Виклад навчального матеріалу

ІІІ НАВЧАЛЬНИЙ КОНТЕНТ

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

Змістовний модуль І. Інноваційна діяльність у соціальній сфері в контексті нової суспільної реальності.

Лекція 1

Тема 1. Інноваційні соціальні технології: поняття, суть, принципи, типології

План:

1.Технологічний підхід у пізнанні сучасної соціальної дійсності й діяльності: гуманітарна та природнича парадигми. Причини технологізації соціальної діяльності.

2. Поняття „соціальна технологія”. Специфіка соціальних технологій. Особливості технологій соціальної роботи.

3. Сутність соціальних технологій. Теоретична модель соціальної технології: структура і властивості соціальної технології. Типологізація і класифікація соціальних технологій.

4. Соціальна технологія як система. Методологічні принципи побудови і впровадження соціальних технологій. Загальна схема соціальної технології.

5. Основні функції соціальних технологій. Розробка та провадження нових соціальних технологій.

Анотація.Будь-яка система знань, що претендує на статус окремої наукової дисципліни, повинна відповідати певним вимогам. Перша головна вимога до наукової дисципліни - це новий предмет дослідження.Предметом курсу «Інноваційні технології в соціальній допомозі»є процеси спрямованого впливу на соціальні об'єкти (людські індивіди, соціальні групи, їхні взаємини, соціальні ситуації, процеси й інститути) з метою одержання певного результату.

З урахуванням головної мети - розвитку людини, соціальна технологія є соціологічна категорія, що відображає суспільну проблему і характеризує спосіб її вирішення у вигляді певного набору процедур і операцій з метою створення умов для всебічного прояву та відтворення сутнісних чинностей соціального суб'єкта, одержання необхідного економічного й соціального результату. Мова йде про таку сукупність методів, форм, засобів розумної організації соціального життя, за допомогою якої забезпечувалася б самореалізація особистості у всіх сферах діяльності.

Перелік проблемних питань:

1. Що таке соціальна технологія? У чому специфіка різноманітних підходів до визначення цього поняття?

2. Визначите об'єкт і предмет технологізації соціальної діяльності.

3. Які причини розбалансованості соціального простору?

4. Приведіть приклади соціальних процесів з практики соціальної роботи, які, на ваш погляд, необхідно технологізувати.

5. Знайдіть в науковій літературі приклади конкретних методик і різних технологій.

6. Чим можна пояснити різноманіття типів, видів соціальних технологій?

7. У якому співвідношенні знаходяться соціальні технології соціальної роботи?

8. У чому полягає специфіка класифікацій соціальних технологій в соціальній роботі?

9. У чому значення соціально-технологічної підготовки для фахівців з соціальної роботи?

Перелік питань для самостійного опрацювання:

1. Які причини розбалансованості соціального простору?

2. Знайдіть в науковій літературі приклади конкретних методик і різних технологій.

Виклад навчального матеріалу

1.Зміни, що відбуваються в Україні, викликані реформуванням її основних економічних, політичних і соціальних інститутів, вимагають теоретичного і прикладного вивчення питань про механізми соціальних перетворень і, перш за все, розробку соціальних технологій проведення реформ.

Сучасний етап розвитку українського суспільства вимагає нового підходу до проблем розвитку і перетворення його у відкрите, цивілізоване, гуманістичне.

Одним з центральних завдань є активізація людського чинника. Світовий досвід держав з ринковою економікою свідчить, що без спеціальних і суспільних структур соціального захисту населення, без чіткого механізму соціальної допомоги окремим групам населення, гуманна правова держава може існувати лише віртуально. От чому в цілій низці країн активна розробка наукових проблем, пов'язаних з прикладною соціологією, соціальною екологією соціальною інженерією та ін. пов'язана із застосуванням соціальних технологій.

Вивчення даної навчальної дисципліни дозволяє озброїти майбутніх фахівців спеціальності «Менеджмент організацій місцевого самоврядування» методологією наукового аналізу соціальних процесів, вирішення соціальних проблем і вибору найбільш доцільних організаційних структур, змісту, форм і методів діяльності служб, які здійснюють соціальну допомогу населенню.

Оволодіння знаннями, передбаченими змістом цього навчального предмета - важлива частина в особовій і професійній готовності співробітників органів місцевого самоврядування, установ соціального обслуговування населення до виконання своїх функціональних обов'язків.

