Назвіть причини, охарактеризуйте розмахполітичнихрепресій в Україні у 1930-х рр.

* Наприкінці 20-х роківсталінськийтоталітарний режим перейшов до широкого та систематичного терорупротивласного народу. ТерорбуввикликанийпередусімпрагненнямСталіназахистити й зміцнити свою владу .На розгортаннярепресійвплинулаповедінка самого Сталіна, особистірисийого характеру: підступність, жорстокість, мізантропія (людиноненависництво).*

Невід’ємною частиною тоталітарної системи влади був репресивний апарат, який повинен був тримати суспільні процеси під жорстким контролем, знищуючи будь – яку опозицію сталінському режиму, будь – які прояви інакомислення. Органи ДПУ – НКВС розгорнулимасовірепресіїпротивсіхпрошарківнаселення.
Початок масовоговишуковування „класовихворогів” – „ворогів народу” поклавсфабрикований ДПУ “шахтинськийпроцес” 1928 р., на якомугрупаінженерівДонбасубуларепресована за вигаданимизвинувачуваннями в шкідництві. Із 49 засуджених у ційсправі – 7 булорозстріляно. Починаючи з 1929 р. масовірепресіїтрьомахвилямипрокотилися по Україні.
Перша – 1929–1931 рр.: примусоваколективізація і розкуркулення, процес „СпілкиВизволенняУкраїни (СВУ)” ,ліквідація УАПЦ.
Друга – 1932–1934 рр.: штучний голод, постишевськийтерор (протиінтелігенції та партпрацівників).
Третя – 1936–1938 рр.: так званий „великий терор”, в центріякогобулирепресіїпротивійськових.
У вересні 1929 р. відбулисяарештивизначнихдіячівукраїнської науки, культури, релігії – як членіввигаданої ОДПУ „СпілкивизволенняУкраїни”. У 1930 р. відбувсяпроцес над 45 „керівниками” СВУ. Серед них – академік С. Єфремов, професори Й. Гермайзе, М. Слабченко, письменники М. Івченко, Л. Старицька-Черняхівська та ін. В 1931 р. відбувсяще один процес – так званого „Українськогонаціонального центру”, за якимбулирепресовані 50 представниківукраїнськоїінтелігенції, в тому числіакадемік М. Грушевський, відомийісторик-марксист М. Яворський та ін. Усталінськихзастінкахзагинулиукраїнськіакадеміки – геолог Н. Світальський, генетик І. Аголь, філософ С. Семківський. Однакнавіть за цих умов українськінауковцівстиглизробитичималокорисного. ВизнаннянабулипраціО.Палладіна, М. Стражеска, О. Динника, М. Луговцева, Ю. Кондратюка та ін.
За фальшивимизвинуваченнямибулизасуджені та розстріляні Г. Косинка, К. Буревій, Д. Фальківський, О. Близько, І. Крушельницький та багатоіншихукраїнськихпоетівтаписьменників. Репресії не обминули й театр. У 1933 р. булозаарештовановидатногорежисера Л. Курбаса, а організований ним театр „Березіль” – закрито. У грудні 1934 р. у справі так званого „Українського центру білогвардійців-терористів” булозасуджено до розстрілу 28 представниківукраїнськоїінтелігенції. Протягом 1933 р. віднауковоїроботи за політичнимизвинуваченнямибулоусунуто 1649 науковців, тобто 16% їхньогозагального складу. Черговими жертвами репресій стали І. Куліш, М. Зеров, Є. Плужник та багатоінших. У цілому за ці роки Українавтратилаблизько 500 талановитихписьменників. Влада стояла на завадітворчості таких видатнихкінорежисерів, як О. Довженко, І. Кавалерідзе, І. Савченко, І. Пир’єв, Л. Луков та ін. У 30-х роках О. Довженко не з власноїволівимушенийбувзалишитиУкраїну і переїхати до Москви. Непоправнихвтратзазналивійськові кадри (в передвоєнні роки булорепресованопонад 40 тис.найдосвідченішихкомандирівЧервоноїармії, в т. ч. 1800 генералів). Вартозазначити, щорепресіямпіддавалися не лишеінтелігенція, керівники, партпрацівники і військові, але й рядовіробітники таколгоспники.
Отже, в 30-ті роки терорбувтотальним, охоплювавусіверствинаселення. У суспільствіпоширилися доноси, взаємнапідозра, пошуки „ворогів народу”. Головнимнаслідкоммасовихрепресій булофізичневинищеннянайбільшактивної та інтелектуальноїчастининації і тотальнерозтління тих, кого терор не зачепив. Шляхом репресійвідбулосяостаточнеутвердженнясталінськогототалітарного режиму в СРСР і в Українізокрема.

Визначте особливості суспільно-політичного і національного руху на західноукраїнських землях у складі Польської держави в 1920-ті - 1930-ті роки

Політична ситуація

Змінено назву Східної Галичини на Малопольщу.

Не було органів місцевого самоврядування.

Існувала заборона укрїнцям обіймати адміністративні посади в державі, керівні посади в армії.

Обмеженість політичних прав.

