Демонстрація методу потворі обр мис

Три базові питання

Вдивіться і що побачили? 2-хв споглядання.

Що відбувається на цій картині?

§ Що тут відбувається?

§ Що можна сказати про це зображення?

Пам′ятайте!

Учитель має "видобувати" думки дітей. Він не говорить про картину, а заставляє питанням робити це дітей, допомагає дітям робити нові спостереження, перефразовує відповіді.

Що ти тут бачиш такого, що дозволяє тобі так думати?

(Версії сприймати всі, порівнювати, але не заперечувати, щоб не ображати; підсумку не робити, щоб дискусія продовжувалася, щоб знаходити нові джерела. Відповіді учнів знову перефразовувати: ви думаєте…, ви побачили…, я вірно зрозуміла…, ви спостерігаєте…)

Що ще відбувається на картині?

§ Що ще ви тут помітили?

§ Хто може доповнити?

§ Можливо, хтось помітив те, про що ще не говорили?

(Потрібно продовжити дискусію.)

Що можна сказати про це зображення?

Пам′ятайте!

Потрібно намагатися залучити до обговорення усіх дітей, всім дати висловитися. Левова частка пізнання на цій стадії розвитку відбувається за рахунок вербального вираження думки (формулювання і "проговорювання" її уголос).

Пам′ятайте!

Запитання, що використовуються на уроках ФОМ, з одного боку, є запитаннями "відкритого" типу, але, з іншого боку, це - достатньо "жорстко" структуровані запитання. Вони спонукають дітей приводити в дію механізм пам′яті і тренувати свою здібність згадувати і проводити асоціації. Ці запитання допомагають висловлювати те, що вони вже знають. Вони вимагають уваги і спостережливості і спонукають наводити докази своїх міркувань.

Такого роду структура або дисципліна мислення вчить дітей ефективно використовувати свої знання в тих ситуаціях, коли вони стикаються з творчими завданнями і новими проблемами.

Креативне мислення і вміння вирішувати логічні задачі вимагають самостійності, впевненості у своїх силах і вміння міркувати.

Запитання ФОМ сприяють розвиткові цих якостей.

Чому не оцінюємо?

1. Закриває варіативність версій.

2. Стимулює пошук.

3. Стимулює мислення.

4. Толерантне ставлення до всіх.

5. Підвищується самооцінка.

Фасилітована дискусія (направлена дискусія)

1.Стимул (картина, питання)
2.Фасилітатор (направляючий)
3. Стратегія (конкретні запитання)
4. Нотатор (створює опору)
5.Результат - відкритий - але консенсус.

У чому відмінність навчання за методом фасилітованої дискусії від традиційних методів навчання.

1. Вміння бачити твір образотворчого мистецтва.

2. Не оцінюється.

3. Педагогіка співробітництва.

4. Участь нотатора - складання опори.

5. Ситуація "вічної" імпровізації.

6. Розвиток креативного мислення.

7. Толерантне ставлення.

8. Мета - засіб розвитку, а не просвітництва. Візуальне (образотворче) мислення. Розвиток через те, що бачу.

9. Немає традиційного узагальнення, підсумку.

10. Емоційне збагачення.

47. Розкрийте особливості мотивації навчально-пізнавальної діяльності учнів з теми “Слов'янські країни”.

Будь-яка діяльність передбачає наявність компонента мотивації. Це стосується і навчальної діяльності, яка буде успішною за умови позитивного ставлення учня до навчання, наявності пізнавального інтересу, потреби у здобутті знань, почуття обов'язку й відповідальності.

Для формування мотивів навчальної діяльності використовують весь арсенал методів навчання: словесні, наочні і практичні, репродуктивні і пошукові, індуктивні і дедуктивні та ін. Кожен із цих методів, окрім інформаційно-навчального, здійснює також мотиваційний вплив. Проте існують специфічні методи стимулювання і мотивації, спрямовані на формування позитивних мотивів учіння, стимулювання пізнавальної активності і водночас сприяння збагаченню учнів навчальною інформацією. Вони передбачають єдність діяльності учителя й учнів: стимулів педагога і мотивів школярів.

