Виклад навчального матеріалу

1.Соціальні технології дуже різноманітні, що обумовлено різноманіттям соціальногосвіту. Виникнення ряду глобальних проблем сучасного суспільства вимагає розробки нових технологій. Їх вирішення відбувається із залученням все більшої кількості фахівців. За допомогою соціальних технологій (інформаційних, повчальних, політичних, управлінських) можна своєчасно вирішувати соціальні конфлікти, запобігати катастрофам, блокувати ризиковані ситуації, ухвалювати оптимальні управлінські рішення та ін. Формування соціальної політики, яка проводиться сучасною державою, можливо тільки на основі технологізації.

Існує диференціація соціальних технологій за сферами: специфічні соціальні технології регулювання, вирішення проблем сфери виробничо- економічних, суспільно-політичних, духовно-культурних і соціально-побутових відносин. У статистиці виділяють сфери народного господарства: транспорт, будівництво, освіта і т.д., відповідно до яких диференціюють і соціальні технології, перш за все, звичайно, технології управління, контролю, регулювання господарсько-економічних відносин.

За кордоном, а останнім часом в Україні широко розповсюджується такий варіант розподілу соціальних технологій залежно від сфер діяльності: соціальні технології, які використовуються переважно в області бізнесу, державного управління і діяльності некомерційних неурядових організацій.

У 1987 р. в Росії була створена Технологічна школа бізнесу (ТВБ), яка стала одним з перших навчальних центрів з менеджменту. Спочатку, взявши назву «технологічна», дана школа реалізувала ідею передачі управлінських знань у вигляді стратегій і технологій, необхідних для отримання конкретних результатів.

Головна стратегічна мета Технологічної школи бізнесу - розробка і реалізація чотирьох концепцій розвитку суспільства:

Економічна концепція. Цей підхід усуває дисбаланс в суспільстві шляхом надання пільг і реальної допомоги підприємствам, які виробляють продукцію, необхідну для споживача.

До теперішнього часу уряд намагався усунути дисбаланс, що утворився, відбираючи гроші у споживача через систему оподаткування, замість того, щоб підтримати підприємства, які виробляють реальну продукцію. Таким чином, в нашому суспільстві здійснювалася підтримка системи розповсюдження, а не системи винагороди за кінцевий результат.

З цим пов'язана відсутність реальних результатів перетворень в нашій країні, наше суспільство навряд чи можна назвати суспільством споживачів, швидше це суспільство бажаючих. Силою, здатною визначити й задовольнити попити, можуть стати справжні бізнесмени, чия діяльність направлена на розвиток суспільства.

Управлінська концепція. Технології ефективного менеджменту націлені на розвиток становлячих ресурсів менеджменту: ресурсу цілісного образу мислення, ресурсу успіху, ресурсу довіри, ресурсу самоствердження, ресурсу творчості, ресурсу затвердження групи і ресурсу управлінської культури.

Соціально-психологічна концепція- дозволяє керівникам освоїти

понятійний апарат сучасної технології ефективних комунікацій, психофізіологічні технології. Навики ділової і міжособової комунікації, прийоми психологічної обробки офіційних документів, реклами, а також освоїти психотехнологію, дозволяє успішно долати стреси, підвищити готовність до вирішення проблемних ситуацій у професійній, внутрішньоособовій і міжособовій сферах.

Освітня концепція. Головна мета - розвиток цілісного образу мислення. Тільки впровадження нової освітньої концепції може створити в суспільстві соціокультурний прошарок, що прагне до самоствердження, а не до с амопр ез ентації.

2.Соціальні технології досить різноманітні, що обумовлено різноманіттям соціального світу, соціального життя.

Класифікація соціальних технологій може бути здійснена за різними підставами: видами, рівнями, сферами застосування і т.д.: за масштабом об'єкта, що піддається впливу, можна виділити технології глобального характеру, соціальні технології стосовно до суспільства в цілому, різних сфер громадського життя, соціальної структури, соціальним інститутам, процесам, явищам. За сферами застосування соціальні технології розділяються на специфічні соціальні технології регулювання, вирішення проблем сфери виробничо-економічних, суспільно-політичних, духовно-культурних і соціально-побутових відносин. У статистиці звичайно виділяють галузі (сфери) народного господарства - транспорт, сільське господарство, наука, охорона здоров'я, зв'язок, освіта та ін. Це також диференціює соціальні технології, насамперед, технології керування, контролю, регулювання господарсько- економічних відносин.

За рубежем, а в останні роки і в Україні одержав поширення такий варіант розподілу соціальних технологій на різні види: характеризується специфіка соціальних технологій, використовуваних переважно в таких сферах, як бізнес, державне керування і третій сектор, тобто область діяльності некомерційних неурядових організацій. Досить широко поширене трактування розмаїтості соціальних технологій, що диференціюються за предметом і об'єктом, результатом, одержуваним за допомогою тих або інших соціальних технологій, наприклад, технології одержання нової інформації, культурних цінностей, окремих побутових послуг та ін. Не менш характерний і корисний розподіл соціальних технологій за ознакою характерних властивостей розвитку і функціонування суспільства.

Особливо важливою і цінною є диференціація соціальних технологій за найважливішими завданнями, проблемами соціального захисту, що розрізняються способами надання допомоги нужденним. Власне кажучи, при цьому диференціюється вся практика соціальної допомоги за особливими моделями соціальної роботи, які поєднують різні способи надання допомоги нужденним.

Нарешті, можна говорити про диференціації соціальних технологій, що формуються під впливом різних теорій соціальної роботи, насамперед психолого- і соціолого-орієнтованих, а також комплексних. Таке групування концепцій соціальної роботи стимулює розвиток соціальних технологій різного типу.

Фахівці-керівники виділяють технології пошуку стратегії керування, персонального менеджменту, соціального моделювання і прогнозування. Можна виділити інформаційно-впровадницькі, інноваційні, технології минулого досвіду. За характером розв'язуваних завдань виділяють універсальні й приватні соціальні технології. Доцільно також виділити технології соціального розвитку окремих країн, регіонів, територій, трудових асоціацій. Розрізняють технології навчальні, впровадницькі, самореалізації і саморозвитку особистості і т.д.

Коротко кажучи, класифікація соціальних технологій базується на диференціації як застосовуваних знань, способів, методів, так і об'єктів (явищ, процесів, груп людей і т.д.), оскільки до кожного з них можна застосувати певні способи впливу з метою їхнього оптимального функціонування, розвитку і удосконалення.

Визначимо стисло зміст найбільш важливих соціальних технологій, що допоможе докладніше розглянути специфіку технологій у соціальній роботі.

Глобальні соціальні технології пов'язані з вирішенням загальнолюдських проблем, сприяють з'ясуванню та вирішенню не тільки внутрішніх, але й світових тенденцій розвитку, зв'язку суспільства і природи. Отже, їхнє впровадження, прямо або побічно, пов'язане з життєдіяльністю людей, їхньою соціальною захищеністю.

Одним з різновидів універсальних технологій є технологія глобального моделювання (дослідження і вирішення питань збереження миру, природи, забезпечення населення Землі продовольством, енергією, матеріальними засобами і т.д.).

