Поняття джерел конституційного права. Формалізовані та неформалізовані джерела конституційного права.

Джерело конституційного права – це зовнішня форма, в якій знаходять свій вираз норми, які регулюють конституційно-правові відносини.

Джерела конституційного права закріплюють найважливішу сферу політико-правових відносин, які виникають у процесі здійснення народовладдя. Це обумовлює багатство змісту таких джерел, оскільки народовладдя – надзвичайно складний комплекс економічних, політичних, соціальних, соціально-психологічних та інших відносин. Такі відносини виникають при безпосередній реалізації національного, державного та народного суверенітету народу. В таких джерелах втілюються основи конституційного ладу, взаємовідносини особи й держави, національного і адміністративно-територіального будівництва, побудови органів державної влади.

Джерела конституційного права є результатом правотворчості державних органів та безпосереднього творення права самим народом. Причому така правотворчість має особливий характер, оскільки вона закріплює найбільш важливі відносини – відносини влади.

Джерела конституційного права мають комплексний характер, оскільки об’єднують і матеріальні, і процесуальні норми.

- нормативно-правові акти

- судові прецеденти 

- конституційні звичаї

- міжнародні і внутрішньодержавні договори

- доктрини

- релігійні джерела

формалізовані– нормативно-правові акти та судові прецеденти, що створюються державними органами в результаті спеціального правотворчого процесу

неформалізовані -конституційні угоди та конституційні звичаї, народження яких не завжди пов’язане з діяльністю державних органів

20. Види джерел конституційного права України Джерела конституційного права – форми, в яких відображено конституційно-правові норми, - це форма існування правових норм, які перетворюють право на об`єктивну реальність.Система правових актів, які є джерелами конституційного права України, досить широка.

1.Конституція України- основне джерело конституційного права України. Вона відображає та закріплює стан розвитку суспільства й держави, економічну та політичну системи останньої.. Це єдине джерело конституційного права України, котремістить норми, що регулюють усі сфери суспільних відносин, діє на всій території України, є основою для розвитку українського  законодавства загалом, змінюється в особливому порядку, встановленому в цьому ж акті. 2.Закони України— це нормативно-правові акти, прийняті           найвищим представницьким органом державної влади або через безпосереднє волевиявлення населення (референдумом), які регулюють найбільш важливі суспільні відносини та мають вищу юридичну силу в системі законодавства України.

Закони як джерела конституційного права України поділяються на декілька видів:

а)Конституційні закони- це особливі нормативно-правові акти в системі українського законодавства, що за своїм політико-правовим змістом, предметом правового регулювання та юридичною силою посідають особливе місце після Конституції України, органічно розвивають і доповнюють її. В офіційному законодавстві поняття "конституційний закон" не вживається, але в науковій літературі цей термін набув значного поширення, хоч єдиної думки про зміст таких законів та їхнє функціональне призначення й особливості не існує. Серед конституційних законів виділяють органічні, номінальні й ординарні. Органічні закони - це закони, за допомогою яких вносяться зміни та доповнення до чинної Конституції України. Вони як органічна (невід'ємна) частина вносяться до тексту Основного Закону (наприклад, Закон України "Про внесення змін до Конституції України” від 8 грудня 2004 р.) чи додаються у формі поправок (Конституція США має 27 поправок) . Процедура їх прийняття та зміни майже нічим не відрізняється від порядку прийняття власне конституції.. Номінальні закони - закони, перелік і назва яких передбачені конституцією, є своєрідним її продовженням, але їхні положення до тексту Основного Закону не долучаються. Звичайно, це статутні акти, основним призначенням яких є конкретизація та деталізація певних конституційних норм ("Про Конституційний ЩЛ України" від 16 жовтня 1996 р._? "Про Уповноваженого ВР з прав людини" від 23 грудня 1997 р., „ПроРахункову палату" від 1 липня 1996 р. та ін.).  Ординарні закони—закони, на які є лише посилання в Конституції України без зазначення їхньої назви ("Голова Верховного Суду України обирається на посаду та звільняється з посади шляхом таємного голосування Пленумом Верховного Суду України в порядку, встановленому законом" - ст. 128 Конституції України);  б)Звичайні закони - приймаються в порядку поточного законодавства на основі відповідних статей Конституції України ("Про іу виконавчу службу" від 24 березня 1998 р., "Про внесення змін до Закону України "Про телебачення і радіомовлення" від 20 жовтня 1998 р., "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 р.  Звичайні закони поділяються на кодифікаційні та поточні. Кодифікаційний акт посідає особливе місце в системі законодавства України. Найбільш типовим прикладом таких актів є Закон України „Про громадянство України" від 18 січня 2001 р., в якому зосереджено не тільки норми конституційного, але й інших галузей системи права України: цивільного, сімейного тощо; в) Надзвичайні закони- приймаються в надзвичайних ситуаціях.У деяких країнах вони, згідно з Конституцією, можуть навіть відступати  від її положень, але приймаються, зазвичай, на певний час. 3.Постанови, декларації, звернення, заяви Верховної України як, приміром, Постанова Верховної Ради України Державний Прапор України" від 28 грудня 1992 р., Постанова Верховної Ради України "Про встановлення меж міста Кролевець Кролевецького району Сумської області" від 21 червня 2005 року, Постанова Верховної Ради України "Про вдосконалення оплатипраці сільських, селищних, міських голів" від 7 липня 2005 року, "Декларація прав національностей України" від 1 листопада 1991 р.; "Звернення Верховної Ради України до Північноатлантичної асамблеї" від 3 червня 1992 р., Звернення Верховної Ради України "До парламентарів світу" від 22 серпня 2001 р.; Заява Верховної Ради України "Про шістдесяту річницю Організації; Об'єднаних Націй" від 19 жовтня 2005 р. та ін. 4.Акти всеукраїнського референдуму- затверджуються проекти нормативних актів, інших важливих рішень загально­державного чи місцевого значення через народне голосування. Такий референдум був проведений в Україні 1 грудня 1991 р. щодо підтвердження Акту проголошення незалежності. Тоді по­над 90 % його учасників продемонстрували прагнення населення України жити в незалежній державі, що стало історичною віхою в національному відродженні України,

