ЗНАЧЕННЯ ЖЕСТУ У ВИРАЖЕННІ ПАРЦЕЛЬОВАНИХ СТРУКТУР У МОВІ ТЕЛЕПЕРЕДАЧ

Любов Конюхова (м. Київ)

У широкому комплексі проблем, пов’язаних з мовленням сучасного телебачення, особливого значення набувають усі засоби експресивного вираження думки. Адже мистецтво володіти мовою чи не найбільше розкривається на телебаченні, яке пов'язане із живим мовленням. Сьогоднішній слухач (і глядач) стає все вимогливішим. Його не задовольняє сухе мовлення; його дратують передачі, які ведуться мляво, непереконливо; йому надокучає одноманітна, часом заштампована мова. З метою посилення експресивності тележурналісти нерідко вдаються до ефективного синтаксичного засобу актуалізації висловлювання — парцеляції, що полягає у виділенні окремих членів речення чи частин складного речення (1, 148). У явищі парцеляції поєднуються “позиції” мовця та слухача (того, хто сприймає мову): мовець членує єдине ціле, а той, що сприймає висловлювання, відновлює розбиту єдність. У тексті парцеляція виражає прийом його композиції, упорядкування та стилізації. В основі парцеляції лежить об’єктивна здатність мови за допомогою прийомів членування тексту реалізовувати комунікативне завдання. Однією з причин явища парцеляції в мові телепередач є помітна тенденція сучасного мовлення до компресії і збереженні змісту. А роль парцеляції у створенні експресії очевидна.

Парцеляція послаблює синтаксичні зв’язки, спрощує синтаксичні конструкції, допомагає почленувати текст відповідно до композиційного задуму, сприяє виділенню деталей загальної картини чи найістотніших елементів описуваного. Створивши несподівану паузу та перебій ритму, парцеляція посилює експресію несподіваності дії або демонструє ефект її тривалості, вона ж може загострювати іронію або підсилювати пафос наприкінці тексту. Парцельовані структури здатні також гармонізувати конструкції складної будови й порівняно великої протяжності.

Дуже часто журналісти поєднують парцелювання з іншими ефективними засобами вираження актуального членування, як-от:    

- з фонетичними (логічний наголос, паузи, темп вимови тощо),

- з іншими синтаксичними (порядок слів, еліпсис),

-  з морфологічними (використання відповідних модальних часток),

-  з лексико-граматичними (повтор) тощо.

 Як свідчать спостереження за мовою телебачення, парцелювання, як правило, супроводжується й жестикуляцією, що сприяє пожвавленню мовлення.

Відомо, що жест скорочує вербальний текст, замінює слова, надає сказаному додаткових відтінків (яскравим свідченням цього є мова телепередач).

 У поєднанні з парцеляцією — виразним експресивним синтаксичним засобом, він сприяє не лише легшому розчленуванню висловлювання, послабленню синтаксичних зв’язків, а й підвищує інформативність сказаного, допомагає активізувати окремі члени речення чи частини складного речення. Жести і звукове мовлення тісно пов’язані в процесі комунікації. Немає сумніву в тому, що змістова єдність висловлювання вимагає певної взаємодії планів змісту мовлення та жестів. Слухач повинен сприйняти повідомлення як ціле, тобто правильно співвіднести те, що чує, і те, що бачить. Тобто жест обов'язково збігається в часі з певними елементами мовлення. Жести можуть, так би мовити, накладатися на словесний текст, на паузи (момент мовчання). У парцельованих структурах жест здебільшого припадає саме на паузу між базовою частиною та парцелятом, тобто на паузу в середині висловлювання або на парацельовану частину. Він ніби вклинюється у висловлювання, претендує на якесь синтаксичне місце в ньому, ліквідує змістову і синтаксичну розірваність, перерваність інтонаційної лінії. З того часу, як учені вперше зацікавилися невербальною комунікацією, було виявлено багато цікавого.

На думку деяких експертів, близько двох третин повідомлень, що їх отримують телеглядачі, надходить через невербальні канали зв’язку. Звичайно, важливе значення має й інтонація, тембр голосу, манера говорити, інші нюанси. Але, разом з мовленнєвим сприйняттям, у телеглядачів ніби за порогом їхньої свідомості постійно, так би мовити, курсують повідомлення, які вони приймають і на які реагують, перш ніж свідомість проаналізує почуте.

Простежимо за жестовою поведінкою ведучих телепередач у процесі невимушеної розмови. Наше завдання полягатиме в тому, щоб виявити різноманітні функції жесту в українському розмовному мовленні й описати найбільш типові способи його поєднання з вербальним мовленням.