Регіональні соціальні технології вивчають закономірності територіального соціального життя і планомірні його зміни.

Інноваційні соціальні технології являють собою такі методи, прийоми інноваційної діяльності, які спрямовані на створення і матеріалізацію таких нововведень у суспільстві, які приводять до якісних змін у різних сферах соціального життя, раціонального використання матеріальних та інших ресурсів суспільства.

Рутинні соціальні технології (технології, засновані на минулому досвіді) на відміну від інноваційних характеризуються такими методами впливу на соціальні процеси, які відрізняються малою наукоємністю, не мотивують соціальний об'єкт, соціальну систему до змін.

Інформаційні соціальні технології мають своїм змістом способи, прийоми, оптимізацію самого інформаційного процесу, його відтворення і функц іо нування.

Інтелектуальні соціальні технології спрямовані на розвиток і стимулювання розумової діяльності людей, розвиток їхніх творчих здібностей.

Історичні соціальні технології припускають осмислення історичного досвіду за законами соціальної технологізації, тобто технологізацію історичних знань як умови політичного, економічного, духовного та соціального діагностування (досвід реформ). Демографічні технології мають своїм змістом вивчення і вироблення способів механізму відтворення населення, зміни його чисельності, складу та розміщення і т.д.

Соціальні технології згоди являють собою методи, шляхи досягнення згоди більшості населення у вирішенні найбільш актуальних питань громадського життя, із взаємної дії. До цього типу технологій примикають соціальні технології вирішення конфліктів, зокрема соціально-етнічних. В останньому випадку важливо враховувати внутрішню структуралізацію цих технологій, що є своєрідними способами зняття напруженості, вирішення проблем: 1) позиційне протистояння; пред'явлення контрпретензій для вирішення взаємних поступок, зберігаючи статус-кво; 2) демаркирування меж у зв'язку зі змінами адміністративного статусу; 3) компроміс, взаємні поступки; 4) однобічні поступки, задоволення всіх претензій; компенсація (фінансова, економічна та ін.); 5) знищення об'єкта або суб'єкта конфлікту в національно- територіальних утвореннях.

Політичні технології як вид соціальних технологій являють собою методи вирішення політичних проблем, вироблення політики, її реалізації, здійснення політичної діяльності.

Можна виділити також соціальні технології у власне соціальній сфері, духовній і економічній областях.

У структурі управлінських технологій особливу вагу мають адміністративно-управлінські технології як способи безпосереднього оперативного впливу на керований об'єкт. Ясно, що цей вид технологій (як і багато інших) прямо пов'язаний з вирішенням завдань соціальної роботи. До такого роду технологій можна також віднести психологічні технології як способи впливу на психологічні процеси, якості, явища, відносини, як методи впливу на установки, характер, реакції, волю особистості, міжособистісні стосунки.

3. При визначенні технологій у соціальній роботі треба враховувати, по- перше, загальне трактування соціальних технологій, по-друге, особливості соціальної роботи як одного з видів людської діяльності і, по-третє, особливості об'єктів, суб'єктів, змісту, засобів та інших компонентів; (елементів) соціальної роботи як певної цілісності (системи.). Здається цілком прийнятним визначення соціальних технологій стосовно соціальної роботи, що дається у вітчизняній літературі, вони трактуються як сукупність прийомів, методів і впливів, застосовуваних соціальними службами, окремими установами соціального обслуговування і соціальними працівниками для досягнення поставлених цілей у процесі здійснення соціальної роботи, вирішення різних соціальних проблем, забезпечення ефективності реалізації завдань соціального захисту населення. Соціальні технології в цій області громадського життя базуються на реальному досвіді соціальної роботи, принципах і теоретико-методологічних закономірностях, виявлених соціальними науками - соціологією, теорією соціальної роботи, теорією керування, правом, соціальною педагогікою, валеологією та ін.

Класифікація технологій у соціальній роботі, як уже говорилося, може бути найрізноманітнішою. Це пов'язано з тим, що соціальна робота являє собою відносно самостійну систему взаємозалежних елементів, які створюють деяку цілісну єдність. При аналізі технологій у соціальній роботі як системи необхідно враховувати класифікацію систем взагалі. Із цього погляду слід мати на увазі, що соціальна робота є, насамперед, різновидом соціальної системи, оскільки має справу з людьми (зокрема, з клієнтами й соціальними працівниками) і виникаючими між ними відносинами.

Соціальна робота може бути розглянута і як вид великих систем, оскільки містить у собі три компонента: а) соціальний ; б) соціальна робота як навчальна дисципліна (цикл навчальних дисциплін); в) соціальна робота як вид діяльності. Виділяючи технології в соціальній роботі як науці, необхідно враховувати, що вона являє собою таку сферу діяльності, функція якої полягає у виробленні й теоретичній систематизації об'єктивних знань про певну дійсність - соціальну роботу (а при розумінні соціальної роботи в широкому смислі - соціальних відносинах, соціальній сфері). Одним з її найважливіших завдань як науки є аналіз існуючих форм і методів соціальної роботи, розробка оптимальних методів і технологій вирішення різних соціальних та інших проблем стосовно різних індивідів, верств і груп населення. Характеризуючи технології соціальної роботи як науки, слід виходити з того, що її невід'ємними компонентами є відповідні закономірності (наприклад, зв'язки між суб'єктом і об'єктом соціальної діяльності), принципи й методи (економічні, правові, соціально-педагогічні та ін.). У цьому випадку соціальні технології розглядаються як способи застосування теоретичних висновків у вирішенні практичних завдань соціальної роботи.

Якщо соціальна робота розглядається як особливий вид діяльності, сутність соціальних технологій можна інтерпретувати, в першу чергу, як сукупність прийомів, методів і впливів державних, суспільних і приватних організацій, фахівців і активістів, спрямованих на надання допомоги, підтримки, захисту людей. Саме в соціальній роботі як діяльності в концентрованому видгляді, соціальні технології здобувають вид узагальнених накопичених і систематизованих теоретичних знань, досвіду, умінь і практики роботи суб'єктів соціальної діяльності. Такий загальний підхід дозволяє просунутися на шляху конкретизації технологій, застосовуваних у соціальній роботі, маються на увазі фактично всі три відзначених аспекти соціальної роботи, в яких технології виступають переважно у формі знань (наука), знань і вмінь (навчання).

З урахуванням сказаного технології в соціальній роботі можуть бути класифіковані за різними підставами. І це цілком закономірно, тому що соціальна робота являє собою своєрідну систему, яка включає такі компоненти (елементи), як об'єкти, суб'єкти, зміст, засоби, керування, функції і цілі.

Розглянемо деякі компоненти соціальної роботи.

Комплексність проблем соціальної роботи, складність об'єктів і суб'єктів соціальних перетворень, необхідність при обмеженому обсязі ресурсів отримати максимальний результат - все це вимагає технологізації соціальної роботи, а специфіка цього виду діяльності зумовлює характер тих технологій, якими оперує соціальна робота.

