Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

(Із змінами, внесеними згідно із Законом України від 22.12.2005 р. N 3261-IV)

Коментована стаття має назву "Відшкодування моральної шкоди", хоча стосовно моральної шкоди, на наш погляд більш підходить слово "компенсація", оскільки відшкодування моральної шкоди в натурі є неможливим у зв'язку із особливостями самої моральної шкоди. Поряд із поняттям "моральна шкода" в практиці часто застосовується термін "немайнова шкода". Поняття "моральна шкода" стосується фізичних осіб, а "немайнова шкода" - юридичних осіб. Подібне бачення має і Верховний Суд України (Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди").

Особа (фізична або юридична) має право вимагати компенсації завданої їй моральної шкоди в будь-якому випадку порушення її прав, незалежно від того, чи передбачене таке право договором або законом. Разом з тим, певними нормативними актами прямо передбачається можливість потерпілого вимагати компенсації завданої йому моральної шкоди. Так у ЦК таке право передбачено, зокрема, ст. 216, 225, 227, 611, 700 тощо. До спеціальних законів, які закріплюють можливість вимагати компенсації моральної шкоди, відносяться закони України "Про телебачення і радіомовлення" (ст. 59), "Про боротьбу з корупцією" (ст. 15), "Про авторське право і суміжні права" (ст. 52) та ін.

Частина 2 коментованої статті надає широке тлумачення поняття моральної шкоди. Моральна шкода може виражатися у фізичному болі і стражданнях, які особа зазнала внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я. В даному випадку, на наш погляд, фізичні страждання самі по собі не є моральною шкодою, але є підставою виникнення моральної шкоди у особи. Моральна шкода полягає також у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Судова практика розділяє поняття "моральна шкода" та "немайнова шкода". Так під моральною шкодою Пленум Верховного Суду України розуміє втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, розуміються втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Відповідно до положень частини 3 коментованої статті, моральна шкода може бути відшкодована (компенсована) будь-яким способом. Найбільш розповсюдженим способом компенсації моральної шкоди є грошова компенсація. Потерпілий оцінює суму грошей, яка є достатньою для нівелювання, загладжування тих душевних страждань або втрат немайнового характеру, яких він зазнав у зв'язку із порушенням його права. Крім грошової компенсації за згодою сторін або за рішенням суду моральна шкода може бути компенсована шляхом надання іншого майна (наприклад, автомобілю, ювелірних прикрас, нерухомості тощо) або в інший спосіб (наприклад, шляхом надання потерпілому на безкоштовній основі послуг (перукарських, туристичних тощо).

Розмір відшкодування моральної шкоди одразу оцінюється самим потерпілим та визначається у позовній заяві. Остаточне рішення про розмір компенсації моральної шкоди приймається судом. Визначення розміру грошової компенсації моральної шкоди є непростою справою, оскільки докази рівня душевного страждання або немайнових втрат особи можуть бути лише непрямі.

Коментована стаття встановлює певні критерії, які суд має оцінювати при визначенні розміру моральної шкоди. До таких критеріїв відносяться:

- характер правопорушення (це може бути адміністративний проступок, злочин як середньої тяжкості, так і тяжкий, інше порушення цивільних прав, яке не є злочином або проступком. Оцінці також має підлягати об'єкт порушення, тобто на що правопорушення було спрямоване - на життя та здоров'я чи на майно самого потерпілого або близьких йому осіб тощо);

- глибина фізичних та душевних страждань, яка визначається в залежності від особистих властивостей психіки потерпілого та характеру шкоди, яка йому завдана;

- погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації (тут мова йдеться як про професійну працездатність потерпілого, так і про інші навички, які втрачаються внаслідок, наприклад, заподіяння шкоди здоров'ю);

- ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування. За загальним правилом вина є підставою для відшкодування моральної шкоди. Отже суд має брати до уваги як форму вини завдавача шкоди (умисел або необережність), так і наявність вини самого потерпілого. Випадки компенсації моральної шкоди незалежно від вини завдавача шкоди встановлюються ст. 1167 ЦК;

- інші обставини, що мають істотне значення (тривалість страждань, істотність вимушених змін у способі життя потерпілого, можливість усунення негативних наслідків, які виникла в результаті посягання на права особи тощо).

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди мають враховуватися вимоги розумності та справедливості. Отже розмір відшкодування, що присуджується, не може бути надмірним та має кореспондувати глибині та силі страждань, які мав потерпілий у зв'язку із порушенням його прав, а також відповідати поведінці завдавача шкоди.

Компенсація моральної шкоди проводиться незалежно від відшкодування майнової шкоди. Хоча на практиці часто позови про відшкодування майнової шкоди та компенсацію моральної шкоди подаються одночасно, такі вимоги можна і розділити. Факт завдання майнової шкоди та її розмір не впливає на можливість вимагати компенсації моральної шкоди.

Частина 5 коментованої статті встановлює загальний порядок компенсації моральної шкоди, яка здійснюється одноразовим платежем. Договором або законом може бути передбачений інший спосіб компенсації моральної шкоди, наприклад, у формі систематичних виплат. Так, наприклад, відповідно до ст. 1168 ЦК, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

89Підстави звільнення від відповідальності у договірних відносинах.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Він відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Обставини непереборної сили і форс-мажорні обставини за законодавством є випадками звільнення сторін від господарсько-правової відповідальності. На практиці ці поняття почасти ототожнюються, проте в юридичній літературі вже з'являються розробки, що їх розрізняють.
За змістом ст. 218 ГК України непереборною силою є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності. Виникнення цих явищ не залежить від волі, свідомості і бажання як конкретного суб'єкта, так й інших людей. Враховуючи це, в літературі висловлюється думка, що непереборною силою можуть бути лише стихійні природні явища. Підтвердження цієї тези можна знайти в Правилах надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення, затв. постановою Кабінету Міністрів України від ЗО грудня 1997 р. № 1497, які визначають непереборну силу як наслідки надзвичайних ситуацій техногенного, природного або екологічного характеру.
Проте вже Закон України від 6 квітня 2000 р. № 1641-III "Про майнову відповідальність за порушення умов договору підряду (контракту) про виконання робіт на будівництві об'єктів" під непереборною силою розуміє надзвичайні обставини та події (землетрус, ураган, шторм, повінь; війна та воєнні події, зруйнування внаслідок дії вибухових приладів, що знаходяться у землі; радіаційне, хімічне зараження, інші надзвичайні та невідворотні події), які не можуть бути передбачені сторонами під час укладення відповідного договору та в разі виникнення яких неможливо вжити відповідних заходів. Тобто Закон до подій стихійного характеру додає ще й події суспільного життя.
Деякі автори, не погоджуючись із таким підходом законодавця, вказують, що суспільно-політичні явища є характерними не для обставин непереборної сили, а для форс-мажорних обставин1. Хоча, наприклад, ст. 7.1.7 Принципів міжнародних комерційних договорів (принципи УНІДРУА (ІЖГОКОІТ) їх фактично ототожнює. Проте поряд із різницею термінологічного характеру, ці дві категорії різняться за своєю суттю.
По-перше, непереборна сила - це універсальна обставина, що звільняє від відповідальності як у договірних, так і в деліктних зобов'язаннях; форс-мажорні обставини звільняють від відповідальності за невиконання або неналежне виконання лише договірних зобов'язань, суб'єктами яких є сторони за договором. По-друге, непереборна сила визнається підставою для звільнення від відповідальності незалежно від того, чи було відповідне положення зазначене в договорі, чи ні; умовою ж застосування форс-мажорних обставин є посилання на них у договорі 2.

