Ліквідація неписьменності (20-30-ті роки) як фактор зміни загальної культури суспільства

Після перемоги у громадянській війні, незважаючи на розруху та злидні, більшовики не залишали поза увагою питання культури. Складовою проголошеної мети побудувати комуністичне суспільство була „культурна революція”, яка мала виховати людину комуністичного майбутнього. Першочерговим завданням на цьому шляху була ліквідація неписьменності. Напочатку 20-х років неписьменні складали понад половину населення України. Для боротьби з цим явищем створювалася мережа шкіл ліквідації неписьменності лікнепи, в яких вчитися читати і писати мали всі особи віком від 8 до 50 років. До участі в ліквідації неписьменності в порядку трудової повинності залучалися всі письменні громадяни. Одночасно з подоланням неписьменності радянські органи влади цілеспрямовано прищеплювали населенню відданість комуністичній ідеології. Всі навчальні посібники, періодична преса, література були пройняті політичним змістом. Боротьба з неписьменністю виявилася результативною. Вже на 1926 р. основами грамоти опанувала більша частина населення. На 1939 р. лише 15% населення віком до 50 років залишалися неписьменними.Ліквідація неписемності — культурно-В Україні навчання населення грамоті здійснювалося через мережу товариства «Геть неписьменність», створеного в 1923 року. У 1936 році воно ліквідувалося як таке, що виконало свою роль.За Всесоюзним переписом населення 1936 року 85,3 % людності України було грамотним проти 57,5 % у 1926 році. Україна ставала республікою суцільної грамотності, мала висококваліфіковані кадри в усіх галузях народного господарства, науки, культури. Утім в роки масових репресій значна частина представників різних соціальних верств зазнала переслідувань і була знищена.

Особистість і колектив упедагогічній системі А.Макаренка

А.С.Макаренку доводилось узгоджувати свою педагогічну систему з тогочасною ідеологією. На першій стадії розвитку колективу видатний педагог радив керівнику брати на себе всі повноваження. Він повинен був сам, без будь-якого узгодження з колективом, ставити вимоги, обов'язкові для виконання кожним.

Для другої стадії розвитку колективу характерною була наявність ядра, тобто групи дітей, які свідомо підтримують вимоги організатора колективу. Тобто і на цій стадії вимоги продовжує ставити організатор, але і вони вже сприймаються колективом не з таким опором, як на стадії диктату, оскільки підтримані багатьма товаришами по колективу. Таким ядром новостворюваного у той час суспільства була комуністична партія, яка активно підтримувала на місцях всі директиви, спущені зверху.

Третя стадія передбачала можливість колегіального вирішення всіх питань життя колективу демократичним способом — на основі прийняття рішення більшістю голосів. Отже, вимоги до кожного члена колективу ставив сам колектив, бо вони випливали з прийнятих ним рішень.

У такий спосіб реалізовувалась "педагогіка колективної ді'Г. Переходу з другої до третьої стадії передувала кропітка виховна робота по кількісному нарощуванню ядра. Коли в ядро входило більше половини членів колективу, то організатор міг без особливого ризику ставити будь-яке питання на голосування. Таке введення елементу колегіальності в життя колективу зовсім не означало повної відмови від диктату, оскільки замість диктатури однієї особи утворювалась диктатура колективу.

За А.Макаренком, найвищою є четверта стадія розвитку колективу - стадія самовиховання, коли кожен член колективу не чекає, поки йому дасть доручення колектив чи його лідер, а сам, виходячи з інтересів колективу, бере на себе певні обов'язки, виконує їх та ще й сам себе контролює.

Результатом такого підходу до формування колективу або суспільства могло бути досягнення високого рівня виконавчої дисципліни, створення майже воєнізованого колективу.

Альтернативні оцінки педагогічного експерименту А.Макаренка вітчизняною наукою і практикою

Провідним в педагогічній теорії Антона Семеновича є вчення про колектив, як основний і вирішальний фактор виховання всебічно розвиненої особистості. Це основне положення своєї педагогічної теорії Макаренко поширює і на сім’ю: “...Сім’я повинна бути тільки колективом. Втрачаючи ознаки колективу, сім’я втрачає більшу частину свого значення, як організації виховання і щастя”, – пише А. С. Макаренко в “Книзі для батьків”. Тому педагог неодноразово висловлювався проти так званої “системи однієї дитини” в сім’ї, бо виховувати колективність можна лише в такій родині, дє є кілька дітей.

Другою основою виховання в педагогічній системі А. С. Макаренка є праця. Великою заслугою педагога є те, що він розглядав працю не лише з точки зору продукування матеріальних цінностей, а й з точки зору його психолого-педагогічного значення. Визначний педагог довів це на практиці можливість поєднання навчання з продуктивною працею. У комуні ім. Ф. Е. Дзержинського вихованці працювали по чотири години в день, а решту часу відводили навчанню в школі-десятирічці.

Третьою основою в педагогічній теорії А. С. Макаренка є виховання свідомості, почуття обов’язку і відповідальності. Почуття обов’язку перед Батьківщиною, уміння враховувати кожен крок своєї діяльності і поведінки з точки зору інтересів суспільства він ставив вище за все.