Тема: Історична морфологія. Іменник

Мета: Ознайомити студентів з історичними коментарями до граматичних категорій іменників, системи відмінювання в однині та множині, причинами виникнення варіантних форм.

План

1. Основні граматичні категорії іменника (рід, число, відмінок, істота – неістота), їх історія.

2. Різновиди давніх іменних основ за детермінативами.

3. Перегрупування системи відмінювання іменників за родовою ознакою в однині.

4. Історія формування сучасної іменникової парадигми у множині.

Література

а)  Жовтобрюх М.А., Волох О.Т., Самойленко С.П., Слинько І.І. Історична граматика української мови. – К.: Вища школа, 1980. – С. 105-152.

Безпалько О.П. Бойчук М.К., Жовтобрюх М.А., Самойленко С.П., Тараненко І.Й. Історична граматика української мови. – К.: Радянська школа, 1962. – С. 172-231.

Історія української мови. Морфологія. – К.: Наукова думка, 1978. – С. 15-74.

б) Медведев М.П. Нариси з історичної граматики української мови – Харків, 1964. – С. 124-158.

Бевзенко С.П. Історична морфологія української мови. – Ужгород, 1960.

Самійленко С.П. Типи відмін іменників та провідні фактори їх становлення.  – Мовознавство. – 1977. – №1.

Самійленко С.П. Нариси з історичної морфології української мови. – К, 1964.

Матвіяс І.І. Іменник в українській мові. – К.: Наукова думка, 1974.

Практичне завдання

1. Відновити давньоруські форми слів, вказати, до якої основи належали ці іменники: ніч, стіл, дуб, звір, дім, вікно, вість, плід, ім'я, мати, свекруха, віл, сестра.

2. Виконати морфологічний аналіз підкреслених іменників, перекласти українською мовою і з'ясувати історію відмінкових закінчень.

Конь дикихъ своима рукама связалъ єсмь (Повч. В. Мон.). И приспh осень и помяну Ольгъ конь свои (ПВЛ). Не лhпо ли ны бяшеть, брати~ начяти старыми словесы трудныхъ повhстии о пълку Игоревh" (Слово).

3.  Пояснити походження закінчень підкреслених іменників:

Туман пах бузковим цвітом. А коли почав розходитись, крізь його тонкий просинюватий серпанок виступили на горі бузкові вали, і під яблуні старі, похилені ще замолоду буйними вітрами з Дніпра, і вишневі чагарі з молодого пагінка, а над кручею з червоною глиною цвіли терни (Григір Тютюнник).

4.  З'ясувати, у яких іменників закінчення успадковані з давньоруської мови без змін, а які виникли за аналогією:

волів, разів, горбів, гостей, коней, морями, водами, синами, пороху, імен, в саду, на коні, столах.

Методичні поради

Виконуючи завдання №1, слід відновити давньоруську форму слова і визначити давню основу: Плід – плодъ – *ŏоснова

Вогонь – огнь –* ǐ основа

У завданні №2 морфологічний аналіз виконувати за такою схемою:

1. Аналізоване слово.

2. Початкова форма (Н. в. однини).

3. Рід.

4. Число.

5. Давня основа.

6. Відмінок.

7. Група (в основах на *ā (jā), та *ŏ (jŏ).

Наприклад: Конь – п.ф. конь, іменник, чол. рід, множина, основа на *jō, род. відмінок, м'яка група, у сучасній українській мові має закінчення -ей: коней. Це закінчення успадковане з основи на і:

гости^еи

У завданні №3 необхідно пояснити походження закінчень іменників: Вітрами – д.-р. вhтры – op. відм. множ.

Сучасне закінчення виникло під впливом іменників *ā основи (сестра – сестрами).

Виконуючи завдання №4, треба зіставити сучасні і відновлені давньоруські форми, з'ясувати походження закінчень (первинні або вторинні): Волів – воловъ, осн. на *й (-ъ), закінчення -ів < овъ – первинне. Коней – конь, осн. на jŏ , закінчення -ей – вторинне, воно

успадковане з основи на *ǐ (-и^еи > ей).

