Створення акціонерного товариства

1. Засновниками акціонерного товариства визнаються держава в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, територіальна громада в особі органу, уповноваженого управляти комунальним майном, а також фізичні та/або юридичні особи, що прийняли рішення про його заснування.

2. Засновниками акціонерного товариства можуть бути одна, дві чи більше осіб.

3. Засновниками може укладатися засновницький договір, у якому визначаються порядок провадження спільної діяльності щодо створення акціонерного товариства, кількість, тип і клас акцій, що підлягають придбанню кожним засновником, номінальна вартість і вартість придбання цих акцій, строк і форма оплати вартості акцій, строк дії договору.

Для створення акціонерного товариства засновники повинні провести закрите (приватне) розміщення його акцій, установчі збори та здійснити державну реєстрацію акціонерного товариства.

Засновницький договір не є установчим документом товариства і діє до дати реєстрації Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій.

Засновницький договір укладається в письмовій формі. Якщо товариство створюється за участю фізичних осіб, їх підписи на засновницькому договорі підлягають нотаріальному засвідченню.

У разі заснування товариства однією особою засновницький договір не укладається.

4. У разі заснування акціонерного товариства його акції підлягають розміщенню виключно серед його засновників шляхом приватного розміщення. Публічне розміщення акцій товариства може здійснюватися після отримання свідоцтва про реєстрацію першого випуску акцій.

Особливості створення акціонерного товариства шляхом злиття, поділу, виділу чи перетворення підприємницького (підприємницьких) товариств, державного (державних) та комунального (комунальних) підприємств у акціонерне товариство визначаються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, а за участю державних та (чи) комунальних підприємств — Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Фондом державного майна України.

5. Створення акціонерного товариства здійснюється за такими етапами:

1) прийняття зборами засновників рішення про створення акціонерного товариства та про закрите (приватне) розміщення акцій;

2) подання заяви та всіх необхідних документів на реєстрацію випуску акцій до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку;

3) реєстрація Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку випуску акцій та видача тимчасового свідоцтва про реєстрацію випуску акцій;

4) присвоєння акціям міжнародного ідентифікаційного номера цінних паперів;

5) укладення з депозитарієм цінних паперів договору про обслуговування емісії акцій або з реєстратором іменних цінних паперів договору про ведення реєстру власників іменних цінних паперів;

6) закрите (приватне) розміщення акцій серед засновників товариства;

7) оплата засновниками повної вартості акцій;

(Пункт 7 частини п’ятої статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2994-VI від 03.02.2011)

8) затвердження установчими зборами товариства результатів закритого (приватного) розміщення акцій серед засновників товариства, затвердження статуту товариства, а також прийняття інших рішень, передбачених законом;

9) реєстрація товариства та його статуту в органах державної реєстрації;

10) подання Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій;

11) реєстрація Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій;

12) отримання свідоцтва про державну реєстрацію випуску акцій;

13) видача засновникам товариства документів, що підтверджують право власності на акції.

Дії, що порушують процедуру створення акціонерного товариства, встановлену цим Законом, є підставою для прийняття Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку рішення про відмову в реєстрації звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій. У разі прийняття такого рішення Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку звертається до суду з позовом про ліквідацію акціонерного товариства.

6. У разі заснування акціонерного товариства однією особою рішення, які повинні прийматися зборами засновників, приймаються цією особою одноосібно і оформляються рішенням про намір заснувати товариство. Якщо єдиним засновником товариства є фізична особа, її підпис на рішенні про намір заснувати товариство підлягає нотаріальному засвідченню.

Функціонування.

Товариство є власником:

майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; 

  продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності;

одержаних доходів;

іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.

Ризик випадкової загибелі або пошкодження майна, що є власністю товариства або передане йому в користування, несе товариство, якщо інше не передбачено установчими документами.

Вклади учасників та засновників товариства

Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці.

Забороняється використовувати для формування статутного (складеного) капіталу господарського товариства бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу, векселі, майно державних (комунальних) підприємств, яке відповідно до закону (рішення

органу місцевого самоврядування) не підлягає приватизації, та

майно, що перебуває в оперативному управлінні бюджетних установ,

якщо інше не передбачено законом.

Фінансовий стан засновників (крім фізичних осіб) відкритих акціонерних товариств щодо їх спроможності здійснити відповідні внески до статутного (складеного) капіталу повинен бути перевірений аудитором (аудиторською фірмою).

Фонди товариства

У товаристві створюється резервний (страховий) фонд у розмірі, встановленому установчими документами, але не менше 25 відсотків (а в ГК пише 15%) статутного (складеного) капіталу, а також інші фонди, передбачені законодавством України або установчими документами

товариства.

Розмір щорічних відрахувань до резервного (страхового) фонду передбачається установчими документами, але не може бути меншим 5 відсотків суми чистого прибутку.

Прибуток товариства

Прибуток товариства утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З балансового прибутку товариства сплачуються проценти по кредитах банків та по облігаціях, а також вносяться передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету. Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків та сплати дивідендів, залишається у повному розпорядженні товариства, яке відповідно до установчих документів визначає напрями його використання.

