Організаційно-господарські повноваження ФДМУ

Суб'єктом організаційно-господарських повноважень також є Фонд державного майна України, правовий статус якого визначається: Законом від 04.03.1992 р. "Про приватизацію державного майна" (ст. 7); Законом від 10.04.1992 р. "Про оренду державного та комунального майна" (статті 5, 9); Законом України від 21 вересня 2006 року "Про управління об'єктами державної власності" (ст. 7). Відповідно до ст. 7 Закону України від 21 вересня 2006 року "Про управління об'єктами державної власності", яка узагальнила положення щодо повноважень Фонду державного майна України (ФДМУ), що містяться в різних актах законодавства (в тому числі вищезазначених), цей орган наділяється організаційно-господарськими повноваженнями кількох категорій:

1) щодо державних підприємств, установ і організацій: а) виступає орендодавцем цілісних майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів, б) здійснює контроль за використанням орендованих цілісних майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів, виконанням умов договорів оренди цілісних майнових комплексів державних підприємств, поверненням цілісних майнових комплексів державних підприємств до сфери управління уповноважених органів управління після закінчення строку дії договорів оренди; в) виступає від імені держави засновником господарських організаційно статутних фондів яких передається державне майно, у тому числі холдингових компаній і підприємств, які підлягають корпоратизації відповідно до законодавства;

щодо нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного державного майна:

а) виступає відповідно до законодавства орендодавцем державного майна; б) розробляє методичні засади визначення орендної плати відповідно до ринкової вартості майна; в) здійснює контроль за використанням майна, переданого в оренду, виконанням договорів оренди державного майна; д) здійснює в межах, визначених законодавством, формування і ведення Єдиного реєстру об'єктів державної власності; е) виступає розпорядником Єдиного реєстру об'єктів державної власності; и) дає дозвіл (погодження) на відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством; і) дає дозвіл та здійснення застави манна державних підприємств, що перебувають у його управлінні;

3) щодо корпоративних прав держави: а) здійснює управління корпоративними правами держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; б) створює і веде реєстр корпоративних прав держави, який є складовою Єдиного реєстру об'єктів державної власності, відповідно до законодавства; е) здійснює методологічне забезпечення управління корпоративними правами держави; є) визначає критерії ефективності управління корпоративними правами держави; і) укладає та розриває контракти з державними контролерами господарських організацій, у статутному фонді яких корпоративні права держави перевищують 50% та які перебувають у його управлінні, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; ї) здійснює контроль за виконанням умов контрактів з керівниками виконавчих органів господарських організацій і державними контролерами господарських організацій, які перебувають у його управлінні; й) забезпечує координацію діяльності щодо підвищення професійного рівня посадових осіб уповноважених органів управління, які виконують функції з управління корпоративними правами держави, та уповноважених осіб;

34Органи місцевого самоврядування як суб’єкти організаційно-господарських повноважень.

Серед учасників господарських відносин особливе місце посідають органи місцевого самоврядування. Виходячи з норм ст.2 ГКУ, вони є учасниками відносин у сфері господарювання, наділені господарською компетенцією, при реалізації якої вони керуються низкою організаційно-господарських повноважень і виступають в організаційно-господарських зобов’язаннях однією зі сторін.

Наявність господарської компетенції в місцевих рад є вирішальним фактором щодо їх приналежності до суб’єктів організаційно-господарських повноважень.

Не спираючись на дискусійні аспекти поняття господарської компетенції місцевих рад, доречно уточнити, що, реалізуючи господарську компетенцію, їх повноваження повинні бути спрямовані на забезпечення, впорядкування та організацію господарювання, що і буде змістом організаційно-господарських повноважень.

Зокрема, ради можуть бути суб’єктом організаційно-господарських повноважень лише в разі наділення їх господарською компетенцією. Так, ст.24 ГКУ встановлено, що управління господарською діяльністю в комунальному секторі економіки здійснюється через систему організаційно-господарських повноважень територіальних громад та органів місцевого самоврядування. З ч.2 ст. 8 ГКУ також випливає, що орган державної влади та орган місцевого самоврядування є суб’єктом повноважень, наділений господарською компетенцією в організаційно-господарських відносинах.

Виходячи з аналізу законодавства, практики його застосування, ради наділені господарською компетенцією в організаційно-господарських відносинах лише у випадках: 1) обласні ради реалізують організаційно-господарські повноваження стосовно суб’єктів господарювання комунального сектору економіки, які здійснюють свою діяльність на базі спільного майна територіальних громад сіл, селищ, міст; Згідно зі ст. 43 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об’єктами їх спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад. Відповідно, суб’єктами управління спільною власністю територіальних громад є, зокрема, обласні ради, а об’єктами – «господарські організації комунального сектору економіки». Управлінням, в такому розумінні, буде здійснення функцій організації ефективного використання майна та контролю за ним.

Основні організаційно-господарські повноваження обласних рад з управління об’єктами спільної власності територіальних громад реалізуються на сесіях відповідної ради. Так, відповідно до ст. 43 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях обласних рад вирішуються питання: 1) про продаж, передачу в оренду, концесію або під заставу об’єктів комунальної власності, які забезпечують спільні потреби територіальних громад і перебувають в управлінні обласних рад, а також придбання таких об’єктів у встановленому законом порядку; 2) питання щодо управління об’єктами спільної комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, що перебувають в управлінні обласних рад; призначення та звільнення їх керівників. Однак, відповідно до Закону України «Про місцеві державні адміністрації» (ст.14),зокрема, обласні державні адміністрації також можуть набувати організаційно-господарських повноважень щодо управління майном спільної власності територіальних громад, але тільки в разі делегування ним таких повноважень обласними радами [8]. Отже, питання про наділення обласних державних адміністрацій повноваженнями щодо управління майном спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст вирішується обласними радами в кожному конкретному випадку. У зв’язку з цим фактичний обсяг компетенції в даній галузі в різних місцевих державних адміністрацій є неоднаковим та може різнитися в залежності від рішень, прийнятих обласною радою.

Крім того, відповідно до Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” (ст.43) компетенція обласних рад у сфері управління майном комунальної власності має загальний характер, а повноваження цих рад у вказаній сфері є неконкретизованими.