У психології поняття "мотив" означає конкретне спонукання, причину, що вимагає дії, вчинків, тому мотиви учіння визначають як ставлення учня до предмета діяльності, спрямованість на цю діяльність. Мотивація діяльності тісно пов'язана з її стимулюванням, тобто процесом спонукання до дії.

Залежно від ставлення до навчальної діяльності, її змісту мотиви учіння поділяють на внутрішні і зовнішні. Внутрішні мотивипов'язані зі змістом навчальної діяльності та її процесом (пізнавальний інтерес, потреба в інтелектуальній активності, прагнення досягти кращого результату тощо). Зовнішні мотивихарактеризують взаємодію особистості із зовнішнім середовищем (вимоги, натяки, вказівки тощо).

Відповідно до цієї класифікації мотивів методи стимулювання навчальної діяльності умовно поділяють на підгрупи: методи формування пізнавального інтересу та методи формування почуття обов'язку і відповідальності у навчанні.

Слов'янські країни

Слов'яни — велика група споріднених за мовою та культурою індоєвропейських народів, що живуть у Східній і Центральній Європі та утворюють три гілки: східнослов'янську (українці, білоруси, росіяни), західнослов'янську (поляки, чехи, словаки, лужичани), південнослов'янську (серби, болгари, хорвати, словенці, боснійці, македонці, чорногорці). Слов'яни розмовляють слов'янськими мовами.

48. Розкрийте особливості організації т проведення ігор з теми “Індійські йоги”.

Оздоровча система індійських йогів міцно увійшла в повсякденне життя багатьох людей у ??різних країнах. Створена за два століття до християнської ери, ця система передбачила майже всі ідеї нинішньої профілактичної медицини. Принципи раціонального харчування та голодування, очищення організму і дихання, динамічні і статичні вправи застосовуються сьогодні в багатьох центрах здоров'я і лікувальних установах. У цьому розділі ми розглянемо гімнастику йогою, які внесли великий внесок в сучасні ідеї профілактичної медицини.

 Ігрові технології навчання

Формування соціальне активної особистості вимагає використання нестандартних форм педагогічної взаємодії. Однією з таких форм є гра як засіб розвитку творчого по­тенціалу майбутнього фахівця.

Ігровий метод навчання передбачає визначення мети, спрямованої на засвоєння змісту освіти, вибір виду навчально-пізнавальної діяльності і форми взаємодії педагога і студентів. Застосування цього методу навчання вимагає:

- з'ясування і усвідомлення його цілей, тобто бажано­го результату; без цього діяльність суб'єктів навчального процесу не може бути цілеспрямованою;

- вибору способу діяльності для досягнення мети;

- необхідних засобів інтелектуального, практичного або предметного характеру, оскільки діяльність завжди пов'язана з ними;

- наявності певних знань про об'єкт діяльності.

Ігрові методи є ефективними і характеризуються наяв­ністю ігрових моделей об'єкта, процесу або діяльності; ак­тивізацією мислення й поведінки студента; високим ступе­нем задіяності в навчальному процесі; обов'язковістю вза­ємодії студентів між собою та викладачем; емоційністю і творчим характером заняття; самостійністю студентів у прийнятті рішення; їх бажанням набути умінь і навичок за відносно короткий термін.

Головною метою навчальних ігор є формування в май­бутніх фахівців уміння поєднувати теоретичні знання з практичною діяльністю. Оволодіти необхідними фахови­ми вміннями і навичками студент зможе лише тоді, коли сам достатньою мірою виявлятиме до них інтерес і докла­датиме певних зусиль, тобто поєднуючи теоретичні знан­ня, здобуті на лекціях, семінарах, самостійно, з розв'язан­ням конкретних виробничих задач і з'ясуванням виробни­чих ситуацій.