Застосування терміну «технологія» до соціальних процесів - нове явище для соціальної дійсності в нашій країні. Тим часом інтерес до соціальних технологій, технологізації соціальної діяльності є закономірним. Технологізація у сфері перетворення живої і неживої природи за допомогою досягнень в хімії, фізику, енергетику і інших науках, методів генетики, біології, інформаційних процесів, поставила питання про проникнення технологізації в сферу соціальних процесів і явищ. Технологізація діяльності сучасної людини, розвитку і функціонування суспільства актуалізувала питання про визначення суті соціальних технологій як суспільного явища.

У "Большой советской энциклопедии" поняття «технологія» (від греч. tekhne— мистецтво, майстерність, уміння) визначається як сукупність прийомів і способів отримання, обробки й переробки, опис виробничих процесів, інструкцій з впровадження, технологічні правила, вимоги, карти, графіки.

Поняття «соціальне», з одного боку, широко вживається у значенні «суспільне», що «відрізняється, протистоїть природному», з іншого боку, у вузькому сенсі - поняття «соціальне» означає - соціально-побутове, мікросоціальне оточення індивіда.

Н. Стефанов визначає його як «діяльність, в результаті якої досягається поставлена мета і вимірюється об'єкт діяльності».

В. Афанас'єв характеризує соціальні технології як «елемент механізму управління» і «засіб перекладу абстрактної мови науки... на конкретну мову... досягнення поставлених цілей».

М. Марков характеризує соціальні технології як «спосіб реалізації... конкретного складного процесу шляхом розчленовування його на систему дослідницьких взаємозв'язаних процедур і операцій, які виконуються однозначно...».

A. Зайцев визначає їх як «сукупність знань про способи й засоби організації соціальних процесів, самі ці дії, що дозволяють досягти поставленої мети»...

B. Іванов представляє суть соціальних технологій як інноваційну систему методів виявлення і використання прихованих потенціалів соціальної системи, отримання оптимального соціального результату при найменших управлінських витратах. «Вони можуть бути також розглянуті як сукупність операцій, процедур соціальної дії на шляху отримання оптимального соціального результату (зміцнення соціальної організації, поліпшення умов життя людей, запобігання конфлікту і т.п.).

Таким чином, поняття «соціальна технологія» в науковій літературі використовується в наступних значеннях:

• Сукупність способів, методів, засобів, прийомів організації людської діяльності з метою дії на соціальні процеси й соціальні системи.

• Опис способів, методів, засобів, прийомів організації людської діяльності в методиках, які включають такі розділи:

- цілі, завдання і можливості методу;

- планований підсумковий стан соціального суб'єкта;

- вживані методи і прийоми;

- способи, умови і послідовність їх застосування;

- необхідний час для здійснення даної технології;

- кваліфікація працівників;

- способи навчання прийомам технології.

• Область знання, що розглядає питання створення, використання, розповсюдження відповідних методів і процедур перетворюючої діяльності, яка є науковою дисципліною. Наприклад, суспільні науки пов'язані перш за все з вирішенням практичних завдань, обумовлених функціонуванням і вдосконаленням соціальних об'єктів, під якими в даному випадку розуміються не тільки групи, верстви людей, окремі індивіди, але і соціальні явища та процеси.

• Сама діяльність з цілеспрямованого перетворення соціальних суб'єктів. Оптимізація розвитку і функціонування об'єктів, суб'єктів, явищ, соціальних процесів вимагає використання технологічного підходу до управління соціальною діяльністю, бо масштаб змін, що відбуваються, залучення людських, матеріальних, інформаційних та інших ресурсів настільки великі, що спонтанність, стихійність такого руху, надмірна кількість помилок привели б до невиправданої розтрати сил і коштів. Тому формування політики, визначуваної сучасним суспільством, та

впроваджуваної сучасною державою, можливо тільки на основі технологізації, яка передбачає максимально ефективне і доцільне використання ресурсів і коштів.

З урахуванням головної мети - розвитку людини, соціальна технологія - це соціологічна категорія, що відображає суспільну проблему, характеризує спосіб її вирішення у вигляді певного набору процедур і операцій з метою створення умови для всестороннього прояву і відтворення сутнісних сил соціального суб'єкта, отримання необхідного економічного і соціального результату.

2.Під технологією прийнято розуміти сукупність засобів організації і впорядкування доцільної практичної діяльності, гарантує задані властивості тих продуктів, які за цією технологією виготовляється.

При аналізі соціальної реальності у вітчизняній і зарубіжній соціології все частіше використовуються поняття «соціальна технологія», «технологія управління», «технологія соціального прогнозування», «інформаційна технологія», вводиться в науковий оборот термін «політична технологія».

