Григорій Ващенко - творець національної системи виховання. “Виховний ідеал “ Григорія Ващенка.

своїй праці “Виховний ідеал” доводить, що виховна праця педагога і виховний вплив середовища повинні зводитися до осягання ідеальної людини – українця, громадянина, життєвою метою якого буде служіння Богові й Україні. 1 – національну психологію – психологію працьовитого господаря, вмілого хлібороба, поборника прав людини і державної незалежності, духовної спадщини народу.2 -національний характер і темперамент - одвічне правдошукання, гостинність і щедрість, лагідність, талановитість, .3 - національний спосіб мислення –самобутність, завдяки чому із століття в століття розвивається українська самобутня культура і духовність.4 - народну мораль етику – людяність, доброту5 - народну естетику – красу поведінки, , доброзичливе ставлення до людей, уміння вишивати одяг, готувати смачну іжу.6 - народну правосвідомість – життя за законами добра.7- національну філософію – самобутню систему ідей, поглядів 8 -національний світогляд – систему поглядів, переконань, ідеалів.9 - національну ідеологію – ідейне багатство,
10 - національну свідомість тасамосвідомість – відчуття гордості за незалежність украінської націі.

71.Українська етнопедагогіка - основа національної системи виховання. Основні шляхи і засоби національного виховання молоді.

Етнопедагогіка - це наука про народний досвід виховання і навчання підростаючих поколінь, виховну мудрість певної етнічної спільності людей. Предметом вивчення етнопедагогіки виступає народна педагогіка - сукупність педагогічних знань і виховного досвіду, що збереглися в традиціях сімейного виховання, усній народній творчості, народних обрядах. Вона перебуває в тісному зв'язку з науковою педагогікою, яка виникла і базується на здобутках народної педагогіки, продовжує осмислювати і розвивати її досвід.

Національна система виховання - це історично зумовлена і створена народом система поглядів, переконань, ідеалів, а також традицій, звичаїв, обрядів, практичних дій, спрямованих на виховання підростаючого покоління в дусі культурно-історичної спадщини, духовності нації. Вона охоплює ідейне багатство народознавства, принципи організації навчально-виховної роботи, а також наукову педагогіку, має під собою грунт духовності рідного народу, постійну і систематичну діяльність родини, державних, громадських виховних закладів, установ і організацій.

 Історичний шлях становлення й розвитку української народної педагогіки розпочинається в сивий давнині, ще в епоху первісного суспільства. Передача життєвого досвіду, набутих знань, умінь від покоління до покоління становила сутність історичного буття народу Вже тоді старші покоління докладали чимало зусиль, щоб молодь засвоїла родові і племені звичаї, вірування, легенди, землеробські, мисливські навички тощо. Одним з найважливіших засобів передачі досвіду старших поколінь була спільна праця та оборона від ворогів. Елементи цієї найдавнішої народної педагогіки простежуються, зокрема, в фольклорі. З глибини століть набирала розмаху розмаїта народна творчість - пісенна, музична, танцювальна, декоративно-прикладна тощо. Багатогранна за тематикою і жанрами, вона і нині є могутнім джерелом засобів, методів і прийомів національного виховання.

72.Поняття про методи і прийоми виховання. Основні класифікації методів виховання.Виховання як цілеспрямований процес здійснюється певними шляхами або методами.Методи виховання – шляхи досягнення оптимальних педагогічних результатів відповідно до поставлених виховних цілей.Сучасні педагоги виділили кілька груп методів, поклавши в їх основу цілісну структуру діяльності, що включає усвідомлення процесу діяльності, її організації, стимулювання; контроль і аналіз результатів.

1. Методи формування свідомості особистості – передбачають вплив на свідомість, почуття і волю з метою формування поглядів і переконань. До них належать переконання і особистий приклад.

 Переконання – передбачає вплив на свідомість, почуття, волю особистості. Основними формами впливу є бесіди, лекції, диспути, зустрічі, конференції.

 Особистий приклад – цілеспрямований і систематичний вплив вихователя на вихованців силою особистого прикладу, а також усіма видами позитивних прикладів діяльності інших людей як зразків для наслідування, ідеалу в житті.

2. Методи організації і формування досвіду суспільної поведінки – передбачають організацію діяльності вихованців та формування досвіду суспільної поведінки. До них належать педагогічна вимога, громадська думка, вправляння, привчання, доручення, створення виховних ситуацій.

Педагогічна вимога – педагогічний вплив на свідомість вихованця з метою спонукати його до позитивної діяльності або гальмувати його дії та вчинки, що мають негативний характер.Громадська думка – як метод виховання за своєю суттю є колективною вимогою. За допомогою громадської думки людину можна переконати в хибності поглядів чи в неналежній поведінці. Людина бачить, як реагують товариші, колеги на ті чи інші погляди, поведінку, діяльність людей і починає прислухатися до громадської думки.Привчання – організація планомірного і регулярного виконання вихованцями певних дій з метою їхнього переходу у форми суспільної поведінки.

Доручення – має своєю метою вправляння людини в позитивних діях і вчинках.

Створення виховних ситуацій – спеціально організовані педагогічні умови для формування в учнів позитивної поведінки та подолання недоліків.

3. Методи стимулювання діяльності і поведінки – покликані регулювати, корегувати і стимулювати діяльність та поведінку вихованців. До них належать змагання, заохочення і покарання.

• Змагання – постаючи як конкуренція, боротьба є рушійною силою розвитку, ствердження особистості, забезпечує випробування людиною своїх здібностей, відчуття товариської взаємодопомоги, сприяє розвитку нахилів, духовних якостей людини.

• Заохочення – в основі його схвалення, позитивна оцінка дій і вчинків з метою спонукання вихованців до їх повторення. Полягає в тому, що відчуття задоволення, радості, зумовлені громадським визнанням зусиль, старань, досягнень, зміцнюють впевненість у своїх силах, викликає приплив енергії, піднесений настрій, готовність до роботи, забезпечує добре самопочуття.

• Покарання – в його основі засудження дій і вчинків, що суперечать нормам суспільної поведінки, з метою їх припинення, запобігання в майбутньому. Покарання корегує поведінку людини, але його використання вимагає педагогічного такту і відповідної майстерності. Варто зазначити, що у вихованні в більшості ситуацій кращий результат дає переважне застосування заохочень з дуже обдуманим та обережним використанням покарань.

4. Методи самовиховання – спрямовані на систематичну і цілеспрямовану діяльність особистості з удосконалення її позитивних якостей та подолання негативних. До методів самовиховання належать самопізнання, самоставлення, саморегуляція.

• Самопізнання – процес відкриття себе, пізнання свого внутрішнього світу, сильних і слабких проявів своєї особистості.

• Самоставлення – ставлення людини до себе, яке виражається в самоповазі. Самоповага – це особисте оцінне судження, виражене в позитивному ставленні до себе. Вона формується на основі усвідомлення особистістю своїх чеснот, результатів діяльності, ставлення оточуючих і виявляється в самооцінці. Від самооцінки залежать взаємини людини з її оточенням, її самокритичність, самовимогливість, ставлення до своїх успіхів і невдач. Вона впливає на ефективність діяльності людини і подальший розвиток її особистості.

• Саморегуляція – здатність людини керувати собою на основі сприймання й усвідомлення актів своєї поведінки та психічних процесів. В педагогіці визначають прийоми саморегуляції: самопідбадьорення, самосхвалення, самонаказ, самовладання, самообмеження, самонавіювання, самостимулювання, самоконтроль.