31Поняття організаційно-господарських повноважень.

. Господарський Кодекс застосовуючи вислів організаційно-господарських повноважень, однак не визначає їх поняття та зміст. Зміст та поняття організаційно-господарських повноважень можна визначити за допомогою ст. 176 ГК «Організаційно-господарські зобов’язання», у якій зазначено, що організаційно-господарськими визнаються господарські зобов’язання, які виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб’єктом господарювання та суб’єктом організаційно-господарських повноважень, внаслідок яких зобов’язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматись від певної дії, а управомочна сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язків. Отже, змістом організаційно-господарських повноважень можна вважати саме управління, а суб’єктом – владний суб’єкт, наділений законодавством правом щодо управління господарською діяльністю. Як випливає з норми вищевказаної статті, зобов’язання та безпосередньо повноваження називаються «організаційно-господарськими», а суть таких зобов’язань розкривається через «управління». Виникає слушне запитання: що є змістом організаційно-господарських зобов’язань. Відповідно до юридичної енциклопедії організація – це «вибір форм, методів і засобів удосконалення будь-якої діяльності. Організувати – означає належним чином визначити ті функції і дії, які необхідні для реалізації певних завдань або виконання тієї чи іншої роботи, і також об’єднання цих функцій у рамках відповідної організаційної структури». Організація є однією з універсальних функцій соціального (у т.ч. державного) управління. У такому розумінні організація означає складову змісту управління діяльності щодо впорядкування певних суспільних відносин, раціональної побудови органів управління, а також системи управління в цілому як сукупності відповідних управлінських елементів. Під управлінням розуміється «функція організованих… систем, що забезпечує збереження їх структури і впорядкування відповідно до закономірностей функціонування. Крім того, О. Віхров пропонує під управлінням господарською діяльністю розуміти цілеспрямовану діяльність з організації та забезпечення господарювання відповідно до вимог суспільного господарського порядку, що здійснюється на всіх рівнях національної економічної системи органами державної влади та органами місцевого самоврядування, наділеними господарською компетенцією, а також громадянами, громадськими та іншими організаціями, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. Отже, проаналізувавши зміст вищевикладених понять, стає зрозумілим, що стосовно господарської діяльності управління є більш широким поняттям, та його можна розбити на декілька складових, серед яких буде і організація, тобто забезпечення, впорядкування, організація. Тому незрозумілим є використання законодавцем терміну «організаційно-господарські зобов’язання» або «організаційно-господарські повноваження», у яких ключовим моментом є саме управління, тобто і забезпечення, і впорядкування, і організація. Адже, називаючи зобов’язання та повноваження саме таким чином, як у ст. 176 ГКУ, звужується їх зміст. Тому, зважаючи на вищевикладене, доцільно називати вказані повноваження та зобов’язання саме «управлінсько-господарськими», що пропонується відповідним чином закріпити в Господарському кодексі України. Виходячи з норм ГКУ (п.1 ст. 176), організаційно-господарські повноваження виникають саме в процесі управління, але управління передбачає не тільки організацію, а ряд інших дій. Тому законодавець, не розкривши зміст терміну «управління господарською діяльністю», ускладнює сам процес з’ясування сутності організаційно-господарських правовідносин. Отже на підставі вищесказаного можна зробити висновок, що Організаційно-господарські повноваження становлять сукупність прав та обов’язків щодо заснування та/або упорядкування і здійснення контролю за діяльністю суб’єктів господарювання з метою її ефективного здійснення. Фактичними підставами виникнення організаційно-господарських повноважень є відносини власності, відносини-контролю-підпорядкування, делегування таких повноажень власником майна.

32Поняття та класифікація суб’єктів організаційно-господарських повноважень.

Однією з категорій суб'єктів господарських правовідносин нарівні з суб'єктами господарювання є суб'єкти організаційно-господарських повноважень. Це особи, які мають повноваження щодо організації господарської діяльності, управління іншими суб'єктами та/або контролю за їх діяльністю.

Розрізняють юридичні та фактичні підстави виникнення таких повноважень.

Юридичними підставамиможуть бути:

закон (акт законодавства), відповідно до якого створюються та/або наділяються відповідними повноваженнями певні суб'єкти - зазвичай організації - органи господарського керівництва: господарські та функціональні міністерства та відомства, органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації;

установчі документи господарських організацій, у тому числі господарських об'єднань (статут або засновницький договір);

так звані підприємницькі договори, що передбачають організацію діяльності двох і більше суб'єктів господарювання та, відповідно, делегування одному чи кільком з них управлінських повноважень.

Фактичні підстави:

відносини власності, що забезпечують власнику низку повноважень, у тому числі організаційного характеру (щодо заснування господарських організацій/підприємств, закріплення за останніми майна на певному правовому титулі та затвердження статуту такої організації, призначення керівника, контроль за дотриманням створеною організацією положень статуту, ефективності використання майна та ін.);

відносини контролю-підпорядкування (володіння більшістю голосів на загальних зборах; контроль органів управління тощо);

делегування організаційно-управлінських повноважень (може мати місце на підставі (і) закону, що притаманно для сфер публічної - державної та комунальної власності, або (2) договору, який може використовуватися для такої мети будь-якими суб'єктами в не заборонених законом випадках).

