Поняття, форми і принципи державного устрою.

Державний устрій – це система відносини, що виникають на основі норм, закріплених у конституції і конституційних законах і діяльності органів, що складаються в процесі формування і, держави, регіонального і місцевого самоврядування. Організація державного устрою заснована на принципах поділу державної влади на законодавчого, виконавчого і судову, розмежування компетенції між центральною владою, місцевими радами й ін. органами самоврядування на основі верховенства Конституції і законів України. Конституційні основи державного устрою являють собою систему передбачених і закріплених Конституцією основних принципів організації і діяльності держави і його основних інститутів: форм держави, основних елементів (атрибутів) її механізму, основних функцій держави і гарантій державного устрою. Основними принципами державного устрою України відповідно до його Конституції є принципи суверенітету і незалежності держави, демократизму держави, соціального і правового характеру держави, унітарності (єдності) держави. Ст.ст. 1, 2 Конституції. Форма держави – це державний устрій, тобто це його територіальна організація, форма державних зв‘язків між державою в цілому і його частинах, їхнє правове положення. Територіальний устрій України побудовано на принципах єдності, неподільності, недоторканності і цілісності державних території. При рішенні питань територіального устрою враховуються державні інтереси, думки громадян, що проживають на відповідній території, потребі розвитку регіонального і місцевого самоврядування. Україна -це унітарна держава. Територія України поділяється на області, райони, міста, райони в містах, села і селища. До складу України входить Автономна Республіка Крим. 

50. Детермінованість повноважень державних органів.Істотно новим принципом організації та діяльності державних органів є постійний характер їх діяльності та чітка детермінованість їх повноважень. Так, народні депутати України обираються строком на чотири роки (ст.76) і здійснюють свої повноваження на постійній основі (ст. 78). Президент України обирається строком на п’ять років (ст.. 103), але одна і та сама особа не може бути Президентом більше як два строки підряд. Тільки професійні судді після перших п’яти років своєї роботи обираються Верховною Радою України безстроково. Параметри повноважень органів, які уособлюють ту чи іншу гілку влади, записані у відповідних розділах Основного Закону. Так, єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України, повноваження якої визначаються розділом 4 Конституції України. Розділ 5 визначає повноваження Президента України як глави держави. Повноваження органів виконавчої влади закріплені в розділі 6 КУ. Вищим у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. Відповідним чином у Конституції визначено систему та повноваження органів, які здійснюють функції, пов’язані з правосуддям у нашій державі (розділи 7 і 12)

51. Поняття і принципи формування правової держави в Україні.Ідея "правової держави" є метою розвитку нашого сусп-ва і засобом його досягнення. Так, ст.1 Конст. Укр., прийнятої 28.06.96 р., Україна проголошується - суверенною і незалежною, демокр, соціальною, прав державою. Відп. до Конституції Укр.:

*права і свободи людини визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ст.3); *в Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст.8); *проголошується верховенство і пряма дія Конституц. норм (ст.8); *держ. влада в Укр. под-ся на: законодавчу, виконавчу, судову (ст.6); *народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум тощо (ст.69); +гром-ни Укр. м.п. на свободу об"єдн. у політ. партій та громадські орг-ції; *рівність різн. ф. вл-ті, захист пр. вл-ті громадянам гарантується. З метою реалізації положень Конституції в Укр. прийняті такі закони: "Про вибори Президента України" "Про вибори нар. деп-ів Укр", "Про місц. держ. адм-ції"; "Про місц. самовр. в Укр."; "Про уповноваженого ВР Укр. з прав людини"; "Про Конституційний Суд Укр."; "Про власність"; "Про госп. тов-ва"; "Про підприємництво", "Про пенсійне забезпечення"; "Про зайнятість населення", "Про об"єднання Укр."; та інш. На виконання Конст., Законів Укр. приймаються постанови, декрети, розпорядження уряду, вид. укази Президента, розробляються інструкції, накази центр. ор. вик. влади тощо. (Зокрема, постановою КМУ затв. Положення про державну реєстрацію суб"єктів підприємницької д-ті; пост. КМУ затв. положень щодо застосування Закону України "Про зайнятість населення" тощо.). До основних ознак, за якими котрусь державу можна було б визначити як правову, належать: · закріплення у конституції та інших законах основних прав людини; · панування у суспільному та державному житті законів, які виражають волю більшості або всього населення країни; · врегулювання відносин між особою та державою на підставі загальнодозвільного принципу: “особі дозволено робити все, що прямо не заборонено законом”; · взаємовідповідальність особи та держави; · наявність у всіх громадян правової культури, зокрема життєво необхідних юридичних знань, а також умінь і навичок їх використання в практичному житті; розподіл державної влади між законодавчими, виконавчими та судовими органами держави; · юридична захищеність особи; · високе становище у суспільному та державному житті суду; · неухильне виконання законів і підзаконних нормативних актів усіма учасниками суспільного життя, насамперед, державними органами. Отже, наведені вище ознаки повинні бути притаманні державі, що перетворюється на правову, в тому числі й Україні.

