Тема 2. Економічні вчення рабовласницької формації

ІСТОРІЯ ЕКОНОМІЧНИХ ВЧЕНЬ

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

ДЛЯ СТУДЕНТІВ ЕКОНОМІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ ВУЗІВ

Житомир — 1998

Вступ

Навчальний посібник складено відповідно до програми курсу “Історія економічних вчень” для студентів економічних спеціальностей вузів.

Посібник охоплює 18 тем і розрахований на 36 годин лекційних занять. Заняття по темах 1-3 повинні допомогти студенту зрозуміти процес зародження економічних знань за часів рабовласництва та раннього феодалізму. Метою 4-14 тем є засвоєня теоретичних концепцій та методології меркантилізму, класичної політекономії та ін. Теми 15-18 присвячені питанням сучасної економічної теорії.

Структура та методика проведення лекції визначається структурою посібника. До лекційного тексту заняття додається перелік питань з теми, рекомендується література. В останній частині посібника приводиться перелік лауреатів Нобелівської премії в галузі економічних наук, словник основних термінів і понять, а також тестові завдання по темам.

Для самостійної роботи студентів передбачені окремі завдання та підготовка рефератів і доповідей.

Зміст

 Вступ

 Тема 1. Предмет і метод “Історії економічних вчень”

 Тема 2. Економічні вчення рабовласницької формації

 Тема 3. Економічні погляди раннього феодалізму

 Тема 4. Економічні погляди періоду пізнього феодалізму та зародження капіталістичних відносин.

 Тема 5. Економічні вчення у Західній Європі в XVII-XVIII ст.

 Тема 6. Економічне вчення А.Сміта

 Тема 7. Економічні ідеї Давида Рікардо

 Тема 8. Економічні ідеї першої половини ХІХ ст.

 Тема 9. Ідеї економістів першої половини ХІХ ст.

 Тема 10. Економічна думка в Україні та Росії в другій половині XVIII - першівй половині XIX ст.

 Тема 11. Економічні ідеї марксизму

 Тема 12. Економічна думка другої половини ХІХ - початку ХХ ст.

 Тема 13. Економічні теорії західноєвропейської соціал-демократії

 Тема 14. Ленінська економічна теорія

 Тема 15. Зародження і розвиток американського інституціоналізму

 Тема 16. Теорії ринку з недосконалою конкуренцією

 Тема 17. Економічна теорія Дж.М.Кейнса і політика неокейнсіанства

 Тема 18. Неолібералізм - альтернатива кейнсіанським моделям державного втручання в економіку

 Основні визначення

 Лауреати нобелівської премії в галузі економіки

Тема 1. Предмет і метод “Історії економічних вчень”

Вивчивши цю тему, ви будете знати:

· що досліджує історія економічних вчень як наукова дисципліна;

· які функції історія економічних вчень виконує;

· в чому полягає сутність методології науки;

· якими законами і категоріями користується економічна наука.

В умовах здійснюваних в Україні радикальних соціально-економічних реформ вивчення історії економічних вчень як однієї з обов’язкових дисциплін в процесі підготовки та перепідготовки спеціалістів економічного профілю і формування у них загальнолюдської та професіональної культури набуває особливого значення.

Рано чи пізно кожна окрема особистість вступає в економічні зв’язки з іншими суб’єктами економічної діяльності. Успіщність її дій прямопропорційно залежить від накопиченного досвіду та знань. Звичайна людина - це економіст з буденним мисленням, яке є ніщо інше, як суб’єктивний погляд на процеси, що відбиваються щодня у господарському житті. Людина судить про це виходячи з власних інтересів. На її економічні уявлення нерідко впливають і певні звичаї, які склалися в народі, а іноді й спотворені погляди на ті чи інші явища. І, тут на допомогу людині приходить мислення. Загальновідомими є два типи мислення. Найбільш поширеним є буденне мислення, яке не може проникнути у суть явищ, що лежать в основі тих чи інших економічних процесів. Тому важливе значення для успішного функціонування суспільства і добробуту кожної окремої особистості зокрема має наукове мислення. Лише воно прагне виявити об’єктивну істину і відбиває економічні процеси всебічно, намагається охопити всю панораму подій.

