Види підприємницької діяльності

Цивільний кодекс

Стаття 50. Право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності

1. Право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності встановлюються Конституцією України та законом.

2. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб—підприємців є відкритою.

3. Якщо особа розпочала підприємницьку діяльність без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати ці договори на тій підставі, що вона не є підприємцем.

1. Згідно із ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, що не заборонена законом. Підприємницькою вважається самостійна,ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, зазначається у ст. 42 Господарського кодексу України (далі — ГК). Умовами здійснення підприємницької діяльності згідно із ст. 50 ЦК України є повна цивільна дієздатність фізичної особи та державна реєстрація. Статтею 128 ГК визначено у загальній формі деякі особливості статусу громадянина як суб'єкта господарювання.

2. Цивільну дієздатність у повному обсязі мають фізичні особи, які досягли 18 років. Фізична особа може набути повної цивільної дієздатності і до досягнення вказаного віку, зокрема, у разі реєстрації шлюбу. Повна цивільна дієздатність виникає у такому випадку автоматично з моменту його реєстрації. Законодавець передбачає можливість надання повної цивільної дієздатності фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором, та неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини. У цьому випадку необхідне рішення органу опіки і піклування або суду (статті 34 і 35 ЦК). Крім того, фізична особа, яка досягла 16 років, може бути зареєстрована як підприємець за письмовою згодою на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу

 опіки та піклування і набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації як підприємця. Саме з моменту набуття повної цивільної дієздатності вказані особи отримують право на заняття підприємницькою діяльністю.

3. Державна реєстрація фізичної особи—підприємця засвідчує факт набуття нею статусу підприємця. Порядок проведення державної реєстрації передбачений ст. 58 ГК та Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб—підприємців».

 4. Право на заняття підприємницькою діяльністю на території України мають громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. Це право може бути обмежене лише у випадках, передбачених Конституцією та законами України. Закон визначає коло громадян, які не вправі бути підприємцями, та встановлює види діяльності, здійснення якої обмежується.

 Перелік видів підприємницької діяльності, якими не можуть займатися фізичні особи—підприємці, міститься у ст. 4 Закону України «Про підприємництво». Крім того, вони не вправі здійснювати страхову діяльність (ст. 2 Закону України «Про страхування»), банківську діяльність (ст. 6 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), професійну діяльність на фондовому ринку (ст. 16 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»), діяльність у сфері організації телебачення і радіомовлення (ст. 1 Закону України «Про телебачення і радіомовлення»), космічну діяльність (ст. 1 Закону України «Про космічну діяльність») тощо.

 Окремими видами діяльності, передбаченими ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів ліцензійної діяльності», фізична особа—підприємець може займатися лише на підставі ліцензії. Індивідуальні підприємці мають право здійснювати торгівельну діяльність, діяльність з обміну готівкових валютних цінностей, а також діяльність з надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг лише з попереднім отриманням торгового патенту у порядку, передбаченому ПКУ

5. Спори за участю фізичної особи-підприємця згідно із ст. 1 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК) підвідомчі господарським судам.

 Відповідно, якщо державна реєстрація фізичної особи як підприємця відсутня, спори за участю таких осіб, у тому числі пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, підвідомчі судам загальної юрисдикції.

6. Фізична особа-підприємець має право вибору форми розрахунків при здійсненні підприємницької діяльності і може здійснювати розрахунки як в готівковій, так і в безготівковій формі, за винятком випадків, коли закон в імперативній формі вимагає відкриття розрахунків у банках з метою здійснення окремих видів підприємницької діяльності.

Господарський кодекс

Стаття 128. Громадянин у сфері господарювання

1. Громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

2. Громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення.

3. Громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність:

безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється;

із залученням або без залучення найманої праці;

самостійно або спільно з іншими особами.

4. Громадянин здійснює управління заснованим ним приватним підприємством безпосередньо або через керівника, який наймається за контрактом. У разі здійснення підприємницької діяльності спільно з іншими громадянами або юридичними особами громадянин має права та обов'язки відповідно засновника та/або учасника господарського товариства, члена кооперативу тощо, або права і обов'язки, визначені укладеним за його участі договором про спільну діяльність без створення юридичної особи.

5. Громадянин-підприємець здійснює свою діяльність на засадах свободи підприємництва та відповідно до принципів, передбачених у статті 44 цього Кодексу.

6. Громадянин-підприємець зобов'язаний:

у передбачених законом випадках і порядку одержати ліцензію на здійснення певних видів господарської діяльності;

повідомляти органи державної реєстрації про зміну його адреси, зазначеної в реєстраційних документах, предмета діяльності, інших суттєвих умов своєї підприємницької діяльності, що підлягають відображенню у реєстраційних документах;

додержуватися прав і законних інтересів споживачів, забезпечувати належну якість товарів (робіт, послуг), що ним виготовляються, додержуватися правил обов'язкової сертифікації продукції, встановлених законодавством;

не допускати недобросовісної конкуренції, інших порушень антимонопольно-конкурентного законодавства;

вести облік результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства;

своєчасно надавати податковим органам декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію), інші необхідні відомості для нарахування податків та інших обов'язкових платежів; сплачувати податки та інші обов'язкові платежі в порядку і в розмірах, встановлених законом. 7. Громадянин-підприємець зобов'язаний додержуватися вимог, передбачених статтями 46 і 49 цього Кодексу, а також іншими законодавчими актами, і несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність за завдані ним шкоду і збитки.

Громадянин-підприємець може бути визнаний судом банкрутом відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів.

20Законодавчі обмеження права фізичної особи на підприємництво.

Не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян: військовослужбовців, службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, арбітражного суду, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Законом України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 р. та Закону України Про засади запобігання і протидії корупції.

Стаття 7. Обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності

1. Особам, зазначеним у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, забороняється:

1) займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту), якщо інше не передбачено Конституцією ( 254к/96-ВР ) або законами України

2) входити до складу органу управління чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особи здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі чи територіальній громаді, та представляють інтереси держави чи територіальної громади в раді товариства (спостережній раді), ревізійній комісії господарського товариства), якщо інше не передбачено Конституцією ( 254к/96-ВР ) або законами України.