52. Декларація про державний суверенітет України та її роль в становленні держави України. Прийнята 16. 07. 1990 р1 грудня 1991 року народ України на референдумі одностайно висловив свою суверенну волю побудувати незалежну державу. Загальні риси нової української держави було окреслено ще в Декларації про державний суверенітет України, прийнятий Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 року. В Декларації було проголошено державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Громадяни Республіки всіх національностей становлять народ України. Народ України є єдиним джерелом державної влади в Республіці. Повновладдя народу України реалізується на основі Конституції Республіки як безпосередньо, так і через народних депутатів, обраних до Верховної і місцевих Рад Української РСР. Від імені всього народу може виступати виключно Верховна Рада Української РСР. Жодна політична партія, громадська організація, інше угрупування чи окрема особа не можуть виступати від імені всього народу України.Декларація була проголошена ще в ті часи, коли Україна була в складі СРСР, коли йшлося не простворення самостійної держави, про забеспечення реаотного суверенітету України в межах Союзу. Проте в декларації було закріплено ряд положень, які згодом було включено до Конституції вже самостійної України До числа таких принципів належать: поділ влади на виконавчу, законодавчу та судову, рівність усіх громадян перед законом, самостійність України у вирішенні економічних,.

53.Співвідношення державного, народного, національного суверенітету Суверенітет держави — політико-юридична властивість державної влади, яка означає її верховенство і повноту всередині країни, незалежність і рівноправність ззовні. У Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. зазначені такі ознаки державного суверенітету України: 1)верховенство (інакше: прерогатива влади) -- відсутність іншої більш високої суспільної влади на території країни: державна влада може скасувати, визнати недійсним будь-який прояв усякої іншої суспільної влади; 2)самостійність — можливість самостійно приймати рішення усередині країни і ззовні за дотримання норм національного та міжнародного права; 3)повнота (інакше: універсальність) — поширення державної влади на всі сфери державного життя, на все населення і громадські організації країни; 4)неподільність влади держави в межах її території — одноособовість влади в цілому і лише функціональний її поділ на гілки влади: законодавчу, виконавчу, судову; безпосереднє здійснення владних велінь по їх каналах; 5)незалежність у зовнішніх відносинах — можливість самостійно приймати рішення ззовні країни за дотримання норм міжнародного права і поважання суверенітету інших країн; 6)рівноправність у зовнішніх відносинах — наявність у міжнародних відносинах таких прав і обов'язків, як й у інших країн. До зазначених ознак суверенітету слід додати: 7)невідчужуваність — неможливість довільної відчуженості легітимної та легальної влади, лише наявність закріпленої законом можливості делегувати суверенні права держави органам місцевого самоврядування (в унітарній державі), суб'єктам федерації та органам місцевого самоврядування (у федеративній державі). У Конституції України проголошується: «Суверенітет України поширюється на всю її територію» (ст. 2).