Згідно з ЦКСт. 615.У разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.

Ст. 617.Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з ГК Ст. 219.Сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

90Адміністративна відповідальність у сфері підприємницької діяльності.

Адміністративна відповідальність є одним з видів встановлюваної нормами права юридичної відповідальності. Адміністративно-правові норми визначають перелік адміністративних правопорушень, заходів, застосовних до правопорушників, органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, порядок розгляду таких справ.
За останні роки значно активізувалася підприємницька діяльність, збільшилося число господарюючих суб'єктів, а також кількість адміністративних правопорушень в даній сфері. Стали виникати проблеми, пов'язані з появою такого суб'єкта-правопорушника, як юридична особа. Цим і пояснюється підвищений інтерес до питань адміністративної відповідальності у сфері підприємницької діяльності.
Основним нормативно-правовим актом, регулюючим дані питання, є Кодекс про адміністративні правопорушення, проте на сьогоднішній день він застарів : вже не виконує своєї основної Функції. У зв'язку з цим був Вийнятий проект нового Кодексу про административні проступки України і ряд нормативно-правових актів, регулюючих питання накладення відповідальності за конкретні адміністративні правопорушення. До них, зокрема, відносяться Закон України "Про пожежну безпеку" від 17 грудня 1993 року № 3745-ХІІ, Закон України "Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення" від 24 лютого 1994 року № 4004-ХІІ, Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 року № 2181 -III, Правила розгляду подій про порушення антимонопольного комітету і відповідальності за їх вимог законодавства на
затверджені наказом Державної постанови від 9 січня 1997 року № 2 (цінних паперах і фондовому ринку іпро порядок подачі і розгляд Державної податкової служби, адміністрації України від 3 березня податкової адміністрації України Кабінету Міністрів України Положення про порядок накладання і організації за порушення норм Кабінету Міністрів України
від 7 травня 1998 року "Про удосконалення процедури застосування спеціальних санкцій" і ряд інших нормативних актів.
Значна частина вищепереліченихнормативно-правових актів передбачає адміністративну відповідальність як фізичних, так і юридичних осіб.
Аналіз чинного законодавства України дозволяє класифікувати заходи адміністративної відповідальності у сфері підприємницької діяльності таким чином. Заходи адміністративної відповідальності за порушення: податкового законодавства; банківського законодавства; митних правил і правил здійснення зовнішньоекономічної діяльності; земельного законодавства: у області будівництва; антимонопольного законодавства; у сфері захисту прав споживачів; пожежної безпеки: за порушення санітарних і інших правил.
Це наступні склади правопорушень:
- Порушення умов провадження підприємницької діяльності
- Порушення ліцензійних умов провадження господарської діяльності

1. Порушення правил торгівлі, виконання робіт і надання послуг

2. Відмова споживачам у реалізації їх прав

- Порушення встановленого порядку виробництва спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів
- Порушення правил торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами
- Порушення бюджетного законодавства
- Порушення порядку провадження торговельної діяльності, діяльності надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг
- Провадження банківської діяльності без банківської ліцензії
Розглянемо склад адміністративного проступку, який вчинила юридична особа:
Об’єкт адміністративного проступку, як підсистема складу правопорушення, являє собою суспільні відносини, які охороняються адміністративним законодавством, та яким адміністративний проступок спричиняє шкоду. В даному випадку загальний об'єкт даних правопорушень можна охарактеризувати як правила здійснення підприємницької діяльності юридичною особою в ділом (від реєстрації до виробничого процесу), від рівня розвитку якої залежать всі сфери соціального і політичного життя країни. Шкода, заподіювана правопорушеннями в області підприємницької діяльності, носить багатобічний характер, несе в собі реальну загрозу як економічної, так і національної безпеки України в цілому.
Об'єктивна сторона, як підсистема складу правопорушення, включає в
себе факультативні та обов'язкові елементи, які характеризують протиправне
діяння , тобто діяння та бездіяльність які посягають на об"єкт
адміністративно-правової охрани подпадають під признаки
адміністративного правопорушення. До елементів об'єктивної сторони відносять: дію (діяння чи бездіяльність); наслідки: причинно-наслідковий зв'язок між дією та наслідками; спосіб здійснення правопорушення.
Суб'єкт адміністративного проступку, як підсистема склад} правопорушення, - це особа, яка здійснила адміністративний проступок та яку на підставі діючого законодавства можна притягти до адміністративної відповідальності, Суб'єктом даних правопорушень є в більшості випадків не тільки юридична особа, але і повноважний посадовець організації.
Суб'єктивна сторона, як система складу правопорушення.
характеризується виною у формі непрямого наміру. Юридична особа і посадовець знають про це, що заборонено здійснювати підприємницьку діяльність з порушеннями в організації або виробництві тієї або іншої послуги, усвідомлюють протиправність своїх дій, бажають отримати прибуток.
Розглянемо більш подрібно такий елемент суб’єктивної сторони як вина юридичної особи. Проблема вини юридичних осіб в адміністративному праві на теоретичному рівні розроблена украй слабо. Існує декілька точок зору щодо можливості залучення юридичних осіб до адміністративної відповідальності.

