Поняття національного менталітету в сучасній науковій літературі

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МИКОЛАЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО

Філологічний факультет

Кафедра прикладної лінгвістики

ЕТНОПСИХОЛІНГВІСТИЧНА СПЕЦИФІКА НАЦІОНАЛЬНОГО МЕНТАЛІТЕТУ В УМОВАХ ПОЛІКУЛЬТУРНОСТІ

Курсова робота

Студентки Vкурсу,521 групи

спеціальності «Прикладна лінгвістика»

Халецької Анни

Науковий керівник –

доктор філологічних наук, професор Коч Наталя Володимирівна

Миколаїв – 2018

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….3РОЗДІЛ 1.ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ ДОСЛІДЖЕННЯ ЕТНОПСИХОЛІНГВІСТИЧНОЇ СПЕЦИФІКИ НАЦІОНАЛЬНОГО МЕНТАЛІТЕТУ В УМОВАХ ПОЛІКУЛЬТУРНОСТІ
1.1Поняття національного менталітету в сучасній науковій літературі……...5
1.2Проблема збереження національної ідентичності в умовах полікультурного суспільства……………………………………………………10
1.3Психолінгвістичний метод семантичного диференціала як засіб дослідження специфіки менталітету та національної ідентичності в умовах мультикультуралізму……………………………………………………...…….18
РОЗДІЛ 2. ПРАГМАТИЧНИЙ АСПЕКТ ДОСЛІДЖЕННЯ ЕТНОПСИХОЛІНГВІСТИЧНОЇ СПЕЦИФІКИ НАЦІОНАЛЬНОГО МЕНТАЛІТЕТУ В УМОВАХ ПОЛІКУЛЬТУРНОСТІ
2.1Авто- та гетеростереотипи про польський народ у прислів’ях та приказках як відображення специфічних рис національного менталітету…………...
2.3 Дослідження польського менталітету під впливом українського суспільстваметодом семантичного диференціала……………………………
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………

ВСТУП

     Актуальність теми дослідження.В умовах глобалізації сучасного суспільства та інтеграції однієї культури в іншу постає проблема національної ідентичності етносу та самозбереження специфіки народного менталітету в рамках мультикультурності. Проблеми ідентичності нації досліджували ще такі античні філософи як Аристотель та Платон. Трактування народної ідентичності з психологічної точки зору було започатковано в епоху класичної німецької філософії. Так, відомий австрійський психолог З. Фрейд вперше розмежував поняття ідентичності та ідентифікації. Засновником теорії ідентичності вважається знаменитий німецький психотерапевт Е. Еріксон. Також проблемами ідентичності нації займалися такі вчені як Дж. Марсія, А. Ватерман. Серед вітчизняних науковців, що займалися проблемою національної свідомості, можна виділити В. Антоновича, М. Грушевського, Д. Донцова, О. Єфименко, М. Костомарова, О. Кульчицького, В. Липинського, І. Нечуя-Левицького, І. Огієнка, Ю. Шереха, М. Шлемкевича. Одним із основних постулатів сучасної наукової парадигми є розгляд культурної різноманітності народів у формі рівноправного діалогу.
Метакурсової роботи полягає у тому, щоб дослідити специфіку українського національного менталітету в умовах мультикультурності крізь призму етнолінгвістичних та психолінгвістичних знань.                                              Завданнякурсової роботи:                                               

· Дослідити погляди науковців на поняття «національний менталітет»

· Визначити вплив поліетнічного середовища на менталітет

· Проаналізувати проблему ідентичності нації в умовах полікультурності

· Визначити особливості міжкультурної комунікації.         