Щоб зрозуміти сутність, зміст, структуру, функції і рівні соціальної роботи, необхідно дати визначення рядовому поняттю «діяльність».

Діяльність - це спосіб існування і розвитку соціальної дійсності, прояв соціальної активності, цілеспрямоване віддзеркалення і перетворення навколишнього світу. Їй властиві свідомість, продуктивний і суспільний характер. Діяльність розділяється на практичну і духовну, які доповнюють одна одну.

Будучи складною системою, діяльність залежно від різних підстав класифікації ділиться на: економічну, соціальну, політичну та ін.; класову боротьбу, національно-визвольний рух та ін.; прогресивну і реакційну; революційну і контрреволюційну; позитивну і негативну; законну і незаконну; моральну і аморальну; творчу і нетворчу і т.д.

Соціальна робота є особливим видом діяльності, мета якої — задоволення соціально гарантованих і особових інтересів і потреб різних груп населення, створення умов, що сприяють відновленню або поліпшенню здібностей людей до соціального функціонування

Необхідно пояснити зміст понять «феномен», «професійна і «непрофесійна» діяльність.

Феномен трактується як незвичайне, рідкісне явище, винятковий факт, людина. З цієї точки зору становлення соціальної роботи в життєдіяльності людського суспільства можна розглядати як явище незвичайне, виняткове, особливо стосовно минулих етапів людської історії, з урахуванням тих колізій, конфліктів, розбратів, воєн, які і тепер характерні для людства.

Для з'ясування процесу становлення соціальної роботи як професійного виду діяльності необхідно звернутися до родових понять, пов'язаних з поняттям «професійна діяльність»: праця, види праці, зміст і характер праці, професія, спеціалізація та ін. Самим загальним з цих понять є категорія «праця» - діяльність людини, в процесі якої вона за допомогою знарядь праці впливає на природу (включаючи людину, суспільство як частину природи) з метою створення предметів, умов, послуг, необхідних для задоволення різноманітних потреб.

Нагадаємо, що праця зіграла вирішальну роль у формуванні і розвитку людини. Процес праці включає три компонента: власне праця (доцільна діяльність), предмети праці (на що направлена праця) і засоби праці.

Сьогодні в людському суспільстві існують різні види праці: ручна, механізована і автоматизована; проста і складна; розумова і фізична; промислова (індустріальна) і сільськогосподарська; управлінська (організаторська) і виконавська.

За деякими даними, в світі налічується до 30 тис. професій і спеціальностей.

Проте розчленованість праці, її різні види не можна розуміти як щось абсолютне - все в світі відносно, в тому числі процес розподілу праці. Названі види праці є, звичайно, відносно самостійними. Разом з тим, кожний з них містить елементи інших, протилежних видів праці. Наприклад, переважання в розумовій праці інтелектуальних компонентів, а у фізичній праці - фізичних витрат поєднується з наявністю в них відповідно і фізичних і розумових складових. Те ж можна сказати і про управлінський (організаторський), і виконавський види праці.

Соціальна робота є прикладом поєднання специфічного виду професійної діяльності в сучасних умовах з компонентами непрофесійної діяльності. Враховуючи, що ознаками професійної діяльності являється сукупність знань, навиків і умінь, які отримані в результаті навчання у вузах і середніх спеціальних закладах, систематичність, постійність певного кола занять, роботи, важко не погодитися, що турбота, добродійність, милосердя і т.д. не володіють такими ознаками.

У період формування людського суспільства праця була зовсім іншою. Ще тільки починався процес становлення людини, а, отже, і її доцільна діяльність лише починала формуватися. Праця була простою, нерозчленованою, що обумовлювалося рівнем розвитку самої людини, наявністю лише примітивних знарядь, засобів праці (зуби, руки, палиці, кам'яні знаряддя і т.д.), якими він впливав на предмети (природні, дари природи, птахи, тваринні і т.д.).

Проте всі три компоненти процесу трудової діяльності поступово удосконалювалися і збагачувалися.

Важливо відзначити, що предмети праці ставали все більш різноманітними і з часом почали включати не тільки об'єкти природи, але і відносини, що складалися між людьми, особливо в малих, первинних групах (роді, племені, сімейних групах).

Одним з важливих видів таких відносин між людьми стала, з часом, турбота про близьких, дітей, хворих, старих і т.д. (зачаток соціальної роботи). У племенах були люди (попередники сучасних лікарів, лікарів, вчителів), які піклувалися про фізичне і духовне здоров'я своїх одноплемінників - жерці, чаклуни, шамани та ін.

Турбота про духовне і фізичне здоров'я, збереження і продовження життя (одноплемінників, членів однієї і тієї ж соціально-етнічної групи, з часом - держави) в міру розвитку виробництва (продуктивних сил і виробничих відносин) почала набути все більш цивілізованого характеру.

Іншими словами, починався процес становлення соціальної роботи - не тільки як професійної практичної діяльності, але і як феномена суспільного життя, який включає і практичну, і наукову, і учбову діяльність в цій області, а також знання, визнання, інституалізацію в суспільстві цього феномена.

Об'єктом соціальної роботи в широкому розумінні поняття, є людина. Кожна людина у будь-який час потребує більш повного задоволення своїх потреб і інтересів.

Населення структуроване на різній основі, в ньому виділяють групи і верстви, які, опинившись у складній життєвій ситуації, тільки частково можуть вирішити свої соціальні та інші проблеми. Тому розглядаючи соціальну роботу у вузькому розумінні, під об'єктами мають на увазі саме ці групи, верстви населення. Цих об'єктів досить багато. Спробуємо класифікувати їх з урахуванням пріоритетності:

- стан здоров'я,який не дозволяє самостійно вирішувати життєві

проблеми.

Це наступні групи населення: інваліди (як дорослі, так і діти), особи, що піддалися радіаційній дії, сім'ї, в яких є діти-інваліди, дорослі і діти, які мають психологічні ускладнення, психологічні стреси, схильність до суіцидальних спроб;

- служба і праця в екстремальних соціальних умовах.

До цієї групи осіб відносяться учасники Великої Вітчизняної війни і прирівняні до них особи, працівники тилу під час Великої Вітчизняної війни (чия життєва ситуація усугубляється похилим віком і станом здоров'я), вдови і матері військовослужбовців, загиблих під час Великої Вітчизняної війни і в мирний час, колишні неповнолітні в'язні фашистських концтаборів;

- немолодий, пенсійний вік людей, через що вони опинилися у складній життєвій ситуації, - це самотні літні люди і сім'ї, які складаються з пенсіонерів (за віком, інвалідністю та іншими підставами);

- девіантна поведінка в її різних формах і видах.

До цієї категорії відносяться діти і підлітки девіантної поведінки; діти, які опинилися в умовах, що загрожують здоров'ю і розвитку; особи, які повернулися з місць позбавлення волі, спеціальних учбово-виховних установ; сім'ї, в яких є особи, які зловживають алкоголем, наркотиками;

- скрутне, неблагополучне становище різних категорій сімей.