Проводилася політика полонізації: закривалися українські школи, введено квотина вступ українців до Львівського університету та інших навчальних закладів.

1. У 1923 р. польський уряд заборонив вживання слів «українець» і «український», замість них нав'язувалися назви «русин», «руський».

2. Українські імена та прізвища змінювалися на польські..

3. Вживання української мови було заборонено в усіх державних установах.

«Пацифікація»

Політика «пацифікації»— це політика масових репресій щодо українського населення Галичини, здійснена за допомогою військових та поліції восени 1930 р. Почали використовувати після того, як різко загострилися відносини між українським селянством і польськими осадниками у 1930 р.

Було зареєстровано 2200 підпалів майна польських колоністів. У відповідь уряд вдався до репресій, названих «пацифікацією» (заспокоєнням, які охопили 500 сіл. «Заспокоєння» полягало унаступі на політичне, громадське й культурне життя, що супроводжувалося арештами, погромами українських кооперативів та різноманітних установ. У 1934 р. в Березі Картузькій на Поліссі було організовано концтабір, у якому утримували 2 тис. політв'язнів, переважно українців. Того самого року Польща відмовилася від свого зобов'язання перед Лігою Націй забезпечувати права національних меншин.

Національний рух

Просто неминучим ставало посилення національно-визвольного руху на західноукраїнських землях, особливо в Галичині. Зростала політична активність і національна свідомість українців, чому в значній мірі сприяла діяльність українських політичних партій та організацій.

У 1925 р. на базі УНДП було утворено міжпартійне Українське національно- демократичне об'єднання на чолі з Д. Левицьким, яке у 20-ті роки було однією з найвпливовіших політичних сил в Галичині. УНДО виступало за здобуття Україною самостійності, але без терористичних методів, за демократичний розвиток української держави. До УНДО входив цвіт української інтелігенції краю. На виборах до польського сейму УНДО отримала 600 тисяч голосів. Активно діяла Українська радикальна партія, яка в Галичині налічувала 20 тисяч чоловік, переважно селян. УРП виступала за самостійність України. На початку 30-х рр. галицькі радикали об'єдналися з українськими есерами Волині в Українську соціалістичну радикальну партію.

У 1919 - 1938 рр. діяла Комуністична партія Західної України, як складова частина Комуністичної партії Польщі. КПЗУ діяла в підпіллі. Найбільший вплив на маси вона мала у 20-ті роки, але в 30-ті роки її вплив різко скоротився, до чого спричинили сталінські репресії, голод в УРСР та ін. Діячі КПЗУ самі ставали жертвами сталінських репресій. У 1938 р. рішенням Комінтерну за вказівкою Сталіна КПЗУ і КПП були розпущені.

У 1929 р. у Відні утворилася Організація українських націоналістів, яка об'єднала Українську військову організацію (УВО) і радикальні студентські націоналістичні групи. До кінця 1938 р. очолював ОУН Євген Коновалець, якого було вбито радянським агентом. Ідеологію ОУН становив „інтегральний" (вольовий, чинний, дієвий) націоналізм, засади якого розробив Д. Донцов. За цим вченням нація становила абсолютну цінність, досягнення незалежності України проголошувалося найвищою метою, для її досягнення прийнятні були будь-які методи.

У 30-ті роки вплив ОУН в Галичині різко зростає, особливо серед молоді (на 1939 р. в ОУН налічувалося 20 тисяч членів). Оунівці розгорнули широку діяльність, особливо застосовуючи активні форми боротьби: демонстрації, страйки, бойкоти, також і терористичні акти - експропріації, акти саботажу, десятки замахів. Так, було вбито комісара польської поліції у Львові Є. Чехівського, радянського дипломата О. Майлова та ін. У відповідь на терор ОУН були застосовані репресії з боку польських властей. Восени 1930 р. на українських землях була проведена так звана „пацифікація" (втихомирення, умиротворення), коли спецзагони поліції і війська чинили фізичні розправи над активними українськими діячами, громилися українські товариства та кооперативи. У 1934 р. оунівці вбили міністра внутрішніх справ Польщі К. Перацького, якого вважали головним винуватцем кривавої пацифікації 1930 р. У відповідь почалися нові репресії, арешти і гучні судові процеси над оунівцями. У 1935 - 1936 рр. відбувся Варшавський процес, який виніс смертний вирок С. Бандері, М. Лебідю, Я. Карпинцю, але амністія замінила його на довічне ув'язнення. У 1934 р. на Поліссі у м. Березі Картузський було створено концтабір для політв'язнів, переважно українців.

На відміну від ОУН лідери УНДО виступали проти насильницьких, терористичних методів боротьби, намагаючись досягти порозуміння з поляками. У 1935 р. між лідерами УНДО і польським урядом була укладена угода під назвою „нормалізація", за якою УНДО відмовилася від антиурядової боротьби, а польський уряд припинив переслідування українських демократичних організацій. Один із лідерів УНДО, В. Мудрий був обраний віце-маршалом польського сейму. У цілому наприкінці 30-х років ситуація на українських землях в Польщі залишалася напруженою.