2. У разі якщо Конституцією ( 254к/96-ВР ) і законами України для окремих посад встановлено спеціальні обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, то їх додержання забезпечується за спеціальними процедурами.

3. Обмеження, передбачені частиною першою цієї статті, не поширюються на депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад (крім тих, які здійснюють свої повноваження у відповідній раді на постійній основі), членів Вищої ради юстиції (крім тих, які працюють у Вищій раді юстиції на постійній основі), народних засідателів і присяжних.

Заборона безпосередньо займатися підприємницькою діяльністю керівникам, заступникам керівників державних підприємств, установ і організацій, їх структурних підрозділів, а також посадовим особам державних органів, органів місцевого і регіонального самоврядування встановлена Декретом Кабінету Міністрів України "Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств" від 31 грудня 1992 р. Це, однак, не виключає їхнього права отримувати дивіденди по акціях, а також доходи від інших корпоративних прав (доходи відповідно до своєї частки майна в статутному фонді господарського товариства тощо).

Цивільна правоздатність - це здатність мати цивільні права та обов'язки. Правоздатність громадянина виникає у момент його народження і припиняється зі смертю.

Цивільна дієздатність - це здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки. Дієздатність у повному обсязі виникає з настанням повноліття, тобто після досягнення 18-річ-ного віку;

Посадовими особами, на яких поширюється дія зазначеного Декрету, вважаються працівники, діяльність яких пов'язана зі здійсненням державно-владних повноважень, виконанням організаційних, розпорядчих, адміністративних і господарських функцій, прийняттям управлінських рішень. Збереження за цими особами лише права на отримання дивідендів (доходів) означає, що право на управління належним їм майном (це друга складова корпоративного права) зазначені в Декреті посадові особи на період зайняття вказаних посад можуть передавати довіреним особам відповідно до чинного законодавства.

Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду. Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не лише не можуть бути зареєстровані як підприємці, а й не можуть виступати співзасновниками підприємницької організації, а також обіймати в підприємницьких товариствах їх спілках (об'єднаннях) керівні посади та посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю.

22Поняття та види підприємств за законодавством України.

. Згідно зу «про підприємництво», ГКУ, Підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню

робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється

фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти

підприємницької діяльності     у порядку, встановленому

законодавством. Створення (заснування) суб'єкта підприємницької діяльності -

юридичної особи, а також володіння корпоративними правами не є

підприємницькою діяльністю, крім випадків, передбачених

законодавством. Підприємництво здійснюється на основі таких принципів:

вільний вибір видів діяльності;

залучення на добровільних засадах до здійснення

підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і

громадян;

самостійне формування програми діяльності та вибір

постачальників і споживачів вироблюваної продукції, встановлення

цін відповідно до законодавства;

вільний найм працівників;

залучення і використання матеріально-технічних, фінансових,

трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не

заборонено або не обмежено законодавством;

вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення

платежів, установлених законодавством;

самостійне здійснення підприємцем - юридичною особою

зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким

підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких

організаційних формах, визначених законами України, на вибір

підприємця. Порядок створення, діяльності, реорганізації та ліквідації

окремих організаційних форм підприємництва визначається

відповідними законодавчими актами України.

У разі коли цей порядок спеціальним законодавством не

встановлено, підприємець керується цим Законом і своїм статутом.

Види підприємницької діяльності

Розрізняють три види підприємницької діяльності: виробничу, комерційну і фінансову.

Об’єктом діяльності в галузі виробництва є процес господарювання з виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг при кругообігу ресурсів: виробничі ресурси – виробництво – готова продукція (роботи, послуги) – товар – продаж – валовий дохід – фінансовий результат.

Виробниче підприємництво передбачає: визначення виду виробничої діяльності та номенклатури асортименту продукції (товарів, робіт, послуг), яку буде виробляти підприємець. Підприємство може існувати доти, доки має споживачів об’єктів своєї господарської діяльності; виявлення потреби у товарах, необхідних потенційному споживачеві (маркетингова діяльність); оформлення контракту між підприємцем і покупцем товару; здійснення самого виробництва товарів і послуг. Все необхідне для виробництва (засоби праці, сировина і матеріали, інформація) підприємець придбає самостійно. З огляду на це підприємець повинен вміти визначати основні виробничі операції, машини та устаткування, сировину, матеріали та комплектуючі вироби, виробничі та невиробничі приміщення, необхідні для здійснення господарської діяльності; залучення до своєї діяльності сторонніх організацій та осіб, якщо окремі роботи підприємець не здатний виконати своїми силами.

Фінансовий результат виробничого підприємництва характеризують прибуток і рентабельність виробництва продукції (відношення прибутку до затрат виробництва). Чим успішніше працює підприємство, тим вищі ці показники.

Суть комерційної діяльності становлять торгово-обмінні операції з купівлі-продажу (перепродажу) товарів при кругообігу ресурсів: ресурси для господарської діяльності – товар – продаж – валовий дохід – фінансовий результат.

Схема комерційного підприємництва аналогічна схемі виробничої підприємницької діяльності. Відмінність полягає у відсутності в комерційному підприємництві виробництва по випуску продукції та необхідності в зв’язку з цим забезпечувати це підприємство сировиною. Комерційній підприємницькій діяльності передує аналіз ринку, на основі якого визначаються обсяг і ціна товару, що закуповується, обсяг і ціна реалізації цього товару. Остання має бути вищою за купівельну ціну.

комерційна діяльність передбачає: добір кадрів, здатних виконувати операції придбання, транспортування, продажу товарів та інші торгово-посередницькі послуги; придбання товарів для наступного їх продажу; будівництво, оренду або придбання складських приміщень та торгових точок для зберігання та продажу товарів; залучення сторонніх організацій для виконання посередницьких робіт; фінансування підприємства для придбання товарів; збирання необхідної інформації для визначення постачальників (продавців) і покупців; продаж товарів покупцеві.