Предметом історії економічних вчень є історичний процес виникнення, розвитку, змагання і зміни економічних ідей, що виражали інтереси тих чи інших класів і соціальних груп, а також загальнолюдські погляди на економічні процеси на різних етапах розвитку суспільства.

Відповідно, знання, які можна набути, вивчаючи цей предмет, необхідні для осмислення закономірностей і особливостей формування економічної теорії, вільної орієнтації в її проблемах, ефективного використання отриманих навиків з ціллю дослідження об’єктивних законів в розвитку світової та вітчизняної економіки, виробки творчого підходу при обгрунтуванні і наступній реалізації альтернативних господарських рішень.

Історія економічних вченьявляє собою самостійну наукову дисципліну, основний зміст якої полягає в дослідженні історії політичної економії, починаючи від зародження економічних ідей у творах стародавніх мислителів і закінчуючи сучасною економічною думкою.

Як і кожна наука історія економічних вчень має свою методологію. Для методології історії економічних вчень притаманим є діалектичний метод, розгляд процесів і явищ не одномірно, лише в одній площині, а багатогранно, враховуючи різні погляди, їх практичну значущість і перевірку іспитом часу. Історія економічних вчень досліджує певні закони. Вони поділяються на загальнолюдські та специфічні. Історія економічних вчень враховує два види законів:

Загальні закони, що діють впродовж усієї людської історії (такі як підвищення потреб, зростання продуктивності праці), або в декількох способах виробництва.

Специфічні закони, що відбивають особливості певних суспільних способів виробництва і властиві їм соціально-економічні відносини. Крім них об’єктом вивчення є стосунки поміж людьми які відбивають організаційно-економічні зв’язки та відносини з приводу власності. Організаційно-економічні відносини виникають тому, що суспільне виробництво, розподіл та обмін завжди потребують певної організації. Форми організаційних зв’язків завжди різноманітні: розподіл і кооперація праці, концентрація виробництва, його централізація та інтеграція. Ці форми існують незалежно від того чи іншого соціально-економічного ладу і є однаковими елементами економіки усіх країн.

Соціально-економічними відносинами є такі зв’язки поміж людьми у виробничому процесі, котрі визначаються типом (формою) власності на засоби виробництва.

Історія економічних вчень як наука виробила і застосовує конкретні засоби і прийоми пізнання предмету свого дослідження. До них відноситься спостереження, аналіз і синтез економічних явищ, індукція та дедукція, системний підхід.

В практиці дослідження історії економічних вчень широко застосовується метод абстракції. Абстрагування - означає очищення наших уявлень про досліджувані процеси від випадкового, швидкоминулого, одиничного і відокремлення в них міцного, стійкого, типового. Завдяки методу абстракції вдається уловлювати суть явищ, від суті одного рівня переходити до суті більш високого рівня, формулювати категорії та закони науки, що відбивають її сутність.

Економічні категорії, які використовує історія економічних вчень характеризують окремі сторони економічніх явищ (наприклад вартість, що визначається суспільно необхідними витратами праці).

Економічні закони встановлюють найбільш стійкі залежності та взаємозв’язки в економічних процесах. Важливе місце при вивченні історії економічних вчень посідає розгляд і виділення різними поколіннями вчених-економістів діалектики загального, особливого та одиничного. У розвитку суспільного виробництва завжди є спільні риси, що властиві усьому виробництву, незалежно від його соціально-економічної структури. В той же час загальне не існує окремо, а завжди проявляється в особливому та одиничному, історично-специфічному (наприклад історично-економічний розвиток Франції та Японії). Наукове пізнання економічних процесів потребує опори на принципи єдності логічного та історичного. Він виходить з того, що суспільство на будь якому ступені розвитку являє цілісний організм у якому усі компоненти знаходяться у певному взаємозв’язку. Причому цей логічний взаємозв’язок відбиває, відтворює у стислому вигляді історичний процес виникнення і становлення даної системи. Історично спочатку виникають її найбільш спільні, прості, риси. Складні ж, більш конкретні властивості, як правило, утворюються на наступних етапах суспільного розвитку.

