Конституційно-правове регулювання питань організації і діяльності органів державної влади.

Конституція України 1996 р. диференційовано підходить до проблеми законодавчого закріплення, а потім і організації та функціонування державної влади в країні.

Загальні питання закріплення та організації цієї влади відображені у розділі І "Загальні засади". Щодо визначення у Конституції конкретних питань закріплення, організації та здійснення державної влади, то вони відображені в окремих розділах, присвячених як принципові народного суверенітету, так і організації та функціонуванню окремих гілок державної влади.

Такий підхід відповідає законодавчій практиці сучасного конституціоналізму. Зокрема, конституційні норми, які містять термін "державна влада", звичайно небагатослівні. Іноді слово "влада" замінюється терміном "суверенітет" (ст. 1 Конституції Італії 1947 p.), щоб подолати багатозначність цієї категорії, оскільки різні гілки державної влади (законодавча, виконавча та судова) розглядаються з точки зору юридичного підходу як належність відповідних органів, а не народу.

За своєю юридичною природою народний суверенітет є виявом конституційно-правових відносин, а народ - суб'єктом народного суверенітету. У політичному відношенні народ - соціальна спільнота, незалежно від етнічного чи національного походження громадян України.

Щодо конституційного застосування принципу розподілу влади, який виявляється у побудові структури державної влади, її організації, системі органів, які здійснюють державну владу, їхніх компетенції, функціях, формах та методах діяльності, то всі ці питання уявляється правильним висвітлити окремо. Такий підхід обґрунтовується тим, що Конституція закріплює згадані групи конституційних норм по-різному. Зокрема, норми, основою яких є принцип народного суверенітету, викладено досить стисло, як правило, у розділі І Основного Закону України. Норми другої групи за своїм змістом більші за обсягом.

Іншими словами, ці складові частини, елементи конституційного інституту державної влади характеризують у конституціях країн світу, та й у Конституції України, ті чи інші його сторони з неоднаковим ступенем деталізації: зміст деяких елементів вичерпується іноді двома статтями, регулюванню інших присвячуються навіть окремі розділи конституцій. Так, ст. 5 Конституції України пов'язує визначення Джерела державної влади з формою державного устрою України та її державним режимом.

Билет№4

Поняття та специфіка конституційно-правових відносин

Питання конституційних відносин є одним з найважливіших у теорії конституційного права. Виявлення характеру таких відносин, їх змісту та особливостей дозволяє відмежувати конституційне право від інших галузей права, розкрити його функціональне призначення.

Конституційні відносини є результатом дії норм конституційного права, хоча це зовсім не значить, шо такі відносини виникають безпосередньо з цих норм: основою їх виникнення є безпосередня практична діяльність суб'єктів конституційного права.

Конституційно-правовим відносинам властивий цілий ряд специфічних ознак, які відрізняють їх від відносин інших галузей права. Цілком очевидно, що ці особливості обумовлені характером предмета конституційно-правового регулювання, якими є суверенітет народу України у всіх його зв'язках і опосередкуваннях.

Найбільш характерними ознаками конституційно-правових відносин є такі особливості:

1. Це найбільш суттєві суспільні відносини, які виникають у сфері здійснення влади народом країни. Решта суспільних відносин є підпорядкованими конституційним відносинам.

2. Це різновид політико-правових відносин, оскільки предметом їх правового регулювання є політика, тобто та сфера життєдіяльності суспільства, яка зв'язана з державною владою, з боротьбою різних політичних партій, соціальних груп за завоювання і здійснення влади. Звідси їх особливий, імперативний характер, провідна роль у системі правових відносин. Вони визначають зміст інших відносин, функціональне призначення яких — забезпечити суверенітет народу України.

3. Їм властиве особливе коло суб'єктів, головною ознакою яких є реалізація державно-владних повноважень в основному шляхом нав'язування своєї волі. Це, однак, не виключає можливості існування суб'єктів, які діють на паритетних, рівноправних засадах.

4. Для них характерний особливий спосіб реалізації прав і обов'язків учасників відносин. В одних випадках такі права і обов'язки реалізуються безпосередньо в даному відношенні, в інших — через норми інших галузей права, які конкретизують ці права й обов'язки. Такі норми характерні як для Конституції України, так і для інших джерел конституційного права.

5. Особливістю конституційно-правових відносин є й те, що вони виникають і реалізуються у сфері власне державної діяльності як такої. Така діяльність є основною формою вияву повновладдя народу України, що органічно поєднує в собі інститути безпосередньої демократії і діяльності представницьких органів влади.

Види конституційно-правових відносин. Класифікація конституційно-правових відносин має і теоретичне, і практичне значення.

Найбільш поширеною є класифікація конституційно-правових відносин за їх суб'єктами. І це не випадково, оскільки суб'єкт—головна фігура в правовідносинах. Коло суб'єктів конституційного права визначається і закріплюється нормами цієї галузі. Розрізняють суб'єкти права і суб'єкти правовідносин.

Суб'єкт конституційного права — це встановлений конституційними нормами адресат (носій), який може мати юридичні права і нести відповідні обов'язки Він має конституційно-правову правоздатність або дієздатність.

Суб'єкт конституційно-правових відносин — це володар конституційно-правової правоздатності, який реалізує її безпосередньо в даних відносинах.