Посилання на джерела, примітки, список використаної літера-

тури.Якщо студент у тексті посилається на загальний список вико-

ристаної літератури, то у квадратних дужках ставиться номер, під

яким у списку літератури подаються назва джерела, номер, том (якщо

це багатотомна праця), сторінка. Наприклад: [21, с. 48]. Якщо студент

посилається на кілька першоджерел, то вони виставляються за по-

рядком списку літератури і відповідно розділяються. Наприклад: [2;

14]. Якщо ж подається посилання на висновки, позиції інших учених,

цифри, факти, у цьому разі тексту посилання передує слово “див.”

(скорочено від “дивись”).

Правила оформлення бібліографічного списку. Бібліографіч-

ний список містить джерела, використовувані при написанні роботи.

Способи розташування матеріалу у списку літератури можуть бути

такі: алфавітний і послідовний у міру посилань у тексті.

Зразок оформлення списку літератури в алфавітному порядку:

1. Алешкина Э. Н., Иванов Ю. А., Чернышев В. Н. История государ-

ства и права России: Метод. рекомендации к курсу. — Воронеж:

Изд-во Воронеж. гос. ун-та, 2001. — 84 с.

2. Ашервуд Б. Азбука общения / Пер. с англ. И. Ю. Багровой, Р. З. Па-

новой; Науч. ред. Л. М. Инькова. — М.: Либерия, 199 . — 174 с.

. Бирюков П. Н. Международное право: Учеб. пособие. — 2-е изд.,

перераб. и доп. — М.: Юристъ, 2000. — 416 с.

4. Борисов И. И. Воронежский государственный университет всту-

пает в XXI век: размышления о настоящем и будущем. — Воро-

неж: Изд-во Воронеж. гос. ун-та, 2001. — 120 с.

. Вэнс Д. Синий мир: Пер. с англ. — М.: ВЛАДОС, 2004. — 698 с.

11

При алфавітному способі прізвища авторів і заголовків літера-

турних джерел (якщо автор не зазначений) розміщують суворо за

алфавітом. В одному списку різні алфавіти не змішуються. Іноземні

джерела розміщують наприкінці переліку всіх матеріалів, надрукова-

них кирилицею.

Принцип розташування в алфавітному списку — “слово за словом”,

тобто в разі збіжності першої літери в алфавітному порядку джерела

розташовуються за другою літерою, за наявності кількох праць одно-

го автора — за алфавітом заголовків, якщо прізвища авторів збігають-

ся — за ідентифікуючими ознаками (ініціали, молодший, старший,

батько, син — від старших до молодшого), якщо кілька праць автор

написав у співавторстві — за алфавітом прізвищ співавторів.

Зразок оформлення списку літератури в міру посилань у тексті:

1. Бирюков П. Н. Международное право: Учеб. пособие. — 2-е изд.,

перераб. и доп. — М.: Юристъ, 2000. — 416 с.

2. Борисов И. И. Воронежский государственный университет всту-

пает в XXI век: размышления о настоящем и будущем. — Воро-

неж: Изд-во Воронежск. гос. ун-та, 2001. — 120 с.

. Вэнс Д. Синий мир: Пер. с англ. — М.: ВЛАДОС, 2004. — 698 с.

4. Ашервуд Б. Азбука общения / Пер. с англ. И. Ю. Багровой, Р. З. Па-

новой; Науч. ред. Л. М. Инькова. — М.: Либерия, 199 . — 17 с.

. Алешкина Э. Н., Иванов Ю. А., Чернышев В. Н. История государ-

ства и права России: Метод. рекомендации к курсу. — Воронеж:

Изд-во Воронеж. гос. ун-та, 2001. — 84 с.

Зв’язок посилань і бібліографічного списку встановлюється за но-

мером джерела у списку та у квадратних дужках у тексті, наприклад:

[ , с. 2 7–2 9].

До списку літератури висуваються такі вимоги:

• відповідність темі та повнота відображення всіх аспектів її роз-

гляду;

• розмаїтість видів видань (офіційні, нормативні, довідкові, нав-

чальні, наукові, виробничо-практичні та ін.);

• бібліографічні описи джерел містять спочатку літературу на ки-

рилиці, потім англійською, німецькою та іншими мовами;

• нумерувати список літератури треба арабськими цифрами з

крапкою.

12

Основні правила оформлення бібліографічного списку. Якщо книга

написана чотирма або більше авторами, то після заголовку за косою

рискою (/) вказують першого автора й додають “та ін”.

Налог на имущество: комментарии и разъяснения / В. Р. Берник та

ін. – М.; Екатеринбург: Аналитика-пресс; Финансы, 1997. — 80 с.

Із заголовка описуються колективні монографії, збірники статей:

Культурология: Учеб. пособие для студ. вузов / Под ред. А. И. Мар-

ковой. — -е изд. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2000. — 16 с.

Окремий том багатотомного видання:

Фасмер М. Этимологический словарь английского языка: В 4 т. Т. 1.

— М.: Просвещение, 1986. — 8 2 с.