Соціальна технологія розглядається, з одного боку, як засіб практичного досягнення поставленої мети, цілеспрямоване системне застосування соціологічного знання організацій і інститутів. Це світоглядний культурний феномен, що розуміється як мистецтво, майстерність організації соціального життя, виражає гуманістичний зміст і спрямованість людської діяльності відповідно до потреб, інтересів, цінностей особи, її самореалізації в праці, споживанні, управлінні, спілкуванні. З іншого боку, соціальна технологія -це продовження виробничої (технічної) технології, що визначає вимоги до людини і колективу шляхом приведення їх соціально-професійних, соціально- демографічних, психофізіологічних характеристик і соціокультурних потреб відповідно до технології, яка змінюється, техніки і т.д.

Соціальна технологія - це спосіб організації взаємодіяльності й самодіяльності людей, розкриває гуманістичну сутність і практичну спрямованість соціальних технологій. Соціальна технологія за своєю суттю і структурі виходить за межі її тлумачення лише в руслі управління виробництвом. Світовий досвід показує, що тепер розробляються технології у сфері освіти («технологія безперервної освіти»), професійної підготовки, соціології, формування здорового способу життя, конфліктології «технологія вирішення конфлікту» та ін.

Загальна тенденція така, що кожна спеціалізована соціологічна теорія (а їх нараховується більше 160) розробляє свій пакет соціальних технологій, які забезпечують реалізацію соціальних резервів і оптимізацію соціальних процесів.

Соціальні технології базуються на трирівневій моделі соціологічної науки: загальносоціологічний, спеціалізований і емпіричний рівні, є кінцевим продуктом соціологічного дослідження у вигляді процедур і операцій вирішення фундаментальних і прикладних завдань. Тобто соціальна технологія завжди детермінована суспільною проблемою і направлена на її вирішення.

Соціальна технологія, таким чином, є необхідною ланкою переходу від соціологічної парадигми до соціологічної концепції і теорії, а від неї - до управління об'єктом за соціальним результатом.

У них найбільш чітко відображається характер цього розвитку - ситуаційного, стабільного, інноваційного; спрямованості управління - оперативного, за відхиленнями, стратегічного; якісного стану соціального об'єкту; процесу - реального, планованого, прогнозованого.

3.Значення технологізації полягає передусім в тому, що вона надає людській діяльності більш раціонального характеру, відповідає суб'єктивному прагненню людини визначити той природний алгоритм, який полегшить її діяльність і підвищить ефективність. Технологізація соціальних процесів включає:

1) розділення процесу на внутрішньо взаємозв'язані етапи, фази, операції;

2) поетапну координацію дій, направлених на досягнення шуканого результату;

3) однозначність виконання включених в технологію процедур і операцій. Технологізація як розробка і використовування певної сукупності

прийомів і способів дії на об'єкт (процес) базується на технологіях, а соціальна технологізація — на соціальних технологіях.

Необхідно враховувати і той факт, що технологізація можлива за наявності наступних умов: об'єкт має певну ступінь складності, відомі елементи його структури, особливості їх будови і закономірності функціонування; суб'єкт управління здатний формалізувати реальні процеси і рекомендувати їх у вигляді показників, операцій, процедур; і, що дуже важливо, створити інноваційне середовище для відтворювання і забезпечити необхідний рівень управління.

Отже можна констатувати наступне:

1) соціальна технологія — це своєрідний механізм поєднання знань з умовами їх реалізації. Саме за допомогою технологізації знань отримують соціальний вираз відношення людей до організації їх діяльності, направленої на реалізацію поставлених завдань і мети;

2) соціальна технологія — це сукупність способів, методів, засобів вирішення сутнісної суперечності між взаємно - і самореалізацією людей у процесі соціальної діяльності;

3) сутність вибраного способу полягає в післяопераційному здійсненні соціальної діяльності;

4) операції розробляються заздалегідь свідомо і планомірно;

5) розробка проводиться на основі і з використанням наукових знань;

6) при розробці враховується специфіка області, в якій виконується діяльність;

7) соціальна технологія має дві форми: проект, який містить процедури і операції, і сама діяльність, організована відповідно до цього проекту;

8) соціальна технологія — це елемент людської культури, вона виникає двома шляхами: або «зростає» в культурі еволюційно, або будується за її законами як штучне утворення. Як явище соціальної практики, вона є комплексом прийомів, що забезпечують досягнення сприятливих умов життя людей, їх організованості, ефективної взаємодії, задоволення суспільного інтересу, в тій або іншій мірі відповідного вимогам соціального часу. Поява соціальної технології пов'язана з потребою швидкого і великомасштабного «тиражування» нових видів діяльності, ідей, проектів. Використовування тих або інших її видів визначає, зокрема, ефективність соціального управління, стійкість соціальної організації і всього соціального простору.