До цієї групи населення можна віднести сім'ї, які мають під опікою дітей- сиріт і дітей, що залишилися без піклування батьків; сім'ї з низьким рівнем доходів; багатодітні сім'ї; неповні сім'ї; сім'ї, в яких батьки не досягли повноліття; молоді сім'ї; сім'ї, що розлучаються; сім'ї з несприятливим психологічним мікрокліматом, конфліктними відносинами, педагогічною неспроможністю батьків;

- особливе положення дітей (сиротіння, бродяжництва і т.д.).

На цій підставі доцільно виділити наступні групи: самостійно проживаючі випускники дитячих будинків і шкіл-інтернатів (до досягнення ними матеріальної незалежності і соціальної зрілості); усиротілі або діти, які залишились без піклування батьків; бездоглядні діти і підлітки;

- бродяжництва, бездомність.

До цієї групи відносяться особи без певного місця проживання, зареєстровані біженці, вимушені переселенці;

- передпологовий і післяродовий стан.

Це групи вагітних жінок і годуючих матерів, а також групи матерів, які знаходяться у відпустці по догляду за дитиною;

- правове (і у зв'язку з цим соціальне) положення осіб, які піддалися політичним репресіям і згодом реабілітованих.

Запропоноване розділення на групи не є єдиним. Можна, ймовірно, диференціювати вказані групи людей більш конкретно або, навпаки, виділити більш широкі категорії - це залежить від мети і задач дослідження, вирішення практичних завдань.

Суб'єкти соціальної роботи, до яких відносяться люди, установи, організації, соціальні інститути, покликані вирішувати ті або інші завдання, проблеми, які стоять перед об'єктами соціальної роботи, можна диференціювати за різними підставами, в тому числі враховуючи складові частини соціальної роботи: практичну діяльність, науку і навчальний процес (навчальні дисципліни в області соціальної роботи).

Суб'єктами соціальної роботи є:

1. перш за всеорганізації, установи, соціальні інститути суспільства:

2. держава зі своїми структурами у вигляді законодавчої і судової властей різного рівня. У цій структурі особливу роль відіграють Міністерство праці і соціального розвитку, а також виконавчі органи управління соціальною роботою на регіональному рівні (органи соціального захисту країв, областей, республік, автономних утворень), міст, місцевих адміністрацій;

3. різні соціальні служби: територіальні центри соціальної допомоги сім'ї і дітям; соціально-реабілітаційні центри для неповнолітніх; центри допомоги дітям, які залишилися без піклування батьків; реабілітаційні центри для дітей і підлітків з обмеженими можливостями; соціальні притулки для дітей і підлітків;

4. центри психолого-педагогічної допомоги населенню;

5. центри екстреної психологічної допомоги по телефону та ін.;

6. адміністрації державних підприємств, організацій, установ, вузів і т.д. і їх підрозділи;

7. суспільні, добродійні та інші організації і установи: профспілки, відділення Дитячої Фундації, товариства Червоного Хреста, приватні соціальні служби, організації і т.д)

8. люди, які займаються практичною соціальною роботою професіонально або на громадських засадах. Фактично вони є представниками двох вказаних суб'єктів соціальної роботи. При цьому їх можна розділити на дві групи: організатори-управлінці й виконавці, практичні соціальні працівники, які надають безпосередню допомогу, підтримку, забезпечують соціальний захист клієнтів, представників вже розглянутих об'єктів соціальної роботи.

                          •                  •                                •                                        •      •

9. викладачі, а також ті, хто сприяє закріпленню знань, навиків, умінь:

керівники студентської практики, наставники, практичні соціальні працівники і інші працівники, які сприяють проходженню практики студентів (слухачів) в різних організаціях, установах, підприємствах соціальної сфери;

10. дослідники соціальної роботи. Науковці аналізують стан соціальної роботи, використовуючи різні методи, розробляють наукові програми, фіксують існуючі і нові тенденції в цій області, публікують наукові звіти, книги, статті по проблематиці соціальної роботи.

Доцільно розглянути функції в соціальній роботі:

- діагностична функція - вивчення соціальним працівником особливостей групи людей (або окремої людини), ступеня впливу на них (або на нього) мікросередовища і постановки «соціального діагнозу»;

- прогностична функція - програмування і прогнозування впливу на об'єкти соціальної роботи всіх соціальних інститутів суспільства, вироблення окремої моделі соціальної поведінки цих об'єктів;

- попереджувально-профілактична (або соціально-терапевтична) функція - приведення в дію соціально-правових, юридичних, психологічних, соціально-медичних, педагогічних та інших механізмів попередження і подолання негативних явищ, організація соціотерапевтичної, соціально-побутової, психолого-педагогічної, медичної, юридичної та іншої допомоги потребуючим, забезпечення захисту прав сім'ї, жінок, підлітків, дітей, молоді. Таким чином, попереджувально-профілактична функція припускає не тільки надання всілякої допомоги і підтримки людям і слабко захищеним верствам населення, які оступилися, але і попередження всіляких негативних наслідків їх поведінки або діяльності. Ця функція асоціюється з розумінням соціальної роботи як у вузькому, так і в широкому значенні слова;

- правозахисна функція - використовування всього комплексу законів і правових норм, направлених на надання допомоги і підтримки, захист населення, як проживаючого усередині країни, так і тієї його частини, яка з тих чи інших причин виявилася за її межами;

- соціально-педагогічна функція - виявлення інтересів і потреб людей в різних видах діяльності (культурна, спортивно-оздоровча, а також технічна і художня творчість, туризм) і залучення до роботи з ними різних установ, організацій, суспільних, творчих та інших союзів, фахівців, тренерів, організаторів культурної діяльності і т.д.;

- соціально-психологічна функція - різні види консультування і корекції міжособових відносин, допомога в соціальній адаптації і соціальній реабілітації всім потребуючим;

- соціально-медична функція - організація роботи з профілактики захворювань, допомога в оволодінні основами першої медичної допомоги, санітарно-гігієнічними нормами, організація роботи з планування сім'ї, формування відповідального відношення до репродуктивної і сексуальної поведінки, сприяння підготовці молоді до сімейного життя, сприяння формуванню здорового способу життя;

- соціально-побутова функція - сприяння в наданні необхідної допомоги різним категоріям населення (інвалідам, людям немолодого віку, молодим сім'ям і ін.) в поліпшенні їх житлових умов, організації нормального побуту;

- комунікативна функція - встановлення контактів з потребуючими в тій або іншій допомозі й підтримці, організація обміну інформацією, сприяння включенню різних інститутів суспільства в діяльність соціальних служб;

- рекламно-пропагандистська функція - організація реклами соціальних послуг, пропаганда ідей соціального захисту людини;

- етично-гуманістична функція (своєрідна концентрація; визначених властивостей всіх інших функцій) - надання соціальній роботі високої, гуманістичної мети, створення умов для гідного функціонування людини, груп і верств у суспільстві;

- організаційна функція - сприяння організації соціальних служб на підприємствах і в установах, а також за місцем проживання, залучення до їх роботи громадськості, напрям діяльності соціальних служб на надання різних видів допомоги і соціальних послуг населенню, в першу чергу слабко захищених верств і груп, окремих осіб

Структура соціальної роботи — це її компоненти, зміст яких визначається необхідністю задоволення самих насущних інтересів і потреб людей.

