Суб’єкти конституційно-правових відносин

Суб'єкти конституційного права. Конституційно-правова (конституційна) відповідальність
Учасниками конституційно-правових відносин можуть бути тільки суб'єкти. Суб'єкт конституційного права — це потенційний носій прав і обов'язків, передбачених нормами галузі.
Суб'єктом конституційного права виступає держава в цілому. Вона є учасником правовідносин, які безпосередньо виражають її суверенітет. Як носій суверенітету держава сама визначає коло відносин, учасником яких вона є. Ці відносини мають особливий характер і нерідко правлять за основу розвитку інших конституційно-правових відносин.
Держава в цілому є учасником конституційно-правових відносин у сфері судочинства. З цим пов'язані процесуальні гарантії прав і свобод, реалізація яких забезпечується авторитетом держави. Такий підхід відо-бражає no-справжньому демократичне ставлення у суспільстві до прав та інтересів особи. У зазначених правовідносинах державні органи і посадові особи виступають як представники держави в цілому.
Ще одним прикладом конституційно-правових відносин за участю держави в цілому є правовідносини, пов'язані з громадянством. Грома-дянство — це специфічний юридичний зв'язок між державою і особою, який зумовлює наявність взаємних прав і обов'язків. Держава в цілому бере участь в усіх правовідносинах у зв'язку з набуттям і припиненням громадянства. Відповідні державні органи і посадові особи, здійснюючи свої повноваження, також виступають не як самостійні учасники пра-вовідносин, а як представники держави.
Правоздатність держави в цілому грунтується на її суверенітеті і є первинною. Основу правоздатності державних органів становить визначе-на суверенною державною владою їхня юридичне закріплена компетенція. І тому вона вторинна. Це саме можна сказати і про конституційну право-здатність таких суб'єктів, як члени (суб'єкти) федерації, автономні й адміністративно-територіальні одиниці.
Найбільш динамічними суб'єктами конституційного права є дер-жавні органи. Вони найчастіше виступають у ролі учасників консти-туційно-правових відносин. До державних органів у даному випадку відне-сені й органи місцевого самоврядування, хоч останні іноді не включають-ся до державного механізму.
Серед державних органів — суб'єктів конституційного права — слід виділити вищі органи держави, а саме: главу держави, парламент, уряд, вищі суди. Суб'єктами конституційного права виступають вищі органи членів федерацій. Конституційною правоздатністю наділені не тільки самі вищі органи, а й окремі їх структурні елементи. Це, наприклад, па-лати парламентів, комісії (комітети) палат тощо. Всі вони діють у рамках компетенції відповідного державного органу, але реалізують тільки свої повноваження. Все це певною мірою може бути віднесене і до державних органів, що функціонують на рівні автономних та адміністративно-тери-торіальних одиниць, включаючи органи місцевого самоврядування. Од-нак за обсягом конституційної правоздатності їх не можна порівнювати з вищими органами держави, які здійснюють політичні функції.
Особливістю конституційної правоздатності державних органів, включаючи органи місцевого самоврядування, є наявність у них владних повноважень. Тільки ці органи, а також посадові особи мають публічно-владні права. Громадяни також беруть участь у здійсненні влади. Це, зо-крема, відбувається у процесі формування на основі виборів того чи іншо-го державного органу, в ході референдуму тощо. Але громадяни самі по собі звичайно не наділені правами, щоб безпосередньо здійснювати владу.
Серед суб'єктів конституційного права слід виділити фізичних осіб. Особливий характер має конституційна правосуб'єктність депутатів пред-ставницьких органів, насамперед депутатів загальнонаціональних пред-ставницьких органів — парламентів та установчих зборів (конституційних асамблей). Конституційна правосуб'єктність депутатів пов'язана з компе-тенцією відповідного органу. Депутати не є посадовими особами. Вони ре-презентують представницький орган і водночас є його органічною части-ною.

2 Характиристика Закону України «Про біженців»
Біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (під­данства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської на­лежності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом унаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Правовий статус біженців в Україні визначається Законом України «Про біженців» (у редакції Закону від 21 червня 2001 р.) та міжнародно-правовими документами, найважливішими з яких є Конвенція ООН про статус біженців 1951 р. та Протокол щодо статусу біженців 1967 p., які були ратифіковані Україною 10 січня 2002 р. Правовий статус цієї категорії іноземців та осіб без грома­дянства в Україні характеризується такими особливостями.

Г. Вони не можуть бути вислані або примусово повернуті до країни, з якої вони прибули та де їхньому життю або свободі за­грожує небезпека. Цей принцип, який отримав у міжнародному праві назву «non refoulement», є основним елементом притулку (без нього притулок втрачає будь-який сенс), він закріплений у ст. З Закону України «Про біженців» відповідно до вимог ст. 33 Конвенції ООН про статус біженців: «Країни, що домовляються, не будуть жодним чином висилати чи повертати біженців на кор­дон країни, де їхньому життю чи свободі загрожує небезпека через їхню расу, релігію, громадянство, належність до певної соціальної групи чи політичні переконання».

2. Україна сприяє збереженню єдності сімей біженців.

3. Біженці мають рівні з громадянами України права на

4. Біженці мають право на одержання грошової допомоги, пен­сії та інших видів соціального забезпечення в порядку, встановле­ному законодавством України, та користування житлом, наданим у місці проживання.

5. На біженців покладаються обов'язки:

повідомляти протягом десяти робочих днів органу міграційної служби за місцем проживання про зміни прізвища, складу сім'ї, сімейного стану, місця проживання, набуття громадянства України або іншої держави, надання притулку або дозволу на постійне проживання в іншій державі;

проходити щорічну перереєстрацію у строки, встановлені ор­ганом міграційної служби за місцем проживання.

За загальним правилом, установленим Законом України «Про біженців», особи, які мають намір набути статусу біженця і пе­ретнули державний кордон України у порядку, встановленому за­конодавством України, повинні протягом п'яти робочих днів звер­нутися до відповідного органу міграційної служби із заявами про надання їм статусу біженця.

У разі незаконного перетину державного кордону України з наміром набути статус біженця особи повинні протягом трьох ро­бочих днів звернутися до відповідного органу міграційної служби через уповноваженого цього органу чи посадову особу Прикор­донних військ України або органу внутрішніх справ із заявами про надання їм статусу біженця, а також надати посадовим особам Прикордонних військ України пояснення про причини спроби не­законно перетнути або незаконного перетинання державного кор­дону України.

Статус біженця втрачається, якщо особа:

1) добровільно знову скористалася захистом країни громадян­ської належності (підданства);

2) набула громадянство України чи добровільно набула грома­дянство, яке мала раніше, або набула громадянство іншої держави і користується її захистом;

3) добровільно повернулася до країни, яку вона залишила чи за межами якої перебувала внаслідок обґрунтованих побоювань ста­ти жертвою переслідувань;

4) будучи особою без громадянства, може повернутися в країну свого попереднього постійного проживання, оскільки обставини, за яких було надано статус біженця, більше не існують;

Особа позбавляється статусу біженця, якщо вона вдається до діяльності, що становить загрозу національній безпеці, громадсь­кому порядку, здоров'ю населення України.