Техніка (від грецьк. techne – мистецтво, майстерність) – сукупність засобів, що створюються для здійснення процесів виробництва та обслуговування невиробничих потреб суспільства.

Основне призначення техніки – повна або часткова заміна виробничих функцій людини з метою полегшення праці й підвищення її продуктивності. Розрізняють два види техніки: виробничу(машини, механізми, інструменти, апаратура керування машинами і технологічними процесами, засоби транспорту, зв’язку) та невиробничу (побутова, комунальна, техніка наукових досліджень, освіти і культури, військова, медична, спортивна тощо). Сучасна техніка характеризується прискоренням темпів її модернізації, створенням нових технічних засобів, стандартизацією й уніфікацією, інтенсивним розвитком енергетики, радіоелектроніки, широким використанням засобів автоматики, телекомунікацій, ЕОМ тощо.

Наука і техніка тісно пов’язані між собою. Особливо цей зв’язок став міцним у період науково-технічного прогресу, що виступає якєдиний, взаємообумовлений, поступальний розвиток науки й техніки. Науковий та технічний прогреси вперше почали зближуватися у ХVІ – ХVІІІ ст., коли мануфактурне виробництво, потреби торгівлі, мореплавства вимагали теоретичного й експериментального розв’язання завдань. Цей етап НТП має назву „наукова революція”. Другий етап НТП пов’язаний з розвитком машинного виробництва з кінця ХVІІІ ст., коли наука та техніка обопільно стимулювали взаємні темпи розвитку, що постійно прискорювалися («промислова революція»). Сучасний етап науково-технічного прогресу називається науково-технічною революцією (НТР), яка розпочалася в середині ХХ ст. і являє собою докорінну якісну зміну виробничих сил на основі перетворення науки у провідний чинник розвитку суспільства. В умовах НТР склалася єдина система “наука – техніка – виробництво”, у якій науці належить провідна роль. Основними напрямами НТР є: комплексна автоматизація виробництва, контролю та управління на основі широкого застосування ЕОМ; відкриття й використання нових видів енергії; створення й застосування нових видів конструкційних матеріалів. НТР різко прискорила науково-технічний прогрес.

Світова наукова цілісність, що склалася у ХХ ст., поклала початок економічному об’єднанню світу, передачі в усі кутки земної кулі передових способів виробничої культури. Ми є свідками зростаючої інтернаціоналізації народногосподарських зв’язків. Одним з виявлень цього процесу стали транснаціональні корпорації з їх єдиними формами організаційної культури, що діють в десятках країн і на різних континентах. На їх частку припадає понад третину промислового виробництва, більше від половини зовнішньої торгівлі, майже 80% нової техніки й технологій. Про наростання інтернаціоналізації життя сучасного світу свідчить всеохоплюючий характер науково-технічної революції, принципово нова роль ЗМІ та комунікації.

У той же час техногенне ставлення до природи – як до засобу задоволення не духовних, а суто технічних потреб – стає у першій половині ХХ ст. однією з провідних тенденцій у розвитку культури. Розвиток техніки і технології як знаряддя панування людини над природою стали головними цілями суспільного розвитку. В результаті виникла ситуація, коли постійне нарощування матеріального багатства на основі оновлення техніки перетворило людину у звичайне знаряддя ефективної економічної діяльності.

Через вищезгадані причини видатні гуманісти та мислителі ХХ ст. із тривогою говорили про деградацію культури. В результаті у культурі ХХ ст. розвинулася суперечність, яка проявилася у протистоянні двох напрямів – сцієнтичного  й антисцієнтичного.

В основі сцієнтизму лежить уявлення про наукове знання як про найвищу культурну цінність. Наука як абсолютний еталон, вважають сцієнтисти, спроможна розв’язати всі проблеми, що стоять перед людством, – економічні, політичні, моральні тощо.

Поняття “сцієнтизм” походить від латинського слова “scientia” – знання, наука. Сцієнтисти стверджують: науці все підвладне. Дійсно, сучасна наука проникла в усі шпаринки суспільства, пронизуючи собою не лише промисловість, сільське господарство, а й політику, адміністративну та військову сфери. Однак не все у світі – наука. Наприклад, існують сфера мистецтва, віра, людські почуття і стосунки. Антисцієнтизм з’явився як реакція на перебільшення ролі науки. Для нього характерне приниження значення наукового знання, обвинувачення науки у тому, що вона спричинила всілякі кризи: економічну, екологічну, національну. Гасло антисцієнтистів: “Наука – чума ХХ ст.”

У результаті виникла ситуація, яку окреслив англійський письменник, учений-фізик і громадський діячЧарлз Персі Сноу, виділивши існування у сучасному світі двох культур – гуманітарної й науково-технічної. Остання є похідною від науково-технічного прогресу ХХ ст. У своїй лекції 1959 року «Дві культури і наукова революція» Сноу говорив про це так: “…На одному полюсі – художня інтелігенція, на іншому – науковці, та як найбільш яскраві представники цієї групи – фізики. Їх розділяє стіна нерозуміння й іноді (особливо серед молоді) антипатії і ворожнечі, але головне, звичайно, нерозуміння. У них дивне, спотворене уявлення один про одного. Вони настільки по-різному ставляться до одних і тих самих речей, що не можуть знайти спільної мови навіть у царині почуттів”. Ворожнеча двох культур може призвести до загибелі людства. Проти такого розколу виступав великий гуманіст ХХ ст. Альберт Швейцер, який писав у своїй роботі «Культура та етика» так: „Сп’янілі від процесу теоретичного пізнання і практики, що спостерігалися в наш час, ми забули подбати про прогрес духу людини”.