Практичне заняття №9

Тема: Займенник. Прикметник

Мета: Ознайомити студентів з формуванням відмінкових форм особових та неособових займенників, іменними та займенниковими прикметниками та ступенями порівняння.

План

1. Історія особових (1, 2 особи) та зворотного займенників.

2. Походження та особливості відмінювання предметно-особових (3 особа) займенників.

3. Історія неособових займенників.

4. Іменні прикметники, їх подальша доля.

5. Особливості творення займенникових прикметників, історія їх відмінкових форм.

6. Ступені порівняння якісних прикметників, їх історія.

7. Основні суфікси прикметників.

Література

1. а) Жовтобрюх М.А., Волох О.Т., Саойленко С.П., Слинько І.І. Історична граматика української мови. – К.: Вища школа, 1980. – С. 165-182,

Безпалько О.П. Бойчук М.К., Жовтобрюх М.А., Самойленко С.П., Тараненко І.Й. Історична граматика української мови. – К.: Радянська школа, 1962. – С. 185-225.

б) Бевзенко С.П. Прикметник в українській мові, – К.: Наукова думка, 1978.

Безкишкіна М.Т., Кривчанська М.Ф., Сидорова Г.Г. Історична граматика української мови. – К.: Вища школа, 1976 (Таблиці).

Самійленко С.П. З історичних коментарів до української мови. Прикметник // Українська мова і література в школі. – 1953.  – № 3.

Практичне завдання

1. Законспектувати питання № 3 ("Історія неособових займенників") та №7 ("Основні суфікси прикметників").

2. Виконати морфологічний аналіз займенників:

Се азъ, Мьстиславъ, Володимирь сынъ...; а се я, Всеволодъ, далъ ~смь блюдо серебрьно; а язъ далъ рукою своєю...; молите бога за мя (Гр. Мст.)

3. Провідміняти словосполучення: кьн#жь моужь.

4. Відновити давньоруські форми прикметників, пояснити, які з них і чому називаються стягненими, а які – нестягненими: веселий, весела, веселі, доброго.

5. Утворити ступені порівняння від таких прикметників:

Молодú; сивú (Н. в. однини трьох родів).

Методичні поради

Виконуючи морфологічний аналіз займенників, слід звернути увагу на те, що вони з розвитком мови зазнали змін, наприклад, зникли форми двоїни, дав. відм. однини (ми, ти, си), знах. відм. однини (мя, тя, ся), не розрізняються форми граматичного роду у множині.

Зразок морфологічного аналізу:

Мя – займ., п. ф. азъ, особовий, 1 особа, однина, знах. відм.

Виконуючи завдання №3, необхідно пам'ятати, що іменні прикметники відмінюються як іменники *ā (*jā) основи – жін. рід та *ŏ (*jŏ) основи – чол. рід.

Наприклад: чловhчь – як конь.

До завдання №4. Займенникові прикметники у своєму розвитку зазнали певних фонетичних змін (втрата інтервокального [j], асиміляція і наступне стягнення голосних звуків). Відмінкові форми повних прикметників давньоруської мови виявляють відчутний вплив вказівних займенників.

Зразок виконання:

Добрий < д.-р. добрый (повна нестяг. ф.)

Добра < д.-р. добра~го(повн. стягн. Ф.)

До завдання №5. Вищий ступінь порівняння прикметників утворювався за допомогою праслов'янських суфіксів:

jьs+j (jes+j – с. р.) > ьш – (д.-р.) -ш (ч) СУМ)

*ējьs+j (ējes+j – с.р.) > hш – (д.-р.) – -іш- (СУМ)

Н. ч. р. высок > выс + *jьs > вышь > выший

Н. с. р. высок > выс + je > выше

Н. ж. р. высок > выс + jьs + *ji > вышьши

Н. ч. р. добр + *ējьs > добрhй

Н. с. р. добр + *ējes > добрh~

Н. ж. р. добр + *ējes + j+ і > добрhиши

Практичне заняття №10

Тема: Числівник

Мета: Ознайомити студентів з історією формування числівника як частини мови, зокрема, з граматичними формами простих, складних та складених числівників, творенням та відмінюванням порядкових, дробових та збірних числівників.

