Б.Грінченко, І.Франко, Леся Українка та інші відомі українці про національну освіту (кін. ХІХ - поч. ХХ ст.).

Борис Дмитрович Грінченко (1863-1910) – письменник і педагог. Народився на Чернігівщині в небагатій дворянській сім’ї, закінчив екстерном Харківський університет. Більше 10 років працював учителем у сільських школах на Чернігівщині. З 1902 р. проживав у Києві, певний час очолював Київське товариство "Просвіта". Під його редакцією вийшов чотирьохтомний "Словник української мови". Написав ряд публіцистично-педагогічних творів, серед яких "Яка тепер народна школа на Україні", "На безпросвітному шляху. Про українську школу", "Перед широким світом" і ін. У цих та інших творах критикував тогочасний стан народної освіти, виступав за створення народних шкіл з українською мовою викладання.

Всупереч царській забороні Грінченко, коли ще працював учителем, нелегально проводив навчання українською мовою і використовував при цьому самостійно складені ним буквар "Українська граматка для науки читання і писання" та читанку "Рідне слово". Остання була однією з перших книг для читання українською мовою. У своїх підручниках він пропагував культ народної педагогіки як умови виховання, помістивши туди багато народних казок, оповідань і ін.

Франко залишив величезну спадщину, у т. ч. більше ста наукових, публіцистичних та художніх творів з питань педагогіки. Писав українською, російською, польською і німецькою мовами.

У статтях "Наші народні школи і їх потреби", "Великі діяння пана Бобжинського", "Освіта народу Галичини", "Педагогічні невігласи" та ін. піддав гострій критиці недоліки тогочасної народної школи та реакційну політику австрійського уряду у галузі освіти. Вказував, що уряд боїться поширення знань серед народу і видає розпорядження, які всіляко обмежують доступ до гімназій дітей бідного населення.

Вказував на роль навчання рідною мовою у розвитку мислення дітей. Боровся за створення шкіл, пов’язаних з життям, з інтересами народу. У брошурі "Чого хоче галицька робітнича громада" розробив програму (соціалістичну) народної освіти і школи. Метою виховання визначив формування всебічно розвинутої особистості, яка готова до роботи розумової і фізичної. Характеризуючи мету і завдання виховання, Франко розвінчував курс уряду на підготовку вірнопідданих з вузьким кругозором громадян. Він висунув свій ідеал виховання – людини-"каменяра", будівника нового суспільства. Такій людині притаманні "внутрішній спокій, сила і ясність переконань, чиста совість і боротьба, вічна боротьба проти темноти, фальші і дармоїдства".

Велику увагу Франко приділяв проблемі вчителя. У своїх статтях і художніх творах показав тяжке становище галицьких учителів, зобразив як позитивні, так і негативні образи вчителів. Негативні образи вчителів показав у оповіданнях "Грицева шкільна наука", "Малий Мирон" та ін. Негативним образам протиставив позитивні в оповіданні "Борис Граб", п’єсі "Учитель" (Омелян Ткач) та ін. Крім художніх Франко написав ряд статей, присвячених проблемі вчителя: "Спогади з моїх гімназійних років", "Історія моєї батьківщини" та ін.

У педагогічній спадщині Франка є багато матеріалів з історії педагогіки. Він зробив аналіз освітньої ролі братств в ХVI-ХVII ст. на Україні, зупинявся на діяльності Острозької академії, писав про історію Львівського університету, вивчав педагогічні ідеї І.Вишенського, Г.Сковороди, Т.Шевченка, О.Духновича та ін. Досліджував історію зарубіжної освіти і виховання, зокрема філантропічний напрямок у німецькій педагогіці.

На формування поглядів Лесі Українки впливав її дядько М.П.Драгоманов.

У своїх творах вона порушувала багато важливих педагогічних проблем. У статті "Голос однієї російської ув’язненої" піддала критиці систему освіти царської Росії. Росію назвала "бастілією", де панують "голод, неосвіченість, злодійство, лицемірство".

У нарисі "Школа" Леся Українка показала відсталість тогочасних народних шкіл, а саме парафіяльних, та тяжке життя народних вчителів. Вона критикувала і середні школи, де процвітали муштра і зубріння.

Просвітницька культурно-освітня і духовно-моральна діяльність І.Огієнка (після 1917р.)

Написав ряд підручників для українських шкіл: "Рідна мова" (1917), "Рідне писання" (1918), "Українська граматика" (1918), "Українські шкільні мотиви" (1921). Працював вчителем середньої школи та комерційного училища в м.Києві, приват-доцентом і професором в університетах Києва, Кам'янець-Подільського, Варшави, Брно, Монітобі, деканом Колегії Святого Андрія Первозванного у Вінніпезі.

Однією з найвідоміших сучасному читачеві наукових праць І.Огієнка є "Українська культура" (1918), де він постає як дослідник історії освіти та культури України. Звертаючись до епохи українського Відродження (XVII-XVIIICT.), вчений зробив висновок про культурно-освітнє посередництво України між Заходом і Сходом та про регенерацію української наукової думки у Московській державі.

Головним у розвитку духовності української молоді І.Огієнко вважав християнську доброчесність, справедливість і працьовитість. Ці риси можливо виховати, на думку вченого, лише на основі рідномовного виховання і тільки в родині. Таким чином, принциповими рисами педагогічних поглядів І.Огієнка можна вважати: різномовність, родинність, залучення християнських ідеалів.

ПЕДАГОГІЧНІ ПОГЛЯДИ І ОГІЄНКА

Мета освіти й виховання:

формування національної свідомісті, духовності, національ

ного характеру, естетичних цінностей, утвердження здорового

способу життя дітей           

Зміст освіти:

національний компонент освіти (знання природних багатств та національних героїв, історії, культури, традицій свого народу)

Принципи навчання:

виховуючий характер навчання; наочність, науковість, систематичність, міцність знань; індивідуальний підхід; активність і

творчість учнів    

Методи навчання:

бесіда, розповідь, пояснення, вправи, робота з книгою, використання наочності, дискусія, проблемний виклад знань, навіювання

Зміст виховання:

прищеплення любові до свого народу, народної творчості, рідної мови і церкви

Засоби виховання:

рідна мова, батьківський та материнський приклад, рідномовне оточення, етнічне середовище, усна народна творчість, читання Біблії, народний календар, рідна історія, література, традиції, обряди, свята, ігри, мистецтво, побут, одяг.