Організація і проведення всеукраїнського референдуму

Білет №1

Поняття та предмет галузі конституційного права

Основним предметом правового регулювання конституційного права України є суспільні відносини, які виникають і діють в процесі здійснення влади народом України.
Предмет конституційного права опосередковує собою чотири групи (блоки) суспільних відносин.
1. Відносини, які складають основоположні засади народовладдя, суверенітету народу.
Суверенітет народу – це природне право народу бути верховним і повновладним на своїй території. Суверенітет буває потенційним і реальним. Потенційним суверенітетом володіє практично будь-який етнос, незалежно від того, має він свою державність чи ні, оформився він у таку історичну спільність, як народ, визнаний він іншими державами і націями чи ні.
Реальний суверенітет – це втілення в життя суверенних прав народу, його волі йти таким шляхом, який він вважає найкращим. Суверенна воля народу України, вільно сформована і втілена у відповідних документах (передусім у Конституції України), і є єдиним джерелом державної влади.
2. Відносини, які опосередковують будівництво (будову), устрій держави як організації влади народу і для народу.
Влада – необхідний спосіб організації суспільства, процесів, що відбуваються в ньому, в тому числі за рахунок авторитарних методів, які передбачають можливість нав’язування волі суб’єкта влади, застосування в разі потреби примусу.
3. Відносини, які опосередковують основоположні засади функціонування держави.
Головними з них є гуманізм, демократизм, розподіл влад, виразом якого є механізм противаг, взаємного контролю гілок влади, їх врівноваженості.
Такі засади забезпечують стабільність і належну цілеспрямованість функціонування держави, її соціальний характер.
4. Відносини, що визначають характер зв’язків між державою і конкретною особою. Це:
а) відносини громадянства, під якими, звичайно, розуміють постійний правовий зв’язок між особою і державою, що надає їм відповідні права й покладає певні обов’язки;
б) відносини фундаментальних прав громадян України: економічних, політичних, соціальних, культурних, екологічних;
в) відносини гарантій реалізації прав і свобод;
г) відносини, що випливають із факту відповідальності держави перед особою і навпаки.

2.Основні шляхи набуття громадянства в Україні
Філіація (франц. filiation від лат. filios - син) - набуття грома­дянства у зв'язку з народженням. Закони різних держав базуються на принципах або «права крові», або «права Грунту». Згідно з принципом «права крові» дитина набуває громадянства батьків незалежно від місця народження. Згідно з принципом «права Грун­ту» дитині надається громадянство держави, на території якої вона народилася незалежно від громадянства батьків. Набуття грома­дянства за «нравом крові» у правовій доктрині і законодавстві України та деяких інших держав називають набуттям громадян­ства «за походженням», а за «правом грунту» - «за народженням». Принцип «права крові», як правило, застосовується у поєднанні з принципом «права Грунту»: діє змішана система. Наприклад, у Законі «Про громадянство України» послідовно провадиться принцип «права крові», але діти апатридів і діти, батьки яких невідомі, набувають громадянства України з огляду на народження на її території, тобто за «правом грунту».

Натуралізація (укорінення) - індивідуальне надання до громадянства на прохання заінтересованої особи. Згідно із законом прохання приймається до розгляду уповноваженим державним органом лише через певний строк проживания у країні (США, Австралія, Україна, Франція - 5, Великобритания - 7, Іспанія -10 років).

Вимога додержання строків натуралізації від 5 до 10 років закріплена 1961 р. у Конвенції ООН щодо скорочення безгромадянства.

Згідно із Законом «Про громадянство України» (ст. 9) визначаються такі умови прийняття іноземців або анатридів до громадянства України:

а) визнання та дотримання Конституції України та законів України;

б) зобов'язання припинити іноземне громадянство або не мати
іноземного громадянства;

в) безперервне проживания на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років;

г) отримання дозволу на постійне проживания в Україні;

д) володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування;

е) наявність законних джерел існування.