Форми здійснення органами місцевого самоврядування організації господарськоїдіяльності
1. Формами здійснення організації господарської діяльності органами місцевого самоврядування є: управління господарською діяльністю суб’єктів господарювання комунального сектору економіки; регулювання господарської діяльності суб’єктів господарювання всіх форм власності, що знаходяться на відповідній території.
2. Фактичними підставами виникнення організаційно-господарських повноважень органів місцевого самоврядування є: опосередковане наділення їх такими повноваженнями територіальною громадою як власником комунального майна; наділення ними державою щодо здійснення регулювання господарської діяльності суб’єктів господарювання всіх форм власності на відповідній території. 3. Юридичними підставами виникнення організаційно-господарських повноважень органів місцевого самоврядування є: закон та інші акти законодавства.. Органи місцевого самоврядування як суб’єкти організаційно-господарських повноважень з управління господарською діяльністю суб’єктів господарювання комунального сектору економіки 1. Територіальна громада реалізує право комунальної власності через систему своїх організаційно-господарських повноважень та вказаних повноважень органів місцевого самоврядування та інших суб’єктів, передбачених законом.
2. Органи місцевого самоврядування здійснюючи управління господарською діяльністю суб’єктів господарювання комунального сектору економіки, реалізують повноваження, передбачені ст. 135 цього Кодексу, Законом України „Про місцеве самоврядування в Україні” та іншими актами законодавства.. Органи місцевого самоврядування як суб’єкти організаційно-господарських повноважень з регулювання господарської діяльності суб’єктів господарювання всіх форм власності на відповідній території
1. Органи місцевого самоврядування здійснюють в межах своєї компетенції організаційно-господарські повноваження з регулювання господарської діяльності суб’єктів господарювання всіх форм власності на відповідній території згідно з визначеними державою напрямами економічної політики із застосуванням форм і засобів, визначених цим Кодексом, Законом України „Про місцеве самоврядування в Україні”, іншими актами законодавства.
2. Правові акти органів місцевого самоврядування, прийняті в межах їх організаційно-господарських повноважень, є обов’язковими для виконання усіма учасниками господарських відносин, яким вони адресовані

35Господарські об’єднання та власники майна як суб’єкти організаційно-господарських повноважень.

Акти законодавства, що визначають правове становище господарських об’єднань як суб’єктів організаційно-господарських повноважень – Закон України „Про холдингові компанії в Україні”(регулює порядок створення та ліквідації холдингових компаній, в тому числі державних); Закон України „Про банки і банківську діяльність”, який визначає особливості правового становища банківських об’єднань, Закон України „Про промислово-фінансові групи.

 Господарські об’єднання зі статусом юридичної особи є суб’єктами організаційно-господарських повноважень, що здійснює їх відносно учасників такого об’єднання. При створенні господарських об’єднань зі статусом юридичної особи на підставі вирішальної економічної та/або організаційної залежності відбувається розщеплення фактичного і юридичного суб’єкта організаційно-господарських повноважень. Фактично суб’єктом організаційно-господарських повноважень виступає господарська організація, від якої економічно та/або організаційно залежать інші члени таких об’єднань (контролююче підприємство), юридичним суб’єктом вказаних повноважень є саме господарське об’єднання. Від господарських об’єднань зі статусом юридичної особи як суб’єктів організаційно-господарських повноважень відрізняються об’єднання, що не мають такого статусу, оскільки у останніх (холдинговій групі за участю холдингової компанії та корпоративних підприємств; ПФГ) суб’єктом організаційно-господарських повноважень є окремий учасник групи: холдингова компанія, а у ПФГ – головне підприємство. Фактичною підставою виникнення організаційно-господарськихповноважень господарського об’єднання зі статусом юридичної особи є їх делегування учасниками такого об’єднання, а, створеного у розпорядчому (примусовому) порядку – органом, що прийняв рішення про утворення такого об’єднання. Юридичною підставою організаційно-господарських повноважень господарського об’єднання є його установчий документ, а також рішення про створення державного (комунального) господарського об’єднання. В установчому документі господарського об’єднання закріплюється обсяг його організаційно-господарських повноважень.Власники майна як суб’єкти організаційно-господарських повноважень .

Частиною 2 ст. 135 ГК України встановлено, що власник має право особисто або через уповноважені ним органи з метою здійснення підприємницької діяльності засновувати господарські організації, закріплюючи за ними належне йому майно на праві власності, праві господарського відання, а для здійснення некомерційної господарської діяльності – на праві оперативного управління, визначати мету та предмет діяльності таких організацій, склад і компетенцію їх органів управління, порядок прийняття ними рішень, склад і порядок використання майна, визначати інші умови господарювання у затверджених власником (уповноваженим ним органом) установчих документах господарської організації, а також здійснювати безпосередньо або через уповноважені ним органи у межах, встановлених законом, інші управлінські повноваження щодо заснованої організації та припиняти її діяльність відповідно до ГК України та інших законів. У ст. 1 Протоколу Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20.03.1959 р., який Україна ратифікувала 11.04.1997 р. [25] зазначено: „Кожна фізична чи юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права” [374, с. 24]. Так, принцип непорушності (недоторканності) права власності досить повно і однозначно закріплений у статтях 319, 326 ЦК України. Згідно із статтею 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч. 1), усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав (ч. 3). Отже, усі власники самостійно здійснюють правомочності і не зобов’язані отримувати на це дозвіл інших осіб, у тому числі, державних органів [226, с. 106], якщо інше не передбачено законом щодо окремих видів майна. Повноваження власника на засоби виробництва ширше традиційної тріади – права володіння, права користування та права розпорядження належними йому об’єктами. Власник засобів виробництва має інші повноваження: засновницькі, регулятивні, контрольні, охоронні та деякі інші, що забезпечують власнику реалізацію однієї з основних своїх функцій – управління своєю власністю [206, с. 227; 185, с. 210]. Що стосується організаційно-господарських повноважень власників корпоративних прав господарської організації, то, перш за все, необхідно відмітити, що з моменту внесення засновниками (учасниками) – власниками майна (як вкладу) до статутного фонду господарського товариства вони втрачають право власності на внесене майно, набуваючи при цьому корпоративні права відносно цього товариства. Суб’єктами права власності майна господарських товариств виступають господарські товариства як юридичні особи (ст. 85 ГК України, ч. 1 ст. 115 ЦК України, ст. 1, 12 Закону України „Про господарські товариства”), а не їх засновники чи учасники. На думку В.М. Кравчука, корпоративні права є комплексними (множинними) за змістом і включають такі групи прав: 1) організаційні – право брати участь в управлінні, право на отримання інформації про діяльність юридичної особи; 2) майнові – право на отримання частини прибутку від діяльності юридичної особи, право на отримання частини активів у разі її ліквідації. Учасник має майнові та організаційні обов’язки, до останніх належать: виконання рішення вищих органів управління, не перешкоджання своїми діями досягненню цілей товариства, сприяння товариству в реалізації його мети, нерозголошення комерційної таємниці і конфіденційної інформації [275, с. 259]. 