Перша полягає у тому, що можливість залучення юридичних осіб до адміністративної відповідальності заперечується у принципі; згідно другої, допустиме залучення їх до відповідальності без визначення вини (фактично
об'єктивне ставлення); третя точка зору полягає в можливості залучення юридичних осіб до відповідальності тільки за наявності вини.
Позиція прихильників першого підходу найдетальніше представлена в роботі професора В.Д. Сорокина, вважаючого, що немає ніяких підстав для визнання юридичних осіб суб'єктами адміністративної відповідальності, оскільки при цьому абсолютно ігнорується один з корінних принципів адміністративної відповідальності як юридичної категорії - принцип вини. Розвиваючи свою думку, автор відзначає що наявність вини - обов'язкова ознака адміністративного правопорушення, відсутність вини виключає визнання діяння адміністративним правопорушенням, зокрема при його формальній протиправності і робить категоричний висновок про те, що три види юридичної відповідальності - кримінальна, адміністративна і дисциплінарна - наступають виключно за винні діяння.(23)
Слідуючи логіці згаданих норм, для залучення особи (зокрема юридичної) до відповідальності необхідно довести її вину.
З'ясування характеру вини юридичних осіб через призму наміру або
необережності, через інтелектуальний і вольовий моменти у ряді випадків є безглуздим, оскільки юридична особа, не володіє розумом і психікою, які є у фізичної особи.
У адміністративному праві існує двояке розуміння вини юридичної особи, яке включає об'єктивний і суб'єктивний підходи. Об'єктивна вина - вина організації залежно від характеру конкретного протиправного діяння юридичної особи, що зробила і (або) не запобігла цьому діянню, тобто це вина, обумовлена об'єктивною стороною склад)1 правопорушення.
Суб'єктивна вина - відношення організації в особі її представників (працівників, адміністрації, посадовці і т.д. і до протиправного діяння, вчиненого цією організацією.

Вибір підходу до вини (суб'єктивного або об'єктивного) в даний час багато в чому залежить від специфіки правовідносин. Як буде показано далі, специфіка деяких публічно-правових правовідносин у ряді випадків може зумовити неможливість залучення до відповідальності при розумінні вини в суб'єктивному аспекті.
Наприклад, у сфері провадження по митним правопорушенням необхідно враховувати множинність суб'єктного складу таких порушень і внаслідок цього чітко розмежувати специфіку доведення вини (або доведення своєї невимовності) суб'єктів митних відносин: власників товарів і транспортних засобів, переміщуваних через митну межу, і осіб, діючих за їх дорученням (митних брокерів, декларантів і т.д.). При порушенні організації митних правил виникає проблема вибору підходу до вини (об'єктивного або суб'єктивного.
Завершуючи розгляд поняття вини юридичних осіб, можливості залучення їх до адміністративної відповідальності, можна зробити наступні висновки:
1. Традиційне розуміння вини як психічного відношення
правопорушника до своєї протиправної поведінки безумовно непридатне до
юридичної особи.
2. Дії юридичної особи, що скоїла адміністративне правопорушення,
повинні ідей фіксуватися з діями його правоспроможних представників,
можуть діяти відповідно до традиційного розуміння вини як умисно, гак і
необережно.
3. Вина юридичної особи виражається у винній поведінці її
працівників, то діяли від імені юридичної особи, в її інтересах при виконанні
своїх трудових (службових, посадових) обов'язків.
4. Адміністративна відповідальність юридичних осіб є додатковою
(тільки разом з фізичними особами, а не замість них), обумовленою
(правопорушення повинне бути скоєно на користь юридичної особи) і
спеціальною (тільки у випадках, спеціально передбачених законом).

91Поняття, ознаки та види бірж в Україні.

Терміном «біржа» позначається:1)сукупність осіб, що постійно в певному місці здійснюють
торговельні операції;2)місце їх зібрання;3)сукупність угод, які укладаються у цьому місці.Ці три значення поняття біржі узагальнені в законодавчому його визначенні, що міститься в Законі України від 10 грудня 1991 р. «Про товарну біржу». Цей закон визначає умови ство­рення та діяльності товарних бірж на території України.Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону «Про товарну біржу» товарна біржа є організацією, що об'єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має на меті надання послуг щодо укладання біржових угод, виявлення то­варних цін, попиту і пропозицій товарів, вивчення, упорядку­вання і полегшення товарообороту і пов'язаних з ним торговель­них операцій. З цього визначення можна зробити такий висно­вок: біржа є господарською організацією, яка виконує певні, а саме ринкові регулятивні (організаційні та економічні) функції в економіці завдяки виявленню курсу товарних цін, попиту і про­позиції. Основна її мета — сприяти зведенню в одному місці (на біржі) попиту і пропозиції на певні товари, обслуговування їх обороту. Це характеризує біржу як економічну категорію.Залежно від предмета діяльності розрізняються фондові і товарні біржі.Фондова біржа — це біржа, що оперує цінними паперами, тобто грошовими документами, що засвідчують право володі­ння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що ви­пливають з цих документів, іншим особам (ст. 1 Закону Украї­ни від 18 червня 1991 р. «Про цінні папери і фондову біржу»)^.Об'єктами операцій фондової біржі є:акції;облігації республіки, місцевих позик і підприємств;казначейські зобов'язання республіки;ощадні сертифікати;векселі.До цього переліку додані приватизаційні папери, які засвід­чують право власника на безоплатне одержання у процесі при­ватизації часток майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду (приватизаційні майнові сертифікати, житлові чеки та земельні бони).Поняття «правове становище» і «діяльність фондової біржі» регулюються Розділом II «Фондова біржа» Закону України «Про цінні папери і фондову біржу». Фондова біржа — це організа­ційно оформлений постійно діючий ринок, на якому здійсню­ється торгівля цінними паперамиЗ точки зору правового становища фондова біржа являє собою підприємство у формі акціонерного товариства, яке зосе­реджує в собі попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу.Товарні біржі можуть бути класифіковані на види залежно від ряду підстав.Так, залежно від характеру асортименту товарів товарні біржі поділяються на:- вузькоспеціалізовані(предметом торгівлі на таких біржах
є один вид товарів);спеціалізовані (предметом біржової торгівлі є, як прави­
ло, однотипні групи товарів);універсальні (предметом торгівлі є широкий асортимент
різноманітних товарів).Залежно від характеру біржових угод виділяють:біржі реального товару, на яких предметом купівлі-прода­
жу є реальний товар (як вироблений, так і намічений для
виготовлення);ф'ючерсні, на яких здійснюється торгівля не реальними
товарами, а контрактами на них;опціонні, предметом торгів на яких є тільки права на
купівлю або продаж реальних товарів або контрактів на них у
наступному періоді;комплексні, на яких укладаються угоди щодо реального
товару, а також ф'ючерсні та опціонні угоди.Залежно від ступеня відкритості (можливості участі в тор­гах) товарні біржі поділяються на відкриті (публічні), на яких крім членів біржі в біржових операціях можуть брати участь і відвідувачі торгів (постійні і разові), та закриті, на яких право участі в біржових торгах і укладання біржових угод мають лише члени цієї товарної біржі.

92Порядок заснування та участі на біржі.

