Визначте мотиви ранньої творчості Тараса Шевченка. Прочитайте напам’ять уривок з вірша «Думи мої, думи мої»

Тарас Шевченко вже в ранній свої творчості був вірний гострим соціальним темам. Перша тема: сирітство, бідність, обдирання багатими бідних, соціальна нерівність. Поет показав тяжке та безправне життя селян, виживання «низів суспільства» - бідняків, байстрюків, жебраків.

Також дуже актуальна для поета трагічна доля жінки-покритки і розбещеність панів («Катерина», «Мар'яна-черниця»), яку він буде розвивати і надалі.

Дуже цікавив Тараса Шевченка український фольклор. Шевченко-поет починається з написання балад за народними сюжетами та з народною поетикою: «Причинна», «Тополя», «Русалка», «Утоплена», «Лілея».

На першому плані цих романтичних плані – також трагічна доля жінки, котра намагається боротися за своє щастя, але єдиними виходом стає казкова «метаморфоза». Дівчина стає русалкою, тополею, чистою лілеєю, яку всі люблять. Літературні балади були дуже популярні на той час, але оригінальність Шевченка в тому, що він зробив їхніми героїнями дівчат з «нижчих» верств населення.

Тема героїчного минулого України, особливо козаччини, з самого початку творчості нестримно цікавила поета. Вона займає центральне місце в його ранніх творах - «Іван Підкова», «До Основ'яненка», «Тарасова ніч», «Гайдамаки», «Гамалія»). Поет свідомо оспівав сміливих отаманів минулого, як взірців гідності, громадянської мужності, нескореності перед поневолювачами.

Ще одна тема творчості - роль поета в суспільному житті (вірш «Думи мої...»). Поет мріє, що його «діти», дорогоцінні квітки-слова не пропадуть дарма. А зможуть знайти відклик в душах українців і спрямовувати їх до правильних дій.

Думи мої, думи мої,
Квіти мої, діти!
Виростав вас, доглядав вас, -
Де ж мені вас діти?
В Україну ідіть, діти!
В нашу Україну,
Попідтинню, сиротами,

А я - тут загину.
Там найдете щире серце
І слово ласкаве,
Там найдете щиру правду,
А ще, може, й славу...

Привітай же, моя ненько,
Моя Україно,
Моїх діток нерозумних,
Як свою дитину.

Відповіді на білет № 15 ДПА-2012 9 клас

Охарактеризуйте образ Енея за однойменною поемою І. Котляревського.

Еней – головний герой поеми І. Котляревського «Енеїда»

За грецькою міфологією, Еней — син царя Анхіза і богині Афродіти, напівбог, один із героїв Троянської війни, оспіваної Гомером в «Іліаді» й «Одіссеї». Історія Енея також оспівана римським поетом Вергілієм в поемі «Енеїда»

Еней – образ живої людини зі своїми позитивними рисами та слабкостями:

«Еней був парубок моторний
І хлопець хоть куди козак.
Удавсь на всеє зле проворний
Завзятіший од всіх бурлак»

Еней – енергійна, яскрава натура, хоробра та дещо хитрувата: майстерно «залагоджує справи» з царями. Він не цурається радості життя: любить випити, погуляти, а потім добре поспати. Еней любить порозважатися, побешкетувати, затіває всілякі витівки. «Мутив, як на селі москаль» - підкреслює його рису Котляревський.

За це Енея люблять оточуючі. Його не бояться, тому що він «ласкавий, гарний і проворний», легкий в спілкуванні. Автор часто описує Енея в не зовсім чемних виразах:

«Напали з хмелю перелоги.
Опухли очі, як в сови,
І ввесь обдувся, як барило...».

Але Еней водночас хоробрий воїн. Коли потрібно стати до бою, вся легковажність з нього злітає, він стає справжнім воєначальником, завзятим в бою. Еней – справжній патріот, він вміє подбати про своє троянське військо, організувати його, встановити дисципліну. Еней ніколи не кине співвітчизника в біді напризволяще. Для нього цінна кожна людина.