    Об’єктом дослідження є етнопсихолінгвістичні засади збереження національного менталітету в рамках полікультурності.                       Предметом дослідження стала українська самобутність в мультикультурному світі.                                                                        Методи дослідження:аналіз джерел наукової літератури, компонентний аналіз, індукція, дедукція, метод семантичного диференціала. Теоретична цінність курсової роботи полягає в розкритті фактичного матеріалу, що дозволить глибше дослідити специфіку впливу однієї культури на іншу.                                                                                                   Практична цінність курсової роботи визначається можливістю використання матеріалів курсової роботи в навчальних курсах загального та прикладної мовознавства, етнолінгвістики, психолінгвістики, а також в теорії міжкультурної комунікації.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ ДОСЛІДЖЕННЯ ЕТНОПСИХОЛІНГВІСТИЧНОЇ СПЕЦИФІКИ НАЦІОНАЛЬНОГО МЕНТАЛІТЕТУ В УМОВАХ ПОЛІКУЛЬТУРНОСТІ

Поняття національного менталітету в сучасній науковій літературі

    Очевидним є той факт, що пізнання світу, процеси комунікації, мислення та ставлення до окремих явищ в суспільстві відрізняються в свідомості кожного окремого народу. Таким чином можна говорити про яскраву національну забарвленість цих процесів. Специфіку кожного окремого етносу визначає поняття національного менталітету.                                         Термін «національний (етнічний) менталітет» ввели в науковий обіг французькі дослідники Р. Мандру та Ж. Люб’є в середині 50-х років ХХ століття.                                                                                                               В останні роки, коли в рамках процесів глобалізації і інтеграції однієї культури в іншу кожен народ намагається зберегти свою індивідуальність, науковим дослідженням національного менталітету приділяється значна увага, але тлумачення цього терміну досі не має чітких визначень.                               Так, на думку білоруської дослідниці В. Маслової, ментальність – це світогляд в категоріях та формах рідної мови, що поєднують в собі інтелектуальні, духовні та вольові якості національного характеру в типових його проявах[16, c. 39].                                                                                   В книзі «Лінгвокультурологія» В. Маслова приводить ще декілька тлумачень поняття «ментальність». Дослідниця цитує визначення Я. Гуревича: «Ментальність – це спосіб бачення світу, вона зовсім не ідентична ідеології, що має справу з продуманими системами думки, і багато в чому, можливо, головному, залишається непрорефлектованою і логічно не виявленою. Ментальність – це не філософські, наукові або естетичні системи, а той рівень суспільної свідомості, на якому думка не відмежована від емоцій, від латентних звичок та прийомів свідомості. Отже, ментальність – той незримий мінімум духовного єднання людей, без якого неможлива організація будь-якого суспільства. Ментальність народу актуалізується в найбільш важливих культурних концептах мови»[16, c. 39]. Ю. Апресян, О. Яковлева, О. Корнілов подають таке тлумачення: менталітет – це категорія, що відображає внутрішню організацію та диференціацію ментальності, склад розуму, склад душі народу; менталітети представляють собою психо-, лінгво- інтелекти різномасштабних лінгвокультурних общин. Як показує аналіз наукової літератури, рід менталітетом розуміють деяку глибинну структуру свідомості, що залежить від соціокультурних, мовних, географічних та інших факторів. Особливості національних менталітетів проявляються лише на рівні мовної, наївної, але не концептуальної картини світу. Кожна з них – це унікальне суб’єктивне представлення дійсності, що включає в себе об’єкти як безпосередньої, так і опосередкованої реальності, до якої відносяться такі компоненти культури, як міфи, перекази, легенди [16, c. 39].                                  З. Попова та І. Стернін визначають менталітет як специфічний спосіб сприйняття та розуміння дійсності, що визначається сукупністю когнітивних стереотипів свідомості, характерних для визначення особистості, соціальної або етнічної групи людей[23, c. 13]. Дослідники зауважують, щосприйняття та розуміння дійсності – подібні, але не тотожні речі. Адже на їхню думку, сприйняття слугує першим етапом та головною умовою для виникнення розуміння.                                                                      Відомий лінгвіст Вільгельм фон Гумбольдт говорив, що менталітет – це не просто свідомість народу, а і його душа, дух. Етнічний менталітет формує особливості світосприйняття кожного народу і таким чином об’єднує його в одне ціле. Особливості менталітету неможливо приховати за раціональними, свідомими діями, адже специфіка нації виявляється в її мові, мовленні, поведінці в різних ситуаціях, оціночних судженнях.                                            Менталітет тісно пов'язаний з національним характером, але ці поняття не є тотожними. Так, етнічний менталітет є способом мислення та світобачення народу, а національний характер – це притаманні етносу риси, що виявляються на соціальному та психологічному рівнях.                                                Різниця між національним менталітетом та національним характерому полягає в наступному: національнийменталітет пов'язаний в основному з логічною, концептуальною, когнітивною діяльністю свідомості, а національний характер – з емоційно-психологічною сферою діяльності людини. Національний характер – це емоційно-психологічні норми поведінки людини, що склалися в суспільстві. Національна поведінка народу, таким чином, - це прояв менталітету і національного характеру в стандартних ситуаціях. Зрозуміло, що поведінка завжди опосередкована як логічною, так і емоційно-психологічною сферою діяльності людини, так що таке розмежування менталітету та характеру в значній мірі є умовним, але в багатьох випадках воно є необхідним [23, c. 17].                                                Слід зазначити, що сучасній психологічній літературі ознака «ментальний» співвідноситься з розумовою діяльністю                                 людини, а «сентиментальний» - з почуттями та емоціями. Таким чином, це поясняє чіткі розмежування між національним менталітетом та національним характером.                                                                                                    Українська дослідниця О. Селіванова виділяє декілька структурних компонентів національного менталітету:

