Основні етапи боротьби європейських країн колонії та міжнародні стосунки.

Міжнародні відносини на Близькому Сході і Південній Азії та британське завоювання Індії.

48. Політика самоізоляції Китаю та експансія Європейських країн. «Опіумні війни».
Наиболее известна политика самоизоляции, проводившаяся Китаем, Кореей и Японией в XVII—XIX веках. Целью её была консервация существующих феодальных порядков. Объективно же эта политика привела к всё нараставшему отставанию этих стран от европейских держав, которые в конце концов силой заставили отменить режим самоизоляции.
Наприкінці XIX ст. в уряді та при імператорському дворі склалася впливова група найвпливовіших сановників, які виступали за оновлення різних сторін життя за європейським зразком. Їхня мета — досягти самопосилення Китаю, якому загрожувала остаточна втрата самостійності. Для цього потрібно було подолати економічну та військово-технічну відсталість Китаю. Тому китайські сановники виступали за реорганізацію армії, оснащення її сучасними видами зброї, розвиток крупної індустрії і сучасних засобів транспорту.

З’явилися перші навчальні заклади західного зразка, де вивчалися іноземні мови, закуповувалося промислове устаткування, з’явилися механізовані підприємства. У містах будувалися багатоповерхові будинки в європейському стилі, розвивалася банківська справа. Але курс на самопосилення не дав бажаного результату. Китай зазнав поразки у війнах із Францією та Японією (1894–1895).

Цим скористалися іноземні держави, які бажали збільшити свої володіння за рахунок територій у Китаї.

Початок боротьби європейських країн за переділ світу.

Розпад колоніальної системи. Роль ООН.

51. Перша світова війна та міжнародні відносини.
Перша світова війна стала результатом протиборства двох військових блоків: Троїстого союзу (Німеччина, Австо-Угорщина, Італія) й держав Антанти (Росія, Англія, Франція). На 1914 р. протистояння між цими двома військово-політичними угрупуваннями європейських держав украй загострилося. Балканський півострів став зоною особливої напруженості. Австро-Угорщина (за підтримки Німеччини) вирішила, завдавши одного удару по Сербії, остаточно укріпитися на Балканах. Приводом для оголошення війни стало вбивство у Сараєво 28 червня 1914 р. австрійського ерцгерцога Франца Фердінанда. Виникла нагода розгромити Сербію. 23 липня Австро-Угорщина заявила Сербії запевне нездійсненний та принизливий ультиматум.

Росія, яка була не підготовленою до війни, радила Сербії піти на компроміс. Проте Австро-Угорщина й Німеччина не бажали мирного врегулювання конфлікту. 28 липня Австро-Угорщина оголосила війну Сербії. ЗО липня 1914 р. російський імператор Микола II підписав указ про загальну мобілізацію. Німеччина 1 серпня оголосила війну Росії, а З серпня - Франції. Німецькі війська почали наступ на Францію через територію Бельгії. З вимогою поважати нейтралітет Бельгії й негайно вивести звідти німецькі війська виступила Англія. Не отримавши відповіді на свій ультиматум, вона 4 серпня оголосила війну Німеччині. До збройного конфлікту, що його було розпочато європейськими державами, поступово було втягнуто 38 держав, населення яких становило 1,5 млрд. осіб (87% населення усієї планети). Війна стала світовою.

52. Версальско-Вашингтонська система.
Для підбиття підсумків першої світової війни було скликано Паризьку мирну конференцію, яка розпочала роботу 18 січня 1919 p. Тепер до Парижа прибули представ-ники 27 держав, з них 9 учасниць війни - на боці Антанти, 15 -які оголосили війну Німеччині, але не брали участі у воєнних діях, та 3 нових країни - Польща, Чехословаччина, Королівство сербів, хорватів та словенців.

Основним питанням конференції була підготовка мирного договору з Німеч-чиною. Його було підписано 28 червня 1919 p., у п'яті роковини сараєвського вбивства, у Великому Версальсь-кому палаці (Версальський мир).
Мирні договори з союзниками Німеччини були укладені за зразком Версальського. Сен-Жерменський мирний договір з Австрією було підписано 10 вересня 1919р., Нейїський з Болгарією - 27 листопада 1919р., Тріанонсь-кий з Угорщиною - 4 червня 1920 p. та Севрський з Туреччиною -10 серпня 1920 p.

Версальська система мирних договорів закріплювала територіальні зміни, які відбулися в результаті першої світової війни й розпаду Німецької, Османської та Австро-Угорської імперій. Франція здобула перевагу на Європейському континенті. Англія закріпила провідні позиції на Близькому Сході й панування на морі. Контроль над Лігою Націй фактично перейшов до Англії та Франції.

Ознаки Версальської системи МВ:

1. Розпад імперій.
2. Поява нових держав.
3. Перерозподіл колоній.
4. Формування регіональних підсистем міжнародних відносин внаслідок появи нових суб’єктів міжнародних відносин.