Соціальний простір як об'єкт технологізації. Категорія «соціальний простір» є основоположною для технологізації. У той же час різноманіття визначень соціального простору пояснюється складністю і неоднорідністю. До соціального простору може бути віднесено все, що безпосередньо забезпечує захист соціальних інтересів громадян, реалізацію їх потреб, мотивує або блокує розкриття сутнісних сил людини, соціуму.

Відповідно одна з функцій соціального простору — соціальне облаштування громадян, задоволення їх соціальних потреб не тільки у сфері виробництва, але і в асоційованому розподілі матеріальних і духовних благ, гідному способі життя і т.п.

Соціальний простір можна розглядати як поле безпосередньої взаємодії суспільства і особи. Проте суперечність між ними (безробіття, невиплата зарплати, пенсій, соціальних допомог, зниження життєвого рівня більшості населення країни, перевищення смертності над народжуваністю, невирішеність проблем вимушених переселенців та ін.) породжує розбалансованість соціального простору, що таїть в собі небезпеку подальшого наростання напруженості й можливості соціальних катастроф.

Все це підтверджує важливість і необхідність пошуку шляхів оптимізації соціального простору, у тому числі і за допомогою технологій соціальної роботи.

Соціальний процес — предмет технологізації. Соціальний простір є величезним різноманіттям соціальних процесів. Щоб добитися його гармонізації, підвищення результативності людської діяльності, треба навчитися ефективно впливати на процеси — сприяючи бажаним, обмежуючи і блокуючи небажані.

Соціальний процес — це зміна соціального об'єкта під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників, послідовна, безперервна зміна його станів. Такі зміни відбуваються на рівні як суспільства в цілому, так і окремих груп, колективів, осіб. У системі, в якій протікають соціальні процеси, можна виділити наступні зони:

1) внутрішньоособові процеси, наприклад - самовиховання;

2) процеси, що відбуваються безпосередньо між двома або декількома індивідами (процес спілкування та ін.);

3) процеси, що відбуваються у відносинах між індивідом і групою (адаптації або дезадаптації і т.п.);

4) процеси усередині групи, наприклад процеси організації або дезорганізації;

5) процеси у відносинах між групами, наприклад процеси національного самовизначення або інтернаціоналізації;

6) процеси, що відбуваються усередині окремого суспільства (соціальної

мобільності, диференціації і асиміляції і т.п.);

7) процеси, що відбуваються усередині людства або глобального суспільства,наприклад, процеси демілітаризації або міждержавної інтеграції.

8) Нижню межу утворюють внутрішньоособові процеси, що безпосередньо стикаються з психічними і психофізіологічними процесами, верхню межу — глобальні соціальні процеси.

Як будь-яка соціальна система, соціальна технологія, будучи сукупністю певних прийомів, методів, дій, володіє своєю власною структурою, яка складається з наступних елементів: визначення мети, вибір рішення, організація соціальної дії, аналіз результатів.

Разом з цим структура соціальної технології характеризується також наявністю:

1) заданого алгоритму — системи послідовних дій у процесі вирішення завдання, досягнення конкретного результату;

2) стандарту діяльності — процедур, дій, здійснюваних на базі досягнутого досвіду і вимагаючих високої культури виконання;

3) послідовності операцій;

4) змісту і логіки вирішення конкретного завдання — наявність науково обґрунтованого соціального проекту, стійких структурних компонентів. Слід також звернути увагу на особливу значущість в розумінні і реалізації соціальних технологій соціологічного знання, програм соціологічного дослідження соціальної проблематики, в тому числі соціальної роботи. Нагадаємо, що методологічна частина програми фактично є трактуванням способів застосування теоретичних висновків в вирішенні соціальних проблем. Методична ж (процедурна) частина — це, по-перше, сукупність прийомів і методів отримання шуканої інформації, по-друге, націленість на вироблення таких висновків, рекомендацій, і пропозицій, які сприяли б вирішенню соціальних проблем, у тому числі проблем соціальної роботи з різними групами населення.