Статті із збірників, журналів і газет:

Для опису статей із збірників, журналів і газет вказуються такі ві-

домості:

• прізвище автора, ініціали;

• назва статті;

• джерело за двома косими рисками;

• місце, рік, номер або випуск, сторінки, на яких розміщена стат-

тя.

Збірник:

Муратова Х. Х. Одежда народов Поволжья в XVIII веке // Наро-

ды Урало-Поволжья: история, культура, этничность: Сб. науч. тр. /

Под общ. ред. М. Х. Ишмуратова. — Екатеринбург: Полиграф, 2004.

— С. 1 1–1 7.

Журнал:

Иванова Е. Ю. На грани элитарной и массовой культур: к осмыс-

лению “игрового пространства” русского авангарда // Общественные

науки и современность. — 2001. — № 1. — С. 162–174.

Якщо у статті два або більше авторів:

Кряжков В., Старилов Ю. Административные суды: какими им

быть? // Рос. юстиция. — 2001. — № 1. — С. 18–20.

1

Газета:

Шереметьевский Н. Банк сильнее и губернатора, и прокурора //

Парламент. газ. — 2001. — 1 нояб.

В аналітичному описі статті з газети область кількісної характе-

ристики (сторінка) вказується, якщо газета має понад 8 сторінок.

Стаття із зібрання творів:

Локк Дж. Опыт веротерпимости // Дж. Локк. Собр. соч.: В т. —

М., 198 . — Т. . — С. 66–90.

Автореферати праць:

Греков М. Л. Тюремные системы: состояние, перспективы: Авто-

реф. дис. ... канд. юрид. наук. — Краснодар, 2000. — 26 с.

Нормативні акти:

Закон України “Про реабілітацію жертв політичних репресій на

Україні” від 17 квітня 1991 р. // ВВР України. — 1992. — № 1 . —

Ст. 190.

Рецензії:

Жилинский С. Э. Конкурентное право как научная дисциплина //

Государство и право. — 2001. — № 1. — С. 104–106. — Рец. на кн.: То-

тьев К. Ю. Конкурентное право (правовое регулирование конкурен-

ции). — М.: РДЛ, 2000. — 2 с.

Бібліографічний опис документа з Iнтернету:

1. Цветков В. Я. Компьютерная графика [Электронный ресурс]: ра-

бочая программа / В. Я. Цветков. — Электрон. данные и прогр. —

М.: Изд-во МИИГАиК, 2002. — 1 дискета. — Загл. с экрана.

2. Бычкова Л. С. Конструктивизм / Л. С. Бычкова [Электронный ре-

сурс] // Культурология XX века. — Режим доступа: http//www.

philosophy. ru/edu/ref/enc/k. htm1

Оформлення посилань у тексті. Бібліографічні посилання ви-

користовують:

• при цитуванні;

• при запозиченні положень, формул, таблиць, ілюстрацій;

• за потреби посилання на інше видання, де повніше викладено

питання;

• при аналізі в тексті друкованих праць.

14

Існує два види посилань. Внутрішньотекстові розміщуються без-

посередньо в тексті, до якого належать. Оформлюються в дужках

із посиланням на номер у списку літератури та конкретну сторінку

джерела [12, с. 7] або сторінки [12, с. 7–8]. Підрядкові посилання роз-

міщуються внизу сторінки під рядками основного тексту і мають на-

скрізну нумерацію в усьому документі.

Приклад:

Левідов О. М. писав, що “не количество прочитанных книг служит

показателем культуры чтения, а качество их потребления”1.

1Левидов А. М. Литература и действительность. — Л., 1987. — С. 409.

Оформлення таблиць та ілюстрацій.Усі таблиці нумерують на-

скрізно. Праворуч над заголовком з великої літери пишуть слово

“Таблиця” і вказують її порядковий номер. Вертикальні графи таб-

лиці нумерують тоді, коли в тексті на них є посилання або табли-

цю частково переносять на наступну сторінку, а також у разі вико-

нання розрахунків за даними, розміщеними в різних графах. Назви

граф пишуть з великої літери, а підзаголовки, якщо вони граматично

пов’язані з назвою, — з малої, в інших випадках — з великої. Графу

“№” у таблицю не включають. Якщо таблицю переносять на наступну

сторінку, на ній пишуть: “Продовження таблиці” і вказують її номер.

Таблицю розміщують після першого посилання на неї в тексті, вказу-

ючи її номер і слово “Таблиця” у скороченому вигляді. Таблицю роз-

міщують уздовж або поперек сторінки з відповідним поворотом її за

годинниковою стрілкою. Знизу її не закривають.

Кількість ілюстрацій у дипломній роботі визначається її змістом і

повинна бути достатньою для того, щоб текст роботи був зрозумілий

і конкретний. Усі ілюстрації (фотографії, схеми, креслення, діаграми

тощо) називають рисунками і нумерують послідовно. Номер і назву

рисунка пишуть під графічними зображеннями. Ілюстративні ма-

теріали розміщують одразу після посилання на них.