Приклади:

Ви хочете перейти /// Туди (т.п. “Табу”)

На місці паузи телеведучий М.Вересень застосував жест: кисть руки виконує рух в повітрі “там”, що означає віддалення, відчуження (М.Вересень. Табу, 6.04.2000). Як бачимо, можна вважати, що цей жест е й виразником ставлення веду-то до співбесідника,

Ну /// Я /// Не знаю / Не знаю (т.п. “Табу”)

Паузу заповнив жест роз’єднання, розподібнення — долоні розкриваються, “роз’їжджаються” в різні боки. Пауза перед парцелятом виділяє його, актуалізує. Жест же посилює зміст парцелята, допомагає мовцеві невербальним способом виразити незадоволення.

Але ви розповісте /// Нам (т.п. “Автостиль”)

Ведучий використав жест взаємності — рука рухається до грудей від грудей. Таке невербальне мовлення, безумовно, спонукає співбесідника до відвертої розмови.

Ну / Знаєте / Складається враження / Що ви все ще не можете стверджувати цього /// Ще не визначилися (т.п. “Сніданок з 1+1”)

Парцелювання допомагає звернути увагу слухачів на негативне, можливо, іронічне ставлення до співбесідника, загострити цю невизначеність. Жестикуляція (колові рухи ведучого злегка зігнутою кистю однієї руки і рухи пальцями в різнобій) увиразнює невизначеність інтерв’юйованого. Як бачимо, у всіх випадках свого роду негативне, неприязне ставлення до позиції співбесідника ведучий виражав не словесно, а лише за допомогою екстралінгвальних засобів та за допомогою експресивної побудови висловлювання. Отже, він словом не образив нікого зі своїх співбесідників, але за допомогою особливої побудови висловлювань та за допомогою жестикуляції зумів передати своє незадоволення чи то відповіддю інтерв’юйованого, чи його поведінкою.

До речі, іноді ведучому вдається виразити негативне ставлення до співрозмовника навіть тоді, коли словесне вираження, здається, має позитивний характер. Яскравим прикладом є інтерв’ю М.Вересня, ведучого програми “Особливий погляд Миколи Вересня”, що демонструвався на каналі УТ-2, з ректором інституту культури п.Поплавським. Коли п.Поплавський дорікнув ведучому, що продемонстровані в програмі кадри були навмисне підлаштовані, ведучий запевнив його у протилежному і вказав на прихильність до нього так: “Що ви // Ми /// Намагалися, показати ліпші кадри”.

На місці довгої паузи перед парцелятом було використано жест відчуження, віддалення, несприйняття — рука рухається від грудей, вбік. Таким чином, за допомогою жестикуляції, що супроводжувала, було передано ставлення до співбесідника.

За допомогою жестів легше актуалізувати й позитивний зміст парцелята.

Ось приклади:

То ви добре /// Спрацювалися (т.п. “Особливий погляд з Миколою Вераснем”).

Жест взаємодії — пальці однієї руки (кінці пальців) входять між пальцями іншої руки (з інтерв’ю М.Вересня з акторкою О.Сумською).

Здається / Ви були дуже наполегливі /// Зібрані /// Активні... (т.п. “( Проект Юрія Макарова “1+1” — як робиться телебачення”).

На місці пауз застосовано жест інтенсивності — рука стискається в кулак, перед кожним парцелятом помітний рух кулаком. Така жестикуляція надає висловлюванню переконливості.

То Ви виклали весь матеріал /// Повністю (т.п. “Сніданок з “1+1”).

На парцелят накладається жест цілого — круг, намальований півколі кистей.

Ви для цього доклали багато зусиль /// Зробили все можливе (програма І.Моляра “Парк автомобільного періоду”)

Тут на парцелят теж накладається жест цілого, але виражений трохи інакше — круг, обмежений паралельно поставленими долонями.

Отже, як бачимо, жест частково дублює інтонацію, робить її наочною - виділяє, як й інтонація, певні мовленнєві синтагми, вказує на їхні межі, підкреслює логічний наголос (центр інтенсивності).       

Відомий французький мовознавець Шарль Баллі помітив подібність жестів до інтонації і в тому, що вони здатні так само, як і інтонація, передавати і відтінки мови. І тут, як і при передачі ритмічної будови висловлювання, вони виступають у ролі дублерів відповідних інтонаційних конструкцій: неможливо і той чи інший емоційний стан тільки жестом (тільки мімікою — можна), але в поєднанні з мовним текстом такий жест підсилює задану інтонацією експресивність. У жесті емоція має “матеріальну точку опори” (3, 362). Жести підкреслюють розчарування, незадоволення, образу, захоплення, радість, виражаючи ставлення мовця до змісту повідомлення. Емоційний жест “читається” відповідно до ситуації та до міміки обличчя мовця. Оскільки емоційні жести є все-таки досить індивідуальними — використання їх залежить, звичайно, від звичок і від темпераменту журналіста. І хоч застосування жестикуляції при передачі парцельованих структур є ефективним засобом впливу на телеглядача, усе ж слід пам’ятати, що спостерігати за жестами просто, але інтерпретувати їх набагато складніше. Зайва чи суперечлива жестикуляція через неправильне сприймання її шкодить справі. Утім, майже неможливо говорити переконливо, із захопленням, членуючи текст з метою актуалізації певної думки, залишаючись незворушним і не супроводжуючи сказане рухами рук, голови, шиї, плечей, тулуба, ніг, тобто жестикуляцією.