Історія - це складний і багатомірний процес, не вільний від випадкових ситуацій, зигзагів, відступів і забігання вперед, але в принципі це закономірний процес розвитку і зміни суспільства, передусім економічних систем. Звідси випливає взаємозв’язок пізнання структури цих систем та історії іх розвитку. Вивчення історії допомагає зрозуміти логіку предмету, а знання внутрішньої побудови суспільства надає наукового характеру історичному дослідженню. Тобто логічний метод вивчення є ні чим іншим, як тим же історичним методом, який тільки звільнений від історичної форми та випадковостей історичного процесу. Закономірно при розгляді методу історії економічних вчень постає питання про критерій правдивості результатів пізнання. Найвищим критерієм вірності пізнання виступає суспільна практика, результати тих теоретичних положень і висновків, що пройшли перевірку життям і поліпшили добробут людей.

Функції історії економічних вчень

Пізнавальна функція. Вона дозволяє простежити розвиток економічної науки від перших її кроків до сьогодення, побачити як у процесі розвитку народного господарства у світі і окремих країнах йшло накопичення економічних знань. Саме вона дає змогу нам ознайомитися з економічними поглядами видатних вчених минулого.

Критична функція. Полягає у виясненні як позитивних поглядів у різних поколінь вчених, так і тих, що були згодом спростовані самим життям. Вона вимагає суворої об’єктивності розуміння того, що помилки вчегних минулого викликалися не злими намірами, а рівнем тогочасного суспільного життя. Необхідно критично відноситися до марксизму, який вважає вірними лише ті положення, які були вироблені його основоположниками.

Прогнозична функція. Полягає в тому, що економічна теорія, вивчаючи сучасний стан економіки, іноді давала рекомендації, які визначали перспективи економічного розвитку далеко вперед.

Прагматична (практична) функція. Полягає в використанні рекомендацій економічної науки, втілення її у життя, спрямуванні на благо як суспільства в цілому, так і кожної людини зокрема.

Перед кожним, хто розпочинає вивчення даної дисципліни постає питання: “Як вивчати?”. Істотною порадою з цього приводу може бути слідуючий вислів лауреата Нобелівської премії Мілтона Фрідмена: “Під час навчання я прийшов до переконання і не маю підстав відмовлятись від нього сьогодні, що студенти навчаються у своїх же товаришів-студентів, а зовсім не у викладачів. Дійсне призначення викладача - шукати найбільш цікаві проблеми для обговорення. Вивчення неможливе без самостійної роботи. Самостійна робота - це критичне осмислення тих положень, з якими студенти зустрічаються у різноманітній літературі, оскільки економічне життя швидкоплинне і бурхливе. І, наостанок з цього приводу, варто привести слова видатного економіста Джона Мейнарда Кейнса: “Ідеї економістів і політичних мислителів - і коли вони праві і коли помиляються - мають набагато більше значення, ніж прийнято думати. У дійсності лише вони правлять світом. Люди практики, котрі не вважають, що на них зовсім не діє інтелектуальний вплив, часто-густо стають рабами якогось економічного минулого”.

Контрольні питання та завдання.

1. Що являє собою предмет історії економічних вчень ?

2. Як ви розумієте поняття: економічні закони. Які закони є загальнолюдськими, які - специфічними ?

3. Що означає поняття методологія науки ?

4. Дайте визначення поняття економічні категорії. Якими категоріями оперує економічна наука ?

5. Назвіть і охарактеризуйте основні функції історії економічних вчень.

6. Користуючись довідником “Лауреати Нобелівської премії”, складіть короткі біографії видатних вчених - економістів, які удостоєні цієї високої нагороди.

Рекомендована література.

Основна:

1. Аникин А.В. Юность науки: Жизнь и идеи мыслителей - экономистов до Маркса.-М.,- 1985г.

2. Всемирная история экономической мысли. В 6т.- Т.1.-М., -1987г.

3. История экономических учений. Учебних для экономических вузов./Рындина М.Н., Василевский Е.Г., Голосов В.В. и др. - М., - 1983г. - с.3 - 9.

4. История экономических учений. - Ч.1. Учебное пособие. / Под.ред. В.А. Жамина, Е.Г. Василевского. - М., - 1989г. - с.5 - 10.

5. Макконел К., Брю С.Л. Экономикс. Принципы, проблемы и политика. - В 2т., - Т.1.,- М., - 1992г. - С.18 - 19.