Господарське об'єднання (ГО) - це організаційно оформлена група підприємств, інших господарських організацій низової ланки економіки різних форм власності, яка створюється з метою координації діяльності своїх учасників, об'єднання їхніх зусиль для вирішення соціальних та економічних завдань. Правове становище ГО визначається ГК України (статті 118-127), законами: "Про промислово-фінансові групи в Україні", "Про банки та банківську діяльність" (статті 9-13), "Про кооперацію" (статті 30-33), "Про сільськогосподарську кооперацію" (ст. 26) та ін. Основні риси ГО: господарські організації корпоративного типу; належність до організацій, які здійснюють управління діяльністю їх учасників (у тому числі координацію їх діяльності) і є вторинними структурами; вимоги до учасників ГО: наявність статусу юридичної особи; основна мета діяльності - координація діяльності учасників і об'єднання їхніх зусиль для вирішення спільних соціальних та економічних завдань (досягнення спільних соціальних та економічних результатів); відсутність спрямованості (мети) на отримання прибутку; тяжіння до монополізму, що зумовлює необхідність отримання згоди Антимонопольного комітету на створення ГО (у випадках, передбачених Законом "Про захист економічної конкуренції) та здійснення цим органом контролю за функціонуванням ГО;

Реєстрація в загальному для юридичних осіб порядку (відповідно до Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців"), якщо закон не передбачає спеціального порядку, що має місце, наприклад, щодо банківських об'єднань, - ст. 9 Закону "Про банки і банківську діяльність Банківське об'єднання(банківська корпорація, банківська холдингова група, фінансова холдингова группа) створюється за попередньою згодою Національного банку України. Порядок отримання дозволу на створення банківського об'єднання встановлюється Національним банком Україн Правовий титул майна ГО - юридичної особи: залежно від положень установчого документа ГО - право господарського відання чи право оперативного управління (ст. 123 ГК) Управління ГО: а) вищий орган - збори повноважних представників учасників (зазвичай, в особі їх перших керівників): затверджує статут/установчий документ ГО та вносить зміни до нього; прийняття до ГО нових учасників та виключення учасників зі складу ГО; утворює виконавчий орган ГО відповідно до статут}' або засновницького договору; вирішує фінансові та інші питання відповідно до установчого документа ГО; б) виконавчий орган (зазвичай ко­легіальний на чолі з його головою - генеральним директором або одноособовим): здійснює управління поточною діяльністю ГО відповідно до його установчого документа; здійснення управління поточною діяльністю ГО може бути доручено одного з підприємств (головного підприємства ГО) відповідно до умов установчого документа ГО добровільність виходу учасників з ГО (за винятком державних, комунальних та інших об'єднань, що створюються в розпорядчому порядку) з внесенням відповідних змін до установчих документів і відомостей державної реєстрації та збереженням за учасниками, які вийшли з ГО, їхніх зобов'язань по укладених договорах.

Відсутність субсидіарної відповідальності об'єднання за зобов'язаннями його учасників та учасників об'єднання за зобов'язанням останнього, якщо установчим документом ГО не передбачено інше.

Види об'єднань - це їх класифікація за певними матеріальними та юридичними критеріями з урахуванням законодавчих визначень. Матеріальним критерієм класифікації об'єднань на види закон визначає мету або інакше - основу їх створення та діяльності. Це може бути: досягнення спільних матеріальних та інших інтересів членів об'єднання, координація їхньої діяльності, централізоване виконання виробничо-господарських і управлінських функцій, реалізація спільного інвестиційного проекту (програми) тощо.

Юридичним критерієм класифікації об'єднань на види закон визначає правовий режим членства учасників в об'єднаннях. Відповідно до цього критерію розрізняють договірні і статутні об'єднання. Договірними згідно зі ст. З Закону України "Про підприємства в Україні" є асоціації та корпорації. Статутними (недоговірними) закон визначає концерни і консорціуми.

Договірні і статутні об'єднання класифікуються також залежно від їхньої організаційно-правової форми: державні, недержавні, змішані. Наведена класифікація об'єднань не є вичерпною, оскільки законом передбачено, що підприємства можуть об'єднуватися і в інші структури за галузевим чи територіальним принципом. До них відносять як договірні, так і статутні об'єднання, що мають свої власні назви, відмінні від наведених у ст. З Закону України "Про підприємства в Україні". Це можуть бути компанії, виробничі об'єднання, комбінати, трести та інші об'єднання підприємств з традиційними назвами (наприклад, Південно-Західна залізниця, Українська державна авіакомпанія "Авіалінії України").

Договірні об'єднання. Серед об'єднань цього виду помітне місце посідають корпорації - найпоширеніший вид об'єднань державних підприємств.

Корпорацію як договірне об'єднання можуть створювати підприємства будь-яких форм власності на основі поєднання їхніх спільних виробничих, наукових і комерційних інтересів та централізованого управління діяльністю членів об'єднання. Для централізованого управління діяльністю групи члени об'єднання делегують правлінню частину своїх повноважень, визначених законом. Певний ступінь централізації управлінських функцій і повноважень у руках правління - це основна кваліфікаційна ознака корпорації як договірного об'єднання.

