Теоретичний та практичний внесок Грушевського в становлення української соціології

У 1919 році у Відні Грушевський заснував Український соціологічний інститут (УСІ) – перший укр. соціологічний заклад, у дослідженнях якого переважала соціоантропологічна проблематика розвитку сусп. Було сформовано бібліотеку, відбувалися громадські читання та лекції, видавалися матеріали деякиї соц. досліджень. Під егідою УСІ було видано 13 книжок. Під керівництвом Грушевського в Києві було створено науково-дослідну кафедру історії України, при якій – секцію методології та соц.

Учений застосував істор.-соціол. підхід до вивчення проблем соціології. Праця “Початки громадянства (генетична соціологія)” присвячена висвітленню причин і факторів створення соціальності, виникнення сусп. Домінантою ритму соціальної еволюції є боротьба індивідуалістичних та колективістських тенденцій. Грушевський розробив перші наукові засади політичної соц. Сенс трасформації людського сусп. – у послідовному переході від традиційних форм господарювання до індустріальних, що створює теоретичні основи нової загальноцивілізаційної типологізації сусп. Структурні зміни, що відбуваються при спеціалізації праці, змушують змінюватися і саму людину. Громадянство – організована людська множинність. Основа укр. народу – селянство, що має стати основою нац.-демокр. розбудови.

Соціологічні дослідження політичних відносин Д.Донцовим та В.Липинським

Липинський досліджував політичні відносини, а саме: ідею української незалежності. Причина невдачі в досягненні незалежності – відсутність “провідної верстви”, інтереси якої були національно зорієнтовані. Еліта або “національна демократія” – верства, що може організувати сусп., без якої немає держави. Найприйнятніший політичний режим для Укр. – монархія, бо вона може забезпечити нац. пріорітети. Значне місце в сусп. житті відводиться релігії та армії. Учений вводить поняття територіального патріотизму української нації, який повинен подолати внутрішні слабкості українства, - пробудження почуття солідарності усіх мешканців Укр., незалежно від їх походження, віросповідання тощо. Патріотизм – передумова створення соціально-національного союзу. Засуджував націоналізм. Предметом політичної боротьби є земля. Антагоністом землероба є кочівник.

Особливості і зміст основних етапів становлення соціології в Україні

Соц. думка в Україні розвивалася такими відомими людьми: Володимиром Мономахом, Ярославом Мудрим, Сковородою та іншими з появою сусп. (протосоціологія в Україні). З появою соц. як науки в Європі починається її становлення в Укр. (середина ХІХ ст.). Тодішні дослідники були спочатку громадськими діячами, а вже потім соц. Вони в основному трансформували погляди Конта, Спенсера, Маркса, хоча окремі оригінальні ідеї висловлювалися. Наприкінці ХІХ ст. спостерігається бурхливий розвиток соціології: Подолинський, Франко, Потебня та ін. Укр. соціологія до 1917 року розвивалася переважно в даіспорі. Наступний період: 1917 р. – до 30-х рр. ХХ ст. (соціологічна думка розвивалася під впливом марксизму, виникає соціальна інженерія та інші галузі прикладної соціології, в окрему науку так і не інституювалася через політичні обставини, критикувалася західна соціологія). У 30-ті рр. соц. переживає період репресій та терору, марксизм стає основною ідеологією, розвиток науки блокується, спостерігається ізоляція від світової соц. думки. Наступний період – 50-80-ті рр. – відродження соц., формується як окрема наука, запроваджується в систему освіти. З 80-х рр. – до сьогодення – суттєво переглядається роль соціології, проводяться масштабні соціологічні дослідження. У 2001 році вийшов указ президента України “Про розвиток соціологічної думки в Україні”.

Суспільство як соціальна система та соціальне явище

Країна – певна територія, де проживають люди, що взаємодіють між собою. Держава – політична організація країни. Сусп. – ключове поняття соціології, унікальне соціальне явище, соціальна система країни, сукупність усіх засобів взаємодії та форм об’єднання людей, що склалися історично, мають спільну територію, загальні культурні цінності, соціальні норми, і хар-ся соціокультурною ідентичністю його членів. Сусп. має такі ознаки: спільна територія, система норм та цінностей, цілісність та сталість, здатність підтримувати та відтворювати систему зв’язків, автономність, саморегуляція, саморозвиток. Вони дозволяють трактувати суспільство як соціальну систему – цілісне утворення, основним елементом якого є люди, їх зв’язки, взаємодії та взаємовідносини, соціальні групи та спільноти, норми та цінності. У цьому полягає системний підхід до тлумачення суспільства: воно складається з індивідів та системи зв’язків між ними, що є не простою сумою цих елементів, а утворюють системну якість, тобто, перебувають у системі різноманітних зв’язків (координація, субординація). Соціальні зв’язки зумовлюють спільну діяльність індивідів для досягнення певних цілей та мають об’єктивний характер.

41.

Основні ознаки суспільства

Сусп. – ключове поняття соціології, соціальна система країни, сукупність усіх засобів взаємодії та форм об’єднання людей, що склалися історично, мають спільну територію, загальні культурні цінності, соціальні норми, і хар-ся соціокультурною ідентичністю його членів. Воно має наступні ознаки:

§ Спільність території (становить основу соціального простору, у якому проживають та взаємодіють члени сусп., збігається з державними кордонами).

§ Певний рівень розвитку культури.

§ Система норм і цінностей.

§ Цілісність та сталість (забезпечується за допомогою системи норм та цінностей, а також системи культури, що є основою зв’язків між людьми та мають велику інтегруючу силу).

§ Здатність підтримувати та відтворювати систему внутрішніх зв’язків (воно поповнюється, головним чином, за рахунок народження дiтей, й вiдтворює свою будову діяльністю власних членів).

§ Автономність, саморегуляція, саморозвиток (сусп. без втручання зовн. сил може створювати такі умови життя, що необхідні для задоволення людських потреб).

Типологія суспільства

Типологія сусп. відбувається за різними критеріями: 1) головний спосіб здобуття засобів до існування (збирачів та мисливців; садівничі сусп.; аграрні сусп.; промислові сусп.); 2) ціннісний критерій (традиційні – індивіди керуються традиціями та обмежені у виборі; сусп., що керуються зсередини – домінують особисті, чіткі моральні цінності; сусп., кероване ззовні – для досягнення успіху необхідно враховувати зовнішні обставини); 3) розвиток управління і ступінь соціального розшарування (просте – родоплемінна організація, відсутність майнового розшарування, класів та держави; складне – існує соціальне розшарування, нерівність); 4) політичний режим (демократичне, тоталітарне, авторитарне); 5) рівень відкритості зовнішньому світові (відкриті, закриті); 6) панівна релігія (ісламське, православне, католицьке тощо); 7) стадії розвитку (доінстріальне, індустріальне, постіндустріальне); 8) писемність (дописемні, писемні); 9) формаційний підхід (первісна, рабовласницька, феодальна, капіталістична, комуністична формація).