Тема 2. Економічні вчення рабовласницької формації

Вивчивши цю тему, ви будете знати:

* що джерела економічної науки необхідно шукати в памятках економічної думки які дійшли до нас від цивілізацій Стародавнього Сходу та Античного Світу;

* чому виразники економічних ідей і поглядів Стародавнього Світу засуджували велику земельну власність, великі торгівельні та лихварські операції;

* якими економічними категоріями оперували мислителі Стародавнього світу.

Рабовласницька формація була наслідком технологічної революції, пов’язаної з початком застосування металів, переходом до інтенсивного (нерідко зрошувального) сільського господарства і можливості одержання додаткового продукту, що стимулювало розвиток розподілу праці, відокремлення ремесла від землеробства, спеціалізацію ремісничих професій, появу жреців і управителів, а також утворення їєрархічної системи та структури. Основними джерелами одержання додаткового продукту були експлуатація вільних селян-общинників, ремісників, а також державних та приватних рабів. В цей час держава активно втручається в економічні відносини посилюючи експлуатацію залежних верств населення. В Фінікії, Вавілоні та Греції набуває значного розвитку та процвітання просте товарне виробництво, що спричиняє до розвитку внутрішньої та зовнішньої торгівлі. Це викликало появу грошей, які стали загальним еквівалентом у первісних ринкових відносинах. Разом з зміною приватної власності виникло класове або античне рабство. Як і економічна думка інших періодів, економічні погляди рабовласництва мали свої характерні риси. Особливості економічної думки стародавнього світу:

Економічна думка була недиференційованою від політико-правової та релігійної ідеології. Суто економічних трактатів не було тому що представники панівної верстви втручалися в традиційний хід натурального господарства лише для привласнення додаткового продукту.

У трактатах стародавнього світу важливе місце посідали правові питання, які виробляли фіскальну політику держави.

Перші чисто економічні погляди були присвяченими суто організації приватного господарства. Це в основному зведення практичних рекомендацій з усіх аспектів діяльності приватного підприємця: від технології до організації праці.

Економічна думка Стародавнього Сходу

Пам’ятки Стародавнього Сходу це переважно зведення законів та трактати про мистецтво державного управління. Економічні знання тоді були досить примітивними і мали догматичний характер. Господарські відносини змінювалися дуже повільно, і тому повторення економічних ситуацій створювало можливість успішного ведення господарства через просте копіювання досвіду попереднього часу.

Першим трактатом Стародавнього Єгипту є «Повчання гераклеопольського царя своєму синові» (ХХІІ ст. до н.е.). В цій пам’ятці значна увага приділяється ефективності апарату державного управління. Відмічається, що він повинен працювати як одне ціле. Передбачається матеріальне заохочення чиновників, щоб вони не брали хабарів. Пропагувався конкурсний відбір на державну службу. Апологією фаху чиновника є «Повчання Ахтоя своєму сину Піопі», де показано всі вигоди професії писця в порівнянні з іншими. На початку XVIII ст. до н.е. в Єгипті вибухнула громадянська війна, в результаті до влади прийшли «простолюдини». Ці події описані в «Реченні Іпусера». Автор висловлює незадоволення розвалом старої економічної системи і закликає до її реставрації та поновлення будівництва пірамід, водосховищ, зміцнення військової могутності країни.

Вавілон.Найбільш древньою і значною пам’яткою економічного життя Двуріччя є «Закони царя Хаммурапі» (1792-1750 рр. до н.е.). У Вавілоні на той час мало розквіт боргове рабство, що спричинило до послаблення держави, яка втрачала воїнів і платників податків. Головне завдання законів - захист вільних виробників. Так, заборонялися продаж і відчудження земельних наділів царських воїнів, обмежувалося лихварство (20% у грошовій і 33% у натуральній позиці), боргове рабство могло тривати не більше 3 років. Цей кодекс містив в собі наряду з правовим захистом особистості виробників право приватної власності. «Закони царя Хаммурапі» регламентували торговельні угоди і були однією з перших спроб управління країною за допомогою системи правових норм.