5.Акти Конституційного Суду України- це, зокрема, Рішення Конституційного Суду України про відповідність Консти­туції України (конституційності) Закону України "Про вибори народних депутатів України" від 26 лютого 1998 р._? Рішення Конституційного Суду України "Про офіційне тлумачення положень, пункту 4 частини третьої статті 56, пункту 2 частини першої, частини п'ятнадцятої статті 64 Закону України "Про вибори Президента України" від 24 березня 2005 р. тощо. 7. Акти Кабінету Міністрів Україниїх як джерел консти­туційного права, небагато, адже більшість з постанов та розпо­ряджень Кабінету Міністрів України стосуються його виконавчої діяльності, що регламентується, переважно, нормами адміністра­тивного права. Водночас є акти, що містять норми конституційного права (Положення про порядок легалізації об'єднань громадян, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого і'Ж р. № 140; Положення про порядок реєстрації символіки об`єднань громадян, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 ц. № 144; Постанова Кабінету Міністрів України "Про проведення гендерно-правової експертизи" від 12 квітня 2006 р.№ 504 та ін). 8. Укази Президента України. Більшість з них є індивідуально-правовими, тобто такими, які не містять правової норми (Указ Президента України "Про нагородження знаком відзнаки Президента  України "Герой України" академіка НАН України й АМН України Ману Л. Т. від 12 січня 1999 р.),.адже основна функція глави держави - прийняття управлінських, розпоряджень (Указ Президента України "Про деякі питання, обкладання податком на додану вартість" від 21 грудня 1998 р.). Але практика знає багато указів Президента України нормативно-правового характеру, що цілком узгоджується з його конституційним статусом. Типовими в цьому сенсі є такі: Указ Президента України "Про порядок розгляду питань, пов'язаних з громадянством України" від 31 березня 1992 року, Указ Президента України "Про вдосконалення структури місцевих державних адміністрацій" від 3 квітня 2005 р., Указ Президента України "Про Національну раду з питань державного будівництва, місцевого самоврядування і регіонального розвитку" від 26квітня 2005 р. тощо. 9.Міжнародні договори й угоди, укладені Україною, відповідно до ст. 9 Конституції України, після ратифікації їх Верховною Радою України стають частиною національного законодавства України. Виняток: внутрішньодержавна угода між Президентом і ВР в 1995 році. Інші джерела конституційного права, які не застосовуються судові прецеденти; наукові доктрини – думка авторитетних науковців, існує за прецедентного права; релігійні джерела