Об’єктом фінансової діяльності є процес господарювання з купівлі-продажу грошей, валюти, цінних паперів та обслуговування розрахункових операцій при кругообігу ресурсів: ресурси для господарської діяльності – придбання фінансових ресурсів – продаж – валовий дохід – фінансовий результат.

Схема фінансової діяльності аналогічна комерційній. Підприємець виступає як продавець фінансового товару або дає його в борг за певну плату. Грошова виручка від продажу фінансового товару використовується для покриття витрат і отримання прибутку.

Під звичайною діяльністю мають на увазі будь-яку діяльність підприємства, а також операції, які її забезпечують або виникають внаслідок здійснення такої діяльності.

До надзвичайної діяльності відносять такі операції або події, які відрізняються від звичайної діяльності, не відбуваються часто або регулярно та не передбачаються підприємцем. Це – стихійні лиха, пожежі, техногенні аварії, експропріація приватної власності державою ьтощо.

Одні й ті ж події можуть бути надзвичайними для одного підприємства і звичайними для іншого.

Звичайна діяльність, у свою чергу, поділяється на операційну та іншу (фінансову й інвестиційну).

Операційна діяльність – це основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, що не є інвестиційною або фінансовою діяльністю.

До основної діяльності відносять операції, пов’язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, послуг), які є визначальною метою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу.

Інша операційна діяльність включає реалізацію виробничих запасів, оперативну оренду активів тощо.

Підприємницька діяльність може здійснюватись лише за умови державної реєстрації суб’єктів господарювання.

Держава здійснює регулювання окремих видів підприємництва шляхом ліцензування та обмеження окремих видів підприємницької діяльності для певних організаційних форм господарювання.

Види та організаційні форми підприємств

1. Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

державне підприємство, що діє на основі державної власності;

підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом.

2. У разі якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить сто відсотків, вважається іноземним підприємством.

3. Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

4. Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

5. Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

6. Особливості правового статусу унітарних і корпоративних підприємств встановлюються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

7. Підприємства залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих підприємств, середніх або великих підприємств.

Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Усі інші підприємства визнаються середніми.

8. У випадках існування залежності від іншого підприємства, передбачених статтею 126 цього Кодексу, підприємство визнається дочірнім.

9. Для підприємств певного виду та організаційних форм законами можуть встановлюватися особливості господарювання.

23Статус підприємства. Порядок створення підприємств. Учасники та засновники підприємств.

Учасники та засновники пі-в. Господарського кодексу України визначає, що підприємство – самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або місцевого самоврядування для здійснення виробничої, науково-дослідницької, тор­говельної та іншої господарської діяльності. Це зумовлено особливими економічними і соціальними функціями підприємства в економічній системі, а саме функціями товаровиробника, який задовольняє суспільні потреби у продукції, роботах, послугах. Тому законодавчий інститут підприємства або господарюючого суб’єкта є центральною частиною системи господарського законодавства України, його правовою основою.

Цивільного кодексу України визначає підприємницькі товариства як товариства, що здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками.

Усі основні закони та інші нормативні акти господарського законодавства приймаються, виходячи з економічного та правового становищ підприємства.

Поняття “підприємство” є узагальнюючим або збірним. Воно, по-перше, визначає підприємства як суб’єкти господарського права стосовно всіх форм і видів власності в Україні (організаційні форми і види підприємств). По-друге, це поняття є загальногалузевим, тобто взагалі визначає промислові (фабрики, заводи, шахти), буді­вельні, транспортні, сільськогосподарські, торговельні та інші підприємства.

Підприємство як соціально-економічний і правовий інститут має певну сукупність економічних, організаційних і юридичних ознак, за якими кваліфікується як господарюючий суб’єкт і суб’єкт права. За допомогою цих ознак, систематизованих ст. 63 Господарського кодексу України, уніфіковано визначається правове становище підприємств усіх форм власності і галузей народного господарства.

Господарський кодекс України визначає, що підприємство є основною організаційною ланкою народного господарства України. Ця організаційна ознака кваліфікує підприємство як організаційну форму господарського суб’єкта, тобто організації, в якій власники засобів виробництва і робочої сили об’єднують свої виробничі ресурси для здійснення господарської діяльності з метою одержання прибутку. Визначена основна ланка, з одного боку, відмежовує підприємство від інших організаційних форм економічної діяльності (типу домашніх господарств, індивідуальних промислів без створення підприємств, так званих тіньових структур тощо).

Суть визначення “господарюючий суб’єкт” полягає в тому, що підприємство є товаровиробником, трудовим колективом, який на професійній основі (промисел) виробляє або реалізує свій товар з метою одержання прибутку. Як господарюючий суб’єкт підприємство здійснює виробничу, науково-технічну та комерційну діяльність. Термін “господарюючий” означає, що підприємства належать до комерційних організацій, а їх діяльність спрямована на отримання прибутку, (на відміну від неприбуткових організацій – релігійних об’єднань громадян тощо).

Підприємство є самостійним господарюючим суб’єктом. Самостійність у прийнятті господарських рішень є однією з основних і необхідних умов діяльності підприємства як товаровиробника. Юридичний аспект такого визначення полягає в тому, що підприємство при здійсненні своєї господарської діяльності “має право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України” (ст. 62 Господарського кодексу України).

Крім того, підприємство – це статутний господарюючий суб’єкт. Статут підприємства як локальний акт господарського законодавства нормативно визначає цілі і предмет діяльності окремого підприємства, відхилятися від яких без зміни самого статуту підприємству заборонено. Статут також визначає межі спеціальної правоздатності підприємства як юридичної особи. Це один з найважливіших правових актів підприємства, тому Господарського кодексу України спеціально визначають обов’язкові і альтернативні пункти, які включаються до статуту підприємства.