Ігрова діяльність виконує такі функції: спонукальну (викликає інтерес у студентів); комунікабельну (засвоєння елементів культури спілкування майбутніх спеціалістів); самореалізації (кожен учасник гри реалізує свої можли­вості); розвивальну (розвиток уваги, волі та інших психічних якостей);

розважальну (отримання задоволення); діа­гностичну (виявлення відхилень у знаннях, уміннях та навичках, поведінці); корекційну (внесення позитивних ;шін у структуру особистості майбутніх фахівців).

Ігрові методи багатопланові, і кожен з них у той чи ін­ший спосіб сприяє виробленню певної навички. З огляду на це виокремлюють ігри-вправи, ігрові дискусії, ігрові ситуації, рольові і ділові навчальні ігри.

Ігри-вправи. До них відносять кросворди, ребуси, вік­торини тощо. Застосування цього методу сприяє активі­зації певних психічних процесів, закріпленню знань, пе­ревірці їх якості, набуттю навичок, їх проводять на за­няттях; ігри-вправи можуть бути елементами домашніх завдань, позакласних занять. Використовують їх також у вільний від навчання час.

Ігрова дискусія. Вона передбачає колективне обгово­рення спірного питання, обмін думками, ідеями між кіль­кома учасниками. Основним призначенням цього методу є виявлення відмінностей у тлумаченні проблеми і встанов­лення істини в процесі товариської суперечки. Цей метод навчання дає змогу, проаналізувавши суть явища чи проце­су, з існуючих варіантів рішень вибрати оптимальний. До­сягнення поставленої мети зумовлює розвиток пізнання.

Ігрова ситуація. Основою цього методу є проблемна ситуація. Він активізує пізнавальний інтерес у студентів, спрямовує їх розумову діяльність. Зорієнтована ігрова си­туація на встановлення зв'язку теорії і практики з теми, що вивчалася або вивчається: вміння аналізувати, робити висновки, приймати рішення у нестандартних ситуаціях. Цей метод спонукає студентів до діяльності на основі пев­ної ситуації, яка ґрунтується на необхідній сукупності знань, умінь і навичок, якими повинні оволодіти студенти. Ігрова ситуація сприяє посиленню емоційно-психологіч­ного стану, збуджує внутрішні стимули до навчальної ро­боти, знімає напругу, втому.

Рольова гра. Вона дає змогу відтворити будь-яку ситу­ацію в «ролях». Рольова гра спонукає студентів до психо­логічної переорієнтації. Вони усвідомлюють, що вже не просто студенти, які відтворюють перед аудиторією зміст вивченого матеріалу, а особи, які мають певні права та обов'язки і несуть відповідальність за прийняте рішення. Такий метод інтенсифікує розумову працю, сприяє швид­кому і глибокому засвоєнню навчального матеріалу. У про­цесі рольової гри розкривається інтелект студента; під впливом зміни типу міжособистісних стосунків він долає психологічний бар'єр спілкування.

Відносини «викладач — студент» замінюються стосунками «гравець — гравець», за яких учасники надають один одному допомогу, підтрим­ку, створюючи атмосферу, яка сприяє засвоєнню нового ма­теріалу, оволодінню студентами певним видом діяльності. Заняття з використанням рольових ігор відбуваються жваво, емоційно, за високої активності студентів та спри­ятливої психологічної атмосфери.

Ділова навчальна гра. Це навчально-практичне занят­тя, яке передбачає моделювання діяльності фахівців і ке­рівників виробництва щодо розв'язання складної пробле­ми, прийняття певного рішення, пов'язаного з управлін­ням виробничим процесом. Ділова навчальна гра поєднує в собі ознаки навчальної і майбутньої професійної діяльнос­ті і є діяльністю колективною. Вона дає змогу студентові збагнути і подолати суперечності між абстрактним харак­тером предмета навчально-пізнавальної діяльності (знан­ня, знакові системи) і реальним предметом майбутньої професійної діяльності, індивідуальним способом навчан­ня студента і колективним характером професійної діяль­ності, опорою в навчанні переважно на інтелект студента і залученням у процес особистості спеціаліста. Ділові ігри класифікують:

1. За розв'язуваними завданнями і цілями: дослід­ницькі (при розв'язанні проблем, пов'язаних з втіленням результатів наукових досліджень); виробничі (при розв'я­занні проблем, пов'язаних з ліквідацією «вузьких» місць на виробництві); навчальні (при розв'язанні проблем, по­в'язаних з підготовкою до виконання професійних функ­цій на виробництві).