Усі додатки повинні мати порядкову нумерацію та назви, що від-

повідають їх змісту. Нумерація аркушів з додатками продовжує за-

гальну нумерацію сторінок основного тексту роботи.

Особливі вимоги висуваються до стилю дипломної роботи. Він

повинен вирізнятися певними мовними засобами, логічністю викла-

ду, доказовістю, точністю літературної мови, наявністю загальнопри-

йнятих у науці термінів, символів, понять тощо. Згідно з вимогами

робота повинна бути написана чітко, охайно, без скорочень (за винят-

ком загальновживаних).

1

ЗАХИСТ ДИПЛОМНОЇ РОБОТИ

Підготовка дипломної роботи до захисту. Завершена дипломна

робота підписується студентом-дипломником, тобто її виконавцем, і

подається керівнику. Науковий керівник пише письмовий відгук і по-

дає роботу для перевірки завідувачу кафедри. У відгуку керівник по-

винен охарактеризувати роботу за всіма розділами. Завідувач кафед-

ри на основі цих матеріалів вирішує питання про попередній захист

дипломної роботи на засіданні кафедри.

Студент готує для цього невелику доповідь (короткий зміст робо-

ти) до 10 хвилин з метою ознайомлення з основними результатами

дослідження і в усній формі відповідає на запитання з теми роботи,

отримує рекомендації щодо наступного захисту перед Державною

екзаменаційною комісією. Попереднім захистом дипломної роботи

може вважатися за рішенням кафедри виступ студента на науко-

вих конференціях — університетських, міжуніверситетських, всеук-

раїнських тощо за темою дипломної роботи. Кафедра на основі цих

матеріалів вирішує питання про допуск студента до захисту і оформ-

лює це документально. Дипломна робота, допущена випускною ка-

федрою до захисту, направляється на рецензію.

Склад рецензентів призначається з числа висококваліфікованих

науковців. Рецензентами може бути також професорсько-викладаць-

кий склад інших вищих навчальних закладів. Відгук спеціаліста ус-

танови, де виконана дипломна робота, прирівнюється до внутрішньої

рецензії. Дипломна робота з відгуком керівника, допуском випускної

кафедри та рецензією спеціаліста направляється до Державної екза-

менаційної комісії для захисту.

За бажанням студента-дипломника або його керівника до ДЕК мо-

жуть бути подані матеріали, які характеризують наукову і практичну

цінність дипломної роботи, наприклад документи (відгуки, постано-

ви, нагороди тощо), підтвердження практичного використання про-

позицій, друковані статті з теми роботи та інші матеріали, що сприя-

ють розкриттю наукової та практичної цінності дипломної роботи.

До захисту студент-дипломник готує виступ (доповідь), наочну

інформацію (схеми, таблиці, графіки та інші ілюстративні матеріали)

для використання під час захисту перед ДЕК. У виступі доцільно ви-

світлити такі важливі питання: обґрунтування актуальності теми до-

слідження; мету, завдання, об’єкт, предмет дослідження; що вдалося

16

встановити, виявити, довести; якими методами це досягнуто; елемен-

ти новизни в теоретичних положеннях і практичних рекомендаціях;

з якими ускладненнями довелося зіткнутися у процесі дослідження,

які положення не підтвердились. У ній треба також відповісти на ос-

новні зауваження наукового керівника і рецензента.

Доповідь студента не повинна перевищувати за часом 10 хвилин.

Для кращого сприйняття присутніми матеріалу бажано продемонс-

трувати таблиці, діаграми, графіки з власними результатами.

Відгук і рецензія на роботу. Керівник у відгуку оцінює вміння

студента логічно мислити, організовувати свою роботу, робити вис-

новки з отриманих результатів, сформованість професійних умінь і

навичок. Поряд із зазначенням позитивних моментів дипломної робо-

ти необхідно вказати й недоліки. Відгук завершується тим, що керів-

ник визначає відповідність роботи всім вимогам, які є обов’язковими

для дипломних робіт, і оцінює її.

У рецензії визначаються також її актуальність, наукова новизна,

повнота та ґрунтовність викладу, науковий рівень досліджень, ар-

гументованість висновків і пропозицій, можливість їх практичного

впровадження. Рецензент повинен звернути увагу на відповідність

отриманих результатів меті та завданням дипломної роботи, зазначи-

ти її позитивні та негативні аспекти. Рецензент також оцінює дип-

ломну роботу.

Виконавець повинен ознайомитися з відгуком і рецензією на робо-

ту, проаналізувати їх та підготувати відповіді на зауваження.

Орієнтовний план рецензії або відгуку:

1. Актуальність і значущість теми.

2. Професіоналізм виконання (логічна послідовність, аргументо-

ваність і конкретність висновків, якість таблиць, ілюстрацій, рівень

самостійності).

. Можливість практичного використання (які пропозиції доцільно

впровадити у практику).

4. Використання літературних джерел.

. Оформлення роботи.

6. Переваги (недоліки) роботи.

7. Допуск до захисту.

8. Оцінка роботи.