Древня Індія.Першим свідченням економічної думки Стародавньої Індії є трактат «Артхашастра» написаний радником царя Чандрагупти І Каутільєю Вішнугуптою (кінець VI ст. до н. е.). В перекладі «артха» означає користь, матеріальна вигода; «шастра» - наука. Пам’ятка містить в собі рекомендації що до організації управління державою правителем. В ній значна увага приділяється розвитку землеробства, а невигідні землі Каутілья рекомендував відводити під пасовиська, він також відрізняє ринкову ціну від вартості, вказуючи, що конкуруючий покупець збільшує ціну на товар роблячи її вищою за дійсну вартість. Прибуток Каутілья включає в ціну товару і визначає його як 5% з встановленої ціни, а для іноземних товарів -10%.

Стародавній Китай. Особливістю економічного устрою Стародавнього Китаю було те, що наряду з приватною власністю на землю держава володіла значним фондом земель. Першим представником економічної думки Китаю того часу був Конфуцій (Кун-Цзи 551-479 рр. до н.е.). З його слів учнями була записана збірка «Лунь-Юй» («Розмови та роздуми»). Конфуцій захищав минуле та інтереси родової знаті, пропонував програму морального вдосконалення людини. На його думку багатство в країні необхідно розподіляти рівномірно. Він вважав, що держава це велика родина, а правитель має бути її батьком. Його послідовник конфуціанець Мен-Цзи (372-279 рр. до н.е.) вважав, що прості люди за веліннім неба повинні годувати своїх панів. Рекомендував общинну землю розділити на дев’ять частин. Дев’яту ділянку він пропонував обробляти гуртом, а врожай з неї віддавати державі. Мислитель стверджував, що правитель повинен бути мудрим і не забирати у виробників більше ніж йому потрібно. Учень Конфуція Сюнь-Цзи (313-238рр. до н.е.) був послідовним прихильником збагачення кожної людини зокрема і держави в цілому. На його думку політика держави повинна будуватися на слідуючих принципах: економії у витратах, забезпеченні добробуту народу і необхідності забирати залишки у виробників. Мислитель вважав, що добробут це задоволення такого рівня споживання, котрий відповідає рангу людини.

Опонентами конфуціанців були легісти у VІ - ІІІ ст. до н.е. Вони вимагали керувати державою через закони, а не ритуали, як це пропагував Конфуцій, та проведення реформ по централізації та об’єднанню країни, а також пропонували знищити селянську общину. Перщими представниками легістів були Цзи-Чань та Лі-Куси. Їх ідеї надалі розвив Гунсунь-Ян (390 - 338 рр. до н.е.) відомий під ім’ям Шан - Яня правителя області Шан у царстві Цінь. В «Книзі правителя області Шан» головну увагу він придяляє сільському господарству і вирішенню зернової проблеми. Мислитель вважав, що процвітання держави залежить від двох факторів: землеробства і війни. Гунсунь - Ян пропонував провести перепис населеного в країні селянства і оформити єдиний податок на кількість зерна.

Чільне місце в історії економічної думки Стародавнього Китаю посідає трактат «Гуань - Цзи» (IV ст. до н. е.). В цій пам’ятці відзначається, що праця є єдиним джерелом могутності держави. Автори висувають ідею еквівалентності обміну і вважають недопустими, щоб в результаті обміну хтось отримував надлишок і бажають, щоб увесь народ працював порівну і споживав однаково. Автори відзначають, що саме народ створює доход для знаті і прибуток для торгівців. Вони рекомедують регулювати ціни на хліб шляхом створення державних фондів, відкриттям землеробам дешевих кредитів і заміною прямих податків на залізо і хліб непрямими. Тоді на їх думку буде усунене прагнення купецтва до наживи і наступить громадський мир.

На Півдні Китаю в древні часи утворилася нова релігія Даосизм. Його прибічники пропагували повернутися до первісних часів, не використовувати новітні засоби виробництва.. Це був своєрідний протест народних мас на класове і майнове розшарування тодішнього суспільства.