Основними характеристиками соціальних технологій є:

1) універсальність, яка припускає можливість застосування соціальної технології на різних за чисельністю і специфікою об'єктах для вирішення приватних однорідних завдань;

2) конструктивність, тобто націленість на вирішення конкретних проблем перевіреними і обґрунтованими способами;

3) результативність, тобто орієнтація на кінцевий, перевірюваний результат;

4) оперативність, тобто можливість реалізувати технологію в оптимальні терміни;

5) відносна простота, тобто соціальна технологія повинна містити проміжні етапи, операції і бути доступною для фахівця певної кваліфікації;

6) надійність, тобто наявність деякого запасу міцності, дублюючого механізму;

7) гнучкість, або здатність адаптації в умовах, що змінюються;

8) економічність, або економічна доцільність, оскільки технологія може бути ефективною, але не економічною;

9) зручність в експлуатації.

У деякій мірі названі характеристики можуть бути критеріями ефективності розробленої технології.

Ефективність соціальної технології можна визначити як кінцевий соціальний результат, отриманий при якнайменших витратах і в оптимальні терміни. Проте проблеми ефективності соціальних технологій поки що відносяться до числа нових і мало вивчених.

Що ж необхідно враховувати при розробці й використовуванні соціальних технологій?

По-перше, соціальні технології, оскільки вони безпосередньо пов'язані з людьми, повинні мати вигляд вивіреної експериментальної моделі, що містить науково обґрунтовані гарантії, що будь-яка технологія буде людині як благо.

По-друге, соціальні технології, хоча і припускають деяке повторення, застосування до схожих соціальних об'єктів, не можуть бути використані механічно, без відповідного коректування.

По-третє, соціальна технологія в певному значенні є завершеною, строгою системою дій, вирішення практичного завдання, але разом з тим це система, яка розвивається, оскільки вона збагатила новими операціями в ході втілення.

4.Як окремий напрямок теорії керування та соціальної інженерії соціальні технології почали розвиватися на початку XX ст.

Доказом практичної реалізації соціальних технологій без уживання відповідного терміна може бути, зокрема, тісний взаємозв'язок між соціальними технологіями й соціальним керуванням, особливо з деякими його компонентами, технікою і технологією керування. Порівняємо для цього стадії соціальних технологій і соціального керування. Соціальні технології містять у собі наступні компоненти:

2) теоретичне обґрунтування;

3) технологічні процедури;

4) технологічний інструментарій;

5) критерії й методи;

6) виміри результатів;

7) гуманітарно-економічне забезпечення;

8) етапи впровадження.

Соціальне керування складається з наступних стадій:

1) постановка управлінської проблеми;

2) збір необхідної інформації;

3) вироблення рішення;

4) ухвалення рішення;

5) організація виконання ухваленого рішення (тобто конкретні дії по його виконанню);

6) контроль (зворотний зв'язок).

Характерною рисою цього періоду є прагнення вчених розібратися в сутності самого поняття «соціальна технологія», його змісті й механізмах реалізації.

Дослідженням і розробкою інноваційних методів займається інноватика - область знань, що охоплює питання методології й організації інноваційної діяльності, значне місце серед проблем якої, стали предметом і об'єктом її досліджень, займає відносно самостійна галузь знань - соціальна інновація. Це нові засоби регулювання та розвитку соціальних процесів, здатних відповідати складності суспільної ситуації, спрямованих на задоволення потреб людини і суспільства в умовах високої невизначеності обставин.

 Давайте розберемося в поняттях конкретніше.

Інновація - нововведення в галузі техніки, технології, організації праці або управління, засноване на використанні досягнень науки і передового досвіду, забезпечує якісне підвищення ефективності виробничої системи або якості продукції. Інновація - це не всяке нововведення або нововведення, а тільки таке, що серйозно підвищує ефективність діючої системи.

Технологія - комплекс організаційних заходів, операцій і прийомів, спрямованих на виготовлення, обслуговування, ремонт або експлуатацію вироби з номінальним якістю і оптимальними витратами. При цьому:

 - Під терміном вирібслід розуміти будь-який кінцевий продукт праці (матеріальний, інтелектуальний, моральний, політичний і т.п.);

 - Під терміном номінальне якість слід розуміти якість прогнозоване або заздалегідь заданий, наприклад, обумовлений технічним завданням і узгоджене технічною пропозицією;

 - Під терміном оптимальні витрати слід розуміти мінімально можливі витрати не тягнуть за собою погіршення умов праці, санітарних та екологічних норм, норм технічної та пожежної безпеки, наднормативний знос знарядь праці, а також фінансових, економічних, політичних та інших ризиків.

Інноваційні соціальні технології - процесуально структурована сукупність прийомів і методів, спрямованих на вивчення, актуалізацію та оптимізацію інноваційної діяльності, в результаті якої створюються і матеріалізуються нововведення, що викликають якісні зміни в різних сферах життєдіяльності, орієнтовані на раціональне використання матеріальних, економічних та соціальних ресурсів.