Суверенітетом володіють будь-які держави незалежно від розміру їх території, кількості населення, форми правління і устрою. Суверенітет держави є основним принципом міжнародного права. Він знайшов своє вираження у Статуті ООН та інших міжнародних-правових документах. Слід відрізняти суверенітет держави від суверенітету народу і суверенітету нації. Суверенітет народу (народ — громадяни всіх національностей, що мешкають на території даної країни) означає верховенство народу як джерела і носія влади, його право самому вирішувати свою долю, безпосередньо або через представницькі органи брати участь у формуванні напрямку політики своєї держави, складу її органів, контролювати діяльність державної влади. Суверенітет народу, закріплений у конституції, якісна характеристика демократії, демократичного режиму в державі. У ст. 5 Конституції України записано: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування». Яким є співвідношення суверенітету держави і суверенітету народу? Суверенітет держави не обов'язково припускає суверенітет народу. Суверенітет держави може поєднуватися з відсутністю суверенітету народу, з наявністю тоталітарного режиму, деспотії. Як правило (але не завжди), відсутність зовнішнього суверенітету держави спричиняє втрату суверенітету народу як внутрішньої свободи його політичного стану. У демократичній державі джерелом і основою співробітництва усіх влад є установча влада народу. Тут суверенітет народу є джерелом державного суверенітету. Суверенітет нації означає повновладдя нації, яке реалізується через її основні права. Основні права нації — гарантована законом міра свободи (можливості) нації, яка відповідно до досягнутого рівня еволюції людства спроможна забезпечити її існування і розвиток. Міра свободи закріплена у вигляді міжнародного стандарту як загальна і рівна для всіх націй. Отже, суверенітет нації, її повновладдя означає володіння реальною можливістю визначати характер свого національного життя, самостійно вирішувати питання, що стосуються розвитку національної свободи і національних потреб, право на повагу національної честі і гідності, розвиток культури, мови, звичаїв, традицій, створення національних установ. Повновладдя однієї нації неможливо без дотримання суверенітету інших націй і народностей, без поважного ставлення до їх національних потреб і прав. Яким є співвідношення суверенітету держави і суверенітету нації в багатонаціональних державах?У багатонаціональній державі її суверенітет не може бути суверенітетом однієї нації як етносоціальної спільноти. Він містить у собі обов'язки відносно інших націй, які є сучасниками «титульної» нації, існують паралельно з нею. Державний суверенітет, здійснюваний багатонаціональною державою, має гарантувати суверенітет кожній із націй, що об'єдналися. Якщо нація здійснила своє право на політичне самовизначення шляхом об'єднання в союзну державу (федерацію), суверенітет кожної з націй, що об'єдналися, досягається шляхом забезпечення суверенних прав суб'єктів союзу, які поступилися частиною своїх прав багатонаціональній державі (наприклад, охороною спільних державних кордонів, здійсненням спільної фінансової, податкової і оборонної політики).Головне полягає у тому, щоб нація, яка складає більшість у країні і дала назву державі, не використовувала свою перевагу для обмеження прав представників іншої нації. Протиправною і недопустимою є будь-яка національна дискримінація або прагнення однієї нації підкорити іншу.Відповідно до Статуту ООН будь-яке державне утворення повинно поважати права нації на самовизначення і забезпечити гарантії даного права. Проте право на самовизначення не тотожне праву на державний суверенітет. Не можна ставити знак рівності між правом народів на самовизначення і правом на відокремлення, на входження до складу тієї чи іншої держави, а також вихід із складу держави. Національний суверенітет не обов 'язково припускає державний суверенітет. Самовизначення може мати форму культурної автономії, тобто розвиток національної мови, викладання рідною мовою, відновлення і розвиток власної культури, мистецтва тощо. Якщо всі народи, що входять до багатонаціональної держави, домагатимуться права створення самостійної держави (державного суверенітету), то світ буде утягнуто в хаос Державний, народний і національний суверенітети є взаємозалежними в демократичній державі.Україна як суверенна демократична держава втілює в собі суверенітет держави, суверенітет нації та суверенітет народу. Реалізація в Україні права на політичне самовизначення, аж до відокремлення (вищий щабель національного суверенітету, що призводить до встановлення державного суверенітету), є об'єктивно закономірним процесом.