Економічні погляди Античного Світу

Древня Греція.Давня Греція на відміну від країн Сходу мала декілька особливостей, що знайшли свій відбиток у розвитку економічної думки. По-перше, рабство тут проникало в усі сфери суспільно-економічного життя і стало основною проблемою періоду генезису, розквіту і кризи рабовласницького способу виробництва. По-друге, Греція — батьківщина демократії, а демократія (навіть і рабовласницька) сприяла розвитку духовного життя суспільства і в тому числі економічної думки. По-третє, у Греції відбувся процес відокремлення розумової праці від фізичної, і це призвело до професіонaльнoгo заняття інтелектуальною діяльністю. По-четверте, значного розвитку в країні набули торгово-грошові відносини і зокрема торгівля як між полісами-державами, так і з колоніями та іншими державами.

У VII-VI ст. до н.е. приватна власність остаточно витісняє родову, поширюється рабство, швидко розвивається торгівля і лихварство. Ці зрушення викликали реформи Солона (640-635 —599 рр. до н.е.) і Пісістрата (560-527 рр.бо н.е.). Реформатори вірили у серйозну пере­вагу грошового господарства і законодавчо сприяли його поширенню. Вони визнавали рабство, але під тиском афінського демосу забо­ронили перетворювати на рабів своїх співвітчизників. Боргове рабство реформами Солона (594 р. до н.е.) було заборонено, а рабами ставали лише іноземці.

Зачатки економічної думки Древньої Греції знаходимо в поемах «Іліада» та «Одісея» Гомера (X - VIII ст. до н.е.). В них знайшла відображення натурально - господарська концепція.

В роботіГесіода (VIII - VII ст. до н.е.) проголошувалось ідеалом міцне селянське господарство частково засноване на праці рабів. Фізична праця в його творі ще користується повагою. Автор закликає до повернення старих часів, відстоює патріархальщину.

Афінський стратег Перікл в 444 - 429 рр. до н.е. провів ряд законів по зміцненню юридичного статусу афінян, розгорнув міське будівництво, сприяв розвитку ремесла і торгівлі. Крім того йому належить організіція грецьких колоній та клерухій (військових землеробських поселень).

Економічна думка Стародавньої Греції збагатилась поглядами Ксенофонта (бл. 430- бл. 354 рр. до н.е.). В трактаті «Домострой», він намагався розвиток товарно-грошових відносин пристосувати до потреб рабовласницького натурального господарства і тому, вихваляючи землеробство, негативно ставився до заняття лише ремеслом і торгівлею. Рабство, за Ксенофонтом, — природне явище, а раби — знаряддя праці, що розмовляють. Ксенофонт дійшов висновку, що праця раба малопродуктивна і радив рабовласникам матеріально заохочувати тих, хто добре працює. Давньогрецький мислитель з презирством ставився до фізичної праці, вважаючи, що нею повинні займатися лише раби, а вільним належить тільки керувати і наглядати.

Ксенофонт першим аналізував суспільний поділ праці, він вважав, що найкраще виконується найпростіша робота і підійшов до розуміння, що ступінь поділу праці залежить від розмірів ринку. «Цінність» товару товару він розглядав як споживчу і мінову вартість, тобто вбачав дві сторони товару. Гроші Ксенофонт вважав специфічним товаром і визначав такі їх функції як засіб обертання та скарб. Мислитель засуджував лихварство і відкидав використання позичкового капіталу.

Видатним давньогрецьким мислителем був Платон (427-347 рр. до н.е.). Будучи прихильником аристократії, він хотів зміцнити її становище і найповніше задовольнити її інтереси. Ці думки Платон висловив у творах «Політика або Держава» і «Закони». В першо­му ним створено проект ідеальної держави, у другому — держави, найбільш близької до су­часної йому дійсності. Згідно вчення Платона держава є формою вирішення протиріч між потребами людей та їх здібностями. Мислитель вважав, що ідеальна держава повинна мати три стани: філософи - керівники, воїни - управлінці (вони не мають права власності, а їх споживання носить усуспільнений характер) і останній стан - чернь. Власність повинна мати лише чернь - третій стан землеробів, купців, ремісників.

В творі «Закони» Платон здійснює поділ держави на чотири стани в залежності від майнового забезпечення громадян. Між ними відбувається жеребкування по якому вони отримують у держави будинок і наділ землі. Земля на думку Платона має перебувати в державній власності і передаватися в спадщину. В цьому творі мислитель вводить поняття вартості наділу -«межі бідності» і громадянин не має права мати майна більше ніж у 4 рази від цього прийнятого мінімуму. Всі громадяни повинні бути забезпеченими рабами, заборонялося мати у власності золото і срібло, займатися лихварством, вести розкішний спосіб життя.