Підприємство має необхідне для господарюючого суб’єкта – основні і обігові кошти, інші цінності, якими воно користується і розпоряджається на певних правах (на праві власності або повного господарського відання). Це майно юридично відмежоване, як правило, від власника підприємства і закріплене за підприємством як самостійним суб’єктом права. Основні і оборотні кошти знаходяться на його бухгалтерському балансі, гроші – на розрахунковому рахунку підприємства в банку.

Підприємство є самостійним суб’єктом права. З одного боку, закон визначає його компетенцію (права та обов’язки) як господарюючого суб’єкта, з другого – зазначає, що підприємство є юридичною особою, яка не має у своєму складі інших юридичних осіб (ч. 4 ст. 62 Господарського кодексу України). Цим підприємство суттєво відрізняється від об’єднань підприємств (господарських об’єднань), до складу яких входять юридичні особи.

Як господарюючий суб’єкт з правами юридичної особи підприємство починає діяти від дня його державної реєстрації.

Таким чином, підприємство – це самостійна господарська організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку для здійснення господарської діяльності з метою задоволення суспільних потреб у товарі (продукції, роботах, послугах) і одержання прибутку, яка діє на підставі статуту, користується правами і виконує обов’язки щодо своєї діяльності, є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в банках.

Законодавство України про підприємства оперує такими поняттями, як організаційні форми, види і категорії підприємств. Кожне з них вживається для класифікації підприємств за певними ознаками.

Організаційна (організаційно-правова) форма передбачає класифікацію підприємств залежно від форм власності, визначених Конституцією України і Законом “Про власність”, та від способів розмежування в підприємствах окремих форм власності і управління майном. Юридичне значення цього полягає в урахуванні в законодавстві, тобто в Господарському кодексі України та інших законодавчих актах особливостей правового становища підприємств окремих видів.

Структура підприємств складається з виробничих підрозділів (виробництв, цехів, відділень, бригад, лабораторій), а також функціональних підрозділів апарату управління (управлінь, відділень, бюро, служб). Підприємства самостійно визначають свою структур, встановлюють штати. Функції, права, обов’язки структурних підрозділів визначаються положенням про них, що затверджуються керівниками підприємств.

Законодавство визначає наступні організаційно-правові форми та види підприємств, які класифікуються в залежності від трьох форм власності (державної, колективної та приватної):

1. Колективне підприємство – це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на одному або кількох видах колективної власності.

Колективне – означає, що підприємство належить колективу співвласників (засновників, учасників), які діють як один суб’єкт права колективної власності. Правосуб’єктність власника (у цьому випадку колективу або групи власників, організованих у колективне підприємство з правами юридичної особи) реалізується через юридичну особу – підприємство, яке володіє, користується і розпоряджається майном відповідно до свого статуту (ст.ст. 6, 20, 21 Закону “Про власність”). Це вид недержавної юридичної особи. Право колективної власності у колективному підприємстві безпосередньо здійснюють його органи управління – вищий орган управління (загальні збори або конференція) і правління. Отже, колективне підприємство, поки воно діє, – це об’єкт права власності відповідної юридичної особи. Його засновники і учасники є власниками часток (паїв, акцій, вкладів) у майні підприємства.

Господарський кодекс виділяє такі види колективних підприємств:

– господарські товариства (ст.ст. 79, 80 ГК України);

– виробничі кооперативи (ст.95 ГК України);

– підприємства споживчої кооперації (ст. 111 ГК України);

– підприємства об’єднань громадян, релігійних організацій та ін. (ст. 112 ГК України).

2. Державне підприємство – це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на державній формі власності. Таке підприємство є суб’єктом права державної власності. Державні підприємства поділяються на такі види:

– державне унітарне підприємство – це підприємство державної форми власності, що утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державною власності;

– державне комерційне підприємство – це суб’єкт підприємницької діяльності, що функціонує шляхом вільного вибору та розпорядження прибутком. Його майно закріплюється за ним на праві господарського відання;

– казенні підприємства – це господарюючий суб’єкт, майно якого перебуває у державній власності і закріплене за казенним підприємством, належить йому не на праві повного господарського відання, а на праві оперативного управління. Здійснюючи право оперативного управління, казенне підприємство володіє і користується зазначеним майном. Розпоряджатися закріпленим за ним на праві оперативного управління державним майном, що належить до основних фондів підприємства, казенне підприємство може лише з дозволу органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном. Особливості розпорядження іншим майном казенного підприємства визначаються у його статуті;

– комунальне унітарне підприємство – це підприємство, що утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої час­тини комунальної власності.

3. Приватне підприємство – це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на власності одного або кількох громадян України, іноземців або осіб без громадянства та їх праці з використання найманої робочої сили.

Визначення “приватне” крім форми власності виражає головну особливість правового становища підприємства цієї організаційної форми. Згідно із законодавством України власники у такому випадку водночас є і підприємцями, тобто власність і управління майном у приватному підприємстві не розмежовуються.

Господарський кодекс України визначає такі види приватних підприємств:

– селянське (фермерське) господарство – це форма підприємництва громадян з метою виробництва, переробки і реалізації товарної сільськогосподарської продукції; – орендне підприємство – це підприємство, створене орендарем на основі оренди цілісного майнового комплексу існуючого державного або комунального підприємства.

4. Підприємство з іноземними інвестиціями – це підприємство, в статутному фонді якого не менш як 10% становить іноземна інвестиція. Воно набуває статусу такого підприємства з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс. Правове становище і діяльність таких підприємств крім Господарського кодексу України регулюється Законом України від 19 березня 1996 р. “Про режим іноземного інвестування” та Законом України від 16 квітня 1991 р. “Про зовнішньоекономічну діяльність”.

5. Іноземне підприємство – це організаційно-правова форма підприємства з місцезнаходженням в Україні, створеного як суб’єкт права згідно із законодавством іноземної держави, майно якого повністю є у власності іноземних громадян, юридичних осіб або держави. Визначення “іноземне” (іноземна власність) означає, що підприємство підпорядковується різним юрисдикціям. Порядок створення і внутрішньої діяльності іноземного підприємства регулюється законодавством країни, якій воно належить. Законодавство України не регулює цих відносин. Разом з тим умови реєстрації та діяльності іноземного підприємства в Україні регулюються українським законодавством, тобто на іноземні підприємства загалом поширюється національний правовий режим господарської діяльності.

