Система конституційного права України

Система права — правова категорія, яка означає внутрішню будову, внутрішню структуру права будь-якої країни. Вона виражається через розподіл і побудову нормативного матеріалу, за допомогою якого її різні блоки (частини* постають у єдності

Система права — це об'єктивно обумовлена системою суспільних відносин внутрішня структура права, яка складається з взаємозалежних норм, логічно розподілених за галузями, підгалузями та інститутами.

Структура системи права

Система галузі конституційного права України - це її внут­рішня побудова, що характеризується єдністю і взаємодією еле­ментів цієї системи, до яких належать конституційно-правові нор­ми та конституційно-правові інститути.

Конституційно-правовий інститут - це відносно самостійний відокремлений комплекс конституційно-правових норм, що регу­люють у межах галузі конституційного права певну сферу або групу однорідних суспільних відносин. До конституційно-правових інститутів відносять: основи конституційного ладу України, основи правового статусу людини і громадянина, виборче право, інститут референдуму, конституційний контроль, інститути парламентаризму, президента, територіального устрою, громадянства, місцевого самоврядування та ін. Вони суттєво відрізняються один від одного за кількістю правових норм, що в них містяться, специфікою регульованих відносин.

Виділяють такі види інститутів конституційного права:

а* за предметом правового регулювання (інститут загальних засад конституційного ладу України; інститут основ конституційного статусу особи і громадянина в Україні; інститут конституційних основ безпосередньої демократії; інститут законодавчої влади; інститут конституційно-правового статусу глави держави; інститут конституційних засад організації та діяльності органів виконавчої влади; інститут загальних засад судоустрою та судочинства; інститут загальних засад організації та діяльності прокуратури; інститут місцевого самоврядування, інститут основ адміністративно-територіального устрою України; інститут правового захисту Конституції України та інститут конституційного процесу*;

б* за функціями (установчі, регулятивні та охоронні інститути конституційного права України*;

в* за структурою (генеральні інститути (підгалузі*, основні інститути та субінститути конституційного права*;

г* за галузевою приналежністю (галузеві та міжгалузеві (комплексні* інститути конституційного права України*;

ґ* за формами та видами об’єктивізації в чинному законодавстві (конституційні та законодавчі інститути конституційного права України*.

д* з позицій системного підходу, виокремлюють три різновиди конституційно-правових інститутів (схема 3*: загальні (генераль­ні*, головні та початкові. Загальні конституційно-правові інститути мають комплекс­ний характер і складають значні масиви правових норм, які регулюють великі сфери (або кілька сфер* суспільних відносин. Загаль­ні інститути об'єднують норми, що можуть суттєво відрізнятися між собою як за предметом, так і за характером впливу на суспіль­ні відносини. До них відносять такі інститути:
1* загальних засад конституційного ладу України;
2* основ правового статусу людини і громадянина;
3* прямого волевиявлення (вибори, референдум*;
4* конституційної системи органів державної влади;
5* територіального устрою України;
6* конституційно-правових основ місцевого самоврядування.

Головні конституційно-правові інститути в межах загальних інститутів об'єднують правові норми, що регулюють певні групи однорідних суспільних відносин. Вони виступають структурними підрозділами загальних інститутів і, на відміну від них, характери­зуються вужчою предметною і функціональною спеціалізацією. На­приклад, до загального конституційно-правового інституту основ правового статусу людини і громадянина входять такі головні інститути: громадянства України, принципів правового статусу людини і громадянина, основних прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, гарантій основних прав і свобод, правового статусу іноземців в Україні, політичного притулку.
Початкові конституційно-правові інститути (субінститути* в межах головних інститутів об'єднують кілька правових норм, що регулюють окрему групу суспільних відносин. Наприклад, до го­ловного інституту громадянства України входить початковий інс­титут втрати громадянства України.

Конституційно-правові норми – це встановлені чи санкціоновані державою правила, які визначають поведінку учасників конституційно-правових відносин.

Ознаки:

Загальні:

1. Загальнообов’язковість.

2. Формальна визначеність – вираження норми у відповідних формах та джерелах права.

3. Загальність – поширення на всіх без винятку учасників правовідносин, громадян, інших суб’єктів.

4. Зв'язок з державою - правові норми встановлюються або санкціонуються державою, при необхідності забезпечуються державним примусом.

5. Системність - норми права взаємозв'язані і не протирічать одна одній.

Специфічні:

¾ своєрідність структури. У юридичній літературі прийнято вважати, що правові норми складаються з трьох елементів: гіпотези, диспозиції і санкції. При цьому під гіпотезою розуміється позначення умов, при яких правова норма підлягає застосуванню, під диспозицією — саме правило поведінки і під санкцією —вказівка на наслідки, що настають у випадку невиконання або неналежного виконання розпорядження, що утримується в правовій нормі. Аналіз конституційно-правових норм свідчить, що далеко не усі вони містять у собі гіпотезу. Наприклад, у ч. 2 ст. 5 Конституції України існує норма, що встановлює, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ України. Очевидно, що в цій нормі гіпотеза відсутня. Аналогічно побудовані і багато інших норм конституційного права. Для більшості конституційно-правових норм характерна наявність диспозиції.

¾ політичний характер;

¾ найвища юридична сила;

¾ стабільність;

¾ установчий характер конституційно-правових норм;

¾ прямий характер дії;

¾ особливий механізм реалізації.

Класифікації конституційно – правових норм:

В залежності від змісту врегульованих відносин:

¾ норми, які визначають основні засади конституційного ладу України.

¾ норми, які закріплюють основні конституційні права і свободи людини і громадянина

¾ норми, які закріплюють народне волевиявлення (вибори, референдуми* та інші форми безпосередньої демократії.

¾ норми, які закріплюють організацію державної влади: законодавчої, виконавчої та судової, влади Президента України, самоврядування тощо.

¾ норми, які закріплюють територіальний устрій України, зокрема його визначальні принципи, систему адміністративно-територіального поділу, статус Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя.

В залежності від змісту, норми конституційного права поділяються на матеріальні і процесуальні. Норми матеріального права (матеріальні* виражають зміст діяльності державних органів, визначаючи їх правовий статус, а процесуальні норми закріплюють порядок, способи, методи здійснення цієї діяльності шляхом встановлення конкретних організаційно-правових (процесуальних* форм реалізації норм матеріального права.

В залежності від функціонального призначення норм, їх поділяють на регулятивні та охоронні норми. Регулятивні (правоустановчі* відносини виникають здебільшого при встановленні суб’єктивних прав та обов’язків учасників правовідносин. Охоронні встановлюють міри та підстави відповідальності за відповідні порушення.

У свою чергу, регулятивні норми можуть бути зобов’язуючими, забороняючими та уповноважуючими.

Зобов’язуючі – це такі юридичні норми, які встановлюють обов’язок особи вчинити певні позитивні дії.

Утримуватись від дій, які спрямовані на будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян за расовими і національними ознаками, так само, як і всяку проповідь расової або національної винятковості, ворожнечі або зневаги. Це – явна норма-заборона.

Уповноважуючі конституційно-правові норми встановлюють суб’єктивні права з позитивним наповненням, тобто права на здійснення тих чи інших позитивних дій.

За сферою дії норми бувають загальні і локальні.

За тривалістю дії – постійні й тимчасові.

За органами що видають нормативні акти, можна розрізняти норми, видані Верховною Радою України, Президентом України, місцевою радою або іншим органом місцевого самоврядування тощо.

Серед конституційних норм немало спеціалізованих норм: загальних, дефінітивних, норм-принципів, установчих, гарантуючих, оперативних, колізійних та інших.