Розкрийте особливості художнього відображення морально-етичного вчення Ісуса Христа в Новому Заповіті.

Гуманістичне вчення Ісуса Христа лягло в основу Нового Заповіту Біблії. Воно мало величезне значення для виховання моральних цінностей людства, зокрема європейського світу, в останні дві тисячі років історії.

Як під час створення Нового Заповіту, так і тепер, морально-етичні принципи християнства, вчення Ісуса. найбільш повно розкрите в його притчах та Нагорній проповіді, залишаються актуальними для людей. Вони вчать добру, скромності, засуджують жадібність та корисливість, насильство та розпусту.

Відома нам давньоруська література, а відтак і українська, якщо не враховувати язичницьку «Велесову книгу», починалася з опанування біблійних настанов. На основі засад християнства створені перші пам’ятки літератури Київської Русі - «Повчання» Володимира Мономаха, де висловлювалися християнські засади моралі для нащадків, та «Слово про закон і благодать» Іларіона.

Полемічна література українського Середньовіччя також базувалася на біблійній основі. Оскільки літературною творчістю в ті часи займалося переважно освічене та грамотне духовенство, то воно вибирало для своїх творів теми моралі та релігії. Прикладом може бути «Послання до єпископів» Івана Вишенського, де він звинувачує церковників у відступі від істинного вчення Ісуса Христа на свою користь.

Початок українського театру в 17-му столітті також відштовхується від п’єс типу мораліте, де сюжет будувався на основах християнської моралі, і висновок містив у собі якесь повчання.

В українській літературі до Біблії зверталися більшість поетів та письменників. Це Григорій Сковорода, Леся Українка, Іван Франко, Павло Тичина, Павло Тичина, Володимир Винниченко, Василь Герасим’юк, Іван Драч та інші. Навіть за радянських часів образ Христа як довершеної людини та принципи його духовного вчення не полишали українську літературу остаточно.

Прикладом можуть слугувати євангельські цитати та мотиви в поезіях П. Куліша: «Блаженний, хто туди не ходить, де раду радять нечестивці», «Блажен, хто помочі шукає…» та інші. Також образ розіп’ятої України у віршах Володимира Винниченка. І, звичайно, творчість Тараса Шевченка, у «Кобзарі» якого десятки біблійних сюжетів і мотивів — як зі Старого, так і Нового заповіту: «Неофіти», «Ісаія. Глава 35», біблійні епіграфи до поем «Сон», «Кавказ» та «Великий льох».

Послання ««І мертвим, і живим, і ненародженим...» розпочинається висловом з Соборного послання Іоанна. До речі, саме Тарас Шевченко вперше ввів до української літератури образ України, яку розпинають її ж невдячні діти. Також часто в його поезіях з’являється образ самого Христа. « За кого ж ти розіп’явся, Христе, сине Божий?» - гірко запитує поет в поемі «Кавказ», змалювавши перед цим суспільство, де кожний обманює ближнього, здирає з нього шкуру.

Новий Заповіт дав українській літературі невичерпну скарбницю сюжетів, образів та мотивів, символів і метафор, фразеології та стилістики.

Охарактеризуйте образи-символи поеми Тараса Шевченка «Кавказ». Прочитайте напам'ять уривок із поеми.

Поему «Кавказ» Тарас Шевченко написав під враженням від загибелі свого приятеля, полтавського поміщика Якова де Бальмена, на кавказькій війні. Поет відреагував дуже емоційно: в нього не було сумнівів, що ця війна загарбницька, несправедлива. Що війна ця нікому не потрібна, окрім імператора та його прихвоснів, що проводять свою колонізаторську політику та «ніяк не нап’ються крові». І крові пролилося вже стільки, що стало би «напоїти всіх!»

Початок поеми зображує картину людського горя на Кавказі. Поет уособлює горців Кавказу, і всі інші народи імперії в Прометеї, прикованому до скелі. Це міфологічний герой – борець за свободу та захисник людяності. Кожний день жадібний царський двоглавий орел прилітає та рве його серце. Але кожного разу це серце народу оживає і «сміється знову». Народ могутній, він нескорений. Незважаючи на тортури, він не вмирає, не втрачає серця та душі.
Шевченко щиро оплакує свого друга, який загинув «не за Україну, а за ката!».

Водночас поет гнівно нападає на тих, хто намагається не помічати над собою катування. «Кати знущаються над нами, а правда наша п’яна спить!».

Поет закликає до активної дії, до боротьби з самодержавством, і гостро засуджує тих, хто вважає існуючий стан речей нормальним. Як можна вважати себе культурною, освіченою, навіть віруючою людиною, і при цьому продавати та програвати в карти кріпаків. Таких и самих людей, навіть хрещених…

Уривок:

За горами гори, хмарою повиті,
Засіяні горем, кровію политі.
Споконвіку Прометея
Там орел карає,
Що день божий добрі ребра
Й серце розбиває.
Розбиває, та не вип’є
Живущої крові —
Воно знову оживає
І сміється знову.
Не вмирає душа наша,
Не вмирає воля.
І неситий не виоре
На дні моря поле.
Не скує душі живої
І слова живого.
Не понесе слави Бога,
Великого Бога.

Відповіді на білет № 11 ДПА-2012 9 клас

Назвіть і прокоментуйте афоризми Григорія Сковороди (на прикладі вивчених творів).

Афоризм – це лаконічний вислів, що виражає глибоку узагальнену думку. Творчість Григорія Сковороди пересипана афоризмами, неначе перлами. Це свідчить про те, яким видатним, глибоким філософом був він. Тим паче, що більшість цих афоризмів належать перу самого мислителя. Вони є однією з найбільших цінностей індивідуального стилю письменника. Іноді Сковорода також переосмислював вислови античних мудреців, оскільки добре знав латинську та давньогрецьку літературу.

Сковорода є автором багатьох афоризмів, що потім «пішли в народ» та стали популярними. Наприклад, «Любов виникає з любові: коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю». Або «З усіх утрат втрата часу найтяжча». Або «Не все те отрута, що неприємне на смак» та інші. Афористичності набув також початок вірша «Всякому городу – нрав і права» (в сучасній мові він звучить як «Всякому місту – звичай і права»).

Можна прокоментувати такі афоризми Григорія Сковороди. Наприклад, «Як нерозумно випрошувати те, чого можеш сам досягти». Завжди існують люди, які вважають, що щастя їм хтось має дати. Замість того, щоб чесно трудитися та працювати задля своєї мети, вони займаються підлабузництвом до багатих та знатних, випрошують крихти хліба з панського столу. Сковорода бачить інший шлях – розвивати свій розум, набувати знання, не боятися праці.

У байці Сковороди «Бджола та Шершень» ми знаходимо афоризм:«Немає більшої радості, аніж жити за покликанням».Це означає, що невластива внутрішнім схильностям, душевно чужа людині праця завжди буде здаватися важкою, а невластивий їй спосіб життя -нестерпним. Той де спосіб життя, до якого ви маєте покликанням, буде даватися легко та мати успіх. А також приносити справжню радість та насолоду в житті.

Твори Григорія Сковороди сповнені висловів, які, можливо, не є короткими афоризмами, але звучать афористично. Наприклад, у вірші «Про свободу», « є рядки:

«Ні ж бо, не злотне: зрівнявши все злото,
Проти свободи воно лиш болото».

Автор стверджує, що ніякі матеріальні статки не можуть рівнятися з цінністю людської свободи, духовного скарбу. Навіть виміряти цю цінність грошима просто не можна.