Тележурналістам слід пам’ятати, що правильно використовувати жести для підсилення значущості своїх слів – важке завдання. Щоб оволодіти бодай азами жестикулювання, - переконує дослідник жестів Ольга Корніяка, - потрібне тривале тренування, усвідомлення ролі кожного жесту, бо коли людина не навчиться керувати власними жестами, вони почнуть керувати нею, а вже тоді важко буде сторонньому зрозуміти зміст її невербального повідомлення (2, 60). Інші дослідники мови жестів — Гленн Вілсон та Кріс Макклафлін вважають, що можна прекрасно знати всю граматику мови і разом з тим відчувати значні труднощі в практичному її застосуванні, не знаючи мови жестів. Особливість мови жестів полягає в тому, що більшість сигналів передаються і приймаються швидше, ніж людина здатна їх зафіксувати свідомо (4, 5). Ми ж перерахуємо деякі найбільш прийнятні жести, що їх використовують тележурналісти при озвученні парцельованих структур.

“сплеснути руками” (радість, захоплення);

“розвести руками” (незадоволення, розчарування);

“покивати головою” (незадоволення, заперечення чогось);

“рука стискається в кулак (варіант: два кулаки)” (жест інтенсивності);

“чітко відмахнути кистю руки’ (категоричність);

“плавний горизонтальний рух руки” (об’єднання);

“однотипні рухи кисті руки з одночасним горизонтальним плавним рухом самої руки” (розчленування);

“пальці згинаються від мізинця або від великого пальця, долоня спрямована до себе” (жест рахунку, часто використовується, супроводжуючи однорідні парцеляти);

“долоні розкриваються, “роз’їжджаються” в різні боки” (роз'єднання, розподібнення);

“відмахнути кистю руки в бік співбесідника” (жест дозволу);

“рука рухається від грудей до грудей” (взаємність);

“рука рухається від грудей вбік” (відчуження, віддалення, неприйняття чогось);

“руки ходять веретеном” (хаотичність, безпорядок, плутаниця);

“колові рухи ледь зігнутою кистю однієї руки або рухи пальцями “в різнобій” невизначеність).

Як бачимо, в більшості жестів тележурналістів беруть участь руки. Однак надмірне жестикулювання ними створює негативне враження у телеглядача. Тому слід приховувати й цей факт і вміло, доречно користуватися невербальними засобами мовлення, не занадто концентрувати свою увагу на мові жестів — інакше телепередача перетвориться на якусь виставу. Але з метою удосконалення журналістської майстерності телеведучий, очевидно, все ж повинен засвоїти деякі технічні прийоми. Хоча, як переконує практика, багато аспектів мови жестів неможливо підробити. Журналіст може застосувати правильний набір сигналів тільки в тому випадку, коли він справді відображає його реальні відчуття, думки, переконання. Вдале жестикулювання, як правило, підтверджується відповідною інтонацією як фонетичним засобом вираження емоційності змісту тексту, який пропонується телеглядачеві.

Жестикуляція в поєднанні з інтонацією може формувати думку телеглядача, впливати на його свідомість. Вивчення ж стійких зв’язків жесту з певними синтаксичними структурами ( наприклад, парацельованими є, на нашу думку, одним із тих об’єктивних критеріїв, які можуть допомогти телеведучим ефективно впливати на свідомість глядацької аудиторії. Адже жест, як і парцеляція, виконує загальну функцію експресивізації тексту. Поєднання жестикуляції з парацеляцією, як свідчать спостереження, є загальномовною тенденцією, що специфічно та наочно пов’язана з індивідуальними особливостями мовної комунікації.

1. Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис. — К., 1993.

2. Корніяка О. Мистецтво ґречності. —К.: Либідь, 1995.

3. Балли Ш. Французская стилистика. — М., 1961.

4. Вилсон Г., Макклафлин К. Язик жестов — путь к успеху. — Санкт-Петербург. - Питер, 2000.

5. Русская разговорная речь. — М.: Наука, 1973.

Додаток 6