Особливу увагу приділяв проблемам влади, взаємовідносинам держави і суспільства, особистих прав, індивідуальної свободи. Розглядав прогрес як поступовий розвиток ідей, вважав його залежним від розвитку суспільної організації, що єднає його зі спенсерівською теорією еволюції та розвитку людського суспільства. Драгоманов підкреслював, що рухатись треба не від ідеалістичних, романтизованих упевнень про сутність і спрямованість прогресу до реалізації цих уявлень на практиці, а навпаки – від практичних потреб і завдань до практичної діяльності, спрямованої на реформування суспільного ладу.