Створення підприємства в юридичному розумінні – це затвердження та одержання передбачених законом документів– рішень власника (власників) або уповноваженого органу про створення підприємства, статуту (якщо цього вимагає організаційна форма), посвідчення про державну реєстрацію. За необхідності для новостворюваного підприємства земельної ділянки сюди входять також документи на землекористування (землеволодіння), визначені земельним законодавством України.

Дозвіл на користування створюваним підприємством земельною ділянкою, а також іншими природними ресурсами видається за рішенням місцевих органів влади за місцезнаходженням підприємства в порядку, встановленому Земельним кодексом Ук­раїни .Відмова в наданні земельної ділянки може бути оскаржена у встановленому законом порядку.

Господарське законодавство регулює також способи створення підприємств. Так, підприємство може бути створене згідно з рішенням одного чи кількох власників або уповноваженого ним органу.

Підприємство може створюватися внаслідок примусового поділу іншого підприємства відповідно до антимонопольного законодавства України. Примусовий поділ підприємства здійснюється згідно з розпорядженням Антимонопольного комітету України, його територіальних управлінь. Розпорядження про поділ підприємства-монополіста є обов’язковим для власника (власників) або уповноваженого органу. Розпорядження про примусовий поділ визначає строк створення нових підприємств, який не може бути менше шести місяців.

Поряд з цим підприємство може створюватись шляхом реорганізації діючого підприємства, тобто в результаті виділення із складу діючого підприємства одного або кількох структурних підрозділів за рішенням їх трудових колективів, якщо на це є згода власника чи уповноваженого ним органу. Аналогічно може створюватися підприємство на базі структурної одиниці діючого об’єднання. Щодо таких підприємств діє правило про збереження за ними взаємних зобов’язань та укладених договорів з іншими підприємствами.

Підприємство створюється за рішенням власника (власників) майна чи уповноваженого ним (ними) органу, підприємства-засновника, організації або згідно з рішенням трудового колективу у випадках і порядку, передбачених законом «Про підприємства в Україні» та іншими законами України.

Підприємство може бути створено внаслідок примусового поділу іншого підприємства згідно з вимогами антимонопольного законодавства України.

Підприємство може бути створено в результаті виділення із складу діючого підприємства, організації одного або кількох структурних підрозділів, а також на базі структурної одиниці діючих об'єднань за рішенням їх трудових колективів, якщо на це є згода власника чи уповноваженого ним органу.

Створення підприємств шляхом виділення здійснюється із збереженням за новими підприємствами взаємозобов'язань та укладених договорів з іншими підприємствами.

У випадках, коли для створення і діяльності підприємства потрібні природні ресурси, дозвіл на їх використання, відповідно до ст. 5 вищеназваного Закону, видається відповідною місцевою радою, а в передбачених законодавчими актами випадках -Верховною Радою України за поданням первинного природокористувача при наявності позитивного висновку державної екологічної експертизи або відповідної місцевої ради. Відмову у наданні природних ресурсів може бути оскаржено в порядку, передбаченому законодавством України. Підприємству може бути передана у колективну власність або надана у користування, в тому числі на умовах оренди, земельна ділянка в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Як правове поняття створення включає визначення засновників, їх засновницької компетенції, порядку діяльності щодо створення підприємства. Засновником може бути особа, що має право створити у встановленому законом порядку підприємство(організацію) як юридичну особу. Відповідно до Закону України «Про власність» (ст.ст. 6,33)3 таким правом наділені безпосередньо власники засобів! виробництва та іншого майна та уповноважені власником органи, І тобто фізичні та юридичні особи, що мають засновницьку] правоздатність і дієздатність. Засновники реалізують свої засновницькі права шляхом обрання організаційної форми підприємства; визначення цілей і; предмета його діяльності; прийняття рішення про його створення; затвердження в установленому порядку статуту; передачі безоплатно на баланс підприємства основних фондів та обігових; коштів; формування органів управління тощо.

Підприємство набуває прав юридичної особи від дня його державної реєстрації.

Джерелом формування фінансових ресурсів підприємства є прибуток (доход), амортизаційні відрахування, кошти, одержані від продажу цінних паперів, пайові внески членів трудового колективу, підприємств, організацій, громадян та інші надходження.

Підприємство користується банківським кредитом на комерційній договірній основі. Підприємство може надавати банку на договірній основі право використовувати свої вільні кошти і встановлювати проценти за їх використання.

Підприємство має право відкривати поточні та вкладні (депозитні) рахунки для зберігання грошових коштів, здійснення всіх видів операцій у будь-яких банках України та інших держав за своїм вибором і за згодою цих банків у порядку, що встановлюється Національним банком України. Підприємства самостійно встановлюють черговість і напрями списання коштів з власних рахунків, яке здійснюється установами банків за дорученням таких підприємств, крім випадків, передбачених законами України. Розрахунки підприємств за своїми зобов'язаннями провадяться через установи банків у порядку, встановленому Національним банком України відповідно до законів України.

Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відособлені підрозділи з правом відкриття поточних і розрахункових рахунків і затверджує положення про них. Відкриття структурних підрозділів не потребує їхньої державної реєстрації. Підприємство лише повідомляє про це реєстраційний орган шляхом внесення додаткової інформації до своєї реєстраційної картки. Господарське законодавство

За законодавством України господарські товариства наділені правом створювати дочірні підприємства, які повинні бути зареєстровані у порядку, встановленому для реєстрації підприємств. В зв'язку з тим, що в економіці України створюються і діють підприємства різних організаційно-правових форм, господарське законодавство визначає загальні і спеціальні умови їх створення. Загальні вимоги створення підприємств визначені Законами «Про підприємства в Україні», «Про підприємництво», та Цивільним кодексом, який регулює загальні умови створення юридичної особи. Спеціальні умови створення підприємств визначені законами про їхні окремі види.