В образі Енея, що водночас «любить пожити», та не дасть ворогам спуску, Котляревський змалював типового козака-запорожця, сміливого отамана.

Розкажіть про творчість письменників рідного краю (на вибір учня)

Найвидатнішими представниками української літератури на Донеччині стали поети Володимир Сосюра та Василь Стус.

Володимир Сосюра народився у 1898 році в місті Дебальцеве. Він був наполовину сербом по матері. Володимир Сосюра писав громадянську, філософську лірику. Його становлення як поета проходило під час громадянської війни, і тому першою його темою стала тема України, її трагічної історії та драматичної сучасності, тема повстання та оновлення.

Також Сосюра – неперевершений майстер любовної лірики. Він залишався майже єдиним, хто в тридцяті роки в України писав та друкував свої вірші про кохання, сповнені щирості, ніжності. Поетові чудово вдавалося передати складну гамму почуттів особистості. «Так ніхто не кохав. Через тисячу літ лиш приходить подібне кохання. В день такий розцвітає весна на землі…»

Володимир Сосюра був палким патріотом України. Він щиро вірив у революцію та був сповнений найсвітліших сподівань на майбутнє. Багато віршів він присвятив своїй епосі, поставивши в центр поезій особистість, «дитину свого часу». Вірші Сосюри часто ставали піснями – сучасники прийняли та полюбили його.

Вірш «Любіть Україну» Володимира Сосюри - це гімн рідному краю. Поет піднімає тему поваги та любові до України, подає патріотизм як всеохоплююче поняття, яке підносить саму людину. Змальовує красу природи України, оспівує її мелодійну мову, порівнює країну з «садом рясним». Вірш написано у 1944 році, коли Україну саме визволяли від німецько-фашистських загарбників. Поет звернувся до співвітчизників з щирим та безпосереднім закликом « у годину негоди» любити країну не тільки серцем, але й ділами.

Іншою була творчість Василя Стуса, що також виріс на Донеччині. Йому чужа сентиментальність або прикрашання дійсності. Навіть у своїх віршах «на донецьку тематику», він не робить ніяких спроб прикрасити рідний індустріальний пейзаж: описує його з глибокою любов’ю, але суворо та буденно.

Лірика Василя Стуса, як і його життєвий шлях, незламні та непримиренні, на відміну від Володимира Сосюри, що все життя «балансував» між ідеями. Василь Стус сповідував філософію «трагічного стоїцизму» та витримав її до кінця:

«Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест,
що перед вами, судді, не клонюся
в передчутті недовідомих верст,
що жив, любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
як в смерті обернуся до життя…»

«Ліричний герой ранніх творів Стуса болісно шукає втраченої гармонії зі світом, цілісності – шляхом пізнання самого себе, готовністю не зрадити себе» - пише про поета дослідник Леся Олефіренко.

Стус у своїх медитативних філософських віршах не боїться деформувати усталені поняття, звертатися до підсвідомого в людині, створює глибоко метафоричні образи. Його вірші сповнені «не затоптаної» лексики, навіть нових, авторських слів: поет досконало знав українську мову, рідковживані слова. Кажуть, що таким чином Василь Стус повертав образність та силу словам, знеціненим типовою радянською агітацією:

«…радісну стежу вам прокопитять
і заграє обраділий степ…
А світання золоте обіддя
котиться, округле і пусте.

Василь Стус був одним з найяскравіших постатей руху «шестидесятників», правозахисником. Засуджений до п’яти років ув’язнення, він загинув в таборі при загадкових обставинах під час голодовки. Його поезії не несуть в собі риторики, красномовства або канонічних гучних закликів до боротьби за свободу. Але кожна їхній рядок пронизаний світовідчуттям людини, яка ніколи не відступиться від правого діла та не поступиться своїми цінностями, не дасть поламати свій, особливий світ.