Нагадаємо, що під структурою взагалі розуміється сукупність стійких зв'язків об'єкта, які забезпечують збереження його основних властивостей. Таке загальне трактування структури застосовне і до соціальної роботи, яку можна розглядати як певну систему, що включає ряд взаємозв'язаних компонентів: суб'єкт, зміст, управління, об'єкт і зв'язуючі їх в єдине ціле засоби, функції.

Можна виділитидва аспекти соціальної роботи: вирішення повсякденних, невідкладних проблем клієнта і вирішення завдань в перспективі, передбачення і запобігання гострих соціальних проблем у глобальному масштабі (безробіття, зубожіння, різні соціальні захворювання, найгостріші форми девіантної поведінки і т.д.).

Обидва аспекти соціальної роботи зв'язані (і обумовлені) соціальною політикою держави, основними напрямами, орієнтирами розвитку суспільства.

Наступний структурний зріз соціальної роботи зумовлюється її універсальним, інтегрованим характером як специфічним видом людської діяльності. Йдеться про основнінапрями (види) соціальної роботи:соціальний діагноз, соціальна терапія, соціальна реабілітація, соціальна профілактика, соціальний контроль, соціальне страхування, соціальне обслуговування, соціальне посередництво, соціальне опікування та ін.

Як універсальний, інтегрований вид діяльності соціальна робота може бути структурно представлена їїспеціалізаціями. Можна виділити спеціалізації з урахуванням різних аспектів, видів, об'єктів і т.д. соціальної роботи:

- з урахуванням універсального, междисциплінного характеру: соціально- економічна, соціально-правова, соціально-педагогічна, соціально- психологічна робота, соціально-медична підтримка і захист населення та ін. Ці спеціалізації можуть бути диференційовані стосовно різних груп населення;

- з урахуванням роботи з суспільством в цілому або з тими або іншими клієнтами (індивіди, сім 'ї, групи);

- з урахуванням сфер суспільного життя, різних соціальних інститутів суспільства, місця мешкання і т.д.: соціальна робота у сфері матеріального виробництва; у сфері науки, освіти, охорони здоров'я; в організаціях, установах і службах сервісу; в міській і сільській місцевості; в соціально-етнічному середовищі; в пенітенціарних установах; в силових структурах суспільства і т. д.;

- з урахуванням переважання в ній професійних і непрофесійних рис. Професійний вид діяльності визначається:

1) виробничо-технологічним розподілом праки і його функціональним змістом;

2) сукупністю знань, навиків і умінь, отриманих в результаті навчання і практичної діяльності;

3) систематичною роботою в даній, конкретній області.

Підстави для визначення рівнів соціальної роботи можуть бути різними.

Залежно від масштабності соціальна робота може проводитися на федеральному, регіональному, місцевому і індивідуальному рівнях.

Регіональний рівень соціальної роботи багато в чому зумовлюється федеральним рівнем, є похідним від нього.

Місцевий рівень соціальної роботи визначається конкретною спрямованістю на конкретні об'єкти; соціальна робота здійснюється головним чином різного роду соціальними службами, професійними соціальними працівниками і добровольцями.

Індивідуальний рівень - це робота з клієнтом на основі його запитів, застосування техніки і методики індивідуальної роботи.

Залежно від конкретних об'єктів соціальна робота може проводитися як з окремим індивідом, так і з сім'єю, тим чи іншим прошарком (групою) населення в цілому.

Як феномен суспільного життя соціальна робота може бути (особливо в сучасних умовах) розглянута не тільки як практичний вид специфічної діяльності, але і як наука, як учбова дисципліна або цикл учбових дисциплін.

Принципи соціальної роботи - найважливіший структурний компонент логічних форм наукової теорії. Саме за допомогою принципів теоретичні положення безпосередньо співвідносяться з практикою соціальної роботи. Соціальна робота тісно пов'язана з проблемами суспільного розвитку. Її характер, зміст, форми і методи зв'язані з економічним, соціальним, духовно- етичним станом суспільства. Будучи соціальним інститутом, діючим в системі суспільних відносин, які включають економічні, соціальні, політичні, ідеологічні та інші відносини, соціальна робота безпосередньо бере участь в їх регулюванні, здійсненні функцій, які забезпечують життєдіяльність як окремої людини, так і суспільства в цілому.

Соціальні працівники беруть участь в розробці й реалізації соціальної політики, виконанні соціальних програм соціального захисту населення від деградації і соціальних ризиків та створення гідних умов для соціального функціонування людини. Особливо значуща роль соціальної роботи в підтримці життєвих сил «соціально ослаблених членів» суспільства, наданні допомоги людям, які потрапили у важку життєву ситуацію.

Складність і різноманіття взаємодіючих чинників соціальної роботи, прояв субординаційних, координаційних і кореляційних зв'язків і відносин відображається в системі принципів соціальної роботи, які можна розділити на декілька груп:

- методологічні;

- організаційно-розпорядчі;

- психолого-педагогічні;

- соціально-політичні.

Методологічні принципи — це принципи гносеологічного підходу, детермінизації, віддзеркалення, розвитку.

Організаційно-розподільні принципи — це:

- соціально-технологічна компетентність кадрів;

- стимулювання;

- контроль і перевірка виконання;

- функціональна визначеність;

- єдність правил і обов'язків.

Психолого-педагогічні принципи виражають вимоги до вибору технологічних засобів психолого-педагогічної дії на клієнтів соціальних служб. До основних принципів цієї групи слід віднести:

- комплексний і системний підхід до аналізу й оцінки умов життєдіяльності клієнта і вибору форм і методів роботи;

- індивідуальний підхід до особи клієнта соціальних служб;

- цілеспрямованість і адресність соціальної роботи;

- такт і терпимість при спілкуванні з клієнтами соціальних служб та ін.

Соціально-політичні принципи виражають вимоги, обумовлені залежністю змісту і спрямованості соціальної роботи від соціальної політики держави, яка визначає концептуальні підходи до вибору пріоритетів у соціальному захисті населення, до поєднання особистих і державних інтересів у соціальній роботі. Основні принципи цієї групи:

- державний підхід до завдань, вирішуваних в соціальній роботі;

- гуманізм і демократизм змісту і методів соціальної роботи;

- облік конкретних умов життєдіяльності особи, соціальної групи;

- вибір змісту, форм і методів соціальної роботи;

- законність і справедливість дій соціального працівника

Методи соціальної роботи

Основне завдання соціальної роботи - подальший розвиток і вдосконалення наявних форм, методів, способів і прийомів діяльності, які використовуються фахівцем для вирішення соціальних проблем клієнтів, стимулювання активізації їх сил для зміни несприятливої життєвої ситуації.