2. За об'єктом: міжгалузеві (при розв'язанні проблем, що стосуються зв'язків між різними галузями у виробни­чому процесі); галузеві (при розв'язанні проблем, які сто­суються координації виробничих процесів між різними ланками однієї галузі виробництва); заводські, цехові (при розв'язанні проблем, що стосуються виробничих процесів у межах заводу чи цеху).

3. За характером пропонованої ситуації: комплексні (при розв'язанні проблем, пов'язаних з розвитком всього виробництва, використанням ресурсів тощо); функціо­нальні (при розв'язанні кадрових, диспетчерських та ін­ших проблем виробництва); ситуаційні (при розв'язанні оперативних проблем, екстрених ситуацій).

4. За ступенем формалізації: формалізовані (з викорис­танням ЕОМ і математичних методів); неформалізовані.

5. За кількістю ігрових періодів: одноетапні (за існу­вання проблеми, яка розв'язується компактно на одному занятті); багатоетапні (за складнішої проблеми, яка вимагає досягнення загальної мети на основі поступового розв'язання кількох завдань, може проводитись на кіль­кох заняттях).

6. За змістом гіпотетичних умов: реальні (ґрунтуються на основі взятої конкретної виробничої ситуації, реального факту); умовні (ґрунтуються на основі придуманої ймовір­ної ситуації на виробництві, яка вимагає вирішення).

У кожній діловій грі закладено ігрові і педагогічні цілі. Змістом ігрових цілей учасника є успішне виконання ролі, реалізація ігрових дій, отримання максимально можливої кількості балів, уникнення штрафів, прийняття адекват­них («розумних») рішень тощо. Змістом педагогічних ці­лей є розвиток професійного теоретичного і практичного мислення, вміння вибудовувати стосунки з іншими людь­ми, оволодіння моральними нормами, розвиток загальних і професійних здібностей, формування відповідального ставлення до праці тощо.

Ділову гру супроводжують різноманітні мотиви: ре­зультативні, процесуальні, колективні, індивідуальні, со­ціальні, професійні, мотивація досягнення, пізнавальна мотивація. Залежно від того, які мотиви діяльності пере­важають, формується і відповідний тип особистості. Так, якщо у діловій грі переважає мотив досягнення, то буде формуватися адаптивний (пристосовницький) тип особис­тості, якщо ж пізнавальний — продуктивний (творчий). За мотиву досягнення засвоєння правил гри і вся ігрова пове­дінка підпорядковані досягненню кінцевої ігрової мети, коли гравці «замикаються» на результаті і «живуть» його очікуванням. При домінуванні пізнавальної мотивації учасники «живуть» грою, процесом її розгортання в часі, інтересом до того нового, що вони пізнають у грі. Одним із важливих мотиваційних стимулів стає можливість само­стійної побудови ігрової діяльності - цілетворення, поста­новки проблем, вибору способів дій і трактування ролі.

У процесі конструювання і проведення ділових навчаль­них ігор слід дотримуватися кількох принципів (О. Вербицький).

1. Принцип проблемності. Ділова навчальна гра слугує дидактичним засобом розвитку творчого (теоретичного і практичного) професійного мислення, що виражається в здатності до аналізу виробничих ситуацій, постановці, розв'язанні, обґрунтуванні суб'єктивно нових для студен­тів професійних завдань.

Виходячи з цього принципу, зміст ділової гри повинен не лише відтворювати реальні умови виробництва, а й імі­тувати реальні протиріччя (проблеми), з якими стикається людина на шляху пізнання і професійної діяльності. Це є необхідною передумовою дослідницького підходу до мате­ріалу гри, створення ситуативних пізнавальних потреб і мотивів як рушійних сил гри на кожному її етапі.

