Досвід зарубіжної педагогіки XX ст. в сучасній діяльності освітян України

Характерні ознаки шкіл «нового» виховання: 1) розташування в мальовничих куточках, переважно в сільській місцевості, на берегах річок чи озер; 2) добре поставлене фізичне виховання: щоденні фізичні вправи, біг, ігри, плавання, гімнастика, екскурсії; фізична праця в майстернях і на будовах; у садку й у лісі, в полі й у лузі; добре встановлений гігієнічний порядок, здорова їжа тощо; 3) етико-естетичне виховання учнів: щоденні вправи з різних мистецтв, формування морально-релігійних і патріотичних якостей під час вранішніх і вечірніх молитовних або тихих годин у каплиці; 4) спрямування змісту навчання не на енциклопедичність знань, а на розвиток в учнів мислительних здібностей, здатність застосовувати здобуті знання на практиці; 5) надання переваги тим методам навчання, які пробуджують інтерес до науки, розвивають у дітей мислення, вчать узагальнювати й робити висновки, самостійно проводити дослідження, поєднують індивідуальну та колективну форми роботи; 6) сувора дисципліна, дієве дитяче самоврядування за зразком парламенту своєї країни; 7) належне матеріальне оснащення та забезпечення висококваліфікованими педагогічними кадрами.

Подібні приватні школи й нині існують у багатьох країнах. Оскільки плата за навчання у них доволі висока, вони доступні лише дітям із забезпечених родин.

Відкритість сучасної школи і сприйняття нею зарубіжних тенденцій освіти

У нашій країні школа упродовж довгого часу розглядалася як єдиний соціальний інститут, що відповідає перед державою за виховання дітей. Соціальні зв’язки школи були орієнтовані переважно на покращення власного навчально-виховного процесу. Об’єктивний аналіз накопиченого досвіду дозволяє стверджувати, що такий підхід не дав позитивних результатів. Тому в сучасній педагогічній науці особливої актуальності набуває проблема організації цілісного виховного процесу, забезпечення тісної єдності школи й соціального середовища.

Відкритість сучасного українського суспільства створює умови для збагачення національної системи освіти й виховання кращими досягненнями світової культури. Не випадково Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ століття) орієнтує на “розроблення теоретико-методологічних аспектів національної системи виховання з урахуванням вітчизняного й зарубіжного досвіду”. У Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті визначається, що освіта підпорядкована “формуванню системи національних інтересів як головних пріоритетів світоглядної культури особистості” і разом з тим вона “сприяє оволодінню багатствами світової культури, вихованню поваги до народів світу”. Звернення до досвіду високорозвинених країн, які мають сформовані традиції в галузі інтеграції всіх виховних сил суспільства у справі формування підростаючих поколінь, дають можливість виявити позитивні й негативні моменти в організації вітчизняного виховного процесу, обґрунтувати шляхи його вдосконалення.

Педагогічний пошук діячів і професорів різних генерацій Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова (В. Андрущенко, В.Бондар, М. Гриценко, О.Мороз, Д.Ніколенко, Л.ІІрокопенко, В.Синьов, В.Смаль, Скрипченко, С.Чавларов. В.Хропко, М.Шкіль та ін. Вибір хронологічного періоду і персоналій студентом

Керівництво НПУ на чолі з його ректором відомим вченим Віктором Андрущенком прагне бачити свій вуз гідним членом серед найкращих європейських університетів, бореться і за те, щоб зберегти обличчя і традиції української освіти й науки.

Тривалий час Національний педагогічний університет співпрацює з Академією наук вищої школи України. Як результат - Поповнення складу академіків АН ВШУ новими, шанованими в українській та зарубіжній науці членами. Будучи колективним членом академії, пед. університет має змогу більш інтенсивно виявити себе у проведенні спільних конференцій, з'їздів, семінарів, круглих столів, обмінюватися набутим досвідом з іншими вузами країни та зарубіжжя.

Андрущенко Віктор Петрович - професор, дійсний член АПН України, академік Української академії політичних наук і Академії наук вищої школи, заслужений діяч науки і техніки України. 2002 року двічі нагороджений Почесною грамотою Верховної Ради України.

Шкіль Микола Іванович - вчений у галузі математики та педагогіки, дійсний член Академії педагогічних наук України (1992), доктор фізико-математичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1966). Вся наукова і педагогічна діяльність М. І. Шкіля пов’язана з Київським педагогічним інститутом ім. О.М. Горького, нині Національним педагогічним університетом імені М.П. Драгоманова (аспірант, ст. викладач, доцент, декан, завідувач кафедри математичного аналізу). У 1973-2003 роках – ректор Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, з 2003 р. – радник ректора університету, завідувач кафедри математичного аналізу.

Результати досліджень Шкіля М. І. представлено у більш ніж 400 наукових працях, зокрема в 10 монографіях, 30 підручниках і навчально-методичних посібниках, 26 іноземних виданнях. Найважливіші праці – "Асимптотические методы в теории линейных дифференциальных уравнений" (монографія у співавторстві у 1967 р. була перевидана у США); "З любов’ю до професії" (у співавторстві). Керівник наукової школи "Проблеми наближених методів розв’язання диференціальних та інтегральних рівнянь". Серед його учнів 31 кандидат і 3 доктори наук.

М. І. Шкіль очолює Всеукраїнське методичне об’єднання розвитку шкільної математичної науки зі створення та видання підручників для учнів загальноосвітніх шкіл і середніх спеціальних навчальних закладів, входить до складу редколегій журналів "Український математичний журнал", "Нелінійні коливання", "Рідна школа"; член правління Київського математичного товариства.