21.Конституція України – основне джерело конституційного права України.До речі, тривалий час дискутується проблема співвідношення системи Конституції і системи галузі конституційного права. Обидві тісно пов’язані, єдині в своїй основі, однак не тотожні, адже кожній з них притаманні свої критерії побудови та обсяг. Система конституційного права – конструкція суб’єктивна, результат певної розумної діяльності людей. Система Конституції є менш суб’єктивним явищем, її основи об’єктивно зумовлені історією, досвідом. Неоднаковий характер розміщення інститутів Конституції та галузі права. Так, інститути конституційно-правової відповідальності виконавчої влади, “розкидані” по всьому тексту Конституції, є ні чим іншим, як інститутами галузі права. Конституція України на найвищому законодавчому рівні закріплює відносини, що виникають і діють у процесі здійснення основ повновладдя народу України. І це закономірно, оскільки Конституція має абсолютну вищу юридичну силу, а всі інші акти повинні беззастережно їй відповідати. Безумовно, Конституція – особливий акт в системі джерел конституційного права. Конституція – це акт установчого характеру, акт установчої влади, який започатковує підвалини, основи конституційного ладу, на ґрунті якого будуються і функціонують усі інші відгалуження влади. З одного боку, Конституція – це надзвичайно постійний, стійкий політико-правовий документ, про що свідчить, зокрема, порядок зміни її положень. Державознавці з цього приводу кажуть про “жорсткість” Конституції. З іншого – Конституція не може враховувати розвиток суспільних відносин. Консерватизм Конституції – явище небажане, оскільки перетворює її в гальмо соціального прогресу. Життя владно вимагає вчасного внесення змін і доповнень до Конституції. Завдання полягає в дотриманні раціонального співвідношення між стабільністю і динамізмом Конституції.

22.Загальна характеристика і основні риси Конституції України.Функції Конституції, серед яких особливе значення мають установчі, інтегруючі, системотворчі та інші функції. Конституція вносить системність у право, є ефективним системоутворюючим фактором правової системи, закріплює вихідні засади формування і дії національного права, наповнює його своїм змістом, пронизує єдиними принципами і ідеями. Норми Конституції “вливаються” в норми інших галузей права, є їхнім джерелом. Роль Конституції полягає в тому, що вона забезпечує збалансованість публічних і приватних засад у праві насамперед тим, що закріплює багатоманітність власності, її статус і співвідношення між її видами, соціальну спрямованість (функцію) держави тощо. Цим самим Конституція закладає основи цивільного права. Іншими словами: нормуючи відносини між суб’єктами влади і підпорядкованими цій владі, Конституція утверджує себе як головне джерело публічного права, а конституційне право є його основною галуззю.

23.Суть конституціоналізмуКонституціоналізм – це теорія і практика конституційного будівництва. Він становить собою особливу систему конституційно-правових відносин, які опосередковують у загальному вигляді повновладдя народу, його суверенітет. Конституціоналізм, таким чином, поняття значно ширше, ніж сама конституція. Як специфічна форма відображення об’єктивної реальності конституціоналізм справляє значний вплив на конституційну свідомість, а відтак є реальним засобом захисту і оновлення суспільних і, перш за все, конституційних відносин. Конституціоналізм уособлює передові фінансові, політичні, економічні та інші ідеї, які виступають могутнім фактором суспільного прогресу.  Конституціоналізм є барометром прогресу і розвитку всього суспільства. Криза суспільства – це, перш за все, криза його конституціоналізму, головним виявом якої є істотні розходження між фактичною та юридичною конституцією, між конституційною правосвідомістю і офіційною політико-правовою доктриною. Конституціоналізм як складне системне утворення з властивими йому структурними і функціональними характеристиками не можна ототожнювати з конституційним законодавством чи процесом його реалізації. Елементами конституціоналізму є: фактична і юридична конституція, конституційна теорія, конституційні відносини, конституційна правосвідомість, конституційна законність і правопорядок.

24.Суть фактичної і юридичної конституції:

В конституційному праві розрізняють фактичну і юридичну конституції. Конституція фактична – це реально існуючий суспільний устрій (конституційний лад), основу якого складають ті об’єктивні відносини, які визначають найбільш суттєві економічні, політичні, соціальні та інші характеристики суспільства. Іншими словами, фактичну конституцію складають економічна, політична та соціальна основи суспільства, які органічно взаємозв’язані між собою. Фактична конституція має місце в будь-якому, в тому числі безкласовому суспільстві. Юридична конституція є офіційним визначенням фактичного порядку речей, засобом правового впорядкування реальних суспільних відносин. Фактична конституція існує незалежно від того, знайшла вона своє юридичне закріплення чи ні. Фактична і юридична конституції – цілком самостійні явища і ототожнювати їх не можна. З іншого боку, юридична конституція може вважатись похідною від фактичної конституції.

Фактична конституція не може не визначати структурні та функціональні характеристики юридичної конституції, головними з яких є реальність і відповідність фактичним конституційним відносинам, відсутність яких призводить до фіктивної конституції. Якщо фактична і юридична конституції збігаються, то конституційна система є реальною. Якщо ж вони не збігаються, існують самі по собі, то конституційна система є фіктивною, нереальною.