Іншим видом договірного об'єднання визначено асоціацію. Це договірне об'єднання, яке створюється учасниками для координації їхньої діяльності, тобто узгодження дій стосовно, наприклад, номенклатури продукції (робіт, послуг), освоєння ринків збуту (маркетинг), визначення цін. Координація не вимагає централізації управління-підприємствами - членами асоціації. Тому асоціації (правлінню) не дозволяється втручатися у виробничу та комерційну діяльність підприємств.

Договірні об'єднання відрізняються від статутних правовим режимом створення і функціонування. Засновниками цих об'єднань можуть бути підприємства всіх форм власності. Створюються вони на добровільних засадах. Засновники для створення договірного об'єднання укладають між собою багатосторонній установчий договір, у якому визначають усі необхідні умови діяльності об'єднання (склад сторін, мета і предмет діяльності, спільне майно, централізовані функції і повноваження). Юридичною основою створення договірного об'єднання є волевиявлення сторін договору.

Основним у правовому становищі договірних об'єднань, що відрізняє їх від статутних, вважається принцип добровільного членства. По-перше, підприємства добровільно входять до цих об'єднань як їх засновники або члени. По-друге, підприємства-члени на свій розсуд (згідно з власними рішеннями) можуть вийти зі складу діючого договірного об'єднання. У разі виходу зберігають силу взаємні зобов'язання та укладені договори підприємств з об'єднанням і між собою. Це загальне правило.

Право самостійного виходу з об'єднання не поширюється на чотири категорії суб'єктів права, що входять до складу об'єднання. Самостійні підприємства, що ввійшли до складу об'єднання до 1 квітня 1991 р. (дата набрання чинності Закону України "Про підприємства в Україні"), можуть вийти з нього за згодою власника майна (уповноваженого органу) і з участю трудового колективу. Аналогічний порядок виходу встановлено для структурних підрозділів (одиниць) об'єднань. При виході цим суб'єктам надаються права підприємств. За згодою об'єднання має право вийти з його складу підприємство, створене об'єднанням (ст. 27 Закону України "Про власність"). Право підприємств на вихід з об'єднань окремих видів обмежується також декретами Кабінету Міністрів України, згідно з якими створено відповідні об'єднання. Це стосується підприємств, які функціонують у спільному для групи підприємств технологічному процесі. До таких об'єднань належать галузеві об'єднання: залізниці, пароплавства та інші об'єднання транспорту, зв'язку, вугільної та інших галузей промисловості, енергетики тощо.

Статутні об'єднання. Основним видом статутних об'єднань визначено концерн. Це об'єднання промислових, будівельних, транспортних, торговельних підприємств, наукових організацій, банків та ін., яке створене на основі повної фінансової залежності членів об'єднання від одного або групи підприємців.

Фінансовою залежністю обумовлено те, що в концерні застосовується найбільш високий ступінь централізації управлінських функцій і повноважень підприємств концерну.

До статутних об'єднань відносять також державні корпорації (хоч за законом це договірні об'єднання).

Особливості правового становища статутних об'єднань полягають у тому, що:

- засновниками їх є власники і уповноважені органи, а не самі підприємства. Зокрема, це стосується державних концернів і корпорацій. Так, українські корпорації та концерни державної власності створюються, реорганізуються та ліквідуються рішеннями Кабінету Міністрів України (декретами, постановами). Склад членів і статути цих об'єднань затверджують відповідні галузеві міністерства і держкомітети (безпосередньо або за погодженням з Антимонопольним комітетом, Мінекономіки, Мінфіном України). Статутні об'єднання галузевого масштабу створюють безпосередньо галузеві міністерства і держкомітети (Мінтранс, Мінпаливенерго, Держкомзв'язок). Територіальні статутні об'єднання комунальної власності створюються, реорганізуються і ліквідуються відповідними радами чи держадміністраціями;

- статутні об'єднання діють на підставі затверджених засновниками статутів, тобто не мають установчих договорів. Отже, предмет і цілі їхньої діяльності визначають власники (уповноважені органи), а не самі члени об'єднань;

- особливістю правового становища державних статутних об'єднань є обмежене право виходу з них підприємств. Державні підприємства мають право вийти з державних об'єднань за згодою органів, визначених в актах про їх створення.

Третім видом статутних об'єднань визначено консорціум.

Консорціум - це тимчасове статутне об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення статутної мети. Консорціуми, за загальним правилом, створюються для реалізації певних інвестиційно-будівельних проектів (програм).

Після досягнення статутної мети консорціум або ліквідується, або перетворюється рішенням його засновників і реєструється як постійне господарське об'єднання.           