Разом з цим подальша розробка методів соціальної роботи обумовлена і необхідністю науково-дослідних досліджень з боку фахівців, як в рамках суспільства, так і в масштабах малих груп. Особливо важливо відзначити, що розвиток цієї діяльності здійснюється у процесі безпосередньої практичної роботи, тобто надання адресної, комплексної і своєчасної допомоги.

Сукупність прийомів і методів діяльності суб'єктів соціальної роботи, які розглядають соціальні проблеми клієнтів як спосіб стимулювання розвитку їх сил, конструктивної діяльності в соціумі з метою зміни несприятливої життєвої ситуації сприяє досягненню розуміння клієнтом залежності і взаємообумовленості особистих і суспільних проблем, вирішення виникаючих проблем, конфліктних ситуацій.

Теорії, створені шляхом дослідження різноманітної роботи соціальних працівників з клієнтом і всіх соціальних інститутів в їх комунікативній взаємообумовленості, є як емпірично контрольованими, так і предметно орієнтованими.

Вони класифікуються:

- за напрямами і формами соціальної роботи (організаційні, соціально - психологічні, соціально-педагогічні, соціально-медичні, соціально- екологічні і ін.);

- за об'єктами соціальної роботи (індивідуальні, групові, громадські);

- за суб'єктами соціальної роботи (вживані окремим фахівцем, колективом соціальної служби, органом управління соціальної роботи).

Разом з цим все більш популярною стає ще і їх класифікація по об'єктах соціальної роботи:

- індивідуальна робота (соціальний працівник-клієнт);

- робота з групою (в групі, з сім'єю і через сім'ю);

- робота в общині (в мікросоціальному середовищі)

Класифікація методів дозволяє, з одного боку, використовувати їх в загальнонауковому плані (як підстави методології дослідження проблеми теорії соціальної роботи), а з іншого — виявити методи самої соціальної роботи. Існують, як відомо, різні підстави для класифікації методів: збір інформації; її обробка; емпіричні дослідження; теоретичне моделювання. З другого боку, існують методи, які використовуються для вирішення соціальних проблем клієнтів, стимулювання розвитку їх власних сил і діяльності в цілях зміни несприятливої життєвої ситуації. І ті й інші методи дуже важливі для теорії і практики соціальної роботи.

Розглянемо методи соціальної роботи, класифіковані за її об'єктами.

Метод індивідуальної роботи є безпосередньою допомогою суб'єкту шляхом особистої взаємодії у процесі його адаптації до нових умов життя. Цей метод передбачає не тільки планування допомоги, але і проведення необхідних процедур для виявлення оптимальної взаємодії (консультування, соціальна терапія, психосоціальна реабілітація). У процесі роботи соціальний працівник повинен:

- встановити первинний зв'язок і визначити потреби клієнта в соціальних послугах;

- вивчити і з'ясувати проблему;

- мотивувати необхідність соціальної допомоги;

- концептуалізувати проблему;

- визначити й дослідити передбачуване рішення;

- вибрати стратегічний напрям;

- реалізувати рішення проблеми та ін.

Метод соціальної роботи з групою припускає роботу як в цілому з групою клієнтів (сім'єю), так і в групі - з кожним з її членів окремо. У цьому випадку вивчаються різні області людської діяльності, що сприяє більш ефективному вирішенню виниклих проблем і труднощів.

Групова робота може проводитися також із об'єднаними групами (сім'ями), які мають схожі проблеми або однорідні завдання.

Існує декілька теорій, регулюючих методи соціальної роботи з групою:

- теорія поля - розглядає групу як деяку спільність індивідів, які мають певну мету і змінюються залежно від обставин внутрішньогрупових інтересів;

- теорія соціального обміну - пропонує використовувати деякі ідеї біхевиоризму в груповому контексті. Згідно з даною теорією люди вступають у взаємодії, чекаючи винагороди, і готові пожертвувати чимось;

- теорія соціальних систем - пропонує вивчати соціальні системи в малих групах, підтримувати традиції всередині них і пристосовувати системи до свого оточення, до групових методів можуть бути віднесені: спільна робота над певними проблемами і завданнями, діагностичні і коректувально-групові процедури, об'єктом яких є соціально-психологічні явища, що впливають на поведінку і діяльність людей, які становлять різні соціальні групи, а також психологічні особливості самих цих груп; до цих методів відносяться методи соціально - психологічного дослідження, запозичені із соціології:

- анкетне опитування для з'ясування біографічних даних, думок, соціальних установок, ціннісних орієнтацій, особових особливостей. Анкета є набором питань, логічно пов'язаних з основним завданням опитування;

- соціометрія - тест для оцінки міжособових емоційних зв'язків у групі, що дозволяє проаналізувати тільки зовнішній емоційний шар групової активності без проникнення в її механізми. У результаті со ціо метричної процедури складається соціометрична матриця, соціопрограма (дозволяє предметно представити структуру міжособових відносин в групі), обчислюються соціометричні коефіцієнти групової згуртованості;

- референтометрія - спосіб виявлення референтності (значущості) членів групи для кожного індивіда, що входить в неї, а також мотивів міжособових виборів і переваг у групі;

- комунікометрія — спосіб виявлення місця кожного учасника групи в системі міжособових комунікацій.

Особливу групу складають методи, що припускають не тільки

дослідження, діагностику або моделювання соціально-психологічних явищ, але

і їх оптимізацію, поліпшення, розвиток:

- групова дискусія, вживана у практиці керівництва колективами. Її мета - швидке і продуктивне вирішення групового завдання, дія на думки, позиції і установки учасників дискусії;

- ділова гра - відтворення предметного і соціального змісту професійної діяльності або моделювання систем відносин, характерних для того або іншого виду практичної діяльності;

- модифікація соціальної поведінки — вироблення нових життєвих навиків і звичок, що дозволяють людині адаптуватися до незвичного для неї оточення;

- соціально-психологічний тренінг - активні методи групової психологічної роботи з метою розвитку комунікабельності.

Групова робота доречна в тому разі, якщо є громада, об'єднана на добровільній основі, яка має складні проблеми і завдання, що торкаються:

- життєвої позиції;

- ідеологічних засад;

- культури і освіти;

- стану здоров'я;

- віку;

- статі;

- соціального положення;

- цільової спрямованості;

- трудових навиків;

- культурних інтересів;

- індивідуально-психологічних характеристик.

Групова соціальна робота орієнтується на соціальне завдання і життєву ситуацію і припускає розширення простору індивідуума (малої групи або сім'ї), його уміння вирішувати особисті проблеми за допомогою групи. Опора на мету (посередництво, обмін, самосвідомість, доступність, реалістичність, адресність і сприйнятливість) і етапи (цілеспрямованість, процес, комунікація, усвідомлена необхідність) передбачається як при індивідуальних методах, так і при груповій роботі.

Методи соціальної роботи в громаді (соціальна робота в мікросоціальному середовищі).

Соціальна община — це відносно стійка сукупність, що характеризується більш менш однаковими умовами і способом життя, спільністю масової свідомості, соціальних норм, ціннісних систем і інтересів. Соціальна спільність - це форма сумісної життєдіяльності людей, людського гуртожитку, що складається виключно під впливом об'єктивного ходу суспільного розвитку сумісного характеру людської життєдіяльності.