Згідно ГК України унітарним є підприємство, яке створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства.

 Особливості правового статусу унітарних підприємств розглядаються нами крізь призму конкретних їх видів.

 2.1.1.1. Приватне підприємство з одним засновником.

 Базою для створення такої організаційно-правової форми, як приватне підприємство, є ГК України (ст. ст. 63, 113). ЦК України, хоча і не містить такої форми, проте дає визначення права приватної власності та її об'єктів (ст. 325).

 Поняття приватного підприємства з одним засновником.

ГК України містить загальне визначення приватного підприємства як з одним, так і з декількома можливими засновниками, відповідно до якого приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання - юридичної особи. Зважаючи на те, що у цьому підпункті розглядаються лише унітарні підприємства, до яких, зокрема, належить і приватне підприємство з одним засновником, приватні підприємства з декількома засновниками характеризуються при розгляді корпоративних підприємств.

 Характеристика приватного підприємства з одним засновником

 1. Приватне підприємство з одним засновником діє на основі приватної власності фізичної або юридичної особи - суб'єкта господарювання.

 ЗгідноЦК України суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Вони можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Фактично у приватній власності може знаходитися будь-яке майно, що не знаходиться у державній або комунальній власності.

 Тому для визначення правового статусу приватного підприємства найважливішим є встановлення правової належності майна, що передається як внесок до його статутного фонду - ним має бути саме майно, що знаходиться у приватній і, відповідно, не знаходиться у комунальній або державній власності.

 Засновником приватного підприємства може бути фізична особа (фізичні особи - при заснуванні приватного підприємства з декількома засновниками) - громадянин України, іноземець або особа без громадянства або одна юридична особа, що має статус суб'єкта господарської діяльності (ст. 55 ГК України). Спільного заснування приватного підприємства фізичними і юридичними особами, а також декількома юридичними особами, на відміну від господарського товариства, законодавство не передбачає.

 2. Приватне підприємство з одним засновником діє як на основі праці його засновника, так і з використанням найманої праці. Законодавство не забороняє (і не примушує) засновнику самостійно займатися видами діяльності, визначеними статутом приватного підприємства. У разі залучення до цієї діяльності інших осіб на умовах трудового договору їх наймання здійснюється на підставах і в порядку, передбаченому законодавством України про працю.

 Інші ознаки приватного підприємства збігаються із загальними ознаками підприємства як організаційно-правової форми господарювання, розглянутими нами раніше.

 2.1.1.2. Підприємство, засноване на власності об'єднання громадян

 Правовий статус підприємств, заснованих на власності об'єднання громадян, залежить від конкретної організаційно-правової форми таких підприємств, а також від виду об'єднання - засновника. Поряд із ГК України (ст. 112) він визначається законами України від 16 червня 1992 р. № 2460-ХІІ "Про об'єднання громадян", від 5 квітня 2001 р. № 2365-ІІІ "Про політичні партії в Україні"; судову практику у відповідних спорах узагальнено в листі Вищого арбітражного суду України від 30 грудня 1997 р. № 01-8/500 "Про Закон України "Про об'єднання громадян".

 Поняття підприємства, заснованого на власності об'єднання громадян

 Згідно з ч. 1 ст. 112 ГК України підприємством об'єднання громадян є унітарне підприємство, засноване на власності об'єднання громадян (громадської організації, політичної партії) для здійснення господарської діяльності з метою виконання їх статутних завдань.

 Характеристика підприємства, заснованого на власності об'єднання громадян

 1. Підприємство об'єднання громадян є унітарним підприємством. Це означає, що за змістом ч. 4 ст. 63 ГК України воно створюється одним засновником - об'єднанням громадян, який виділяє необхідне для його діяльності майно. Наявність інших співзасновників у підприємства об'єднання громадян - громадян, юридичних осіб-суб'єктів господарської діяльності або інших об'єднань громадян тощо виключається.

 2. Підприємство об'єднання громадян засновується на власності об'єднання громадян (громадської організації, політичної партії).

 Згідно зі ст. 1 Закону України "Про об'єднання громадян" об'єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. При цьому такі формування незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо) визнаються політичною партією або громадською організацією.

 Об'єднання громадян може мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення його статутної діяльності. Воно набуває право власності на кошти та інше майно, передане йому засновниками, членами (учасниками) або державою, набуте від вступних та членських внесків, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та організаціями, а також на майно, придбане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, не заборонених законом.

 Крім того, політичні партії також мають право на майно, придбане від продажу суспільно-політичної літератури, інших агітаційно-пропагандистських матеріалів, виробів з власною символікою, проведення фестивалів, свят, виставок, лекцій, інших політичних заходів.

 Громадські організації також мають право на майно та кошти, придбані в результаті господарської та іншої комерційної діяльності створених ними госпрозрахункових установ та організацій, заснованих підприємств.

 Право власності об'єднань громадян реалізують їх вищі органи управління (загальні збори, конференції, з'їзди тощо) в порядку, передбаченому законодавством України та установчими документами. Окремі функції щодо господарського управління майном може бути покладено вищими органами управління на створювані ними органи, місцеві осередки або передано спілкам об'єднань громадян.

 Загальні положення ст. 24 Закону України "Про об'єднання громадян" дозволяють зареєстрованим об'єднанням громадян з метою виконання статутних завдань і цілей здійснювати необхідну господарську та іншу комерційну діяльність шляхом створення госпрозрахункових установ і організацій зі статусом юридичної особи, а також засновувати підприємства. Положення ч. З ст. 112 ГК України передбачають, що засновником підприємства об'єднання громадян є відповідне об'єднання громадян, що має статус юридичної особи, а також об'єднання (спілка) громадських організацій у разі, якщо його статутом передбачено право заснування підприємств. Проте політичні партії, створювані ними установи і організації не мають права засновувати підприємства, крім засобів масової інформації, підприємств, що здійснюють продаж суспільно-політичної літератури, інших пропагандистсько-агітаційних матеріалів, виробів з власною символікою, проведення виставок, лекцій, фестивалів та інших суспільно-політичних заходів, а також самим займатись господарською та іншою комерційною діяльністю. Фактично виступати засновниками підприємств як повноцінних суб'єктів господарювання можуть лише громадські організації.