· Емотивний – це структурний компонент, що надає імпульс раціональним оцінкам в сфері ментальності й поведінці. Але сам компонент перебуває поза межами ментальності.

· Когнітивний – це структурний компонент, що відповідає за вербальну сферу. Однак вербальне характеризує мову етносу, а когнітивне – систему пізнавальних механізмів взагалі, лише одним з яких є мислення. Таким чином, тут підкреслюється нерозривний зв'язок між менталітетом, мовою та мисленням.

· Поведінковий – це структурний компонент, що залежить від ментальності, але може керуватися не лише нею.      

    Окреслені складники не є одно порядковими і не всі належать до сфери ментального, а швидше до вияві етнічної свідомості. Роль ментальності етносу полягає в осмисленій, раціональній орієнтації його представників на певну поведінку, світогляд, цінності та норми [20, c.275].                                    В залежності від особливостей національного менталітету, одні й ті ж явища можуть сприйматися по-різному.                                                        Менталітет змушує людину бачити одне і не помічати інше. Російський менталітет, наприклад, незмінно фіксує покірність азіатських жінок і не помічає підвищеної активності власних, в той час як азіати, перш за все, фіксують активність і навіть агресивність російських жінок, не помічаючи покірності та пасивності власних. Розуміння сприйнятого також багато в чому зумовлюється менталітетом. Американець при вигляді людини, яка розбагатіла думає: «багатий – значить розумний», росіянин в цьому випадку зазвичай думає «багатий – значить крадій». Поняття «новий» у американців сприймається як «покращений, кращий», а у росіянина – як «неперевірений». Карикатуру в китайській газеті – дівчина та юнак цілуються на лавці – європейський менталітет трактує як зображення розпутності молодих людей, а китайський – як критику недостатньої жилплощі у китайців [23, 15].                  Національний менталітет перш за все пов'язаний з оціночною думкою. Він порівнює поняття «хороше» та «погане» в свідомості представника кожного конкретного народу. Менталітет дає представлення того, чи співпадає поняття з цінностями етносу. Один концепт може не позитивне навантаження в свідомості одного народу і негативне – іншого. Таким чином, менталітет також виступає принципом формування цінностей та оцінок.           Крім того, народний менталітет є соціокультурним явищем, оскільки його формування відбувається під час виховних процесів і здобуття життєвого досвіду.                                                                                             У понятті «менталітет» на рівні імпліцитного (прихованого) смислу разом з ідеєю консолідації, єднання людей за способом сприйняття світу закладена ідея відмінності, адже кожна нація сприймає світ із позицій власної ментальності. Люди, виховані в різних національно-культурних соціумах, обов’язково матимуть ментальні, тобто світоглядні, розбіжності і, як результат, — незбігання ментальних програм [15, c. 29].                                     Таким чином, можна зробити висновки про те, що національний менталітет – це певне світобачення кожного конкретного народу, що формується в певних соціокультурних умовах і є засобом консолідації представників етносу. Менталітет складається з трьох компонентів: емотивного, когнітивного і поведінкового. Таким чином, ментальність впливає на те, яким чином думає, як поводиться і що відчуває особистість. В залежності від особливостей національного менталітету, одні й ті ж явища можуть сприйматися по-різному.