Створена система міжнародних угод встановила Версальсько-Вашингтонську систему устрою міжнародних відносин, що зафіксувала та оформила результати першої світової війни, визначила нове співвідношення сил на світовій арені. Вона стала спробою розв'язати незліченні проблеми, об'єднати й гармонізувати суперечливі інтереси народів та держав.

Втім вона мала низку суттєвих недоліків:

1. не розв'язала протиріччя між державами-переможницями й державами, які зазнали поразки;
2. не ліквідувала протиріччя між великими й малими країнами;
3. не запобігла можливості виникнення реваншизму, перш за все внаслідок відсутності дійового контролю за виконанням укладених договорів;
4. викликала значні територіальні зміни в Європі, друге «велике переселення народів», започаткувала основи національних конфліктів.
Версальсько-Вашингтонська система закріпила нову розстановку сил у повоєнному світі, але внаслідок своїх вад не могла бути стійкою й тривалою.

Ліга націй та ії значення.

54. Характер зовнішньої політики СССР в 1920-30 рр.
Зовнішню політику СРСР в 20-е рр. визначали два противоречивших один іншому принципу. Перший принцип визнавав необхідність виходу із зовнішньополітичної ізоляції, зміцнення позицій країни на міжнародній арені, налагодження взаємовигідних торгово-економічних відносин з іншими державами. Другий принцип випливав традиційної для більшовизму доктрині світовій комуністичної революцій і вимагав максимально активно підтримувати революційний рух в інших країнах. Реалізацією першого принципу займалися переважно органи комісаріату іноземних справ, другого - структури III Інтернаціоналу (Комінтерну, створений в 1919 р.).
У 20-ті роки Радянський Союз визнали провідні держави світу. У 1924 р. були встановлені дипломатичні відносини з Великобританією, Фран-єю, Італією. У 20-ті рр. активно розвивалося економічне співпраця з Німеччиною. З приходом до влади в Німеччині фашистської партії політика СРСР зазнала зміни. Наприкінці 1933 р. був розроблений план колективної безпеки. З цього часу і до серпня 1939 р. з-ветская зовнішня політика мала явну антигерманскую спрямованість, що підтвердили дого-вори про взаємодопомогу з Францією та Чехословаччиною, укладені в 1935 р. Тоді ж 1935 р. СРСР засудив напад Італії на Ефіопію, а в 1936 р. підтримав Іспанську Республіку в боротьбі проти генерала Франко.

Західні країни (насамперед Англія, Франція, США) проводили політику «умиротворе-ня агресора» і прагнули направити його загарбницькі дії проти СРСР. Так, у ве-ре 1938 р, в Мюнхені Англія і Франція погодилися на передачу Німеччині Судетської області Чехословаччини.

Напруженою була ситуація і на Далекому Сході. В 1928 р. стався конфлікт СРСР з Китаєм на Китайській східній залізниці (КВЖД), який був швидко врегульований. Але тут на Сході Радянського Союзу протистояла Японія. У серпні 1938 р. відбулося велике зіткнення з японськими військами у районі озера Хасан у Владивостока, а влітку 1939 р. на річці Халхін-Гол. Японські війська були розгромлені.

Агресивні дії фашистської Німеччини в Європі спонукали Англію і Францію весною і літом 1939 р. вести переговори з СРСР щодо протидії агресорові, але до серпня 1939 р. ці переговори зайшли в глухий кут. Тоді СРСР 23 серпня 1939 р. підписав пакт про ненапад з Герма-ніей (пакт Ріббентропа - Молотова") терміном на десять років. До нього додавався секретний про-токола про розподіл сфер впливу в Європі. У радянську сферу увійшли частина Польщі (Західна Ук-раїна і Західна Білорусь), країни балтії (Литва, Латвія, Естонія), Бессарабія, Фінляндія.

Підписавши пакт, фашистська Німеччина 1 вересня 1939 р. напала на Польщу. Англія і Фран-ція, маючи договори про взаємодопомогу з Польщею, оголосили війну Німеччини. Так 1 вересня 1939р. почалася Друга світова війна. 17 вересня 1939р. Червона Армія перейшла кордон Польщі і встановила контроль над Західною Україною та Західною Білорусією, які були включені до складу УРСР і БРСР. 28 вересня 1939 р. між СРСР і Німеччиною був підписаний договір про дружбі, який уточнював розмежування сфер впливу в Європі. В вересні-жовтні 1939 р. були підписані договори про взаємодопомогу між СРСР, з одного боку, Естонією, Латвією та Літ-виття, з іншого. У серпні 1940 р. Естонія, Латвія і Литва були включені до складу СРСР. Після важкої радянсько-фінської війни (листопад 1939 - березень 1940 рр.) частину території Фінляндії (весь Карельський перешийок р. з Виборгом) відійшла до СРСР. У червні 1940 р. уряд СРСР вимагало від Румунії повернення Бессарабії і Північної Буковини. Румунські влади винуж-дени були задовольнити ці вимоги.

Німеччина тим часом, окупувавши майже всі країни Європи, посилено готувалася до напа-відродження на СРСР.