 3. Підприємство об'єднання громадян засновується для здійснення господарської діяльності.

 Засновані підприємства об'єднання громадян мають статус юридичних осіб і здійснюють свою діяльність на праві оперативного управління або господарського відання відповідно до цілей і завдань, передбачених їх установчими документами.

 Згідно зі ст. 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. При цьому господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Відповідно підприємства, засновані об'єднанням громадян, можуть провадити як підприємницьку, так і некомерційну господарську діяльність.

 За загальними положеннями ст. 96 ЦК України відповідні підприємства самостійно відповідають за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном. При цьому об'єднання громадян не відповідає за зобов'язаннями створеного підприємства, а підприємство не відповідає за зобов'язаннями об'єднання громадян, крім випадків, встановлених установчими документами та законом (ч. 2 ст. 219 ГК України).

 4. Господарська діяльність, заради здійснення якої засновується підприємство об'єднання громадян, покликана досягти мети виконання статутних завдань такого об'єднання.

 Поступовий розвиток ринкових відносин сприяє все більшому відокремленню сфер діяльності за ознакою форми власності. Так, перші громадські організації, започатковані із залученням державного майна, поступово набули повної господарської самостійності, що, в свою чергу, зумовило потребу у власному джерелі фінансових надходжень. Таким джерелом стали прибутки створених об'єднаннями громадян підприємств, які за умови ефективної діяльності стали спроможні утримувати свого засновника.

 Принципово важливим аспектом створення подібних підприємств є і те, що вони, як правило, провадять просвітницьку діяльність, виконують дослідження соціологічного та загальнодержавного значення, які, наприклад, висвітлюють нагальні проблеми регіонального характеру. Крім того, вони можуть займатися і суто комерційною діяльністю із виконання робіт та надання послуг стороннім фізичним та юридичним особам (з урахуванням вищевказаних обмежень стосовно політичних партій). Таким чином, підприємства, що засновані об'єднаннями громадян, не тільки матеріально підтримують своїх засновників, а й значною мірою заощаджують бюджетні кошти, беручи на себе виконання низки робіт та надаючи послуги, яких потребує суспільство.

 2.1.1.3. Підприємство, засноване на власності релігійної організації

 Правовий статус підприємств, заснованих на власності релігійних організацій, визначається ст. 112 ГК України, а також спеціальним актом - Законом України від 23 квітня 1991 р. № 987-ХІІ "Про свободу совісті та релігійні організації". Судова практика з відповідних питань узагальнена в роз'ясненні Президії Вищого арбітражного суду України від 29 лютого 1996 р. № 02-5/109 "Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".

 Поняття підприємства, заснованого на власності релігійної організації

 За змістом ч. 1 ст. 112 ГК України підприємством релігійної організації є унітарне підприємство, засноване на власності релігійної організації для здійснення господарської діяльності з метою виконання її статутних завдань. Це визначення фактично відповідає визначенню підприємства, заснованого на власності об'єднання громадян, оскільки ГК України одними і тими самими положеннями визначає ці два види підприємств. Тому під час характеристики підприємства, заснованого на власності релігійної організації, ми будемо звертатися до відповідних ознак підприємства об'єднання громадян.

 Характеристика підприємства, заснованого на власності релігійної організації

 1. Підприємство, засноване на власності релігійної організації, є унітарним і характеризується наявністю одного засновника - релігійної організації.

 2. Відповідне підприємство засновується на власності релігійної організації.

 Згідно зі ст. 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами. У власності релігійних організацій можуть бути будівлі, предмети культу, об'єкти виробничого, соціального і добродійного призначення, транспорт, кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності, придбане або створене ними за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами, організаціями або передане державою, а також придбане на інших підставах, передбачених законом.

 Відповідне майно може використовуватися релігійною організацією на її розсуд, в тому числі як база для створення підприємства.

 3. Підприємство, засноване на власності релігійної організації, створюється для здійснення господарської діяльності.

 Як і у разі з підприємствами об'єднань громадян, підприємства, засновані на власності релігійних організацій, можуть бути як суб'єктами підприємницької діяльності (продавати предмети культу, надавати послуги віруючим тощо), так і некомерційними господарськими організаціями (здійснювати благодійну діяльність, розподіляти гуманітарну допомогу тощо).

 4. Господарська діяльність, заради здійснення якої засновується підприємство релігійної організації, покликана досягти мети, передбаченої в статуті такої організації.

 Згідно з ч. 4 ст. 112 ГК України (ст. 19 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації") релігійні організації у порядку, визначеному чинним законодавством, мають право для виконання своїх статутних завдань засновувати видавничі, поліграфічні, виробничі, реставраційно-будівельні, сільськогосподарські та інші підприємства, а також добродійні заклади (притулки, інтернати, лікарні тощо), які мають права юридичної особи. Статутними завданнями, у свою чергу, є задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру (ст. 7 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації"). Зважаючи на це, господарська діяльність заснованого релігійною організацією підприємства повинна стосуватися завдань задоволення релігійних потреб громадян. Наприклад, видавниче підприємство може випускати культову літературу, реставраційно-будівельне - проводити відновлювальні роботи щодо ікон тощо.

 2.1.1.4. Державне підприємство

 Процес поступового роздержавлення, розвиток приватного сектора і відокремлення комунальної власності призвів до співіснування в Україні суб'єктів господарювання трьох форм власності: державної, комунальної та приватної. Проте вид державного підприємства залишається не тільки традиційним для нашої економіки, як для такої, що свого часу засновувалась на суспільній власності на засоби виробництва, а й зберігає важливе значення.