Не можуть набути громадянства України особи, які вчинили злочин проти людства або насильницькі дії проти національної державності України, були засуджені до позбавлення волі за тяжкі злочини.

Порядок натуралізації має дозвільний характер і встановлюється нормами національного права.

Трансферт (франц. transfert, від лат. transfero - переношу, переміщую) означає автоматичну зміну громадянства осіб у зв'язку з передачею території, де вони проживають, від однієї держави до іншої. Згідно з діючим у сучасному міжнародному праві принци­пом поваги прав людини процедура трансферту здійснюється після плебісциту про державну належність території, внаслідок якої населения дає свою згоду па перехід території до іншої дер­жави і тим самим - на зміну громадянства. Крім того, окремим категоріям населення, окремим особам надається право оптації - вибору громадянства, тобто право набути нового громадянства через трансферт або зберегти громадянство держави - колишнього суверена. Оптацією називають також право вибору одного з двох громадянств, яке надається біпатриду з огляду на конвенції про скасування подвійного громадянства. У разі самовизначення нації і створення нової держави громадянство нової держави набувається мешканцями цієї країни згідно із законом про громадянство, як правило, автоматично. Згідно зі ст. 3 Закону «Про громадян­ство України» громадянами України вважаються:

а) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно про­
живали на території України;

б) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживания, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (від 13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;

в) особи, які прибули в Украшу на постійне місце проживан­ня після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина
колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ
України внесено запис «громадянин України», а також діти та­ких осіб, які прибули разом з батьками в Україну, якщо на мо­мент прибуття в Украшу вони не досягли повноліття;

г) особи, які набули громадянства України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

На відміну від натуралізації, дарування громадянства здійснюється за особливі заслуги перед державою на основі постано­ви компетентних органів (президента, Сенату тощо), незалежно від терміну постійного проживания, знания мови і т. ін.

Організація і проведення всеукраїнського референдуму

Всеукраїнський референдум призначається Верховною Радою України чи Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених Конституцією України.

Всеукраїнський референдум може також санкціонуватися (проголошуватися) за народною ініціативою на вимогу не менше як трьох мільйонів громадян України, що мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по 100 тис. у кожній області.

Предметом Всеукраїнського референдуму може бути затвердження Конституції України, її певних положень і внесення до неї змін та доповнень; прийняття, зміна чи скасування положень; прийняття рішень, які визначають зміст Конституції України, законів України та інших правових актів.

Виключно Всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України (ст. 73 Конституції України). Це положення закріплене в Конституції України з метою запобігти винесенню на місцеві референдуми питань загальнодержавного та загальнонаціонального значення, до яких, безумовно, належить питання про зміну території держави. Тож проведення місцевих референдумів з питань мови чи громадянства не матиме юридичних наслідків, оскільки ці питання загальнодержавні, а не місцевого значення.

Відповідно до ст. 74 Конституції України, передбачається, що неприпустимий референдум щодо законопроектів з питань податків, бюджету й амністії. На Всеукраїнський референдум не виносяться також питання, що згідно з законодавством України, належать до відання органів суду та прокуратури; питання про помилування, вжиття державними органами України надзвичайних і невідкладних заходів щодо охорони здоров´я та безпеки громадян; питання, пов´язані з обранням і звільненням посадових осіб, які належать до компетенції Верховної Ради України, Президента України та Кабінету Міністрів України.

У Всеукраїнському референдумі мають право брати участь громадяни України, котрим на день проведення референдуму виповнилося 18 років та які постійно проживають на території України.

Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав громадян України на участь у референдумі залежно від походження, соціального й майнового стану, расової та національної незалежності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, політичних поглядів, роду і характеру занять забороняється.

Голосування під час референдуму є таємним. Громадянам, політичним партіям, громадським організаціям, масовим рухам, трудовим колективам надається право проводити агітацію як на підтримку референдуму, так і проти нього. Для реалізації цього права заінтересованим особам і організаціям надаються приміщення для зборів, забезпечується можливість використання засобів масової інформації.

