Визначте основну ідею «Слова про Ігорів похід» і те, за допомогою яких образів вона розкривається у творі.

В основі сюжету «Слова о полку Ігоревим» - літературно оброблена, поетична хроніка невдалого походу новгород-сіверського князя Ігоря Святославича на половців у 1185 році.
Темою твору є поразка князівського війська та полон князя Ігоря. Автор змальовує образ князя як людини великої ратної мужності та хоробрості: «Якщо так вернутися, не бившись, сором буде нам гірше смерті», каже він, отримавши звістку про погані віщування: затемнення сонця».

Разом з тим в образі князя Ігоря змальовані типові негативні риси князів того часу. Він одноосібник, в похід із собою взяв лише дружину свою та найближчих родичів, запальний та надміру честолюбний, прагне слави та здобичі. І тому необачний.

Справжнім плачем озивається автор, змальовуючи поле, усіяне загиблим «цвітом» руської землі, загиблими хоробрими воїнами. Відчувається єдність автора з народом, співчуття до нього, прагнення змінити ситуацію. Разом з автором плаче Ярославна, дружина Ігоря – автор вкладає в її уста слова туги та болю. Цей перший настільки живий та яскравий жіночий образ в давньоруській літературі.

Стогне навіть сама земля, сумує сама природа: звірі, трави та птахи. А втечу Ігоря з полону природа вітає та допомагає : «ворони не каркали, галки позмовкали, сороки не скрекотали».

Ідея твору полягає в тому, що, роздумуючи про долю рідного краю, автор визначає причиною поразки Ігоря міжусобиці та роздрібненість феодальних князівств. Об'єднавшись, князівства могли б успішно протистояти
супротивникам, але цього не сталося.

Автор висуває ідею миру, єднання та злагоди між князями: в єдиний державі, чи в міцному союзі князівств. Ідею патріотизму та любові до рідної землі автор пропонує ставити понад особисті інтереси.

Прочитайте напам'ять і проаналізуйте поезію Т. Шевченка «Садок вишневий коло хати...»

Тарас Шевченко написав поезію «Садок вишневий коло хати…», знаходячись під слідством в камері-одиночці Петропавловської фортеці. В ті сумні дні самотності та очікування вироку, він загадував мальовничі картині рідної України. Також її чудову природу, мирних, працьовитих, доброзичливих мешканців. Поет не знав, чи побачить він ще землю свого дитинства.

У фортеці, в травні, можливо під враженням від прогулянок на тюремному подвір’ї, поет створив один з найбільш сонячних, життєрадісних своїх віршів – «Садок вишневий коло хати». Він увійшов до поетичного циклу «В казематі».

Вірш - світовий шедевр пейзажної лірики. У поезії перед нами, наче наочні, постає вечір в українському селі. Поет змальовує ідилічну картину простої, небагатої, але щасливої селянської родини за вечерею. Поет зображує її з такою зворушливістю та майстерністю, що зорові та слухові образи стають майже живими для читача: «Хрущі над вишнями гудуть…».

Любов до рідного краю та туга за ним допомогли поетові показати велику гармонію рідної землі, красу та поетичність життя простих, роботящих людей.

Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.

Сім'я вечеря коло хати,
Вечірня зіронька встає.
Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати,
Так соловейко не дає.

Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх;
Сама заснула коло їх.
Затихло все, тілько дівчата

Та соловейко не затих.

Відповіді на білет № 20 ДПА-2012 9 клас

Розкажіть про життєвий шлях і філософські погляди Григорія Сковороди.

Григорій Сковорода народився на Полтавщині у 1722 році в родині малоземельного селянина з козаків. Вчився Гриць у сільського дяка, прекрасно співав, був першим співаком церковного хору. На шістнадцятому році життя разом із кобзарем пішов мандрувати до Києва. Там сільський парубок завдяки природному таланту, жадібності до знань та наполегливості здобув блискучу освіту, найкращу на той час в Україні. У двадцять років Сковорода закінчив Києво-Могилянську Академію.

Перед ним відкривалися нечувані для селянина кар’єрні перспективи: його запросили до придворної капели, на нього сипалися пропозиції викладати у вищих школах, стати ченцем, «стовпом церкви», у Києво-Печерській Лаврі. Проте Сковорода понад усе цінив свободу дії та «спорідненість» праці.

Через рік Сковорода повернувся з капели, мандрував по Європі, потім працював домашнім учителем, викладачем в Переяславському та Харківському колегіумах. В останньому він провів десять років, але неординарна постать викладача викликала нерозуміння з боку керівництва та колег. Сковорода викладав предмети по-новому та набагато глибше, ніж вимагалося, навіть писав підручники, виголошував нові, вражаючи думки.

Писати Сковорода почав ще в юності під впливом античних філософів. Серед творів митця — поетичні та сатиричні вірші, байки, притчі, ліричні пісні та романси, філософські трактати.

Головними роздумами Григорія Сковороди були роздуми про сутність людини і шляхи досягнення щастя в житті. Яке життя має бути правильним? Сковорода був у першу чергу мудрецем життєвої мудрості. Сенс правильного життя Сковорода вбачав у тому, щоб «пізнати себе», знайти працю за покликанням, вчитися, працювати творчо та оточувати себе справжніми друзями: «Кинь, добродію, неробство. Дорожити варто днем…»

Мислитель звеличував людей праці, простий народ, засуджував порочних людей. Серед порочних найчастіше опинялися пани, чиновники, «фарисеї»-духовенство та ті, хто наслідував їх. Принижувати людську гідність, обманювати та паразитувати не можна – вважав мудрець. Це нерозумно та несправедливо

З 1769 року Сковорода вирішив вести мандрівне життя філософа, незважаючи на кар’єрні спокуси з усіх боків. «Жребій мій із голяками», - відказував він – «Мені моя сопілка і вівця дорожча царського вінця».

Майже тридцять років Сковорода мандрував країною. Мав сопілку та торбу з книжками. Він приходив у село, і там навчав людей, вчив дітей писати та читати, лікував, грав на сопілці, розказував свої байки, притчі та народні казки, співав пісні. Потім рушав у дорогу. Під час мандрівок народжувалися нові твори.

Філософ дивився на майбутнє України з оптимізмом. Вважав, що такий любий йому розум все одно переможе в людях пороки та пристрасті: «В Горній Русі бачу все нове: нових людей, нове покоління і нову славу…»

Останні десять років про Сковороду по Україні та Росії йшла гучна слава: всі хотіли бачити його, всі запрошували в гості. І це незважаючи на те, що ні одного твору за життя автора не було надруковано! Помер великий мудрець під час мандрів в селі Іванівці, у 72 роки. «Світ мене не впіймає» - говорив він за життя, коли його прохали «знайти собі тиху пристань». «Світ ловив мене та не впіймав» - таку епітафію написали люди на його надгробному камені.