 Певні види діяльності і окремі об'єкти знаходяться поза сферою діяльності суб'єктів приватної та комунальної власності. Існує чималий перелік видів діяльності, право на зайняття якими є державною монополією і які знаходяться під безпосереднім контролем органів державної влади. Такі державні підприємства працюють на потреби стратегічно важливих галузей економіки, обслуговують найважливіші комунікації, потреби зв'язку, військово-промислового комплексу із відповідним виробництвом продукції, морського флоту, авіації, космонавтики та інші.

 Враховуючи викладене, можна передбачити, що цей вид підприємств ще довгий час буде залишатися важливою складовою господарського комплексу країни й виступатиме своєрідним гарантом стабільності у обмежених сферах діяльності. Цим пояснюється, зокрема, існування специфічних державних підприємств - казенних - підприємств із особливим правовим статусом, про що йдеться нижче.

 Правовою базою існування державних підприємств на сьогодні є гл. 8 ГК України, Декрет Кабінету Міністрів України від 15 грудня 1992 р. № 8-92 "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності"; також ст. 4 Закону України від 7 лютого 1991 р. № 698-ХІІ "Про підприємництво" встановлює види діяльності, займатися якими можуть винятково державні підприємства.

 Поняття державного підприємства

 За змістом ст. 73 ГК України державним унітарним підприємством є підприємство, що утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління.

 Характеристика державного підприємства

 1. Державне унітарне підприємство утворюється на базі відокремленої частини державної власності.

 Згідно зі ст. 326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, що належать державі Україна. На сьогодні орієнтовний перелік об'єктів державної власності міститься у п. 2.4 Класифікації форм власності ДК 001:2004, затвердженої наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28 травня 2004 р. № 97, відповідно до якого об'єктами права державної власності є майно:

 - державних та казенних підприємств, державних організацій, установ та закладів, що діють на основі державної власності (ст. 73 ГК України);

 - акції (частки, паї) держави у майні суб'єктів господарювання різних форм власності (ст. 141 ГК України);

 - яке не увійшло до статутних фондів акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації та приватизації;

 - державних господарських об'єднань, які утворюються переважно у формі корпорації або концерну, незалежно від найменування об'єднання (комбінат, трест тощо) (ст. 120 ГК України).

 Саме на базі цього майна функціонують державні підприємства; самі вони, а саме - їх майнові комплекси - теж є об'єктами права державної власності (див. наведений перелік).

 Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління (ч.3ст.73ГКУкраїни). Воно не несе відповідальності за зобов'язаннями власника і органу влади, до сфери управління якого воно входить.

 2. Частина державної власності, що входить до статутного фонду державного унітарного підприємства, як правило, не поділяється на частки. За визначенням унітарного підприємства (ч. 4 ст. 63 ГК України) його статутний фонд не поділяється на частки (паї), відповідно, статутний фонд державного унітарного підприємства не поділяється на частки взагалі.

 Проте, з огляду на об'єктивне існування державної корпоративної власності, що визначається за ст. З вищевказаної Класифікації форм власності ДК 001:2004 щодо майна суб'єктів, у статутному фонді яких частка державної чи комунальної власності перевищує 50% чи становить величину, яка забезпечує відповідним органам державного управління право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів, правомірно казати про наявність, крім державних унітарних, і державних корпоративних підприємств. Саме їх статутний фонд поділяється на частки, які можуть знаходитися, крім державної, і в інших формах власності. Докладніше про такі підприємства йтиметься при розгляді господарських товариств.

 3. Державне унітарне підприємство створюється компетентним органом державної влади.

 Згідно з ч. 2 ст. 326 ЦК України від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідні органи державної влади. їх компетенція, в тому числі щодо розпорядження державним майном, визначається нормативними актами, юридична сила яких варіюється залежно від того, у якій сфері вони діють.

 Загальні питання щодо компетенції органів державної влади в сфері управління державним майном визначаються Декретом Кабінету Міністрів України "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності", ст. 1 якого на міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи виконавчої влади покладає здійснення функцій щодо управління майном, що є у державній власності, крім майнових комплексів підприємств, установ, організацій, управління якими здійснюють відповідні служби Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України згідно з законодавчими актами України. Відповідні органи, зокрема, приймають рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємств, установ і організацій, заснованих на державній власності, затверджують їх статути (положення), контролюють їх дотримання та приймають рішення у зв'язку з порушенням статутів (положень).

 Відповідно орган державної влади, до сфери управління якого входить державне підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених його компетенцією. Державне унітарне підприємство може не тільки створюватись у вузькому значенні; відповідні права на нього можуть набуватись і на інших підставах, наприклад, внаслідок передачі підприємства з комунальної власності у державну відповідно до вимог Закону України від 3 березня 1998 р. № 147/98-ВР "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності". Так, згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 1997 р. № 604-р "Про передачу майна з комунальної у державну власність" Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації був переданий до сфери управління Мінагрополітики.

 4. Державне унітарне підприємство створюється в розпорядчому порядку і належить до сфери управління органу, який його створив.

 Розпорядчий порядок утворення державного підприємства означає, що такому утворенню передує видання компетентним органом державної влади відповідного акта про це. Наприклад, наказом Міністерства транспорту України від 9 квітня 2004 р. № 293 було утворене державне унітарне підприємство "Агентство морської безпеки", метою якого, як йдеться у зазначеному наказі, є проведення робіт із запобігання актам тероризму, піратства, іншим подіям, а також взаємодія та координація дій, направлених на захист суден від загрози терористичних актів, озброєних нападів у портах і на морі, контроль за їх виконанням на місцях. Підприємство належить до сфери управління Мінтрансу України та підпорядковане Державному департаменту морського і річкового транспорту.

 Проте державне підприємство не завжди належить до сфери управління органу, який його створив. Наприклад, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 травня 2004 р. № 300-р було утворене державне підприємство "Державний резервний насіннєвий фонд України". Тим же самим розпорядженням підприємство було віднесене до сфери управління Мінагрополітики. Тобто, підприємство було створене за актом вищестоящого органу виконавчої влади, проте функції із безпосереднього вирішення відповідних організаційних питань були передані нижчестоящому органу.