План

1. Особливості відмінювання простих кількісних числівників (1 – 10, 100, 1000) та їх історія.

2. Складні кількісні числівники та творення на їх основі складних (зрощених) форм. Сучасні складені форми числівників.

3. Порядкові, збірні та дробові числівники, їх творення та подальша доля.

Література

а)  Жовтобрюх М.А., Волох О.Т., Саойленко С.П., Слинько І.І. Історична граматика української мови. – К.: Вища школа, 1980. – С. 182-195.

Безпалько О.П. Бойчук М.К., Жовтобрюх М.А., Самойленко С.П., Тараненко І.Й. Історична граматика української мови. – К.: Радянська школа, 1962. – С. 290-318

Історія української мови. Морфологія. – К.: Наукова думка, 1978. – С. 216-235

б) Медведев М.П. Нариси з історичної граматики української мови – Харків, 1964. – С. 193-203

Бевзенко С.П. Прикметник в українській мові, – К.: Наукова думка, 1978. – С. 225-240

Арполенко Г.П., Городенська К.Г., Щербатюк Г.X. Числівник української мови. – К.: Наукова думка, 1980.

Самійленко С.П. З історичних коментарів до української мови. Числівник // Українська мова в школі. – 1954. – №4.

Практичне завдання

1. Законспектувати питання №3 ("Порядкові, збірні, дробові числівники, їх творення та подальша доля").

2. Провідміняти числівники два, три, чотири, п'ять по-давньоруськи. З'ясувати історію закінчень сучасних форм.

3. З'ясувати творення числівників одинадцять, двадцять, сорок, п'ятдесят, дев'яносто, двісті, триста, шістсот.

Методичні поради

Числові назви походять від назв конкретних речей й предметів. Ось чому числівники давньоруської мови зберігають форми іменного відмінювання.

Розвиток числівників іде в напрямку зменшення різноманітності числових назв, удосконалення системи відмінювання, уніфікації форм.

При виконанні вправ слід пам'ятати, що складні числівники історично походять від складених. Частини їх могли поєднуватися за зв'язком узгодження (напр., дъва десяти) або керування (напр., пять сътъ).

Для давньоруської мови характерними були дробові числівники типу полъпята – 4, 5, полъ третья съта – 250.

Практичне заняття № 11

Тема: Дієслово

Мета: Ознайомити студентів з граматичними категоріями дієслова, класами, основами, тематичним та нетематичним дієвідмінюванням, історією норм теперішнього, майбутнього часів та наказового способу.

План

1. Граматичні категорії і форми дієслова у давньоруській мові.

2. Дві основи, класи, тематичні та нетематичні дієслова.

3. Історія форм теперішнього часу (тематичне та нетематичне дієвідмінювання).

4. Майбутній час: творення, подальша доля

5. Наказовий спосіб: творення його форм, подальша історія.

Література

а)  Жовтобрюх М.А., Волох О.Т., Самойленко С.П., Слинько І.І. Історична граматика української мови. – К.: Вища школа, 1980. – С. 195-205, 212-216, 217-220.

Безпалько О.П. Бойчук М.К., Жовтобрюх М.А., Самойленко С.П., Тараненко І.Й. Історична граматика української мови. – К.: Радянська школа, 1962. – С. .318-333, 342-345, 346-350.

Історія української мови. Морфологія. – К.: Наукова думка, 1978. – С. 274-309, 310-320.

б) Медведев М.П. Нариси з історичної граматики української мови – Харків, 1964. – С. 203-213, 221-225, 227-228.

Бевзенко С.П. Прикметник в українській мові, – К.: Наукова думка, 1978. – С. 250-255, 261-264.