.Відповідно до ЗУ «Про товарну біржу», а саме РозділуII«СТВОРЕННЯ ТОВАРНОЇ БІРЖІ, ПОРЯДОК ЇЇ РЕЄСТРАЦІЇ»Товарна біржа створюється на засадах добровільного об'єднання заінтересованих юридичних і фізичних осіб, яким це не заборонено чинним законодавством.Засновниками і членами товарної біржі не можуть бути органи: державної влади та управління, а також державні установи;(організації), що перебувають на державному бюджеті. Заснування товарної біржі здійснюється шляхом укладення засновниками угоди, яка визначає порядок та принципи її створення, склад засновників, їх обов'язки, розмір і строки сплати пайових, вступних та періодичних внесків. Кожний із засновників сплачує пайовий внесок. Товарна біржа діє на підставі статуту, який затверджується засновниками біржі. У статуті товарної біржі визначається:найменування та місцезнаходження біржі; склад засновників;предмет і цілі діяльності біржі; види фондів, що утворюються біржею, та їх розміри;органи управління біржею, порядок    їх утворення та компетенція, організаційна структура біржі; порядок прийняття у члени біржі та припинення членства; права та обов'язки членів біржі та біржі перед третіми особами, а також членів біржі перед біржею та біржі перед її членами;порядок і умови застосування санкцій; майнова відповідальність членів біржі; порядок припинення біржі.У статуті можуть передбачатися й інші положення, що стосуються створення та діяльності товарної біржі. Державна реєстрація товарної біржі здійснюється в порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб. Порядок проведення державної реєстрації визначається ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців». З урахуванням основних положень цього нормативно-правового акту при державній реєстрації товарної біржі державному реєстраторові надаються наступні документи:заповнена реєстраційна картка на проведення державної реєстрації; копія угоди засновників про створення товарної біржі;два екземпляри уставу товарної біржі; документ, що підтверджує сплату реєстраційного збору за проведення державної реєстрації. Державному реєстраторові забороняється вимагати додаткові документи для проведення державної реєстрації товарної біржі. Строк державної реєстрації товарної біржі, як юридичної особи, не повинен перевищувати трьох робочих днів від дня надходження документів для проведення державної реєстрації. Датою державної реєстрації товарної біржі є дата внесення в Єдиний державний реєстр запису про державну реєстрацію. Свідоцтво про державну реєстрацію товарної біржі повинне бути оформлене й видано засновникам не пізніше наступного робочого дня після державної реєстрації.Членами товарної біржі є засновники, а також прийняті до її складу згідно із статутом біржі вітчизняні та іноземні юридичні і фізичні особи. Порядок прийняття у члени біржі та вибуття із складу її членів визначається статутом товарної біржі.Вступний внесок члена біржі має дорівнювати вартості "біржового місця", що визначається виходячи з попиту та пропозиції на "біржове місце". Особа, яка сплатила пайовий або вступний внесок, набуває управнення власника щодо "біржового місця" і може винаймати свої членські права, а також продавати ці права за правилами, встановленими біржовим комітетом (радою біржі). Член товарної біржі має право сам або через свого представника: здійснювати біржові операції на біржі та одержувати за це винагороду;брати участь у вирішенні питань діяльності біржі, обирати і бути обраним до її керівних органів; здійснювати всі управнення, що випливають із сплати пайового або вступного внеску; користуватися всіма послугами біржі. Член товарної біржі зобов'язаний: додержувати статуту біржі, біржових правил торгівлі,  рішень загальних зборів членів біржі та біржового комітету (ради біржі); провадити розрахунки за своїми угодами відповідно до правил біржової торгівлі та своєчасно інформувати біржовий комітет (раду біржі) про зміни у своєму фінансовому становищі, що можуть негативно вплинути на виконання його зобов'язань перед третіми особами та біржею;сплачувати членські внески;вести облік здійснюваних угод за формою, визначеною правилами біржової торгівлі; подавати необхідну інформацію контролюючим органам біржі; не розголошувати конфіденційні відомості та комерційну таємницю про діяльність біржі. Вищим органом управління товарної біржі є загальні збори її членів. У період між загальними зборами членів товарної біржі управління нею здійснює біржовий комітет (рада біржі). Контролюючим органом товарної біржі є контрольна (ревізійна) комісія.Біржовий комітет (рада біржі) і контрольна (ревізійна) комісія обираються загальними зборами членів товарної біржі, компетенція та повноваження комітету і комісії визначаються статутом товарної біржі. Для управління товарною біржею та забезпечення її функцій на біржі створюються виконавча дирекція та спеціальні підрозділи: розрахункова палата, біржовий арбітраж, котирувальна комісія та інші підрозділи і допоміжні служби, необхідні для її діяльності. Підрозділи біржі діють на основі положень, що затверджуються загальними зборами членів товарної біржі або уповноваженим ними органом. З працівниками біржі, які працюють за наймом, за згодою сторін можуть укладатися трудові контрактПравову основу діяльності фондової біржі становить закон України від 18 червня 1991 р. «Про цінні папери і фондову  біржу», інші акти законодавства України, статут та правила фондової біржі.

Фондова біржа створюється у формі акціонерного товари­ства (закритого або відкритого) не менш як 20 засновниками — торговцями цінними паперами (банками, акціонерними това­риствами, статутний фонд яких сформовано за рахунок ви­ключно іменних акцій, та іншими товариствами, для яких опе­рації з цінними паперами є виключним видом їхньої діяль­ності). Засновники повинні мати дозвіл на здійснення комер­ційної і комісійної діяльності з цінними паперами. Частка статутного фонду, що належить одному акціонеру — торговцю цінними паперами, не може перевищувати 5%.Реєструються фондові біржі відповідно до Положення про реєстрацію фондових бірж та торговельно-інформаційних сис­тем, затвердженого наказом Державної комісії з цінних па­перів та фондового ринку від 4 вересня 2003 р. № 364.Перелік документів, що подаються на реєстрацію до Дер­жавної комісії, вміщено в п. 2 зазначеного Положення. Рішен­ня про видачу Свідоцтва про реєстрацію фондової біржі (або про відмові у видачі — за наявності підстав) приймається не пізніше 30 календарних днів з дня одержання передбачених Положенням документів.Фондова біржа набуває прав юридичної особи з моменту її реєстрації. Підставою здійснення діяльності фондовою біржею є Свідоцтво про реєстрацію фондової біржі, яке видається терміном на 2 роки і діє на всій території України. Продов­ження терміну дії Свідоцтва здійснюється в порядку, встанов­леному для його одержання.Статут та правила фондової біржі затверджуються її вищим органом — зборами акціонерів.У статуті фондової біржі визначаються:її найменування і місцезнаходження;найменування і місцезнаходження засновників;розмір статутного фонду;умови і порядок прийняття в члени і виключення з членів
фондової біржі;права і обов'язки членів фондової біржі;організаційна структура;компетенція і порядок створення керівних органів;порядок і умови відвідування фондової біржі;порядок і умови застосування санкцій, встановлених фон­
довою біржею;порядок припинення діяльності.У статуті можуть передбачатися інші положення, що стосу­ються створення і діяльності фондової біржі.Правила фондової біржі є локальним нормативним актом, що регламентує її діяльність, пов'язану з торгівлею цінними паперами. У зв'язку з цим правила повинні передбачати:види угод, що укладаються на фондовій біржі;порядок торгівлі на фондовій біржі;умови допуску цінних паперів на фондову біржу;умови і порядок передплати на цінні папери, що котиру­
ються на фондовій біржі;порядок формування цін біржового курсу та їх публі­
кації;обов'язки членів біржі щодо ведення обліку та інфор­
мації, внутрішній розпорядок роботи комісій фондової біржі,
порядок їхньої діяльності;систему інформаційного забезпечення фондової біржі;види послуг, що надаються фондовою біржею, і розмірплати за них;правила ведення розрахунків на фондовій біржі;інші положення, що стосуються діяльності фондової
біржі.Законодавство передбачає особливі умови припинення діяль­ності фондової біржі. її діяльність припиняється у тому разі, коли число членів біржі стає меншим за 10. Якщо у фондовій біржі залишилося 10 членів, її діяльність припиняється у ви­падку неприйняття нових членів протягом шести місяців.Оскільки фондова біржа є акціонерним товариством, її діяльність припиняється відповідно до законодавства України про господарські товариства.