2. Принцип імітації умов і динаміки виробництва, мо­делювання змісту професійної діяльності людей, зайнятих на виробництві. Цей принцип передбачає імітацію у навчанні конкретних умов і динаміки виробництва, діяль­ності і стосунків зайнятих у ньому людей, тобто моделю­вання двох реальностей: процесів виробництва і професій­ної діяльності спеціалістів.

3. Принцип двоплановості ігрової навчальної діяльнос­ті. Ділова навчальна гра за психологічною сутністю є двоплановою діяльністю, яка спонукається прагненням учас­ників до досягнення двох цілей: ігрових і педагогічних (для студентів - навчальних) при домінуванні навчаль­них.

4. Принцип спільної діяльності учасників гри. Йдеться про рольову взаємодію, яка розгортається відповідно до інструкції або за правилами і нормами, які виникають у процесі самої гри. Виконання учасниками ігрових правил, підпорядкування «нормам» професійних відносин і дій є необхідними умовами розгортання повноцінної гри.

5. Принцип діалогічної взаємодії партнерів по грі. Основним способом залучення партнерів до спільної ді­яльності і одночасно способом оволодіння і віднайдення виходу із проблемних ситуацій є двостороннє спілкуван­ня (діалог) і багатостороннє (мультилог), що забезпечує можливість вироблення індивідуальних і спільних рі­шень, досягнення проміжних і кінцевих результатів гри.

Правильна організація ділової гри передбачає: чітку постановку її мети і перебігу за умов невимушеності і твор­чого піднесення; забезпечення оперативного зворотного зв'язку між керівником та її учасниками; максимально наближені до реальних умови і регламентацію в часі; розв'язання актуальних проблем, використання пропоно­ваних алгоритмів розв'язання, можливість вносити в гру зміни і доповнення залежно від інтересів учасників; забез­печення дидактичним матеріалом (таблицями, текстами, схемами); стимулювання дискусій із розв'язання певного питання; можливість вільного висловлювання різних ду­мок, вдаючись до методів аналізу і доведення; уникнення авторитарності: керівник лише спрямовує учасників до прийняття можливих рішень, його ставлення до студентів доброзичливе, основний метод роботи - пояснення.

Підготовка і проведення ділової гри здійснюється в кілька етапів
(Е. Хруцький):

1. Вибір теми, яка містить завдання або ситуацію, що потребує вироблення і прийняття конкретних рішень.

2. Визначення мети гри, складу і функцій її учасників.

3. Розроблення моделі гри, яка має якнайповніше відоб­ражати виробничий процес чи практичну ситуацію. При цьому слід пам'ятати, що гра — це спрощена реальна дій­сність, яка передбачає імітацію впливу на виробничий про­цес зовнішнього середовища і зв'язки з ним.

4. Розроблення критеріїв оцінювання роботи студентів. Головним мотивом навчально-педагогічних ігор та основ­ним критерієм оцінювання мають бути успішне застосу­вання студентами теоретичних знань на практиці, а також ефективна взаємодія з іншими учасниками гри.

5. Ознайомлення студентів з метою гри та виробничою ситуацією, розподіл ролей і доведення до їх відома крите­ріїв оцінювання. Це слід зробити за тиждень до гри. Водно­час студенти повинні мати список рекомендованої літера­тури. Під час розподілу ролей і «посад» між учасниками необхідно враховувати рівень їхніх знань, здібності та ін­дивідуальні особливості. Важливо, щоб ролі не були по­стійними в усіх іграх.

6. Перебіг гри та аналіз її результатів.

В іграх кожен етап нормується в часі. Кінцевий ре­зультат гри залежить від якості прийнятих рішень і до­тримання часового режиму гри. Доведено, що учасники, які працюють без контролю часу, витрачають на виконан­ня певного обсягу робіт у грі на ЗО—40% часу більше, ніж учасники, які працюють з обмеженням часу.