Методичні поради

При вивченні теми слід пам'ятати, у складових частинах дієприкметників активного стану теперішнього часу відбулися фонетичні зміни: внаслідок дії закону відкритого складу голосні [о] та [і], якими закінчувались основи теперішнього часу у сполученні з приголосним [п], що входив до складу дієприкметникового суфікса*nt змінилися у носові [ ], [ ], які потім перейшли в чисті звуки [у] та [а], а сполука [tj] змінилася на африкату [ч], тобто виникли дієприкметникові суфікси -уч- (-юч-), -ач- (-яч-).

Форми дієприкметників активного стану минулого часу утворювались від основ інфінітива за допомогою праслов'янського суфікса * ŭs (після основ на приголосний) або* vŭs (після основ на голосний). У поєднанні з суфіксом іменної основи утворилися форманти -ъш -, -въш.

Дієприкметники активного стану минулого часу з суфіксом -л- виконували формотворчу функцію в складених дієслівних формах (перфекті, плюсквамперфекті, умовному способі, II складеному майбутньому часі: смь читалъ.

Дієприкметники пасивного стану теперішнього часу утворились за допомогою спільнослов'янського суфікса *т; який додавався до основ з тематичними голосними *о, *е, *і.

Практичне завдання

1.  Визначити особові та неособові форми дієслів, вказати, які граматичні ознаки властиві їм:

читати, нести, ходилъ бы, любляхъ, читаючи, зна~мъ, читанъ, ловитъ.

2. Визначити класи дієслів за основою теперішнього часу: нести, писати, свhтити, ставити, творити,узьрhти.

3. Утворити форми теперішнього та майбутнього часів та наказового способу (однина, множина, двоїна, 1, 2, 3 особи) від таких дієслів: читати, быти.

Методичні поради

Східнослов'янське дієслово у своєму розвитку зазнало значних змін, які виявляються в оформленні нових граматичних категорій (напр., категорії виду).

Виконуючи завдання № 1, необхідно знати, що особові (дієвідмінювані) форми мали категорію способу (дійсний, умовний, наказовий) та часу у дійсному способі (теперішній, минулий та майбутній).До неособових (недієвідмінюваних) дієслів у давньоруській мові відносились інфінітив, супін та дієприкметник. Наприклад: ходилъ бы – особове дієслово, читатъ (супін) – неособове дієслово.

У давньоруській мові за основою теперішнього часу виділялось 5 класів дієслів. Для визначення класу дієслова треба утворити форми II особи однини та III особи множини: речи – речеши – рек@ть

е // * оп > > у

* е // * о – І клас

У завданні № 3 слід звернути увагу на те, що серед дієслів, від яких треба утворити особові форми теперішнього, майбутнього часів та наказового способу, подані тематичні (читати) та нетематичні (быти).

Практичне заняття № 12

Тема: Дієслово

Мета: Ознайомити студентів з особливими формами минулого часу та їх історією, розглянути форми умовного способу та історію сучасної форми.

План

1. Історія форм минулого часу (аорист, імперфект, перфект та плюсквамперфект).

2. Історія умовного способу.

3. Інфінітив та супін, їх подальша доля.

4. Творення та відмінювання дієприкметників активного стану минулого часу, розвиток їх сучасних форм.

5. Дієприкметники пасивного стану теперішнього часу, їх рефлекси в сучасній українській мові.

6. Особливості творення та відмінювання дієприкметників пасивного стану минулого часу, їх подальша доля.

7. Походження сучасних дієприслівників недоконаного та доконаного виду.

Література

а)  Жовтобрюх М.А., Волох О.Т., Самойленко С.П., Слинько І.І. Історична граматика української мови. – К.: Вища школа, 1980. – С. 226-253.

Безпалько О.П. Бойчук М.К., Жовтобрюх М.А., Самойленко С.П., Тараненко І.Й. Історична граматика української мови. – К.: Радянська школа, 1962. – С. 355-391

Історія української мови. Морфологія. – К.: Наукова думка, 1978. – С. 258-274

б) Безкишкіна М.Т., Степаненко М.І. Історична граматика української мови. Навчальний посібник. – Полтава, 1997. – С. 74-76.

Практичне завдання

З поданого тексту виписати дієприкметники і виконати морфологічний аналіз.