Соціальна робота у громаді є професійною допомогою індивідуумам, групам, колективам, які проживають на одній території і мають загальні проблеми. При цьому основними методами роботи є:

- соціальна діагностика;

- соціальне прогнозування;

- соціальне планування мікросоціального середовища;

- соціально-терапевтична робота;

- розвиток системи територіального самоврядування;

- добродійні акції в мікросоціальному середовищі;

- практична робота в громаді.

Головна мета соціальної роботи в громаді - добиватися кооперації і створення організаційної бази для діяльності регіональних фахівців, а також активізації різних груп населення, комун або співтовариств.

Соціальна робота в громаді будується за територіальним принципом і охоплює багато цільових груп. Більш того, мікросоціальне середовище висуває особливі вимоги до соціальної роботи з сім'єю як основним осередком нашого суспільства, оскільки тут як пацієнт виступає вся сім'я.

Соціальний працівник повинен пам'ятати, що важка для розуміння або навіть дивна поведінка члена сім'ї може бути обумовлена його прихованим стражданням, душевним болем, з чим необхідно рахуватися, якщо соціальний працівник дійсно хоче допомогти сім'ї і нормалізувати в ній обстановку.

Розробляючи і впроваджуючи методи соціальної роботи в громаді, необхідно враховувати зміни, пов'язані з інноваційними процесами, які відбуваються в нашому суспільстві. При цьому одним з головних завдань є впровадження наукоємких соціальних інновацій, з'єднання науки і практики, об'єднання гуманітарних і технічних знань. Підвищення якості самого соціального простору, постійне оновлення методів, розширення їх функціональності повинні здійснюватися з урахуванням накопиченого досвіду.

Особливе місце відводиться ще одному методу соціальної роботи — подальшому вдосконаленню технологізації. Тут об'єктом є соціальний простір.

Все, що забезпечує захист соціальних інтересів, у тому числі і методи роботи з людьми, сім'ями і співтовариствами, має наступні властивості:

1. свідомість мети своєї діяльності;

2. затвердження принципу справедливого розподілу матеріальних і духовних благ;

3. спрямованість на вдосконалення основ цивільного суспільства;

4. посилення принципів гуманізації.

Проаналізуємо методи соціальної роботи, що використовуються і на індивідуальному, і на груповому, і на громадському рівнях.

Біографічний метод (або метод вивчення особистих документів) дозволяє досліджувати суб'єктивні сторони суспільного життя.

У процесі індивідуальної роботи з клієнтом, соціальний працівник зобов'язаний враховувати його права (кожний клієнт має право на емоційний вираз своїх відчуттів, на співчуття соціального працівника; крім того, він може чекати, що соціальний працівник має достатню компетенцію).

Різні форми біографічного методу - інтерв'ю, свідчення родичів, різного роду листування, фотографії, автобіографічні фрагменти, розповідь про своє життя в цілому (або про якісь його етапи, або життя своєї сім'ї, родичів) і т.д. з різним ступенем глибини і узагальненості, дозволяють виявити специфіку життєвого досвіду людини, характер реалізації її життєвих сил у процесі взаємодії з іншими людьми, з різними соціальними групами. Крім того, вони сприяють визначенню характеру, ступеня і специфіки дистанції індивідів у групі, виявленню властивостей характеру, що допомагають розкрити його позитивні індивідуальні здібності.

Французькі дослідники Д. Берто і І. Берто-В'ям пропонують новий інструментарій використовування біографічного методу як методу «історії сімей». На їх думку, «всяка сімейна історія унікальна, лише частково вона знаходить декілька загальних моментів для багатьох інших історій і багато загальних моментів для декількох інших сімейних історій. «Загальне» може бути знайдене не тільки у великих числах, його слід відкривати в окремих випадках».

Вивчення історії сімей дозволяє краще зрозуміти внутрішні фактори, які впливають на становлення і реалізацію життєвих сил людини. Сім'я як один з інститутів соціалізації володіє багатим спектром життєвих ресурсів, які в подальшому обумовлюють відмінності в образі життя і реалізації індивідуальної і соціальної суб'єктності людини. Метод «історії сімей» дозволяє виділити механізми трансляції будь-яких компонентів процесу соціалізації (стилю, рівнів, моделей поведінки, ціннісних орієнтацій, життєвих позицій і т.д.).

Для теорії соціальної роботи особливе значення має дослідження здатності людини до трансляції життєвих ресурсів сім'ї, виявлення випадків, коли ця здатність «блокується», спотворюється, не реалізується. Нам представляється, що методи, про які згадують Д. Берто і І. Берто-В'ям, є формами прояву методу «соціальних біографій», а той міждисциплінарний союз, до якого вони закликають, здійснюється, головним чином в рамках теорії соціальної роботи, що інтегрує всі аспекти використовування біографічного методу різними соціальними науками і додає йому цілісності.

Організаційні методи - прийоми й способи діяльності, що використовуються для вирішення організаційних завдань в області соціальної роботи, підрозділяються на:

- організаційно-розпорядливі;

- організаційно-координаційні;

- організаційно-інструктивні;

- організаційно-технічні та ін.

Вони закріплюють права, повноваження, обов'язки, відповідальність різних ланок управління, органів соціального захисту, соціальних служб за кінцевий результат.

Педагогічні методи направлені на надання соціальної допомоги людині як окремо взятому індивіду і як члену соціуму, з яким відбувається процес соціалізації і соціальної орієнтованості. Виділяють три групи цих методів:

1. методи формування свідомості особи (понять, думок, переконань, оцінок);

2. методи організації пізнавальної, практичної діяльності і поведінки (доручення, завдання, вправи, створення спеціальних виховуючих ситуацій);

3. методи стимулювання діяльності й поведінки індивіда (оцінка, заохочення, осуд та ін.).

Головна особливість цих методів полягає в тому, що вони застосовуються, як правило, в певних поєднаннях і направлені на розвиток особи, її соціалізацію, одночасно впливаючи на її свідомість, діяльність і поведінку.

Ефективність методів багато в чому визначається наявністю у фахівців певних знань і умінь, на що клієнт має право розраховувати.

Соціально-психологічні методи - це комплекс методів (способів, прийомів взаємодії з об'єктами соціальної роботи), які умовно розділяються на декілька груп.

Методи психологічного дослідження:

а) спостереження - систематичне і цілеспрямоване сприйняття психічних явищ з метою вивчення їх значення і специфічних змін у певних умовах. Ефективність, точність спостережень залежать від поставленого завдання, ступеня досвідченості і кваліфікації спостерігача;

б) експеримент - активна співучасть у соціальній ситуації з боку дослідника, реєструючого супутні зміни в поведінці або стані об'єкта, який вивчається. Якщо область, що вивчається, невідома або погано вивчена, або система гіпотез відсутня, застосовують різновид експерименту - лабораторний експеримент, який проводиться у спеціально обладнаних приміщеннях, що дозволяє контролювати всі змінні і обумовлює високий ступінь надійності й достовірності результатів. Проте в умовах цього експерименту випробовуваний рідко поводиться так само, як в реальних життєвих ситуаціях, що різко знижує його «екологічну достовірність», оскільки поведінка і стан людини міняються із зміною навколишніх умов;

в) природний експеримент - перевірка гіпотез за допомогою вивчення особових особливостей і поведінки людини в природних умовах в рамках повсякденного життя;

г) формуючий експеримент - поєднання методів дослідження з методами дії, дозволяє регулювати психічні процеси, впливати на особливості особи і її поведінки, одночасно перевіряючи наукові гіпотези.

