Джерела конституційного права України

Джерело права – це форма (спосіб* існування правових норм, яка перетворює право (як волю* в об’єктивовану реальність. Джерела конституційного права є результатом правотворчості державних органів та безпосереднього творення права самим народом. Причому така правотворчість має особливий характер, оскільки вона закріплює найбільш важливі відносини – відносини влади.

Джерелам конституційного права притаманні такі спеціальні юридичні ознаки:

1. За сутністю джерела конституційного права об’єктивно відображають волю Українського народу (на загальнодержавному та локальному рівні*, яка знаходить втілення у політиці держави, її діяльності. Джерела конституційного права закріплюють також споконвічні цінності, до числа яких належать свобода, прагнення справедливості та ін., що існують у свідомості кожного народу, кожної людини.

2. За змістом джерела конституційного права мають загальнообов’язковий характер для всіх суб’єктів конституційно-правових відносин і є основою для формування джерел інших галузей права. Причому загальнообов’язковими мають бути не тільки норми конституційно-правових актів, але й конституційні принципи, ідеї, які можуть і не знайти позитивного закріплення.

3. За формою об’єктивізації джерела конституційного права є зовнішньою формою вираження, проявом буття об’єктивно існуючих конституційно-правових норм. Втім, право не може існувати без властивих йому цінностей, що у концентрованому вигляді вміщені в природному праві і яким мають відповідати позитивні закони.

4. За суб’єктами правотворчості джерела конституційного права можуть об’єктивуватися насамперед у конституційно-правових нормах, встановлених чи санкціонованих виключно суб’єктами конституційної правотворчості – Українським народом, уповноваженими державними органами, суб’єктами місцевого самоврядування та ін.

Система джерел конституційного права України представлена Конституцією України, законами України та підзаконними конституційними актами та ін..

Конституція 1996 р. є найважливішою категорією національного конституційного права, його серцевиною.

Юридичні властивості конституції — це її якісні характеристики, що відрізняють даний правовий акт від актів поточного законодавства.

1. Вища юридична сила конституції позначає її місце в правовій системі країни. Жоден інший правовий акт, прийнятий в Україні, не може суперечити Конституції України, як за формою, так і за змістом. Жодний акт не може змінювати чи скасовувати положення Конституції України, за винятком актів, прийнятих у порядку, передбаченому самою Конституцією України. Передбачені Конституцією правові акти повинні прийматися в повній відповідності з установленої нею же процедурою. Норми Конституції України мають пріоритет перед всіма іншими правовими актами, прийнятими органами влади, як самої України, так і АРК, і муніципальних утворень. Всі органи державної влади, місцевого самоврядування, посадові особи, організації, громадяни й іноземці, що знаходяться на території України, зобов'язані дотримуватись Конституції України.

2. Пряма дія Конституції означає, що норми Конституції діють незалежно від наявності чи відсутності акту, який конкретизує її положення, а фізичні і юридичні особи вправі звертатися в суд за захистом порушених прав, посилаючись безпосередньо на норми Конституції. У той же час цілий ряд статей Конституції не може діяти без конкретизуючого акту, наприклад норми, що регламентують діяльність Верховної Ради України не можуть бути реалізовані, насамперед, без закону, який передбачає порядок формування Верховної Ради України.

3. Дія Конституції України на всій території країни.

4. Конституція виступає як база, основи правової системи України. Вона не тільки регулює основні відносини в різних сферах суспільного життя, але також установлює види нормативно-правових актів, що входять у правову систему України, порядок їхнього прийняття і юридичну силу. Конституція називає деякі закони, що повинні обов'язково бути прийняті законодавцем, зокрема, установлює перелік питань, з яких повинні бути прийняті закони (ст.92*.

5. Особлива правова охорона Конституції.

У літературі розрізняється охорона і захист Конституції. Під охороною Конституції розуміється комплекс заходів для усунення перешкод у реалізації Конституції і запобіганню конституційних порушень.

Захист Конституції — усунення конкретних порушень конституційних норм. Якщо охорона Конституції спрямована в майбутнє, на попередження конституційних правопорушень, то захист Конституції починається лише при вчиненні конституційного правопорушення.

Однак, на думку більшості вчених, охорона Конституції містить у собі її захист.

