На підставі отриманого свідоцтва страховий брокер може надавати такі види послуг

1. залучення клієнтури до страхування, її пошук;

2. роз'яснювальна робота з видів страхування, якими ціка­виться клієнт;

3. підготовка та, відповідно до наданих повноважень, оформлення потрібних для укладення договору страхування до­кументів, збір потрібної інформації, а також ведення переговорів та укладення договорів страхування за дорученням клієнта;

4. підготовка та відповідно до наданих повноважень, оформлення потрібних документів для отримання страхового відшкодування (страхової суми);

5. за дорученням страховика та за його рахунок, за наяв­ності відповідної угоди - організація виплат страхової су­ми або страхового відшкодування;

6. розміщення страхового ризику за договорами перестрахування або співстрахування за дорученням клієнта;

7. надання зацікавленим особам експертних послуг, послуг з оцінки страхових ризиків;

8. підготовка документів з розгляду і врегулювання збитків при настанні страхового випадку на прохання зацікавле­них осіб;

9. організація послуг аварійних комісарів, експертів з оцінки шкоди й визначення розміру виплат страхової су­ми або страхового відшкодування;

10. консультаційні послуги в частині страхування;

11. отримання страхових внесків (премій) за договорами страхування за наявності відповідної угоди зі страховиком;

12. підготовка документів для врегулювання питань про збитки у разі настання страхового випадку;

13. інші послуги, пов'язані з провадженням підприємниць­кої діяльності на страховому ринку.

Особливості реалізації страхових послуг.

Процес реалізації страхової послу­ги включає три етапи:

1) аквізиція;

2) контроль за об'єктом страхування;

3) урегулювання питань щодо завданих збитків.

Усистемі страхування аквізиція - це діяльність страхови­ка чи страхових посередників із залучення клієнтів для укла­дання нових договорів страхування. З аквізицією тіснопов'язані канали реалізації страхових послуг, розглянуті вище. У країнах з високим рівнем страхування деякі авторитетні страхові компанії частіше застосовують таку форму аквізиції, як спілкування з клієнтом за телефоном, надсилання йому полісів поштою та без­готівкове отримання платежів. Проте аквізиція в такому вигляді може бути застосована тільки до окремих видів страхування, які не пов'язані з великим обсягом відповідальності страхової ком­панії, де ефект дає масовість реалізації страхових полісів.

Процесу аквізиції передує маркетингове дослідження та рекламна кампанія страховика. Вибір потенційного клієнта здійснюється через один з зазначених каналів збуту страхових послуг. Виконавець аквізиції ретельно вивчає всі деталі об'єкта, за­пропонованого на страхування, визначає його стан, ступінь реаль­ності настання страхового випадку. У разі необхідності форму­ються пропозиції щодо змісту превентивних заходів, спрямова­них на усунення слабких сторін об'єкта, що вивчається. Одночас­но приймаються принципові рішення, які в міжнародній стра­ховій термінології називаються андеррайтингом, чи брати вза­галі об'єкт на страхування, в яких межах відповідальності та за яких конкретних умов договору.

Завершується процес аквізиції укладенням відповідного дого­вору. У випадку пропозиції надто сумнівного для страхування об'єкта реалізується один з принципів страхування - принцип доб­ровільності у формі обґрунтованої відмови зі сторони страховика.

Кожна страхова компанія запроваджує свою процедуру про­ходження договору страхування від моменту його укладення до архівного оброблення. Важливою складовою цієї процедури є кон­троль за об'єктом страхування, який передбачає виконання клієнтом своїх зобов'язань щодо проведення системи превентивних заходів, інформування про будь-яку зміну застрахованого ризику. Виконання контрольної функції на підставі укладеного договору можуть здійснювати органи пожежного нагляду стосовно майна юридичних осіб або органи з питань нагляду за охороною праці на підприємстві. Крім того, страхова компанія може відстежувати якість послуг, що надаються третьою стороною страхувальникові на основі її доручення (медична допомога за полісами медичного стра­хування).

По закінченню терміну страхування договір утрачає свою чинність, і реалізація страхової послуги завершується. В той же час є ситуації, коли ризик стає подією, що відбулася, тобто страхо­вим випадком. Тоді настає третій етап реалізації страхової послу­ги, пов'язаний з урегулюванням питань щодо завданих збитків та виплатою страхового відшкодування

У відповідності зі ст. 25 Закону України „Про страхування" № 2745, здійснення страхових виплат та виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором стра­хування або законодавством на підставі заяви страхувальника (йо­го правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страху вання) і страхового акта (аварійного сертифіката), який скла­дається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком. Отже, третій етап реалізації страхової послуги передбачає використання послуг професійних оцінювачів збитків, якими є аварійні комісари.

Аварійні комісари - особи, які займаються визначенням при­чин настання страхового випадку та розміру збитків, кваліфікаційні вимоги до яких установлюються актами чинного законодавства.

Таким актом, насамперед є Типове положення про ор­ганізацію діяльності аварійних комісарів, затверджене Постано­вою Кабінету Міністрів України № 8 від 5 січня 1998 р.

Під аварійним комісаром у Типовому положенні ро­зуміється особа, яка встановлює причини настання страхового випадку і визначає розмір збитків, а також відповідає кваліфікаційним вимогам, передбаченим цим положенням.

До кваліфікаційних вимог відносяться:

1. наявність вищої освіти й кваліфікації бакалавра, фахівця або магістра відповідно до напряму діяльності;

2. необхідність спеціальної кваліфікації (знань для з'ясуван­ня обставин і причин настання страхового випадку й визначення розміру збитку), підтвердженої свідоцтвом (сер­тифікатом) навчального закладу, який здійснює підготов­ку аварійних комісарів відповідно до ліцензії Міносвіти на право здійснення освітньої діяльності;

3. стаж практичної діяльності за фахом не менше трьох років.

До додаткової кваліфікаційної вимоги типове положення відносить періодичну (через три роки) атестацію аварійних комісарів як експерта певної спеціальності.

Зрозуміло, що аварійний комісар, який знається на авто­мобільному транспорті, не може розслідувати страховий випадок на морі або в будівництві.

Страховик та страхувальник мають право залучити за свій рахунок аварійного комісара до розслідування обставин страхово­го випадку. Страховик не може відмовити страхувальникові в проведенні розслідування і повинен ознайомити аварійного комісара з усіма обставинами страхового випадку, надати всі не­обхідні матеріальні докази та документи.