Ієрархічна організація особистості

Однак не можна спрощувати структуру особистості, розуміючи її як сукупність утворюючих її властивостей (рис, диспозицій, змінних тощо). Її слід розуміти як організовану систему, яка розвивається. Ця помилка призводить до виключення з поля зору важливого питання про механізми формування як окремої особистісної риси, так і особистісних структур в цілому.

Не можна також абстрактно розуміти цілісність особистості, без апеляції до механізмів інтеграції і координації, ефектом функціонування яких і є цілісна особистість як ментального феномену, хоча й породженого взаємодією суб’єкта з соціальним середовищем.

Ієрархічний підхід до аналізу структури особистості акцентує увагу на механізмах формування властивостей, що утворюють впорядковану взаємодію, одним з ефектів функціонування якої є цілісність особистості.

Г. Айзенк поклав принцип ієрархічності у розумінні структури особистості, що виражалося у виділенні ним інтегральних властивостей – екстраверсія, нейротицизм та психотицизм. Але він не розвів рівні у структурі організації кожної властивості. Він не розглядав свою концепцію у контексті взаємодії трьох основних детермінуючих факторів – спадкових програм, соціокультурних норм та життєвого досвіду суб’єкта.

Формально динамічна модель особистості

З точки зору формального підходу структура особистості включає в себе 4 базових інтегральних параметри: темперамент, стиль, здібності (включаючи інтелект) і характер. Кожний параметр не є виключно автономним утворенням, що функціонує незалежно від інших, а перебуває в полі взаємодії, що характеризується патерном індивідуальних проявів.

Темперамент включає в себе два основних компоненти – активність (ергічність, темп, пластичність) та емоційність, що реалізується у фізичному та комунікативному середовищі.

Стиль – механізм, що інтегрує параметри біологічних програм і характеристики процесу соціалізації.

Здібності визначають продуктивність функціонування всієї системи індивідуальності в конкретних ситуаціях.

Характер визначається стійкими мотиваційними тенденціями, типом самооцінки і балансом позитивного чи негативного життєвого досвіду.

БІО І Темперамент – 1 – Стиль – 3 – 4 – Характер – 5 – І СОЦІО

                                           – 2 – Здібності –

1. Моторні стилі, перцептивні стилі. 2. Стилі операцій і дій. 3. Когнітивні стилі, стилі мислення. 4. Емоційні стилі, мотиваційні стилі, атрибуцій ні стилі, захисні стилі, стилі поведінки та діяльності. 5. Стилі життя.

Стиль зв’язує всю структуру особистості. Стильовий механізм виконує також компенсаторну функцію у структурі особистості, що виражається в оптимізаційних та адаптаційних ефектах.

При всій багатоманітності особистісних проявів, саму особистість можна розглядати скоріше як центральну підсистему, як головний регулятор взаємодії суб’єктивного світу психічної реальності з об’єктивним соціальним і предметним середовищем.

Всі три аспекти – суб’єктивний світ психіки, соціальне і предметне середовище – є специфічно-людськими вимірами фізичної реальності і можуть бути описані за допомогою універсальних понять простору – часу та енергії – інформації.

Одначе існує цілий ряд процесів, що відносяться до системи людини, але такі, що не вважаються особистісними. Це виявляється першим підґрунтям для презентації особистості як підсистеми людської індивідуальності. Ще однією суттєвою ознакою, що поділяє „особистість” та „індивідуальність” в сенсі поля диференціально-психологічних понять, стає акцент в аналізі особистості на соціопсихічних компонентах процесу взаємодії „людина – середовище”, тоді як дослідження індивідуальності в рівній степені включає в себе всі рівні ієрархічної організації вище згадуваної взаємодії – від реакції на фізичні стимули до семантики соціальних знаків і культурних стимулів.

Функціональна особистість

Проблема функціональної особистості – це проблема постійності-змінюваності особистості. Проблема постійності-змінюваності розглядається в термінах впливу раннього досвіду або в термінах потенційної можливості змін у фіксований період часу. Аналіз цієї проблеми передбачає використання даних особистісних вимірювань, які існують у кількох формах. L-дані (життєві записи) включає відомості про особливості сім’ї, освіти, професії, шлюбу; О-дані (спостереження) – рейтинги або описи особистості, зроблені батьками або іншими спостерігачами; S-дані (самоспостереження) – результат самоопису, включаючи відповіді на особистісні опитувальники та інтерв’ю; Т-дані (тест, вимірювання) – результат виконання експериментальних тестів, поведінкових завдань, об’єктивних лабораторних вимірювань.

Найбільш стійкими у часі виявилися О- та S-дані, що корелюють між собою і є предикаторами реальних життєвих показників (L-дані). Т-дані показують меншу стабільність.

Стабільність особистісних властивостей у часі з важливою диференційно-психологічною парадигмою «спадковість – набуте». Особистісні зміни, що корелюють з генотиповими диспозиціями, є більш привабливим об’єктом дослідження, ніж культурно-сформовані установки («правдивість – нечесність») або стереотипи («маскулінність – фемінність»).