Торкаючись питання товарного виробниц­тва, Платон дійшов ряду оригінальних поло­жень. Так він зрозумів, що у процесі обміну має місце приведення до «домірності й одноманітності» домірних і різноманітних товарів. У Платона були здогадки про те, що гроші виконують не тільки функції засобів збережен­ня й скарбу, але й функцію міри вартості. Давньогрецький вчений одним з перших пору­шив питання про основу та рівень цін. Він вважав, що ціни повинні регулюватися держа­вою, причому за основу треба брати таку ціну, котра забезпечувала б одержання поміркова­ного прибутку.

Найкрупнішим ідеологом рабовласництва у Стародавній Греції був Арістотель (384-322 рр. до н.е.). Його головними творами, де викла­дені роздуми з економічних питань, є «Нікомахова етика» і «Політика». Як і Платон, Арістотель розробив проект ідеальної дер­жави. Населення тут складалося із землевлас­ників, скотарів, ремісників, торговців, найманих робітників і рабів. Найважливішою й найпочеснішою сферою діяльності визнава­лося землеробство. Важка праця у сільському господарстві повністю перекладалася на плечі рабів, а управління, контроль і нагляд за ра­бами — на вільних громадян. З презирством ставлячись до фізичної праці, Арістотель не полюбляв і ремісників. Він говорив, що ре­місник, який займається низьким ремеслом, перебуває в тенетах обмеженого рабства.

Аналізуючи форми власності мислитель відзначав, що кожна річ може бути використана для задоволення певної потреби і для обміну. Ці особливості він вважав споживчими вартостями. Арістотель показав як від мінової торгівлі (Т - Т) відбувся перехід до товарного обернення (Т - Г - Т), а згодом і до обернення грошей (Г - Т - Г). На думку вченого гроші створені для зручності обміну. Він виділяв такі їх функції як міра вартості та засіб обернення.

Розмірковуючи про шляхи придбання багат­ства і задоволення потреб, Арістотель виділив економіку і хрематистику. ЕКОНОМІКА — цей термін у науковий обіг увів сам грецький мислитель, — означає «ойкос» — дім, госпо­дарство та «номос» — закон. Економіка має на меті привласнення споживчих вартостей, необхідних для життя й домашнього господарства, а також і для держави. До сфери економіки Арістотель відносить і дрібну торгівлю, оскільки вона необхідна для задоволення потреб людей у речах першої необхідності.

ХРЕМАТИСТИКА — це мистецтво нажи­вати багатство через велику торгівлю. На від­міну від економіки, хрематистика не є необхідною і не відповідає законам природи.

Древній Рим.Наступною сходинкою в історії економічної думки був Стародавній Рим. Тут рабство яке ви­користовувалося в сільському господарстві повністю себе вичерпало. Це спричинило виникнення колонату. Водночас в історії Римської держави було чимало драматичних сторінок, коли селянська біднота боролася за землю. Тоді ж відбувалося й розорення великих рабовласницьких господарств — і всі ці мотиви лягли в основу римської економічної думки.

Катон Старший (234-149 рр. до н.е.) виступив захисником тих рабовласницьких госпо­дарств, що були тісно пов'язані з ринком. У своїй праці «Землеробство» він рекомендував накопичувати гроші, а для цього потрібно більше продавати і менше купувати, причому про­давати тільки надлишки і тоді, коли стоять високі ціни, а купувати те, що не виробляється у власному господарстві і за низькою ціною.

Думку про раціональну організацію рабов­ласницького господарства розвиває в трактаті «Про сільське господарство», автором якого був Варрон (116-27 рр. до н.е.). Автор, сам за фахом агроном, вважає найпочеснішою галуззю економіки сільське господарство і засуджує тих римлян, які переселяються до міст. Основою сільського господарства, за Варроном, є тваринництво. Це пояснюється передусім тим, то зерно у Римі було дешевим, оскільки його у великій кіль­кості завозили з провінцій, а худоба вирощу­валася на місці у рабовласницьких латифундіях і ціни на м’ясо були високими.