Охорона Конституції здійснюється в порядку конституційного контролю, який здійснюється спеціалізованим органом — Конституційним Судом України, і в порядку конституційного нагляду, який здійснюється цілим рядом органів, зокрема, прокуратурою України.

6. Особливий порядок внесення в неї змін та доповнень до Конституції.

Конституцію України відрізняє особливий, більш складний, у порівнянні з іншими актами, порядок перегляду і внесення в неї виправлень. Цей порядок має своєю метою забезпечення стабільності Конституції України, а разом з нею і всієї правової системи України.

Конституція України 1996 р. належить до кодифікованих конституційних актів. Вона існує у вигляді єдиного нормативно-правового акта, що складається із трьох основних частин; преамбули, основної частини, прикінцевих і перехідних положень. Основна частина та прикінцеві і перехідні положення Конституції України складаються з 15 самостійних розділів, що включають 161 статтю (розділи I-XIV* і 14 пунктів (розділ XV*.

Закони традиційно займають пріоритетні позиції у системі джерел конституційного права. Конституція України у ст. 92 передбачає коло питань, що визначаються і встановлюються виключно законами України.

Закон — нормативно-правовий акт представницького вищого органу державної влади, який регулює найважливіші питання суспільного життя, має вищу юридичну чинність і приймається з дотриманням особливої законодавчої процедури.

У теорії конституційного права прийнято виділяти конституційні закони, органічні закони, звичайні закони та інші. У сучасній науці конституційного права сформувалася думка, що конституційні закони: законодавчі акти, що вносять зміни і доповнення до Конституції. Закони, прийняття яких прямо передбачене нормами Конституції часто виділяють в окрему групу – органічні закони. Звичайні закони за своїм змістом регулюють поточні конституційно-правові питання, що є предметом конституційного права і приймаються за звичайною законодавчою процедурою.

До законодавчих джерел конституційного права належать чинні міжнародні договори України. Відповідно до ч . 1 ст. 9 Конституції чинні міжнародні договори є частиною національного законодавства виключно за умови надання згоди на їх обов'язковість Верховною Радою України.

До законодавчих джерел конституційного права України також відносяться нормативно-правові акти колишніх Союзу Радянських Соціалістичних Республік і Української CPCP та їх органів. Ці акти є джерелами незалежної України в силу загальновизнаного міжнародного принципу правонаступництва.

Підзаконний нормативно-правовий акт — акт, який видається відповідно до закону, на підставі закону, для конкретизації законодавчих розпоряджень та їх трактування або встановлення первинних норм.

Підзаконні нормативно-правові акти за суб’єктами видання поділяються на:

¾ Укази і розпорядження Президента України;

¾ постанови Верховної Ради;

¾ постанови Кабінету Міністрів України;

¾ розпорядження голів обласних і районних державних адміністрацій;

¾ рішення, нормативні ухвали місцевих рад народних депутатів;

¾ інструкції, вказівки і накази керівників міністерств, та державних служб України;

¾ рішення виконавчих комітетів місцевих рад народних депутатів;

¾ накази (нормативні* керівників відділів і управлінь місцевих державних адміністрацій та виконавчих комітетів місцевих рад народних депутатів;

¾ нормативні накази, інструкції адміністрації підприємств, установ, організацій;

Важливим видом джерел конституційного права України є укази і розпорядження Президента України, які відповідно до ст. 106 Конституції є обов'язковими на території України. Вони видаються на основі й на розвиток Конституції і законів України. Джерелами конституційного права України є постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України та нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади. Постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, відповідно до ч. 1 ст. 117 Конституції України є обов'язковими до виконання.

Особливості окремих джерел конституційного права України:

Декларації - це нормативно-правові акти, що приймаються Верховною Радою України і нормативно визначають основні засади державного і суспільного ладу чи політики держави з окремих найважливіших питань. Джерелами конституціційного права України є Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 2001 p., Декларація прав національностей України від 1 листопада 1991 р.

Відповідно до п. 4 ст. 13 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996р. Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах-щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України. Конституційний Суд України має виключне право на офіційне тлумачення Конституції та законів України, що передбачає не лише скасування чи зміну окремих положень цих нормативно-правових актів, а й видання нових конституційних нормативно-правових приписів.