Діагностичні методи - виявлення та зміна індивідуально-психологічних особливостей особистості. Особливе поширення одержало тестування, яке використовує стандартизовані питання та завдання (тести), що мають певну шкалу значень і застосовуються для стандартизованого вивчення індивідуальних особливостей.

Психогенетичні методи - виявлення походження індивідуальних психологічних особливостей людини, ролі генотипу й навколишнього середовища в їхньому формуванні. Найбільш інформативним є метод близнюків, який дозволяє максимально зрівняти вплив середовища на особистість.

Лонгітюдні методи - тривале і систематичне вивчення одних і тих самих випробуваних, що дозволяє визначити діапазон вікової та індивідуальної мінливості фаз життєвого циклу особи.

Методи дослідження життєвого шляху - вивчення індивідуального розвитку людини від народження до смерті. Життєвий шлях включає критичні періоди, які звичайно супроводжуються істотною психічною перебудовою. Даний метод звичайно концентрується на цих критичних періодах і нормативних життєвих кризах.

Метод психологічної допомоги - підвищення психологічної компетенції людини, виявлення вже існуючих або формування нових ресурсів, які дозволяють людині вирішити завдання, перебороти труднощі й життєві кризи. Він містить у собі:

а) методи психологічної корекції (психотерапевтичні методи) і реабілітації, мета яких - допомогти людині, яка має нервово-психічні й психосоматичні захворювання, гострі або хронічні психічні травми;

б) методи психогігієни та психопрофілактики - надання психологічної допомоги практично здоровій людині з метою запобігання психосоматичних захворювань.

Поліфункціональні методи припускають необхідність зміни змісту й форм роботи залежно від цілей і завдань соціальної роботи. До них умовно можна віднести:

а) бесіди (інтерв'ю) - метод одержання інформації про особистості, установлення контакту, метод психологічної діагностики та дослідження, а також надання психологічної допомоги (клінічна бесіда або інтерв'ю), що сприяє усвідомленню клієнтом власних внутрішніх труднощів, конфліктів, прихованих мотивів поведінки;

б) метод аналізу продуктів діяльності - малюнків, графічних проявів різного роду, висловлень, письмових і усних тестів, виробів, творів мистецтва, результатів трудової діяльності, ігрової діяльності і т.п.;

в) моделювання - одержання інформації про психічні процеси, стан і поведінку людини за допомогою математичних, соціальних та інших моделей, які в цьому випадку заміщають або представляють досліджувану систему.

Соціально-економічні методи - сукупність прийомів і способів, за допомогою яких виконуються дії, що враховують соціальні інтереси й потреби людей, визначаються шляхи їхнього задоволення: натуральна і грошова допомога, установлення пільг і одноразових допомог, патронажне й побутове обслуговування, санкції та ін. Їх мета - формування оптимальних соціальних нормативів, створення ефективної системи соціального захисту населення, підвищення соціальної мобільності, результативності роботи державної соціальної служби.

У соціальній роботі використовують наступні економічні методи:

а) статистичні;

б) математичні;

в) аналіз цілеспрямованих дій і об'єктивна порівняльна оцінка можливих результатів цих дій (метод прийняття оптимальних рішень);

г) балансовий;

д) індексний;

е) вибірковий;

ж) технологічний аналіз рядів динаміки та ін.

Серед методів, використовуваних у теорії та практиці соціальної роботи, особлива роль належить комплексному психосоціальному моделюванню. Цей метод у соціальній роботі є немовби «наскрізним» у всіх періодах дослідницького процесу - від початкового до завершального, дозволяє найбільш ефективно з'єднувати теорію і практику соціальної роботи. Важливість цих моментів обумовлена тим, що соціальна робота одночасно є і академічною дисципліною, і специфічною формою соціальної діяльності, спрямованої на оптимізацію, формування існування життєвих сил людини.

Питання для самоконтролю:

1. Що таке соціальна технологія? В чому специфіка різноманітних підходів до визначення цього поняття?

2. Визначте об'єкт, предмет технологізації соціальної діяльності.

3. Які причини розбалансованості соціального простору

4. Наведіть приклади соціальних процесів з практики соціальної роботи, які, на ваш погляд, необхідне технологізувати.

4. Знайдіть в науковій літературі приклади конкретних методик і різних технологій.

5. Чим можна пояснити різноманіття типів, видів соціальних технологій?

6. В якому співвідношень знаходяться соціальні технології соціальної роботи?

7. В чому полягає специфіка класифікацій соціальних технологій в соціальній роботі?

8. В чому значення соціально-технологічної підготовки для фахівців по соціальній роботі?

9. Який зв'язок між системним підходом до організації соціальної роботи і вибором її технологій?

10. Яким чином соціально-радикальні теорії впливають на технології соціальної роботи?

11. В чому сутність психодинамічних підходів здійснення соціальної роботи?

12. Які особливості вносить в технології соціальної роботи гуманістична психологія?

13. Чим можна пояснити різноманіття типів, видів соціальних технологій?

14. Знайдіть в науковій літературі приклади конкретних методик і різних технологій.

15. Чим відрізняються виробничі технології від соціальних технологій ?

16. В якому співвідношенні знаходяться соціальні технології і технології соціальної роботи?

17. У чому полягає специфіка класифікацій соціальних технологій в соціальній роботі?

Список літератури

1. Капська А. Й. Технології соціально-педагогічної роботи з сім'ями: навчально- методичний посібник К. : Видавничий Дім «Слово», 2015. - 328 с.

2. Чернявська О.В. Технології соціальної роботи: Навчальний посібник для викладачів та студентів. – Харків, ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2007. – 149 с.

3. Плахова О.М. Сучасні технології соціальної роботи з групами ризику: Навчально-методичний посібник для студентів соціологічного факультету / О.М. Плахова. – Х.: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2008. – 70 с.

4. Соціальна інноватика в управлінні: муніципал. фінанс. - Виробниц. групи: навч. посібник для вузів / В.М. Іванов, С.Б. Мельников (и др.); під заг. Ред. В.Н. Іванова, С.Б. Мельникова: Академія наук соціал. технологій і місц. самоуправл. - 4 видавництва., Перераб. і доп. - М.: Муніципальний світ, 2006.

5. Шахрай В. М. Технології соціальної роботи. Навчальний посібник.- К.:Центр навчальної літератури, 2006. – 464 с.

6. Платонова Н.М. Инновации в социальной работе: Учебное пособие для студентов учреждений высш. проф. образования. - М.: Издательский центр «Академия», 2011. - 256 с.

Лекція №3