Наступним представником економічної думки Античного Риму був агроном Колумелла (Іст. До н.е.). Йому належить трактат «Про сільське господарство». В ньому мислитель показує неефективність рабовласницьких латифундій і пропагує колонат.

У ІІ-І ст. до н.е. в Римській республіці розвивається економічна та політична криза, викликана концентрацією великої земельної власності в руках патриціанської знаті та обезземелювання значної частки італійського се­лянства. Спробу зупинити цю кризу зробили брати Гракхи Тіберій (163-132 рр. до н.е.) і Гай (153-121 рр. до н.е.), які висунули проект земельної реформи. Вони вимагали обмежити земельне володіння 1000 югерів (250 га), а надлишки передати селянам по 30 югерів на сім’ю на умовах спадкового володіння і виплати податку. На жаль реформа не мала успіху і обоє братів загинули від рук опозиції.

Після поразки повстання Спартака з програмою про скасування боргів бідного люду й обмеження свавілля багатіїв виступив Луцій Сергій Катіліна (63-62 рр. до н.е.). Якийсь час його підтримували широкі верстви населення, але, оскільки програма Катіліни була, по суті, авантюристичною, цей рух зазнав поразки, а Катіліна загинув у бою.

Сучасником і постійним опонентом Катіліни в сенаті був Марк Туллій Ціцерон (107-44 рр. до н.е.). Політичний діяч, письменник і відомий оратор, він був прихильником приватної власності і найпочесніших заняттям вважав сільське господарство.

На зміну республіці в Римі прийшла монархія. .В цей час у суспільстві панує думка про те, що рабами люди стають не за своїм походженням, як вчив Арістотель, а в силу обставин. Цього висновку дійшов Лучій Анней Сенека (3 р. до н.е. - 65 р.). Він розумів політичну небезпеку рабства і закликав римлян поводитися з рабами більш людяно, бо вони за своїм походженням рівні вільним.

В Римській імперії гоніння християнства завершилося тим, що після Нікейського собору (325 р.) воно набуло статусу державної релігії. Першим представником економічної думки християнства був Августин Блажений (353 - 430 рр.). В своїх творах монах доводив про необхідність всім сумлінно працювати. Як того вимагала християнська ідеологія він почесним вважав землеробство і засуджував торгівлю. Мислитель вважав, що фізична праця така ж почесна, як і розумова.

Отже, у стародавньому світі склалася еко­номічна думка, яка, з одного боку, відбивала тодішній розвиток господарства, а, з другого, — намагалася пояснити причини тих явищ, які вона спостерігала в господарських і суспільно-соціальних відносинах.

РЕЗЮМЕ:

1. У стародавньому світі розвивалась еко­номічна думка, яка виходила з практичних господарських і соціальних потреб тодішнього суспільства.

2. Економічна думка на Стародавньому Схо­ді передусім акцентувала увагу на ролі дер­жави у розвитку господарства, головним чином землеробства, і на захисті приватної власності вільного населення, яка становила основу мо­гутності кожної з давніх держав.

3. У Давній Греції економічна думка роз­вивалася в умовах рабовласницької демократії. Їй був притаманний розгляд проблем, пов'я­заних із розвитком аграрного сектора еко­номіки, а також торгівлі, стосунками між вільним населенням і рабами.

4. У Стародавньому Римі економічні пог­ляди відбивали розклад рабовласницького ладу і шукали найбільш ефективної системи госпо­дарювання, головним чином у заміні рабо­власницьких відносин колонатом.

Контрольні запитання

1. Що спричинило до виникнення і розвитку економічних знань у первісному суспільстві та стародавньому світі ?

2. Що спільного і чим відрізняються економічні погляди в різних державах Стародавнього Сходу ?

3. Довести, що економічна думка у Стародавній Греції були вищим етапом у порівнянні з країнами Стародавнього Сходу.

4. Якими економічними категоріями оперували даньогрецькі мислителі ? Що означають ці категорії ?

5. Що нового у розвиток економічної думки внесли давньоримські мислителі ?

6. Яке наукове і практичне значення для вивчення історії економічних вчень мають ідеї мислителів Стародавнього Світу ?