Печі з пароводяним обігріванням

Свого часу печі з пароводяним обігріванням, де теплообмінними пристроями слугували пароводяні нагрівальні трубки Перкінса, були досить розповсюдженими в різних країнах (рис. 8). Між собою вони відрізнялися розмірами подів, їх кількістю, розташуванням пароводяних трубок, їх кількістю в ряду.

Так печі малої продуктивності марок ХВі УТСмали по дві тупикових пекарних камери, в яких були висувні поди (рис. 8). Над і під подами було встановлено 4 ряди пароводяних трубок (116 шт.) з ухилом в бік обох топок, при чому довжина топкових кінців регулювалася.

Незважаючи на наявність теплоутилізатора – водогрійного котелка, температура відхідних газів, що виходили з топки після обігрівання кінців трубок Перкінса, сягяла 600-700°. Це було основним недоліком цих печей. До інших можна віднести високі питомі витрати умовного палива: в печі ХВ – 74 кг/т (УТС-50 кг/т), а також важку ручну працю при обслуговуванні печей.

Конвеєр в печах ХВК та УТС-К мав дві консольні металічні ферми, розташовані одна під другою. На них були змонтовані задні зірочки. Ферми з’єднувалися з візком конвеєра, що був перед пекарною камерою. На візку була розташована посадочна камера з ведучими і проміжними зірочками конвеєра, натяжним пристроєм і приводом. В посадочній камері було передбачено парове і водяне зволоження виробів. До пластинчастих ланцюгів конвеєра з кроком 140 мм підвішувалися колиски (41 та 47). Під час ремонту конвеєри викочували з печей по рейках, укладених в пекарній залі і напрямним пекарної камери [4, ІІ]. Продуктивність печей по формовому хлібу становила відповідно 20,6 та 32 т/добу, питомі витрати умовного палива 53,7 та 42 кг/т.

В цей же час на Московському хлібозаводі № 4 була встановлена піч великої продуктивності “Маммут”фірми “Вернер і Пфлейдерер” (1929р.) з пароводяним обігріванням, яка мала прогресивні рішення багатьої вузлів конструкції, експлуатувалася багато десятків років при високих техніко-економічних показниках. Піч мала тунельну пекарну камеру, в якій рухався стрічковий конвеєр із сталевих пластин шириною 3 м, що були прикріплені до ланок пластинчастих ланцюгів, а ролики ланцюгів котилися по напрямних кутиках. Це дозволило забезпечити після входу в пекарну камеру підйом верхньої гілки конвеєра на 3,1 % і нахил до розвантаження на виході з пекарної камери 3,5 %. Додатково після зволоження тістових заготовок у паровій коробці насичена пара ще подавалася на 1/3 та 2/3 довжини пекарної камери, що сягала 24 м. Завантаження тістових заготовок відбувалося на нагрітій до 130° під при подальшому інтенсивному підведенні теплоти знизу.

Обігрівання пекарної камери здійснювалося пароводяними трубками Перкінса Г-видної форми, вертикальні кінці яких опускалися збоку у 4 підвальні топки (в І – 398 шт., ІІ – 150 шт., ІІІ, ІV – по 110 шт.). 768 трубок (8 рядів) мали довжину від 3,5 до 11,5 м. Топкові кінці від 300 до 500 мм [4, ІІ].

Продуктивність печі “Маммут” при випіканні житньо-пшеничного хліба масою 1 кг становила 65 т на добу, робоча площа поду 75 м². Довжина печі 26,6 м. Тривалість випікання хліба 30 хвилин. Вироблявся хліб високої якості без підривів.

Сучасну так звану “трубну” технологію обігрівання печей вважають ідеальною завдяки легкій експлуатації, мінімальній витраті палива в топці і можливості розміщення на невеликій площі. Крім того є мінімальним ризик неполадок при відсутності робочих механізмів.

Принцип обігрівання “паровими трубами” покладено в основу конструкції багатоярусної печі моделі VERONA ЗС/2Р-245 (“Danzi forni”, Італія).

В пекарні камери теплота передається щільною сіткою закритих труб, по яких циркулює пара. Кожна пекарна камера (їх три) огорнута кільцевими трубами; перекриття мають подвійні поперечні труби. Діаметр труб 27 мм, товщина 4 мм. Вони сертифіковані та протестовані порізнено [15].

“Трубчастими” є також багатоярусні печі серії BR(Кумкая), що ідеально слугують для борошняних виробів. Продуктивність печей при випіканні виробів масою 0,65-0,85 кг дорівнює від 62 (BR-45 з площею 5 подів 4,5 м²) до 280 шт/год ( BR-210 з площею 7 подів 21 м²) [15].