Для забезпечення необхідної якості проведення гри ор­ганізатор має керуватися певними документами:

1. Проспект ділової гри, в якому визначено доцільність її проведення з урахуванням мети, завдань і умов гри; ви­значення вихідних даних, об'єктів гри; огляд можливих методів вивчення проблем тощо.

2. Сценарій ділової гри, який передбачає набір ігрових ролей та їх опис, розподіл обов'язків, правила гри. Прави­ла гри містять обмеження, що стосуються технології, рег­ламенту ігрових елементів чи їх процедур, ролей і функцій «викладача — ведучого», системи оцінювання; правил має бути не більше 5—10. Вони повинні забезпечувати відтворення реального і ділового контекстів гри, а також бути пов'язаними із системою стимулювання.

3. Опис ігрової обстановки. Він враховує способи і фор­ми (усна, письмова, з використанням ігрових предметів) інформаційних зв'язків між учасниками.

4. Інструкція для учасників. Цей документ містить ігрові завдання і способи їх розв'язання для кожної кон­кретної ролі, а також особливості взаємозв'язків і взаємовідповідальності учасників.

5. Керівництво та коригування діяльності учасників гри. У ньому передбачено всі основні заходи щодо якісної підготовки умов проведення гри, її учасників, необхідної документації.

Конструюючи зміст ділової гри, важливо спонукати студентів до пізнавальної активності протягом усієї ігрової діяльності. Цього можна досягти шляхом створення проб­лемних ситуацій, інтелектуальних труднощів, що вимага­ють активної взаємодії студентів з об'єктами пізнання, подолання суперечностей між відомими знаннями і необ­хідністю «відкрити» або знайти нове знання, систему вмінь і навичок, які, у свою чергу, сприятимуть розв'язан­ню нових для студентів пізнавальних завдань.

Ділові ігри можна проводити з тем курсових і диплом­них робіт для різних спеціальностей і всіх курсів. Для під­готовки ділової гри тема розбивається на окремі питання, розробляються проблемні ситуації, які мають кілька варі­антів розв'язання, і критерії оцінювання. У процесі гри студент вчиться аналізувати і систематизувати матеріал, виділяти в ньому головне, оцінювати різні варіанти розв'язання проблеми і вибирати найкращі. Часто студен­ти не вміють застосовувати здобуті знання в комплексі. Ді­лова гра допомагає усунути цей недолік, вимагаючи від учасників мобілізування знань з різних дисциплін і прий­няття комплексного рішення.

Завдяки ігровій діяльності краще розвиваються інди­відуальні здібності студентів, оскільки вони не відчувають психологічного тиску відповідальності, який властивий звичайній навчальній діяльності. У процесі гри відбува­ється навчання дії за допомогою самої дії. Засвоєння знань здійснюється в контексті певної діяльності, що створює си­туацію необхідності знання. Гра дає змогу позбутися шаб­лонів і стереотипів, здатна змінити ставлення студентів до будь-якого явища, факту, проблеми. Вона стимулює інте­лектуальну діяльність студентів, вчить прогнозувати, до­сліджувати та перевіряти правильність прийнятих рішень і гіпотез, виховує культуру спілкування, формує вміння працювати в колективі та з колективом. Все це визначає функції навчальної гри як засобу психологічного, соціаль­но-психологічного та педагогічного впливу на особистість. Педагогічне і психологічно продумане використання гри стимулює розумову діяльність. А це підвищує інтелектуаль­ну активність, пізнавальну самостійність та ініціативність студентів.

Соціально-психологічний вплив гри виявляється в по­доланні студентом страху говоріння, у формуванні культу­ри спілкування, особливо культури ведення діалогу. Гра формує здатність приймати самостійні рішення, оцінюва­ти свої дії та дії інших, сприяє активізації знань.

Ігровий підхід не є визначальним способом засвоєння навчального матеріалу, але він значно збагачує педагогіч­ну практику і розширює можливості студентів.