Господарському об'єднанню, як правило, притаманні такі функції (визначаються нпа, за якими вони створюються):- виконання завдань, визначених договором, статутом, актом про створення об'єднання (промислова діяльність, будівництво, транспортна діяльність та ін.); - вирішення спільних для групи підприємств питань, зокрема питань соціально-економічного розвитку; - проведення спільної для галузі науково-технічної політики (поліпшення якості продукції, підвищення технічного рівня виробництва, ефективне використання потужностей, зовнішньоекономічна діяльність тощо); - виконання за необхідності планових функцій, якщо це передбачено статутом або установчим договором; - координаційні; - захист прав та інтересів підприємств об'єднання тощо. Існує також практика делегування Кабінетом Міністрів України окремим господарським об'єднанням функцій і повноважень центральних органів виконавчої влади. Зокрема, це здійснено Декретом Кабінету Міністрів України "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності, в будівництві та промисловості будівельних матеріалів" від 19 лютого 1993 р. Цим декретом державним корпораціям, створеним у будівництві та промисловості будівельних матеріалів, надано статус центральних органів виконавчої влади, тобто вони є вищестоящими органами щодо підприємств, які входять до об'єднання. Делегування функцій і відповідних повноважень означає, що господарські об'єднання діють у відносинах з підприємствами, які до них входять, як вищестоящий орган. Це означає, що вони виконують такі функції і реалізують такі повноваження: - приймають рішення про створення, реорганізацію і ліквідацію підприємств та організацій; - затверджують статути цих суб'єктів або положення про них; - контролюють додержання підприємствами статутів (положень); - вживають заходів до керівників підприємств у разі порушення статутів (положень); - здійснюють контроль за ефективним використанням і збереженням майна, закріпленого за підприємствами; - укладають і розривають контракти з керівниками підприємств; - дають згоду Фонду державного майна України на створення спільних підприємств, у статутні фонди яких передається майно, що є державною власністю, тощо. Корпораціям як центральним органам державного управління заборонено безпосередньо втручатися в господарську діяльність підприємств, вищестоящими органами щодо яких вони є.Щодо Власників майна як суб’єктів організаційно-господарських повноважень визначається, щозасновники унітарних підприємств та господарських товариств однієї особи здійснюють свої організаційно-господарські повноваження, передбачені ст. 135 ГК України та іншими актами законодавства України. Власник майна має право одноосібно або спільно з іншими власниками на основі належного йому (їм) майна засновувати господарські організації або здійснювати господарську діяльність в інших організаційно-правових формах господарювання, не заборонених законом, на свій розсуд визначаючи мету і предмет господарської діяльності, структуру утвореного ним суб'єкта господарювання, склад і компетенцію його органів управління, порядок використання
майна, інші питання управління діяльністю суб'єкта господарювання, а також приймати рішення про припинення господарської діяльності заснованих ним суб'єктів господарювання відповідно до законодавства. Власник має право особисто або через уповноважені ним органи з метою здійснення підприємницької діяльності засновувати господарські організації, закріплюючи за ними належне йому майно на праві власності, праві господарського відання, а для здійснення некомерційної господарської діяльності - на праві оперативного управління, визначати мету та предмет діяльності таких організацій, склад і компетенцію їх органів управління, порядок прийняття ними рішень, склад і порядок використання майна, визначати інші умови господарювання у затверджених власником (уповноваженим ним органом) установчих документах господарської організації, а також здійснювати безпосередньо або через
уповноважені ним органи у межах, встановлених законом, інші управлінські повноваження щодо заснованої організації та припиняти її діяльність відповідно до цього Кодексу та інших законів. Власник має право здійснювати організаційно-установчі повноваження також на основі належних йому корпоративних прав відповідно до цього Кодексу та інших законів. Державні та комунальні підприємства можуть бути об'єднані за рішенням власника (уповноваженого ним органу) у державні (комунальні) господарські об'єднання, передбачені цим Кодексом. Що ж до господарських організацій корпоративного типу, то організаційно-господарські повноваження власника корпоративних прав виникають у разі встановлення між ним і господарською організацією, щодо якої виникли корпоративні права, відносин вирішальної залежності (у розумінні ч. 3 ст. 126 ГК України: Вирішальна залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі якщо між підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування за рахунок переважної    участі контролюючого підприємства в статутному фонді та/або загальних зборах чи інших органах управління іншого (дочірнього) підприємства, зокрема володіння контрольним пакетом акцій. Відносини вирішальної залежності можуть встановлюватися за умови
отримання згоди відповідних органів Антимонопольного комітету України.). Хоча всі учасники зазначених господарських організацій володіють корпоративними правами (майновими та організаційними), проте лише контролюючі власники корпоративних прав цих господарських організацій, є суб’єктами організаційно-господарських повноважень стосовно останніх.

36Поняття та види об’єднань підприємств за законодавством України.

Дане питання регулює Господарський кодекс: Глава 12

Об'єднанням підприємств є госпо­дарська організація, що є юридичною особою, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соці­альних завдань.

Види об’эднань:

1) Залежно від порядку заснування:

- господарські об'єднання;

- державні господарські об'єднання;

- комунальні господарські об'єднання.

Господарське об'єднання — це об'єднання підприємств, утво­рене за ініціативою підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об'єднали свою господарську діяльність. Господарські об'єднання діють на основі установчого догово­ру та/або статуту, який затверджується їх засновниками. Гос­подарські об'єднання — це договірні об'єднання.

Державне (комунальне) господарське об'єднання — це об'єд­нання підприємств, утворене державними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України або, у визначених законом випадках, рішенням міністерств (інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об'єднання), або рішенням компетентних органів місцевого самоврядування.

Державне (комунальне) господарське об'єднання діє на ос­нові рішення про його утворення та статуту, який затверджується органом, що прийняв рішення про утворення об'єднання. Дер­жавні (комунальні) об'єднання — це статутні об'єднання.

Господарські обєднання можуть утворюватися як асоціації, корпорації, консорціуми, концерни (організаційно-правові форми обєднань підприємств):

Асоціація — це договірне об'єднання, створене з метою по­стійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох вироб­ничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і ко­операції виробництва, організації спільних виробництв на ос­нові об'єднання учасниками фінансових та матеріальних ре­сурсів для задоволення переважно господарських потреб учас­ників асоціації. У статуті асоціації повинно бути зазначено, що вона є господарською асоціацією. Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств—учасників асоціації. За рішенням учасників асоціація може бути уповно­важена представляти їх інтереси у відносинах з органами вла­ди, іншими підприємствами та організаціями.

Корпорація — це договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кож­ного з учасників органам управління корпорації.

Консорціум — це тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-тех­нічних, будівельних проектів тощо). Консорціум використо­вує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а та­кож кошти, що надходять з інших джерел, в порядку, визна­ченому його статутом. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність.

Концерн — це статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від од­ного або групи учасників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учас­ники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.

Державні і комунальні господарські обєднання утворюються переважно у формі корпорації або концерну, незалежно від найменування обєднання (комбінат, трест).

2) за ознакою засад створення: (а) добровільні і (б) такі, що створюються в розпорядчому порядку. Добровільні господарські об'єднання створюються шля­хом вільного волевиявлення їх засновників, що фіксується в засновницькому дого­ворі та/або підписаному усіма засновниками статуті об'єднання. До господарських об'єднань, створених у розпорядчому (примусовому) порядку, належать об'єднання підприємств одного власника (в тому числі державні та комунальні господарські об'єднання), який приймає рішення про створення об'єднання та затверджує його статут, а також холдинги, створенні шляхом поглинання, заснування однією хол­динговою (материнською) компанією низки дочірніх господарських товариств/ Корпоративних підприємств і в інших випадках, передбачених законом;

3) за ознакою обов'язкового установчого документа - договірні (асоціації, кор­порації, промислово-фінансові групи) та статутні (концерни та консорціуми);

