Висвітліть складові процесу радянізації Зах. України 

17 вересня 1939р.війська Червоної армії відповідно до таємного протоколу Молотова –Ріббентропа ,підписаного між СРСР та Німеччиною у серпні 1939р.,вступили на територію Західної України і Західної Білорусі .На території Західної України , офіційно долученої до складу УРСР, було створено шість областей – Львівську, Станіславську, Волинську, Тернопільську, Рівненську, Дрогобицьку.Із вступом у вересні 1939р. Червоної армії на західноукраїнські землі розпочалась їх активна радянізація. Низка політичних заходів радянської влади принесла західним українцям покращення їхнього соціального становища. Найпопулярнішими її кроками стали експропріація маєтків польських землевласників з обіцянкою перерозподілу їхньої землі між українськими селянами, державних установ, судочинства ; поліпшення медичного обслуговування , особливо на селі.Об'єднання українських земель в єдиній радянській державі стало наслідком злочинної змови двох диктаторів - Сталіна та Гітлера. Уклавши пакт про ненапад СРСР та Німеччина розпочали агресію проти незалежної польської держави. До складу УРСР Єдиним позитивним моментом було те, що за століття були включені західноукраїнські землі, що негайно стали об'єктом перетворення в радянському дусі - тут було встановлено радянську владу, розпочато індустріалізацію та колективізацію, терор вперше щодо мирного населення, роз'єднання більшість українців опинилися в складі однієї держави.2. Реакція населення на прихід радянських військ.Вступ Червоної армії викликав неоднозначну реакцію місцевого населення — від повного неприйняття до палкої підтримки. Відразу почалася масова втеча на Захід польських офіцерів, вищих державних службових функціонерів політичних партій та ін. І хоч були серед них ті, хто виїжджав з єдиною метою з'єднатися з рідними, хто не бажав стати мимовільною жертвою воєнного конфлікту, більшість з них штовхала за кордон ненависть до Радянського Союзу й усвідомлення небезпеки можливих репресій. Проте основна частина інтелігенції залишилась і зайняла загалом вичікувальну (з різними відтінками) позицію, сподіваючись на мирне співжиття з новою владою.3. Радянізація західноукраїнських територій. Утвердження тоталітарного режиму.Радянізація передбачала такі заходи .1)У сільському господарстві :конфіскація поміщицьких і монастирських земель та їх розподіл ,створення колгоспів .2) У промисловості і фінансах :націоналізація великих промислових підприємств і всіх банків ,запровадження 8-годиного робочого дня ,установлення контролю над виробництвом .3)У державній розбудові :проведення виборів до Рад, створення робітничих загонів ,селянської міліції .

Характеристика німецького окупаційного режиму

За розробленим ще 1940 р. стратегічним«Генеральним планом “Ост”» гітлерівська Німеччина передбачала щодо України такі заходи:
• Часткове онімечення місцевого населення; заселення німцями окупованих земель.
• Масова депортація населення, у тому числі українців, до Сибіру.
• Підрив біологічної сили слов’янських народів.
• Економічне пограбування території України; перетворення місцевого населення на рабів.
• Пограбування культурних цінностей, знищення пам’яток культури.
Захопивши Україну, німці розчленували її на окремі частини (схема 6, с. 772).
Новоутворені адміністративні одиниці очолили генерал-губернатори. Особливу ненависть до українців виявив рейхскомісар Еріх Кох, якого називали «коричневим царем України».
Після окупації України було встановлено нацистський«новий порядок», який передбачав ліквідацію суверенітету або державності завойованих країн (територій), економічне пограбування і використання всіх ресурсів в інтересах ІІІ рейху, расову дискримінацію, геноцид, антисемітизм, терор і вбивства невинних людей.

В Україні діяли каральні органи нацистів (СС, СД, гестапо), які проводили терор проти мирного населення. У січні 1942 р. німецьким командуванням був прийнятий план фізичного знищення євреїв на території всіх окупованих країн Європи. Політика нацистської Німеччини та її прибічників у переслідуванні й знищенні єврейства в 1933—1945 рр. отримала назву«Холокост» (від давньогрецького holocaustosis — знищення вогнем, жертвопринесення).
Нацисти застосовували жахливі засоби страти: отруєння у газових камерах, спалення у крематоріях, голодомор, цькування собаками. Створювалися концентраційні табори і гетто для євреїв. Масове знищення євреїв відбулося в Києві (Бабин Яр), Харкові (Дробицький Яр), Львові, Бердичеві, Одесі. За роки окупації в Бабиному Яру в Києві загинуло понад 220 тис., у Дробицькому Яру в Харкові — понад 60 тис., в Янівському концтаборі у Львові — понад 160 тис. українських громадян переважно єврейської національності.
Терор фізичний супроводжувався моральним терором. На магазинах, ресторанах, перукарнях висіли написи: «Тільки для німців», «Українцям вхід заборонено». Мирному населенню міст заборонялося користуватися залізницею, міським транспортом, поштою, телеграфом, аптеками. Були зачинені школи й вищі заклади освіти. Обмежувалися постачання міст продовольством, медичне обслуговування. Українці перетворювалися на людей «третього сорту». Влаштовувалися публічні страти комуністів, комсомольців, представників радянської влади. Загалом в Україні в період окупації було вбито 3,9 млн осіб мирного населення і 1,3 млн військовополонених.
Окупаційна політика мала відверто колоніальний характер. Було введено примусову трудову повинність. Щоб забезпечити більш «ефективну» експлуатацію українського села, німці зберегли колгоспи. Людей силоміць вивозили на роботи до Німеччини. Почалося безсоромне пограбування матеріальних і культурних цінностей України: були розграбовані сотні музеїв, бібліотек, будинків творчості. До Німеччини вивозилися продовольство, обладнання, сировина, коштовності, чорноземи, а також робоча сила. Із України на примусові роботи до Німеччини було вивезено 2,4 млн осіб.
Отже, окупаційний режим відзначався винятковою жорстокістю. Але він не забезпечив покори українського народу, а, навпаки, викликав масовий рух Опору в Україні.

Рух Опору

Із перших днів окупації на території України розгорнулася антифашистська боротьба. Існували дві течії руху Опору (табл. 16).
Військова доктрина Радянського Союзу припускала ведення війни малою кров’ю на чужій території. Тому партизанська війна вважалася недоцільною, і в 1930-ті рр. було ліквідовано партизанські бази в прикордонних районах.

УПА розраховувала лише на власні сили і підтримку місцевого населення. Мережа оунівського підпілля охопила не тільки західні, а і центральні, східні, південні райони України.
Партизанські дії УПА були спрямовані проти німців та їхніх союзників, польських військових формувань і населення, радянських партизанських загонів, а згодом і підрозділів Червоної армії. Лише у жовтні—листопаді 1943 р. УПА провела 47 боїв проти німців і 54 бої проти радянських партизанів. Кількість членів УПА за різними даними становила від 30 тис. до 100 тис. бійців.
Із приходом Червоної армії в Західну Україну радянське командування для боротьби з УПА створило окрему армію НКВС. Боротьба сторін продовжувалася до середини 1950-х рр. і мала надзвичайно жорстокий характер.
І радянські партизани, і ОУН—УПА намагалися зібрати і сконцентрувати українські сили в боротьбі проти завойовників. Рух Опору став справжнім Другим фронтом Великої Вітчизняної війни.