93Особливості функціонування товарної та фондової біржі. Поняття та форми біржових торгів.

торгівПравовий режим і функції Правил біржової торгівлі регу­лює ст. 17 Закону «Про товарну біржу». Ця стаття визначає обов'язковий зміст Правил, коло питань діяльності біржі, на які вони поширюються, основні заборони, що мають діяти на товарній біржі. Правила регулюють:порядок здійснення біржових операцій;порядок ведення біржової торгівлі;процедуру біржового арбітражу з цих питань.
Правила біржової торгівлі визначають:строк та місце проведення біржових операцій;склад учасників біржових торгів і сукупність вимог, що
ставляться до них;порядок здійснення та реєстрації біржових операцій;порядок надання та розмір плати за користування послу­
гами біржі;відповідальність учасників та працівників біржі за неви­
конання або неналежне виконання правил біржової торгівлі;інші положення, встановлені органами управління біржі.
Правила біржової торгівлі затверджуються загальними збо­
рами членів біржі або уповноваженим ними органом.Закон «Про товарну біржу» передбачає, що на кожній то­варній біржі мають діяти загальні заборони, а саме:забороняються купівля і продаж товарів та контрактів з
метою впливу на динаміку цін (тобто навмисна їхня скупка)
як однією особою безпосередньо, так і через підставних осіб;забороняються будь-які погоджені дії учасників біржової
торгівлі з метою зміни чи фіксації поточних біржових цін;забороняється поширення неправдивих відомостей, що
можуть призвести до штучної зміни кон'юнктури.Не підлягає розголошенню зміст біржової угоди (за винят­ком назви товару, кількості, ціни, місця і строку виконання). Цю інформацію може бути надано тільки на письмову вимогу судам, органам прокуратури, служби безпеки, внутрішніх справ, господарському суду та аудиторським організаціям у випад­ках, передбачених законодавством України.Правила біржової торгівлі регулюють процедуру проведен­ня біржових торгів, яка має приблизно такий вигляд.Суб'єкт господарювання або інший учасник господарсь­
ких відносин, який бажає купити або продати біржовий товар,
подає брокеру заявку за встановленою формою з повною інфор­
мацією щодо предмета угоди в строк, встановлений Правила­
ми (як правило, не пізніше ніж за три доби до проведення
торгів). Заявки реєструються і вводяться до банку даних (інфор­
маційної системи) біржі, де вони знаходяться протягом певної
кількості торгів, встановленої Правилами.Разом з тим наявні товари, що вимагають негайної реалі­зації (протягом одного біржового дня), виставляються на біржі шляхом безпосереднього подання заявки біржовому брокеру у встановлений час. Якщо такі товари не продані протягом дня, вони або знімаються з торгів, або за згодою брокера-продавця вводяться в банк даних.У визначений час (за день до початку торгів) брокери мають одержати інформаційні листи, в яких зазначаються перелік виставлених на торги товарів на цей біржовий день, їх кількість, ціна.Перед початком торгів проводиться реєстрація брокерів, що прибули на торги. Після цього вони допускаються в торго­вельний зал біржі. Торги розпочинаються за встановленим сигналом. Після цього виставлені на торги товари оголошуються на інформа­ційному табло (на деяких біржах голосом). У момент оголошен­ня брокер-продавець і брокер-покупець голосом і спеціальни­ми професійними жестами домовляються щодо укладення май­бутньої угоди.Закінчуються біржові торги згідно із встановленим сигна­лом, після чого укладати біржові угоди не можна.За порушення Правил біржової торгівлі встановлюються (в самих же Правилах) санкції, які застосовуються біржею. Як правило, це штрафи у визначених розмірах, хоча може засто­совуватися і така санкція, як позбавлення брокера права про­тягом певного часу брати участь у торгах. Рішення про засто­сування санкцій за порушення Правил біржової торгівлі прий­мається від імені біржового комітету його відповідальним пред­ставником (наприклад, генеральним директором біржі) у формі розпорядження.Регулюючи особливості розгляду спорів за біржовими угода­ми, правила біржового арбітражу визначають склад біржового арбітражу, процедуру розгляду та вирішення спорів, оголо­шення рішення, його виконання та перегляд.

94Біржові угоди: поняття, види, порядок укладання та виконання.