Класифікацію суб'єктів організаційно-господарських повноважень можна здійснювати за різними критеріями:

За формами власності:

1) державні (Кабінет Міністрів України, господарські та функціональні міністерства та відомства, державні господарські об'єднання та державні холдингові компанії);

2) комунальні (органи місцевого самоврядування, їх виконкоми, управління, комунальні господарські об'єднання);

3) приватно-колективні (добровільні господарські об'єднання, холдингові компанії, громадяни та організації, що володіють контрольними пакетами акцій, відповідною часткою в манні господарських організації"!, відповідною кількістю голосів на загальних зборах або в інший спосіб контролюють інший суб'єкт господарювання/господарську організацію).

За фактичними підставами виникнення розрізняють суб'єктів, організаційно-господарські повноваження яких ґрунтуються на:

1) відносинах власності (материнське підприємство щодо дочірнього);

2) інших відносинах контролю-підпорядкування (холдингова компанія щодо своїх корпоративних підприємств; власник контрольного пакету акцій або відповідної частки у статутному капіталі/складеному майні господарської організації корпоративного типу щодо останньої);

 3) делегуванні організаційно-господарських повноважень (добровільні господарські об'єднання, яким організаційно-господарські повноваження делегують підприємства-учасники; головне підприємство промислово-фінансової групи, що діє в інтересах групи відповідно до укладеної між її учасниками генеральної угоди, та ін.),

За юридичними підставами виникнення:

1) суб'єкти, господарсько-організаційні повноваження яких виникають та підставі закону (Кабінет Міністрів України, господарські міністерства/відомства, державні господарські об'єднання, державні холдингові компанії - щодо державних підприємств відповідно до Закону "Про управління об'єктами державної власності");

2) суб'єкти, господарсько-організаційні повноваження яких виникають на підставі установчих документів (добровільні господарські об'єднання, управлінські повноваження яких виникають відповідно до установчого документа об'єднання - його статуту чи засновницького договору);

3) суб'єкти, організаційно-господарські повноваження яких виникають на підставі договорів про організацію підприємницької діяльності двох і більше суб'єктів такої діяльності.

 33Органи державної влади як суб’єкти організаційно-господарських повноважень.

Кабінет Міністрів України (КМУ) є вищим органом у системі органів виконавчої влади; здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства/відомства, Раду Міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації; спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів (ст. 1 Закону від 21Л2.2006 р. "Про Кабінет Міністрів України").

Відповідно до ст. 5 Закону України від 21 вересня 2006 року "Про управління об'єктами державної власності", Кабінет Міністрів України є суб'єктом управління, що визначає об'єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об'єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб'єктам управління, визначеним цим Законом.

Здійснюючи управління об'єктами державної власності, Кабінет Міністрів України: визначає органи виконавчої влади, які здійснюють функції з управління об'єктами державної власності; встановлює порядок передачі об'єктів державної власності суб'єктам управління, визначеним цим Законом; визначає порядок призначення уповноваженої особи на виконання функцій з управління корпоративними правами держави та інших об'єктів державної власності; а) визначає умови створення та діяльності господарських структур; приймає рішення про створення, реорганізацію та ліквідацію господарських структур (державних господарських об'єднань, державних холдингових компаній) і визначає центральні органи виконавчої влади, які здійснюють контроль за їх діяльністю; призначає на посади та звільняє з посад керівників господарських структур, стосовно яких функції з управління викопує Кабінет Міністрів України; приймає рішення про створення, реорганізацію та ліквідацію казенних підприємств і визначає центральні органи виконавчої влади, до сфери управління яких вони належать; приймає рішення про передачу відповідно до закону об'єктів державної власності в комунальну власність, дає згоду на передачу об'єктів з комунальної в державну власність; приймає рішення про закріплення в державній власності пакетів акцій (часток) акціонерних товариств, створених на базі державного майна, що приватизується, терміни закріплення таких пакетів акцій (часток) у державній власності відповідно до законодавства про приватизацію; приймає за поданням Фонду державного майна України рішення про достроковий продаж пакетів акцій (часток), закріплених у державній власності, або їх частий; встановлює критерії відбору об'єктів державної власності для передачі їх в управління уповноваженим особам; визначає порядок управління корпоративними правами держави та виплати винагороди уповноваженим особам за належне виконання ними функцій з управління корпоративними правами держави; розробляє та укладає міжнародні договори України щодо об'єктів державної власності України згідно із законодавством; призначає позапланові ревізії та перевірки фінансово-господарської діяльності підприємств державного сектору економіки, які стосуються використання об'єктів державної власності; визначає порядок: а) здійснення контролю за виконанням функцій з управління об'єктами державної власності; в) відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними, у тому числі казенними, підприємствами та їх об'єднаннями, господарськими структурами; г) конкурсного відбору керівників державних суб'єктів господарювання; ґ) оплати праці та винагороди керівникам державних підприємств; є) створення та ведення Єдиного реєстру об'єктів державної власності;