4) за галузевою ознакою - галузеві, тобто господарські об'єднання підпри­ємств певної галузі (транспорту, зв'язку, вугільної промисловості тощо), міжгалу­зеві (до складу яких входять господарські організації різних галузей економіки);

5) за територіальною ознакою - республіканські, обласні, міські тощо;

6) за ознакою терміну діяльності - створені на визначений термін/стро­кові (консорціуми, промислово-фінансові групи) та без визначення строку ді­яльності (асоціації, корпорації, концерни);

7) за ознакою наявності чи відсутності в об'єднання статусу юридичної особи - господарські об'єднання, які мають статус юридичної особи (загальне правило, передбачене ч. 4 ст. 118 ГК України), і господарські об'єднання, які не мають тако­го статусу (до них належать промислово-фінансові групи та холдингові групи);

8) залежно від сфери діяльності підприємств/господарських організацій, що входять до складу ГО, або їх організаційно-правової форми (банківські об'єднання, кооперативні об'єднання, об'єднання страховиків, об'єднання аудиторських орга­нізацій, об'єднання торговців цінними паперами та ін.).

37. Права та обов’язки засновників об’єднань підприємств.

Кодексом передбачений обов'язок засновників об'єднання підприємств у всіх випадках погоджувати рішення про утворення об'єднання підприємств (установчий договір)та статут об'єднання з Антимонопольним комітетом України в порядку, встановленому законодавством. Порядок розгляду заяв на одержання згоди визначається нормативними актами Антимонопольного комітету України. У разі відмови Антимонопольного комітету України у наданні згоди на утворення об'єднання засновники останнього вправі звернутися до господарського суду із заявою про визнання недійсним відповідного рішення (розпорядження) Антимонопольного комітету України.

Підприємство - учасник господарського об'єднання має право:

- добровільно вийти з об'єднання на умовах і в порядку, визначених установчим договором про його утворення чи ста­тутом господарського об'єднання;

- бути членом інших об'єднань підприємств, якщо закономзасновницьким договором чи статутом господарського об'єднан­ ня не встановлено інше;

- одержувати від господарського об'єднання в установленому порядку інформацію, пов'язану з інтересам підприємства;

- одержувати частину прибутку від діяльності господарськогооб'єднання відповідно до його статуту. Підприємство може мати також інші права, передбачені засновницьким договором чи ста­ тутом господарського об'єднання відповідно до законодавства.

Дещо вужчі права мають підприємства, які входять до складу державного або комунального господарського об'єднання. Такі підприємства не мають права без згоди об'єднання виходити з його складу, а також об'єднувати на добровільних засадах свою діяльність з іншими суб'єктами господарювання та приймати рішення про припинення своєї діяльності

38Порядок створення та функціонування холдингових компаній.

    Холдингові компанії можуть утворюватися:

а) органами, уповноваженими управляти державним майном, державними органами приватизації самостійно або разом з іншими засновниками шляхом об'єднання у статутному капіталі холдингових корпоративних пакетів акцій (часток, паїв);

б) іншими суб'єктами на договірних засадах.

Холдингова компанія набуває статусу юридичної особи з дня її державної реєстрації в Державному реєстрі холдингових компаній України, який є невід'ємною частиною Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

   Державна реєстрація холдингових компаній проводиться державним реєстратором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців"

   Протягом місяця з дня державної реєстрації холдингової компанії така компанія має оприлюднити інформацію про напрями своєї діяльності в офіційному друкованому виданні Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

формування єдиної фінансової, інвестиційної, виробничо-господарської та науково-технічної політики щодо корпоративних підприємств;

визначення напрямів та порядку використання прибутку корпоративних підприємств;

затвердження планів виробничого та соціального розвитку корпоративних підприємств.

У разі якщо до порядку денного загальних зборів акціонерів холдингової компанії включено питання про відчуження будь-яких пакетів акцій (часток, паїв) корпоративних підприємств та/або ліквідацію холдингової компанії, такі загальні збори визнаються правомочними за умови реєстрації для участі у них акціонерів (їх представників), що мають відповідно до статуту холдингової компанії більш як 80 відсотків голосів.

Прийняття рішення про відчуження будь-яких пакетів акцій (часток, паїв) корпоративних підприємств або ліквідацію холдингової компанії належить до виключної компетенції загальних зборів холдингової компанії. Зазначені рішення приймаються більшістю у 3/4 голосів акціонерів (їх представників), які зареєструвалися для участі в загальних зборах, з урахуванням обмежень, встановлених цим Законом.

Державна холдингова компанія - холдингова компанія, утворена у формі акціонерного товариства, не менш як 100 відсотків акцій якого належить державі.

 Державні холдингові компанії утворюються органами, уповноваженими управляти державним майном, та/або державними органами приватизації.

 Єдиним акціонером державної холдингової компанії від моменту її утворення до завершення процедури приватизації або припинення є держава.

Засновниками державних холдингових компаній у процесі корпоратизації державних підприємств є органи, уповноважені управляти державним майном. Засновниками державних холдингових компаній у процесі приватизації державних підприємств є органи, уповноважені управляти державним майном, та/або державні органи приватизації відповідно до законодавства.

Статутний капітал державної холдингової компанії формується за рахунок належних державі акцій (часток, паїв) відповідних господарських товариств

Ініціатором утворення державної холдингової компанії в процесі корпоратизації може бути:

державне підприємство;

орган, уповноважений управляти державним майном.

Ініціатором утворення державної холдингової компанії в процесі приватизації може бути:

державний орган приватизації;

підприємство, щодо якого прийнято рішення про приватизацію;

господарські товариства, утворені в процесі корпоратизації.

Ініціатор утворення державної холдингової компанії подає органу, уповноваженому управляти державним майном:

обґрунтування доцільності утворення державної холдингової компанії;

перелік підприємств та їх структурних підрозділів, на базі яких пропонується утворити державну холдингову компанію та її корпоративні підприємства;

проект статуту державної холдингової компанії.

У разі якщо ініціатором утворення державної холдингової компанії є орган, уповноважений управляти державним майном, перелік підприємств та їх структурних підрозділів, на базі яких пропонується утворити державну холдингову компанію та її корпоративні підприємства, і проект статуту державної холдингової компанії готує цей орган.