Залежно від місця укладання закон розрізняє біржові та поза-біржові угоди, що мають, проте, однакову юридичну природу.Біржовими угодами є дії громадян і організацій щодо вста­новлення, зміни або припинення цивільних прав або обов'язків, які вчинені на біржі в результаті біржових торгів. Укладають­ся ці угоди через посередників — брокерські контори і бро­керів, а не самими продавцями і покупцями реального товару. Виконуються біржові угоди поза біржею (товару як такого на біржі немає). Біржова угода має юридичні ознаки звичайної угоди щодо змісту, структури тексту, форми тощо.На біржові та позабіржові угоди поширюються одні й ті самі правові норми про угоди. Ідеться, по-перше, про норми Глави 16 розділу IV Книги першої Цивільного кодексу Украї­ни (статті 202—236), по-друге, про відповідні статті Книги п'ятої ЦК, в яких закріплені норми щодо загальних положень про зобов'язання, про договір та про окремі види зобов'язань (купівлю-продаж, міну, поставку). Разом з тим біржова угода має певні юридичні особливості. Тому види, особливості укла­дання біржових угод врегульовано ст. 15 «Біржові операції» та ст. 17 «Правила біржової торгівлі» Закону «Про товарну біржу». Детально біржові угоди регулюються Правилами біржової торгівлі, затвердженими біржовими комітетами, а зміст цих угод визначається Типовими контрактами, які також затверд­жують біржові комітети. Предметом біржової угоди є так званий біржовий товар. Згідно з п. «а» ст. 15 Закону «Про товарну біржу» біржова угода може бути укладена на купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, які допущені для обігу на товарній біржі. Вимоги до біржового товару регулюються правилами біржової торгівлі окремих бірж. ). Обов'язковою вимогою є те, що біржовий товар не повинен потребувати додаткового узгодження його характеристик. Товар, який по­дається біржі, має відповідати встановленим стандартам. Якщо він частково втратив споживчі якості, відповідні дані мають бути відомі всім учасникам біржового торгу. Відмінність між біржовими і небіржовими угодами полягає також у тому, що суб'єктами (учасниками) біржових угод мо­жуть бути лише члени біржі Біржові угоди за різними критеріями поділяються на види. Найбільш загальним критерієм поділу є час виконання угоди. Згідно з цим критерієм є угоди: з негайним виконанням («угоди на реальний товар» або «ка­сові угоди»). Така назва угод зумовлена тим, що придбання або відчуження товару передбачає у цьому разі саме «негайне» виконання угоди. За такою угодою товар має знаходитися на одному з вказаних біржею складів і передаватися покупцеві негайно. Конкретний термін визначається Правилами біржо­вої торгівлі;термінові (угоди на строк). Згідно з такими угодами орга-нізація-продавець передає у певний, визначений сторонами строк у власність (повне господарське відання) організації-покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти і оплати­ти товар на умовах (щодо строку платежу, ціни), встановлених договором.По суті, це договори поставки біржового товару, строки виконання яких визначаються наперед, на майбутнє. Оскільки йдеться про поставки в майбутньому, така біржова угода називається угодою на строк, або форвардною угодою. Форвардний контракт — це стандартний документ, який засвідчує зобов'язання особи придбати (продати) цінні папе­ри, товари або кошти у визначений час та на визначених умо­вах у майбутньому, з фіксацією цін такого продажу під час укладення такого форвардного контракту. При цьому будь-яка сторона форвардного контракту має право відмовитися від його виконання виключно за наявності згоди іншої сторони контракту або у випадках, визначених цивільним законодавством. Претензії щодо невиконання або неналежного виконання форвардного контракту можуть пред'являтися виключно емі­тенту такого форвардного контракту. Продавець форвардного контракту не може передати (про­дати) зобов'язання за цим контрактом іншим особам без згоди покупця форвардного контракту. Покупець форвардного контракту має право без погоджен­ня з іншою стороною контракту в будь-який момент до закін­чення строку дії (ліквідації) форвардного контракту продати такий контракт будь-якій іншій особі, включаючи продавця такого форвардного контракту. Строк зазначається у договорі (біржовому контракті). Най­більша тривалість цього строку також регулюється біржею в Правилах біржової торгівлі. До угод на строк відносяться та­кож біржові угоди з товаром, який знаходиться в дорозі, а також з товаром з наступним надходженням. Характерною особ­ливістю угоди на строк є те, що договори такого роду можна багаторазово перепродувати на біржі аж до моменту остаточної поставки товару.У разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов язання задоволення майнових вимог кредитора проводиться за рахунок заставленої суми. У разі спору це відбувається за рішенням біржового арбітражу. Одним з видів біржових угод на строк є ф'ючерсні угоди, предметом яких є стандартні біржові контракти на стандарти­зований товар з визначеним наперед строком виконання, але за ціною, встановленою на день укладання контракту. Ф'ючерсний контракт визначається Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» як стандартний доку­мент, який засвідчує зобов'язання придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін на момент виконання зобов'язань сторонами контракту. При цьому будь-яка сторона ф'ючерсного контракту має право відмовитися від його виконання виключно за наявності згоди іншої сторони контракту або у випадках, визначених цивільним законодавством. Покупець ф'ючерсного контракту має право продати такий контракт протягом строку його дії іншим особам без погод­ження умов такого продажу з продавцем контракту. Особливості ф'ючерсної угоди полягають у тому, що: предметом ф'ючерсної угоди є купівля-продаж біржового контракту на певний товар, а не реального товару; предмет контракту і сам контракт мають бути стандартни­ми (в тому числі щодо кількості та якості товару, способувстановлення ціни тощо), оскільки це необхідно для підтрим­ки біржового обігу ф'ючерсів; біржовий контракт (предмет ф'ючерса) укладається за умо­ви, що він має вказане біржею стандартне місце поставки, алеможе вільно продаватись і купуватись на біржі протягом усьо­го строку своєї дії (до визначеного біржею «ліквідаційногостроку»);особливістю прав продавця ф'ючерса є можливість зво­ротного його викупу за біржовим курсом (ціною ф'ючерсного ринку) у будь-який момент до закінчення ліквідаційного стро­ку. З свого боку, покупець має право вільного продажу ф'ю­черса за таким же курсом і до того ж строку. Обіг ф'ючерсів забезпечують біржові спекулянти ф'ючер-сами. Як учасники біржових торгів, вони привласнюють різни­цю між ціною кожного ф'ючерса (ціною ф'ючерсного ринку) і реальною ціною на товар на момент виконання ф'ючерса. Комерційна ідея ф'ючерса полягає у страхуванні як про­давця, так і покупця від несприятливого коливання цін на даний товар. Продавець реального товару має змогу залежно від курсу цін реального і ф'ючерсного ринків викупити контракт і про­дати товар за ціною, більш вигідною, ніж ціна контракту. Покупець, якщо він не заінтересований у ціні контракту на день його виконання, може продати його на біржі. Купівля-продаж ф'ючерсів з метою страхування від неспри­ятливого коливання цін на біржовий товар протягом строку їх дії називається хеджуванням. Наступним видом біржових угод є опціон, тобто стандарт­ний документ, який засвідчує право придбати (продати) цінні папери (товари, кошти) на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією ціни на час укладення такого опціона або на час такого придбання за рішенням сторін контракту. Перший продавець опціона (емітент) несе безумовне та без­відкличне зобов'язання щодо продажу цінних паперів (товарів, коштів) на умовах укладеного опціонного контракту. Будь-який покупець опціона має право відмовитися у будь-який момент від придбання таких цінних паперів (товарів, коштів) Претензії стосовно неналежного виконання або невиконан­ня зобов'язань опціонного контракту можуть пред'являтися виключно емітенту опціона. Опціон може бути проданий без обмежень іншим особам протягом строку його дії.

95Поняття та форми здійснення іноземних інвестицій.

Загальні правові, економічні та соціальні умови інвести­ційної діяльності на території України визначені Законом Ук­раїни від 18 вересня 1991 р. «Про інвестиційну діяльність» Відповідно до зазначеного Закону інвестиційною діяльніс­тю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Інвестиційна діяльність здійснюється, зокрема, і на основі іноземного інвестування іноземними громадянами, юридичними особами, державами та спільного інвестування українськими й іноземними грома­дянами, юридичними особами та державами. Особливості режиму іноземних інвестицій на території Ук­раїни визначаються Законом України від 19 березня 1996 р. «Про режим іноземного інвестування»², дія якого поширюєть­ся виключно на іноземних інвесторів і підприємства з інозем­ними інвестиціями. Зазначений Закон розуміє під іноземними інвестиціями цін­ності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвес­тиційної діяльності відповідно до законодавства України з ме­тою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту. Відповідно до ч. 1 ст. 391 ГК та Закону «Про режим іно­земного інвестування» іноземні інвестори мають право здійсню­вати інвестиції на території України у вигляді: іноземної валюти, що визнається конвертованою Націо­нальним банком України; валюти України — при реінвестиціях в об'єкт первинного інвестування чи в будь-які інші об'єкти інвестування відповіднодо законодавства України за умови сплати податку на прибу­ток (доходи); будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов'язаних зним майнових прав; акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпора­тивних прав (праввласності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеного відповідно до законодавства Ук­раїни або законодавства інших країн), виражених у конверто­ваній валюті; грошових вимог та права на вимоги виконання договір­них зобов'язань, які гарантовані першокласними банками і
мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену згідно іззаконами (процедурами) країни-інвестора або міжнароднимиторговельними звичаями; будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких уконвертованій валюті підтверджена згідно із законами (проце­дурами) країни-інвестора або міжнародними торговельнимизвичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські
права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки,знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо; прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів,вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно ззаконами (процедурами) країни-інвестора або міжнародними торговельними звичаями; інших цінностей відповідно до законодавства України.Іноземні інвестиції на території України можуть здійсню­ватись в різноманітних формах. Серед цих форм, встановлених ч. 1 ст. 392 ГК, зокрема, такі: участь у господарських організаціях, що створюються ра­зом з вітчизняними юридичними особами чи громадянами,або придбання частки в діючих господарських організаціях; створення іноземних підприємств на території України,філій або інших структурних підрозділів іноземних юридич­них осіб або придбання у власність діючих підприємств; придбання безпосередньо нерухомого або рухомого май­на, що не заборонено законами України, або придбання акційчи інших цінних паперів; придбання самостійно або за участі громадян чи вітчизня­них юридичних осіб прав користування землею та викорис­тання природних ресурсів на території України; господарська діяльність на основі угод про розподіл про­дукції; придбання інших майнових прав; інші форми, не заборонені законом. Заборона або обмеження будь-яких форм здійснення іно­земних інвестицій може провадитися лише законом.

96Суб’єкти інвестиційної діяльності, їх права та обов’язки.

96. Суб’єкти інвестиційної діяльності, їх права та обов’язки.

Дане питання регулюється в першу чергу главою 38 ГК та законом України “Про інвестиційну діяльність”.

Згідно Закону інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Згідно статті 5 Закону

1. Суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави.
Недержавні пенсійні фонди, страховики та фінансові установи - юридичні особи публічного права здійснюють інвестиційну діяльність відповідно до законодавства, що визначає особливості їх діяльності.
2. Інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування.

Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.

3. Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.

Стаття 7. Права суб'єктів інвестиційної діяльності

1. Всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права щодо здійснення інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено законодавчими актами України.

Розміщення інвестицій у будь-яких об'єктах, крім тих, інвестування в які заборонено або обмежено цим Законом, іншими актами законодавства України, визнається невід'ємним правом інвестора і охороняється законом.

2. Інвестор самостійно визначає цілі, напрями, види й обсяги інвестицій, залучає для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів і торгів.

3. За рішенням інвестора права володіння, користування і розпорядження інвестиціями, а також результатами їх здійснення можуть бути передані іншим громадянам та юридичним особам у порядку, встановленому законом. Взаємовідносини при такій передачі прав регулюються ними самостійно на основі договорів.

4. Для інвестування можуть бути залучені фінансові кошти у вигляді кредитів, випуску в установленому законодавством порядку цінних паперів і позик.

Майно інвестора може бути використано ним для забезпечення його зобов'язань. У заставу приймається тільки таке майно, яке перебуває у власності позичальника або належить йому на праві повного господарського відання, якщо інше не передбачено законодавчими актами України. Заставлене майно при порушенні заставних зобов'язань може бути реалізовано відповідно до чинного законодавства.

5. Інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.

Для державних підприємств, що виступають інвесторами за межами України та яким відкрито іпотечний кредит, встановлюється гарантія по цих інвестиціях з боку держави.
6. Інвестор має право на придбання необхідного йому майна у громадян і юридичних осіб безпосередньо або через посередників за цінами і на умовах, що визначаються за домовленістю сторін, якщо це не суперечить законодавству України, без обмеження за обсягом і номенклатурою.

Стаття 8. Обов'язки суб'єктів інвестиційної діяльності

1. Інвестор у випадках і порядку, встановлених законодавством України, зобов'язаний:

подати фінансовим органам декларацію про обсяги і джерела здійснюваних ним інвестицій;

одержати дозвіл на виконання будівельних робіт у випадках та порядку, встановлених Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності";

одержати позитивний висновок експертизи проекту будівництва у випадках та порядку, встановлених статтею 31 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності;

одержати позитивний висновок державної експертизи інвестиційної програми (проекту) у випадках та порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.

2. Суб'єкти інвестиційної діяльності зобов'язані:

додержувати державних норм і стандартів, порядок встановлення яких визначається законодавством України;

виконувати вимоги державних органів і посадових осіб, що пред'являються в межах їх компетенції;

подавати в установленому порядку бухгалтерську і статистичну звітність;

не допускати недобросовісної конкуренції і виконувати вимоги законодавства про захист економічної конкуренції;
сплачувати податки, збори (обов'язкові платежі) в розмірах та у порядку, визначених законами України.

3. Для проведення господарської діяльності, яка підлягає ліцензуванню, учасники інвестиційної діяльності повинні одержати відповідну ліцензію, що видається в порядку, встановленому законодавством.

97 Особливості правового статусу суб’єктів господарювання з іноземними інвестиціями.

Дане питання регулюється розділом 4 ЗУ „Про режим іноземного інвестування”.

Стаття 16. Організаційно-правові форми підприємств з іноземними інвестиціями

На території України підприємства з іноземними інвестиціями створюються і діють у формах, передбачених законодавством України.

Стаття 17. Установчі документи підприємств з іноземними інвестиціями

Установчі документи підприємств з іноземними інвестиціями повинні містити відомості, передбачені законодавством України для відповідних організаційно-правових форм підприємств, а також відомості про державну належність їх засновників (учасників).

Стаття 18. Обкладення митом

Майно, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного капіталу підприємств з іноземними інвестиціями (крім товарів для реалізації або власного споживання), звільняється від обкладення митом.