И приеха (Ольгь) на мhcto, идеже бhша лежаща кости его и лъбъ голъ, и сълhзъ съ кон, пocмhся река: “От его ли лъба смьртъ мънh възяти?”. И въступи ногою на лъбъ, и въникнувъши зми из лъба и уклюну в ногу, и с того разболhся и умьре (ПВЛ). Богатъ мужь вездh зна мъ сть и чюжеи земли дроузи имhть, а убогъ и у своихъ невидимо ходить. Мои ти куряни свhдоми кмети. Пути им вhдоми, яругы имь зна ми (слово).

Література

а)  Жовтобрюх М.А., Волох О.Т., Самойленко С.П., Слинько І.І. Історична граматика української мови. – К.: Вища школа, 1980. – С. 206-212, 220-226.

Безпалько О.П. Бойчук М.К., Жовтобрюх М.А., Самойленко С.П., Тараненко І.Й. Історична граматика української мови. – К.: Радянська школа, 1962. – С. 351-378.

Історія української мови. Морфологія. – К.: Наукова думка, 1978. – С. 255-258, 334-335.

б) Безкшикіна М.Т. та ін. Таблиці.... С. 58-64

Русанівський В.М. Дієслово в українській мові. – К.: Наукова думка, 1973.

Практичне завдання

1. Утворити усі можливі особові форми (в однині, множині, двоїні) у минулому часі (аорист, імперфект, перфект, плюсквамперфект) та форми умовного способу від таких дієслів: быти, речи.

2. Виконати морфологічний аналіз дієслів:

И приспh осень, и помяну Ольгь конь свои (ПВЛ) Се азъ, Мьстиславъ, Володимир снь... повелhль ~смь сну свому Всеволоду отдати Бугицh стому Георгиєви... (Гр. Мстю)

Методичні поради

У давньоруську добу були поширеними чотири форми минулого часу: аорист, імперфект (прості), перфект, плюквамперфект (складені). Утворюючи форми аориста, необхідно пам'ятати, що старий сигматичний аорист (нетематичний) утворювався від основ на голосний додаванням інфінітива суфікса “S” (у вигляді С, X або Ш): нач@ги – нач@хъ; якщо ж основа закінчувалась на приголосний, то при утворенні форм сигматичного аориста старого типу відбувалися чергування голосних і приголосних:

речи – рhхъ. Більш продуктивними були форми сигматичного аориста нового типу (тематичного), з голосним о між кореневою морфемою і “сигмою”: речи – рекохъ.

Зразок морфологічного аналізу до завдання № 2: початкова форма, спосіб, час, особа, рід (якщо є), число, тематичне чи нетематичне, дієвідміна (у тематичних):

Далъ ~си – дати, дієслово, дійсний спосіб, минул., час, ІІ особа, чол. рід, однина, нетематичне, Y клас.

Практичне заняття № 13

Тема: Дієслово

Мета: Ознайомити студентів із неособовими формами дієслова, зокрема дієприкметниками та дієприслівниками, простежити їх долю у сучасній українській мові.

План

1. Особливості творення та відмінювання давньоруських дієприкметників активного стану теперішнього часу, їх подальша доля.

* nes – о – тъ > несомъ.

Дієприкметники пасивного стану минулого часу утворилися за допомогою суфіксів *t, *n,*еn: крыть, знань, несень.

У сучасній українській мові збереглися дієприкметники:

1) активного стану теперішнього часу з суфіксом -уч- (-юч-), -ач-
(-яч-);

2) активного стану минулого часу з суфіксом -л-;

3) пасивні дієприкметники минулого часу з суфіксами -т-, -н-, -єн-.

Дієприслівники недоконаного виду сформувались на основі дієприкметників активного стану теперішнього часу: знаючи, хвалячи, а дієприслівники доконаного виду – на базі дієприкметників активного стану минулого часу (в обох випадках жіночого роду, називного відмінка): принісши, сказавши.

Зразок морфологічного аналізу:

зна – дієп., пасив. стан, тепер. час, чол. рід, наз. відм., однина.

Практичне заняття № 14