Строки повноважень Верховної Ради України

Важливою ознакою Верховної Ради України є постійно діючий характер. Основний Закон України (ч. 1 ст. 76) чітко визначив строк повноважень Верховної Ради України - п'ять років.

Український парламент є повноважним, тобто може розпочати свою діяльність, за умови дотримання таких основних вимог:

* обрання не менше двох третин від його конституційного складу (ч. 2 ст. 82 Конституції України);

* складення присяги народними депутатами України перед відкриттям першої сесії новообраної Верховної Ради України (ст. 79 Конституції України).

Повноваження Верховної Ради України припиняються у день відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання (ч. 1 ст. 90 Конституції України). У разі закінчення строку повноважень Верховної Ради України під час дії воєнного чи надзвичайного стану її повноваження продовжуються до дня першого засідання першої сесії Верховної Ради України, обраної після скасування воєнного чи надзвичайного стану (ч. 4 ст. 83 Конституції України). Відтак конституційна норма про те, що строк повноважень Верховної Ради України становить п'ять років (ч. 5 ст. 76 Конституції України), має досить умовний характер.

Можливість дострокового припинення повноважень Верховної Ради України визначена ч. 2 ст. 90 Конституції України.

Дострокове припинення повноважень парламенту - виняткове право глави Української держави. Ініціатива розпуску Верховної Ради України належить Президентові України, будь-яка інша посадова особа чи державний орган не уповноважені вчиняти такі дії. Водночас розпуск парламенту - це право Президента України, а не обов'язок. Глава держави має право підписати відповідний Указ, суворо дотримуючись Конституції України, а не керуючись власними уподобаннями. Розпуск Верховної Ради України здійснюється на основі Указу Президента України про дострокове припинення повноважень парламенту з одночасним призначенням дати позачергових виборів до Верховної Ради України.

Достроково припинити повноваження Верховної Ради України Президент України має право, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися (ч. 2 ст. 90 Конституції України).

Президент України не може достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо:

* Верховна Рада України обрана на позачергових виборах, проведених після дострокового припинення Президентом України повноважень Верховної Ради України попереднього скликання (ч. З ст. 90 Конституції України);

* повноваження Верховної Ради України не можуть бути достроково припинені в останні шість місяців строку повноважень парламенту (ч.4 ст. 90 Конституції України).

Варто зауважити, що ст. 90 Конституції України не містить обмеження права Президента України щодо розпуску Верховної Ради України під час дії воєнного чи надзвичайного стану. Це зумовлено тим, що вибори народних депутатів України до Верховної Ради України протягом цього часу не проводяться (ч. 4 ст. 83 Конституції України), що зумовлює неможливість дострокового припинення повноважень парламенту в Україні за таких обставин.

Загалом конституційні обмеження повноважень глави держави щодо дострокового припинення повноважень Верховної Ради України є цілком виправданими, оскільки надмірна залежність парламенту від глави держави обмежувала б можливості Верховної Ради України у виборі тих чи інших законодавчо визначених способів регулювання складних суспільних відносин. Вищезазначені конституційні обмеження забезпечують створення необхідних умов для реалізації функцій та повноважень українського парламенту, сприяють політичній, економічній та соціальній стабільності суспільного розвитку.

Білет № 12.
1.Основні положення теорії конституції.

1.1 Загальні положення

Конституція в будь-якій державі це правовий акт вищої юридичноїсили, основний закон, своєрідний ознака державності і, у відомомусенсі, суспільства в цілому. Конституція виступає юридичним фундаментомдержавного і суспільного життя, головним джерелом національноїсистеми права, гарантом законності, правопорядку і стабільності інститутіввлади.

Конституція демократичної держави закріплює суверенітетнароду, основи соціально-політичного ладу, права і свободи людини ігромадянина, форму державного устрою, механізм реалізації влади.
Конституція - це перша необхідна умова держави, заснованої напанування права, заперечення сваволі влади і безправ'я підвладних.

Так вже склалося у світовій практиці, що основним змістом будь-якоїконституції є чотири блоки проблем:
> Сутність суспільного ладу і форма правління.
> Основи правового положення особистості в державі та суспільстві.
> Державний устрій.
> Структура влади, в першу чергу верховної, система поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову.

Слово "Конституція" - латинського походження, від constitutio, --встановлення, улаштування. Традиційно цим терміном визначається основнийзакон держави, який має вищу юридичну силу, що закріплює йогополітичну та економічну систему, що встановлює принципи організаціїта діяльності органів влади, управління, суду основні права, свободи таобов'язки громадян [2].

Основний Закон - це фундамент законодавства, що регулюєвзаємовідносини громадян між собою і з державою. Конституція потрібна длятого, щоб закони не суперечили один одному і не порушували права ісвободи громадян.

Розвиток Російської держави підтверджує загальне правило нашогочасу: кожна країна, яка вважає себе цивілізованою, має своюконституцію. І це закономірно. Конституція важлива і необхідна длясучасної держави, перш за все тому, що в ній закріплюються йоговихідні принципи і призначення, функції та основи організації, форми іметоди діяльності. Конституція встановлює межі і характердержавного регулювання у всіх основних сферах суспільногорозвитку, взаємини держави з людиною і громадянином. Самоеголовне - конституція додає вищу юридичну чинність фундаментальнимправ і свобод людини, захищає його честь і гідність. Винятківсьогодні практично не існує. Навіть Великобританія, у якої немаєєдиного і кодифікованого основного закону, має у своєму розпорядженні комплексомюридичних актів, починаючи з "Хабеас корпус акт" і "Білля про права" (обидваприйняті ще в XVII ст.), а також традицій, що складають у сукупності їїконституцію. Більш того, для ХХ століття, особливо його другої половини,характерно оновлення конституційного ладу багатьох країн, включаючи Францію,
Німеччину, Італію, Японію, Грецію, Португалію, Іспанію. Це продиктованосерйозними політичними і соціальними змінами, що відбулися в названихкраїнах і в усьому світі, умовами нового часу. Прийняття нової
Конституції в Росії теж є відображенням серйозних суспільнихпотреб.

Громадянські права і свободи.