Діяльність державних і громадських органів, які беруть участь у підготовці та проведенні референдуму, здійснюється відкрито й гласно. Всі рішення, що стосуються референдуму, атакож питання, які виносяться на референдум, підлягають опублікуванню в засобах масової інформації. Демократичні засади підготовки та проведення референдуму проявляються в тому, що засоби масової інформації висвітлюють перебіг підготовки та проведення референдуму, їх представникам гарантується безперешкодний доступ на всі збори й засідання, пов´ язані з референдумом і одержанням інформації.

Дата Всеукраїнського референдуму призначається не раніше, ніж за три, та не пізніше, ніж за чотири місяці від дня прийняття рішення про проведення референдуму.

Для підготовки та проведення Всеукраїнського референдуму створюються: Центральна комісія з Всеукраїнського референдуму, комісія Автономної Республіки Крим, обласні, районні, міські, районні у містах, селищні, сільські, дільничні комісії з референдуму.

Голосування проводиться в день референдуму. Кожен громадянин голосує особисто. Рішення вважається ухваленим, якщо за нього подано більшість голосів громадян від тих, хто взяв участь у референдумі. Та референдум вважатиметься недійсним, якщо в ньому взяло участь менше як 50 % громадян, внесених у списки для голосування.

Білет№2

1.Місце і роль конституційного права в системі національного права України
Конституційне право України є одним з найважливіших засобів забезпечення повновладдя народу України в політичній, економічній і соціально-культурній сферах його життєдіяльності. Жодна інша галузь права не закріплює суспільні відносини, що складають основи повновладдя народу України. Це – виняткова прерогатива конституційного права.
Дані обставини визначають провідну роль конституційного права в системі національного права України. Виконуючи роль ядра системи національного права, інтегруючи його галузі в одне ціле, конституційне право проникає в кожну з таких галузей. Таке проникнення забезпечується, насамперед, за допомогою Конституції України – основного джерела конституційного права, яке, в свою чергу, є відправним для кожної із галузей національного права України.
Вихідним тут є положення загальної теорії права про те, що система права ділиться на дві підсистеми: публічне право і приватне право. У межах цієї підсистеми права формуються галузі законодавства: в рамках публічного права – конституційне, адміністративне, кримінальне, фінансове; в рамках приватного – цивільне, сімейне, трудове та інші галузі законодавства.
З іншого боку, визначаючи статус особи, індивіда в суспільстві, конституційне право закладає підвалини приватного права, яке регулює відносини між індивідами.
Найбільш тісний зв’язок конституційного права з адміністративним правом, яке регламентує управлінську діяльність держави, визначає її форми і методи. Одна з функцій останнього – переведення в динаміку суспільних відносин статичних положень конституційного права, яке встановлює основи системи і організації виконавчої влади, юридичної відповідальності, в тому числі адміністративної відповідальності.
Адміністративне право реалізує можливості конституційного статусу органів управління, а його санкції в певних випадках здійснюють захист норм конституційного права.
Тісний зв’язок між конституційним і фінансовим правом, предметом якого є регулювання мобілізації, розподілу й використання державних грошових фондів. Основи такої діяльності закладені в нормах конституційного права, причому це здійснюється як на рівні Конституції, так і на рівні інших джерел конституційного права. У свою чергу, норми фінансового права регулюють фінансування суб’єктів конституційного права – Верховної Ради, Конституційного Суду, органів місцевого самоврядування.
Тісний зв’язок конституційного права із таким різновидом публічного права, як кримінальне право, особливістю якого є те, що його норми містять заборони на певну поведінку під загрозою застосування репресивного за змістом покарання. Конституція визначає зміст і принципи кримінальної політики, її мету і соціальну спрямованість. У свою чергу, кримінально-правові норми здійснюють охорону багатьох конституційно правових норм. Причому останнім часом взаємозв’язок між конституційним і вказаними галузями права розширюється і змінюється.