25.Класифікація Конституції України.«устрій» «установлення» – це єдиний правовий акт, або система актів, за допомогою яких народ чи орган державної влади від імені народу встановлює основні принципи устрою суспільства, форми демократії, визначає статус державної влади і місцевого самоврядування, встановлює права і свободи людини та громадянина та механізм здійснення влади. Така й система Конституції України – основного джерела конституційного права України.  До речі, тривалий час дискутується проблема співвідношення системи Конституції і системи галузі конституційного права. Обидві тісно пов’язані, єдині в своїй основі, однак не тотожні, адже кожній з них притаманні свої критерії побудови та обсяг. Система конституційного права – конструкція суб’єктивна, результат певної розумної діяльності людей. Система Конституції є менш суб’єктивним явищем, її основи об’єктивно зумовлені історією, досвідом. Неоднаковий характер розміщення інститутів Конституції та галузі права. Так, інститути конституційно-правової відповідальності виконавчої влади, “розкидані” по всьому тексту Конституції, є ні чим іншим, як інститутами галузі права.

 Конституція України на найвищому законодавчому рівні закріплює відносини, що виникають і діють у процесі здійснення основ повновладдя народу України. І це закономірно, оскільки Конституція має абсолютну вищу юридичну силу, а всі інші акти повинні беззастережно їй відповідати. Безумовно, Конституція – особливий акт в системі джерел конституційного права. Конституція – це акт установчого характеру, акт установчої влади, який започатковує підвалини, основи конституційного ладу, на ґрунті якого будуються і функціонують усі інші відгалуження влади. З одного боку, Конституція – це надзвичайно постійний, стійкий політико-правовий документ, про що свідчить, зокрема, порядок зміни її положень. Державознавці з цього приводу кажуть про “жорсткість” Конституції. З іншого – Конституція не може враховувати розвиток суспільних відносин. Консерватизм Конституції – явище небажане, оскільки перетворює її в гальмо соціального прогресу. Життя владно вимагає вчасного внесення змін і доповнень до Конституції. Завдання полягає в дотриманні раціонального співвідношення між стабільністю і динамізмом Конституції.

26.Структура та основні положення Конституції України.6 основних питань Конституції:1) Конституційний лад2)права і свободи3) народовладдя4) принципрозподілу влад5) територіальний устрій6) перехідні положення4 риси Конституції:1. має основоположний характер2. має народний характер (виражає волю та служитьб народу)3. має реальний характер (відображає реальні відносини).4. стабільність Конституції.ВР може внести зміни до Конституції рішенням 2/3 нардепів.Юридичні властивості Конституції1. Має юридичне верховенство. 2. Це основа правової системи.3. Має особливий порядок зміни4. Має особливий механізм реалізації.Основні положення1. спрямована, насамперед, на убезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя. Державафункціонує для людини.2. Поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову. Причому органи законодавчої, виконавчої та судової влади незалежні один від одного, здійснюючи свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. 3. Конституційною основою зовнішньої політики України є забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права, основним джерелом яких є міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Як визначено Конституцією (ст. 9), ці договори є частиною національного законодавства України.4. Норми Конституції є нормами прямої дії, а звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина гарантується безпосередньо на підставі Конституції.Конституція складається з 15 розділів, які об’єднують 161 статтю, в тому числі 2 статті Прикінцевих положень, та 14 пунктів Перехідних положень. Розділ І “Загальні положення” включає 20 статей (ст.ст. 1-20). Розділ ІІ “Права, свободи та обов’язки людини і громадянина” складається із 48 статей (ст.ст. 21-68). Розділ ІІІ “Вибори. Референдум” включає 6 статей (ст.ст. 69-74). Розділ ІV “Верховна рада України” (ст.ст. 75-101). Розділ V “Президент України” (ст.ст. 102-112). Розділ VІ “Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади” (ст.ст. 113-120). Розділ VII “Прокуратура” (ст.ст. 121-123) Розділ VIII “Правосуддя” (ст.ст. 124-131). Розділ ІХ “Територіальний устрій України” (ст.ст. 132, 133). Розділ Х “Автономна Республіка Крим” (ст.ст. 134-139). Розділ ХІ “Місцеве самоврядування” (ст.ст. 140-146). Розділ ХІІ “Конституційний Суд України” (ст.ст. 147-153). Розділ ХІІІ “Внесення змін до Конституції України” (ст. 154-159). Розділ ХІV “Прикінцеві положення” (ст.ст. 160, 161). Розділ ХV “Перехідні положення” (пп. 1-14). Таким чином, структура конституції – досить чітка, логічно зумовлена система взаємопов’язаних і взаємозумовлених структурних елементів.