 Рішення про утворення державної холдингової компанії в процесі корпоратизації та приватизації приймає орган, уповноважений управляти державним майном, та/або державний орган приватизації за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

39Правовий статус промислово-фінансових груп в Україні.

Особливістю ПФГ є наявність у ній головного підприєм­ства, тобто підприємства, створеного відповідно до законодав­ства України, яке виготовляє кінцеву продукцію ПФГ, здійснює її збут, сплачує податки в Україні і офіційно представляє інте­реси ПФГ в Україні та за її межами.

Крім головного підприємства, до складу ПФГ входять її учасники. Учасником ПФГ може бути підприємство, банк або інша наукова і проектна установа, організація, створена згідно із законодавством України, чи іноземна юридична особа, що входить до складу ПФГ, виробляє проміжну продукцію ПФГ або надає банківські та інші послуги учасникам і головному підприємству ПФГ і має на меті отримання прибутку.

Учасники ПФГ, серед яких обов'язковою є наявність банківсь­кої установи, зберігають статус юридичної особи, тоді як ПФГ статусу юридичної особи не має. Право діяти від імені ПФГ має виключно головне підприємство ПФГ.

Головне підприємство та учасники ПФГ укладають Генеральну угоду про сумісну діяльність щодо виробництва кінцевої продукції ПФГ, яка підлягає затвердженню постановою Кабінету Міністрів України.

Головне підприємство ПФГ не несе відповідальності за зобов'язаннями учасників ПФГ, учасники ПФГ не несуть відповідальності за зобов'язаннями головного підприємства ПФГ, якщо інше не обумовлено двосторонніми договорами, гарантіями, Генеральною угодою.

Підприємство, установа, організація можуть бути головним підприємством чи учасником тільки однієї ПФГ.

У складі ПФГ може бути тільки один банк.

. Головним підприємством ПФГ не можуть бути торговельне підприємство, транспортне підприємство, підприємство в сфері громадського харчування, побутового обслуговування, матеріально-технічного постачання, банк, фінансово-кредитна установа.

Рішення про створення (реєстрацію) об'єднання та надання йому статусу ПФГ приймається Кабінетом Міністрів України з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, затверджених законами або постановами Верховної Ради України, та оформляється постановою.

 Питання про створення ПФГ порушує перед Кабінетом Міністрів України уповноважена особа (особи) ініціаторів створення ПФГ, яка подає на ім'я Прем'єр-міністра України такі документи:

доручення ініціаторів створення ПФГ на право уповноваженої особи представляти в Кабінеті Міністрів України проект створення ПФГ;

Генеральну угоду про сумісну діяльність щодо виробництва кінцевої продукції ПФГ, підписану всіма ініціаторами створення ПФГ;

техніко-економічний проект обгрунтування створення ПФГ;

висновки відповідного галузевого міністерства чи відомства України, Фонду державного майна України, Антимонопольного комітету України щодо доцільності створення ПФГ, стосовно техніко-економічного обгрунтування та Генеральної угоди;

документ про перерахування до Державного бюджету України державного мита за прийняття проекту створення ПФГ до розгляду Кабінетом Міністрів України однієї тисячі розмірів установленого чинним законодавством неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на місяць.

. Кабінет Міністрів України приймає до розгляду проекти створення ПФГ за умови, що розрахунковий обсяг реалізації кінцевої продукції ПФГ буде еквівалентним сумі сто мільйонів доларів США за рік починаючи з другого року після створення ПФГ. Цей строк може бути продовжено окремою постановою Кабінету Міністрів України в разі створення ПФГ для виробництва новоосвоюваних видів кінцевої продукції та з довгостроковим циклом виробництва.

. Кабінет Міністрів України зобов'язаний розглянути проект створення ПФГ і прийняти рішення про створення (реєстрацію) ПФГ, яке оформляється постановою Кабінету Міністрів України, або про відмову в створенні (реєстрації) ПФГ, яке оформляється протокольним рішенням Кабінету Міністрів України, у тримісячний термін - у разі розгляду проекту з участю українських головного підприємства та учасників ПФГ;

у шестимісячний термін - у разі розгляду проекту транснаціональної ПФГ.

У разі неприйняття Кабінетом Міністрів України у встановлені терміни рішення стосовно проекту про створення (реєстрацію) ПФГ відповідні посадові особи Кабінету Міністрів України несуть дисциплінарну відповідальність. Одночасно уповноважена особа ініціаторів створення ПФГ має право зняти проект створення ПФГ з розгляду. Сплачене державне мито підлягає поверненню у безспірному порядку згідно з виконавчим написом, вчиненим нотаріусом.

Постановою Кабінету Міністрів України про створення (реєстрацію) ПФГ повинні бути затверджені:

Генеральна угода про сумісну діяльність щодо виробництва кінцевої продукції ПФГ;

назва ПФГ;

перелік, затверджений у встановленому законодавством порядку, державних програм, з метою реалізації яких створюється ПФГ;

головне підприємство ПФГ;

президент ПФГ;

вичерпний перелік учасників ПФГ;

вичерпний перелік найменувань кінцевої продукції ПФГ;

термін, на який створюється ПФГ і який не може перевищувати терміну реалізації відповідної державної програми;

інші умови відповідно до повноважень Кабінету Міністрів України в межах чинного законодавства.

 Рішення про створення (реєстрацію) транснаціональної ПФГ приймається Кабінетом Міністрів України лише за умови попереднього укладення міждержавного договору, що підлягає ратифікації Верховною Радою України. Міждержавним договором про створення ПФГ повинні бути затверджені:

Генеральна угода про сумісну діяльність щодо виробництва кінцевої продукції ПФГ;

назва ПФГ;

головне підприємство ПФГ;

вичерпний перелік учасників ПФГ;

вичерпний перелік кінцевої продукції ПФГ;

термін, на який створюється ПФГ;

умови оподаткування головного підприємства та учасників ПФГ відповідно до законів України, гарантії від зміни податкового законодавства;

умови перетинання митного кордону для проміжної продукції ПФГ і гарантії від їх зміни.

 Найменування ПФГ повинно містити словосполучення "промислово-фінансова група (ПФГ)".