При цьому митні органи здійснюють пропуск такого майна на територію України на підставі виданого підприємством простого векселя на суму мита з відстроченням платежу не більш як на 30 календарних днів з дня оформлення ввізної вантажної митної декларації.

Вексель погашається і ввізне мито не справляється, якщо у період, на який дається відстрочення платежу, зазначене майно зараховане на баланс підприємства і податковою інспекцією за місцезнаходженням підприємства зроблена відмітка про це на примірнику векселя.

Порядок видачі, обліку і погашення векселів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Якщо протягом трьох років з часу зарахування іноземної інвестиції на баланс підприємства з іноземними інвестиціями майно, що було ввезене в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного капіталу зазначеного підприємства, відчужується, у тому числі у зв'язку з припиненням діяльності цього підприємства (крім вивезення іноземної інвестиції за кордон), підприємство з іноземними інвестиціями сплачує ввізне мито, яке обчислюється виходячи з митної вартості цього майна, перерахованої у валюту України за офіційним курсом валюти України, визначеним Національним банком України на день здійснення відчуження майна.

Стаття 19. Умови реалізації продукції (робіт, послуг)

Підприємство з іноземними інвестиціями самостійно визначає умови реалізації продукції (робіт, послуг), включаючи ціну на них, якщо інше не передбачено законодавством України.

Продукція підприємств з іноземними інвестиціями не підлягає ліцензуванню і квотуванню за умови її сертифікації як продукції власного виробництва у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Вивезення товарів, на які поширюється спеціальний режим експорту, здійснюється відповідно до законодавства України.

Стаття 20. Оподаткування

Підприємства з іноземними інвестиціями сплачують податки відповідно до законодавства України.

Стаття 21. Права інтелектуальної власності

Охорона та здійснення прав інтелектуальної власності підприємств з іноземними інвестиціями забезпечуються відповідно до законодавства України. Підприємства з іноземними інвестиціями самостійно приймають рішення про патентування (реєстрацію) за кордоном винаходів, промислових зразків, товарних знаків та інших об'єктів інтелектуальної власності, які їм належать, відповідно до законодавства України.

98Гарантії і захист прав іноземних інвесторів.

Це питання регулюється розділом 4 ЗУ “Інвестиційну діяльність”

Стаття 18. Гарантії прав суб'єктів інвестиційної діяльності

1. Держава гарантує стабільність умов здійснення інвестиційної діяльності, додержання прав і законних інтересів її суб'єктів.

Умови договорів, укладених між суб'єктами інвестиційної діяльності, зберігають свою чинність на весь строк дії цих договорів і у випадках, коли після їх укладення законодавством (крім податкового, митного та валютного законодавства, а також законодавства з питань ліцензування певних видів господарської діяльності) встановлено умови, що погіршують становище суб'єктів або обмежують їх права, якщо вони не дійшли згоди про зміну умов договору.

2. Державні органи та їх посадові особи не мають права втручатися в діяльність суб'єктів інвестиційної діяльності, крім випадків, коли таке втручання допускається чинним законодавством і здійснюється в межах компетенції цих органів та посадових осіб.

Ніхто не має права обмежувати права інвесторів у виборі об'єктів інвестування, за винятком випадків, передбачених цим Законом.

У разі прийняття державними або іншими органами актів, що порушують права інвесторів і учасників інвестиційної діяльності, збитки, завдані суб'єктам інвестиційної діяльності, підлягають відшкодуванню у повному обсязі цими органами. Спори про відшкодування збитків розв'язуються судом.

Стаття 19. Захист інвестицій

1. Захист інвестицій – це комплекс організаційних, технічних та правових заходів, спрямованих на створення умов, які сприяють збереженню інвестицій, досягненню цілі внесення інвестицій, ефективній діяльності об'єктів інвестування та реінвестування, захисту законних прав та інтересів інвесторів, у тому числі права на отримання прибутку (доходу) від інвестицій.

Держава гарантує захист інвестицій незалежно від форм власності, а також іноземних інвестицій. Захист інвестицій забезпечується законодавством України, а також міжнародними договорами України. Інвесторам, у тому числі іноземним, забезпечується рівноправний режим, що виключає застосування заходів дискримінаційного характеру, які могли б перешкодити управлінню інвестиціями, їх використанню та ліквідації, а також передбачаються умови і порядок вивозу вкладених цінностей і результатів інвестицій.

З метою забезпечення сприятливого та стабільного інвестиційного режиму держава встановлює державні гарантії захисту інвестицій.

Державні гарантії захисту інвестицій - це система правових норм, які спрямовані на захист інвестицій та не стосуються питань фінансово-господарської діяльності учасників інвестиційної діяльності та сплати ними податків, зборів (обов'язкових платежів). Державні гарантії захисту інвестицій не можуть бути скасовані або звужені стосовно інвестицій, здійснених у період дії цих гарантій.

2. Інвестиції не можуть бути безоплатно націоналізовані, реквізовані або до них не можуть бути застосовані заходи, тотожні за наслідками. Такі заходи можуть застосовуватися лише на основі законодавчих актів України з відшкодуванням інвестору в повному обсязі збитків, заподіяних у зв'язку з припиненням інвестиційної діяльності. Порядок відшкодування збитків інвестору визначається в зазначених актах.

Внесені або придбані інвесторами цільові банківські вклади, акції та інші цінні папери, платежі за набуте майно або за орендні права у разі вилучення відповідно до законодавчих актів України відшкодовуються інвесторам, за винятком сум, що виявилися використаними або втраченими в результаті дій самих інвесторів або вчинених за їх участю.

3. Спори, що виникають в результаті здійснення інвестиційної діяльності, розглядаються відповідно судом або третейським судом.

4. Інвестиції можуть, а у випадках, передбачених законодавством, мають бути застраховані.

99Призначення та структура ринків фінансових послуг.

Це питання регулюється ЗУ “Про фінансові послуги та державне регулювання
ринків фінансових послуг”.

фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів;

ринки фінансових послуг - сфера діяльності учасників ринків фінансових послуг з метою надання та споживання певних фінансових послуг. До ринків фінансових послуг належать професійні послуги на ринках банківських послуг, страхових послуг, інвестиційних послуг, операцій з цінними паперами та інших видах ринків, що забезпечують обіг фінансових активів;

Фінансовими вважаються такі послуги:
1) випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та/або їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків;
2) довірче управління фінансовими активами;
3) діяльність з обміну валют;
4) залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення;
5) фінансовий лізинг;
6) надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту;
7) надання гарантій та поручительств;
8) переказ коштів;

9) послуги у сфері страхування та у системі накопичувального пенсійного забезпечення;
10) торгівля цінними паперами;
11) факторинг;
12) інші операції, які відповідають критеріям, визначеним у пункті 5 частини першої статті 1 цього Закону.