Вживання словосполучення "промислово-фінансова група (ПФГ)" у назвах суб'єктів підприємницької діяльності, що реєструються не за нормами цього Закону, не дозволяється.

Порядок створення (реєстрації), реорганізації, ліквідації ПФГ встановлюється Кабінетом Міністрів України.

40Порядок і основні етапи створення суб’єктів підприємницької діяльності.

Утворення суб'єкта господарювання в юридичному розумінні — це затвердження та одержання передбачених законом доку­ментів: рішення власника (власників) або уповноваженого орга­ну про створення суб'єкта господарювання, статуту (якщо цього вимагає організаційна форма), свідоцтва про державну реєст­рацію. За необхідності виділення для новостворюваного суб'єкта господарювання земельної ділянки сюди входять також доку­менти на землекористування (землеволодіння), визначені зе­мельним законодавством України. Дозвіл на користування утво­рюваним суб'єктом господарювання земельною ділянкою, а також іншими природними ресурсами видається за рішенням місцевої ради за місцезнаходженням суб'єкта господарювання в порядку, встановленому Земельним кодексом України

Виходячи з того, що в економіці України створюються і функціонують суб'єкти господарювання різних організацій­но-правових форм, господарське законодавство визначає за­гальний і спеціальний порядок їх створення. Так, згідно з ч. 1 ст. 56 ГК суб'єкт господарювання може бути утворений:

а) за рішенням власника (власників) майна або уповнова­женого ним (ними) органу (загальний порядок). Уповноважені органи, які можуть бути засновниками підприємств, визначає власник. Наприклад, щодо державних унітарних підприємств — це підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади:міністерства, державні комітети, інші центральні органи державної виконавчої влади. Вони приймають рішення про створення державних підприємств, затверджують статути і кон­тролюють їх дотримання, укладають та розривають контракти з керівниками підприємств, контролюють ефективність вико­ристання закріпленого за підприємствами майна, його збереження

б) у випадках, спеціально передбачених законодавством, — за рішенням інших органів, організацій і громадян (спеціаль­ний порядок). Способи утворення суб'єкта господарювання:

- шляхом заснування нового суб'єкта господарювання;

- шляхом реорганізації (злиття, приєднання, виділення, виділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта господарювання –

- шляхом примусового поділу (виділення) діючого суб'єкта господарювання за розпорядженням антимонопольних органів відповідно до антимонопольно-конкурентного законодавства. Так, примусовий поділ суб'єкта господарювання здійснюється згідно з рішенням Антимонопольного комітету України, його
територіальних управлінь. Рішення про поділ підприємства- монополіста є обов'язковим для власника (власників) або упов­ новаженого органу. Рішенням про примусовий поділ визна­ чається строк утворення нових підприємств, який не може бути менше шести місяців.

Субєкт господарювання може створюватися та діяти на підставі модельного статуту, затвердженого КМУ, що після його прийняття учасниками стає установчим документом .

Виділяють такі етапи процесу створення юридичної особи:

Прийняття рішення про створення та розробка установчих документів.

Організація та формування майнової бази.

Організація та проведення установчих зборів.

Державна реєстрація створеного суб'єкта.

На першому етапі створення СГ необхідно визначити коло майбутніх засновників та укласти установчій договір, визначити організаційно-правову форму створюваної юридичної особи, її мету, предмет та напрямки дії, розробити статут, якщо він необхідний для даного виду та організаційно-правової форми СГ.

На другому етапі закладається майнова база, що є необхідною передумовою виникнення його правосуб'єктності.

Статутний фонд - зареєстрований у встановленому порядку та закріплений в установчих документах грошовий еквівалент майна, яке повинно бути передане підприємству у власність у вигляді вкладів для забезпечення його господарської діяльності і як оплата його учасникам (засновникам) набутих ними майнових прав.

Третій етап - організація та проведення зборів засновників. Включає наступні дії:

розробка порядку денного зборів, повідомлення про час і місце їх проведення рішення про порядок проведення реєстру, підготовка проектів рішень про затвердження статуту,оцінка негрошових внесків, вибори виконавчих та контролюючих органів, проведення зборів та вирішення питань, включених в порядок денний.

Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

41Нормативно-правові акти, що регламентують порядок державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності.

Порядок реєстрації суб’єктів підпр. діяльності регулюються Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців»(2003). Відповідно до нього, відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, регулюються Конституцією України , цим Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону. Відповідні норми щодо порядку здійснення державної реєстрації містяться і в ст. 58 ГК України, яка відсилає до вищезгаданого закону. Даний закор регулює порядок реєстрації суб’єктів підпр. діяльності, порядок їх припинення, документи які подаються реєстраторим, підстави відмови у реєстрації і т.д. Закон, зокрема, усуває існуючі суперечності між положеннями закону про реєстрацію та іншими законами, які регулюють, зокрема, порядок проведення державної реєстрації та припинення діяльності окремих видів юридичних осіб.Реєстрація товариств, відповідно до закону, буде проводитися в порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Крім того, закон встановлює, що рішення про зміну розмірів статутного капіталу суспільства вступає в силу з дня внесення таких змін до єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб підприємств.

Закон також встановлює, що державна реєстрація інформаційних агентств в Україні як суб'єктів господарювання, проводиться в порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.До заяви про державну реєстрацію інформагентства додається виписка з єдиного держреєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про таке юридичну особу.

Законом також встановлюється, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу держрегулювання ринків фінансових послуг протягом 30 календарних днів з дати держреєстрації для включення його до державного реєстру фінансових установ.

Реєстрація об'єднань (асоціацій), згідно з прийнятим законом, проводиться в порядку, встановленому законом для держреєстрації юридичних осіб. Об'єднання (асоціації) вважаються створеними з дня їх державної реєстрації.

На даний час ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» є єдиним уніфікованим актом, що регулює порядок реєстрації суб’єктів підпр. діяльності.

Є ще ЗУ «Про господарські товариства», який визначає перелік госп. товариств. і вказує які документи кожне з них має подавати для державної реєстрації.

ЦК містить загальні положення про реєстрацію господарських товариств.

ЗУ «Про акціонерні товариства» регулює діяльність акціонерних товариств, містить загальні положення про їх реєстрацію та також відсилає до ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців».

42Порядок державної реєстрації фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності.